“Кожна людина потрібна” – історія “Кріса”, від добровольця в ТрО до повернення з СЗЧ в корпус “Азов”

До 30 серпня 2025 року в Україні працював спрощений механізм повернення з СЗЧ (самовільне залишення частини) назад на службу.

На початок серпня завдяки ньому до війська повернулося понад 29 тис. бійців, які самовільно залишили частини.

Мілітарний поспілкувався з “Крісом”, старшим водієм відділення радіоелектронного захисту 1-го корпусу НГУ “Азов”, який скористався такою можливістю та після служби в територіальній обороні обрав саме цю частину Національної Гвардії.

Розкажіть, який у вас шлях був від мобілізації до СЗЧ.

Я пішов добровольцем в жовтні 2022-го. Спочатку було все нормально, поки в мене не почалися проблеми із здоров’ям.

На мої звернення командуванню щодо лікування, скажімо так, було, м’яко кажучи, все рівно.

Я звертався спочатку до взводного, але потім взводний загинув. Тоді до ротного, начмеду, комбату, всім про це говорив, що мені потрібно лікування і що не можу виконувати на даний момент задачі. На що мені сказали, що я симулюю, відправили на ВЛК, воно там проходиться за годину. Ти виходиш звідти здоровий, який би ти не приїхав.

В результаті мені просто сказав ротний, якщо хочеш лікуватись – їдь в СЗЧ, тобою ніхто не буде займатися. Я поїхав.

Чи розглядали ви переведення у якісь частини ще під час служби у ТрО?

Раніше я сам хотів перевестися, але три рази мені просто цей рапорт та відношення рвали, і говорили: “В нас немає людей, ми нікого нікуди не відпускаємо”.

Що це були за частини куди ви намагалися перевестися ще під час служби?

В мене знайомий служить у морській піхоті в 36-й бригаді і спочатку думав до них, потім я познайомився на навчаннях із людьми з “Буревія” [ред.: 1-ша президентська бригада оперативного призначення НГУ], але всі спроби перевестися ніхто не погоджував.

Як мені казали, що дефіцит людей і ніхто нікуди людей не віддає.

Були ще причини окрім стану здоров’я та ставлення командування, які не влаштовували у частині?

Коли мене мобілізували в жовтні 22-го, вже через добу я був у Донецькій області. Там був мій батальйон, якогось ППД у нього навіть не було. Ми їздили тільки на Донбас і на кордон з Білоруссю.

Якщо б ще було якесь ППД, коли ти виходиш із зони бойових дій у тил і можеш там вирішувати якісь питання, наприклад, з тим же лікуванням, а так ти весь час десь щось робиш, постійно виконуєш якісь завдання.

Повертаючись до вашого лікування під час СЗЧ, що сказали вам медики коли ознайомилися з вашим станом?

Спочатку мені взагалі сказали, що мені потрібно робити хірургічне втручання на хребті.

Я до трьох нейрохірургів звернувся, третій сказав, що будемо пробувати без операції. І це все затягнулося на вісім місяців у мене.

Коли ваш стан покращився як ви діяли?

В той час, поки я лікувався шукав, куди мені перевестися, тому що розумів, до цих людей я не хочу повертатися, а повертатися я буду.

Я шукав куди мені можна повернутися після СЗЧ, куди приймають і щоб не було, скажімо так, такого командування, як в мене було. Хотілося краще.

Мені сказали про “Азов”, я звернувся до рекрутингового центру.

А чому обрали для себе саме корпус “Азов”?

Ну, для всіх “Азов” асоціюється, якщо не найкращим, то одним з найкращих підрозділів, які зараз існують. Аби де я вже побував, захотілося бути долученим до найкращих і продовжити свою службу з ними.

Чи були у вас якісь застереження щодо цього можливо стереотипи?

Всі думають, що “Азов” – це, по-перше, туди попасти дуже складно, адже це фізичні нормативи, тощо. А коли я звернувся, сказав, що в мене проблеми зі спиною були, але зараз все нормально.

Рекрутери мені сказали, що кожна людина потрібна, для кожного знайдеться робота, яку він зможе виконувати. І тепер я тут і все добре.

Як відбувалась процедура вашого повернення? Чи були залучені рекрутери у супроводі і який ваш шлях був до теперішнього підрозділу?

Рекрутери тобі кажуть куди прийти, ти приходиш і від тебе все, що потрібно – твоя присутність, паспорт, військовий квиток, можливо ще якісь документи назвуть. Оформлення, вирішення із СЗЧ, і все решта вони беруть на себе.

