Артилерія залишається невід’ємною частиною сучасних збройних сил, але еволюція воєнних конфліктів висунула нові вимоги до її мобільності та ефективності.   

У той час як традиційні важкі системи забезпечували значну вогневу потужність, вони часто поступалися у швидкості розгортання та маневровісті, необхідних для підтримки підрозділів.  

Саме ці виклики спричинили появу HIMARS (High Mobility Artillery Rocket System) — високомобільної артилерійської ракетної системи, яка стала проривом у поєднанні легкості, точності та потужності. 

Історія створення

Високомобільна артилерійська ракетна система HIMARS (High Mobility Artillery Rocket System) була розроблена компанією Lockheed Martin Missiles and Fire Control як приватна ініціатива для задоволення потреб Армії США в легшій і мобільнішій версії системи MLRS, яку можна було б транспортувати літаками C-130.

Ще на початку 1980-х років армія США усвідомила необхідність не лише збільшити кількість легких дивізій, а й розширити їхні завдання та функції. У 1982 році, реагуючи на цю потребу, 9-та піхотна дивізія подала запит на розробку легкого, легко транспортуємого засобу вогневої підтримки непрямим вогнем у межах свого Плану швидкого реагування.

До кінця десятиліття, у зв’язку зі зменшенням загрози з боку країн Варшавського договору після завершення «холодної війни», зросла зацікавленість у створенні мобільної реактивної артилерійської системи для підтримки легких військ. Попри активне впровадження системи M270 (MLRS), вона з низки причин не відповідала вимогам легких сил.

У квітні 1990 року Артилерійська школа у Форт-Сілл (штат Оклахома) офіційно задокументувала потребу в створенні легкої реактивної артилерійської системи, підтвердивши вже озвучену необхідність. Ця система отримала назву HIMARS (High Mobility Artillery Rocket System — Високомобільна артилерійська ракетна система).

За даними компанії, HIMARS потребує на 30% менше авіаперевезень для транспортування однієї батареї. Підготовка екіпажу аналогічна до системи MLRS, а легше шасі забезпечує більшу швидкість руху дорогами та нижчі експлуатаційні витрати.

Систему вперше представили у США наприкінці 1993 року, а в Європі — у вересні 1994-го.

HIMARS базується на шасі армійської п’ятитонної серії середніх тактичних транспортних засобів. Основною перевагою цієї колісної платформи є здатність долати великі відстані, необхідні для ведення бойових дій. Зазвичай використовується конфігурація 6×6 сімейства середніх тактичних транспортних засобів (FMTV), хоча пускову установку HIMARS потенційно можна встановити й на інші типи 6×6-шасі.

Також рекомендуємо прочитати статтю від «Мілітарного»: «Американські HIMARS у ЗСУ: рік бойового застосування по російських окупантах».

Сама система важить лише 15 тонн (що приблизно на 13 тонн менше за M270), а можливість транспортування літаком C-130 дозволяє доставляти її в райони за межами США, недоступні для більших літаків на кшталт C-17 або C-5, які потрібні для перевезення M270.

Значно менша вага й колісна база надали змогу підрозділам Національної гвардії (NG) використовувати полігони, розташовані поруч з арсеналами, — у місцевостях, куди гусенична техніка дістатися не могла. Це стало перевагою, коли деякі підрозділи нацгвардії перейшли з гаубиць M110 (203 мм) на причіпні M198 (155 мм).

Суттєве скорочення часу на технічне обслуговування та можливість розміщення всієї артилерії безпосередньо у військових частинах значно збільшили час на тренування, що в підсумку підвищило загальну бойову готовність.

Важливо пам’ятати: важку гусеничну техніку, як-от M110 або M270, за правилами ЗС США заборонено пересувати цивільними дорогами. Тому її зберігали централізовано — зазвичай на навчальних базах (наприклад, UTES або MATES), і екіпажі мали доступ до неї лише кілька разів на рік.

Колісні машини не мали таких обмежень. Розміщення техніки в арсеналах дало змогу екіпажам тренуватися під час кожних навчань. Так військові дійшли двох ключових висновків: ракетні системи забезпечують значно потужніший вогонь у порівнянні з гарматами (хоча останні залишаються незамінними для окремих завдань), а колісна техніка виявилася економічно вигіднішою за гусеничну. Це й стало поштовхом до подальшого впровадження HIMARS.

Окрім цього, HIMARS відкрив можливість для легких сил швидкого реагування завдавати потужних артилерійських ударів.

Підтримка установки здійснюється за допомогою важкого тактичного вантажного автомобіля з підвищеною мобільністю (HEMTT), який транспортує чотири повністю заряджені ракетні контейнери, а також причепа для боєприпасів HEMAT, здатного перевозити ще чотири контейнери. Загальна кількість — до восьми ракетних контейнерів.

Окрім цього, транспортування можливе також за допомогою вантажівок сімейства FMTV, однак у такому разі кількість ракетних контейнерів буде обмежена: два на самій вантажівці та ще два — на причепі.

Під час розробки HIMARS значну увагу приділили максимально можливому уніфікуванню компонентів із пусковою установкою M270 при мінімізації кількості унікальних запасних частин.

Система HIMARS використовує ті ж операційні процедури, що й MLRS, включно з підсистемами керування вогнем, електронікою та зв’язком. Вона зберегла перевірені функції самозаряджання та автономної роботи.

Хоча екіпаж складається з трьох осіб, система може керуватися й однією людиною. До того ж колісна пускова установка має нижчі витрати на експлуатацію, технічне обслуговування та підтримку.

Сучасний варіант HIMARS базується на шасі M1140 FMTV (6×6) і здатен розвивати максимальну швидкість до 85 км/год на шосе. Запас ходу на одному баку становить приблизно 480 км, а повна маса системи — близько 16 250 кг.

Колісна формула 6×6 у поєднанні з дизельним двигуном Caterpillar C7 потужністю 330 к.с. забезпечує високу прохідність. Кліренс становить приблизно 0,56 м, що дає змогу долати складні перешкоди, а глибина подоланого броду сягає до 1,2 м без спеціальної підготовки.

Ракетне озброєння

На момент презентації HIMARS був здатен запускати всі типи ракет сімейства MLRS. Основною ракетою на той час була некерована M26 калібру 227 мм із дальністю до 32 км у базовій версії та до 45 км у модифікаціях A1/A2. Вона оснащується касетною бойовою частиною, що містить 644 суббоєприпаси M77 або 518 удосконалених M85. Для тренувальних потреб використовується інертна навчальна ракета M28.

Керовані ракети GMLRS для HIMARS також мають калібр 227 мм і довжину близько 4 метрів. Вони оснащені комбінованою системою наведення (інерційна + GPS) і здатні влучати у ціль із точністю до 5 метрів. Початковий варіант — ракета M30 — мав касетну бойову частину з 404 суббоєприпасами, але її зняли з озброєння через міжнародні обмеження.

Сучасні модифікації — M30A1/A2 і M31A1/A2 — оснащуються осколково-фугасною бойовою частиною вагою 90 кг. Ці ракети уражають цілі на відстані від 70 до 150 км і здатні знищувати укріплення, техніку та живу силу противника. Підготовка до пуску займає менш ніж 5 хвилин.

Також рекомендуємо прочитати статтю від «Мілітарного»: «Американські HIMARS у ЗСУ: рік бойового застосування по російських окупантах».

Ракети ефективно працюють за будь-яких погодних умов і мають захист від засобів радіоелектронної боротьби. Фахівці Lockheed Martin, враховуючи популярність GMLRS, нині працюють над новими варіантами з дальністю до 200 км, покращеними системами наведення та посиленою стійкістю до РЕБ.

Ракети GMLRS вперше застосовувалися в Іраку та Афганістані у 2000-х роках, а з 2022 року активно використовуються в Україні.

Система також здатна застосовувати балістичні ракети ATACMS. Модифікація Block 1 забезпечує дальність у 165 км і містить 950 суббоєприпасів, а Block 1A має дальність 300 км завдяки інтеграції GPS-наведення.

Перспективна ракета PrSM (Precision Strike Missile) матиме дальність понад 500 км, модульну бойову частину та можливість запуску двох ракет з однієї пускової установки замість однієї ATACMS.

Нова ракета, крім уже згаданих переваг, також зможе уражати рухомі наземні цілі та здійснювати протикорабельні удари, що значно розширить бойові можливості підрозділів сухопутних військ США та армій інших країн, які експлуатуватимуть це озброєння.

На сьогодні постачання PrSM відбувається повільними темпами. Водночас у перспективі ця ракета має замінити ATACMS у бойовому складі армії США. Утім, враховуючи нещодавнє додаткове замовлення старих ракет, американська армія прагне підтримувати необхідний рівень запасів ракетного озброєння.

Експортний успіх HIMARS

Завдяки відносно невисокій вартості та простій, надійній платформі HIMARS стала найбільш експортованою реактивною системою залпового вогню у світі.

На сьогодні її вже отримали понад десять країн, серед яких — США, Україна, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Австралія, Марокко, Хорватія, Італія, Норвегія, Канада та інші. США, як основний оператор, використовує систему з 2005 року.

Першим експортним покупцем HIMARS стали Об’єднані Арабські Емірати, які у 2006 році замовили 20 установок за контрактом на суму 752 мільйони доларів. Постачання завершилося у 2009 році. У 2007 році Сінгапур замовив 18 установок, які були доставлені у 2010 році та офіційно прийняті на озброєння у 2011-му. Йорданія придбала 12 систем приблизно у 2009 році.

Попит на HIMARS різко зріс після початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році. Особливо активізувався інтерес після успішного бойового застосування цієї системи Збройними силами України, які ефективно використовували її проти ворожих позицій, укріплень, польових аеродромів та іншої критичної інфраструктури противника.

Також рекомендуємо прочитати статтю від «Мілітарного»: «Американські HIMARS у ЗСУ: рік бойового застосування по російських окупантах».

Серед нових замовників — Румунія, яка провела перші стрільби у 2022 році; Польща, яка у 2023 році отримала першу партію та підписала контракт на 486 установок загальною вартістю 10 мільярдів доларів; Естонія, яка у квітні 2025 року отримала шість установок і супутнє обладнання за контрактом на 500 мільйонів доларів; Тайвань, що прийняв одинадцять установок у листопаді 2024 року; а також Україна, яка почала отримувати HIMARS з червня 2022 року.

Крім того, Латвія та Литва замовили відповідно шість і вісім установок. Австралія та Італія також придбали системи на десятки мільйонів доларів. Інші країни, зокрема Швеція, Філіппіни та Болгарія, висловили зацікавлення у потенційному придбанні HIMARS.

Вартість однієї пускової установки залежить від конфігурації та коливається від 5 до 7 мільйонів доларів. Деякі контракти включають також ракети GMLRS і ATACMS. Поставки за експортними контрактами тривають і надалі, а з огляду на успішність HIMARS на міжнародному ринку, виробництво системи постійно нарощується.