Я сам з обласного центру і мене направили у місцеву частину НГУ. Коли приїхав туди, пройшов інтенсивний курс навчання, поки оформлення документів.

Це було два тижні. Потім мене забрав “Азов” до себе на навчання ще на півтора місяці. І тоді в підрозділ.

Фактично два місяці від моменту повернення з СЗЧ і до прибуття у підрозділ зайняло навчання.

Як зрозумів ви обрали собі підрозділ завчасно і вже знали куди йтимете, а чи є можливість обрати вже на якомусь з етапі повернення з СЗЧ?

Так, попередньо можна не обирати, просто звертатися до рекрутингово центру, а вони вже направляють в частину.

Вже на етапі оформлення постійно приїжджають представники із різних підрозділів “Азову”,розповідають як у них в підрозділі, які завдання виконують.

І людям знаходили місця та відправляли туди, куди вони хочуть. Такого, що ти прийдеш, будеш обирати одне, а тобі дадуть автомат, скажуть: “все, вперед- вперед на штурм” – немає.

Роботу потрібно виконувати будь-яку, всюди потрібні люди і якщо ти хочеш виконувати якусь тилову роботу, для тебе знайдуть місце.

На момент повернення до військової частини, звернення до рекрутерів, потім до військової частини, чи було на якомусь з етапів ВЛК у вас?

Запитували кілька разів, про стан здоров’я, чи потрібно там ВЛК чи ще щось. Я розповів все: що я пролікувався, проблем з здоров’ям немає і а даний момент необхідності в ВЛК не бачу.

А взагалі, люди, які зі мною там були, хто звертався з необхідністю пройти в ВЛК – їх направляли, вони проходили. З цим питанням не було проблем. І проходили нормально ВЛК, таке, як воно має бути.

Тобто це на етапі ще військової частини, чи це вже в корпусі “Азов”?

На всіх етапах мого шляху до підрозділу і в частині у місті, і в вишколі Азову, і в підрозділі, всюди про це питають.

Спочатку, як дзвонив рекрутам, і рекрути запитували, що, як в мене зі здоров’ям чи мені щось потрібно. Ну, про це всюди питають, щоб зробити так, як воно має бути, щоб всі документи були в порядку і все добре.

А яка ситуація з провадженнями зараз щодо вашого СЗЧ і чи займалися ви якимись юридичними питаннями?

Я нікуди не їздив за період навчання, нічого не робив і зараз от запитував в ротного, він дізнавався, що по мені закриті всі справи, немає ні розшуку, нічого я чистий.

Інтенсивний курс навчання у місцевій частині НГУ та в “Азові”, що вони включали?

Два тижні у місцевій частині НГУ це кожен день виїзд на полігон стрільба, тактична медицина, картографія, тощо. Скажімо так, базові знання. Але дають нормально, воно хоч і займає всього два тижні, але проходиш нормально.

А вже в “Азов”, то там скажімо так, по-серйозніше підготовка. Там і фізуха починається, такмед на вищому рівні.

Спочатку думав, що після моєї травми не потягну фізичні навантаження, але відношення лояльне, і якщо в тебе проблеми – говориш, що ти цього не можеш зробити. Для тебе знайдуть або іншу вправу, або ти взагалі просто якісь вправи не будеш виконувати. Але я ні від чого не відмовлявся, все було нормально. Я задоволений, я підтягнув фізуху там добре.

Стройова там пару раз була. Буквально на тому рівні, що якщо ти себе проявиш у бойових діях, і в тебе буде якесь нагородження, то щоб просто зміг вийти із строю до командира і знати, як це робиться та повернутися назад.

Так само зброя, тому що раніше були здебільшого автомати Калашикова, а тут вже UR-15. Починаєте з ним ознайомлюватися та тренуватися.

Так само картографія, тут уже більше це розвинуто, більше часу є і більше в це вникнути і все зрозуміти від А да Я.

Був якийсь адаптивний період у “Азові” чи можливо якась специфічна підготовка?

Коли потрапив у сам підрозділ тиждень взагалі не чіпали, розповідали , які наші задачі будуть, що робити. Показували, як користуватися обладнанням, а потім потрохи почали виїжджати, ставити це обладнання, підключати.

А як зараз чи є якісь складнощі?

Надзвичайно важкого нічого немає. В нас от хлопець один прийшов, він приїхав на пару днів пізніше за мене і майже одразу почав це все робити, і все нормально в нього виходить.

Чи проходили ви які навчання ще під час служби в ТрО?

В своєму підрозділі починав із старшого стрільця, потім мене поставили ТВО командира відділення, відправили на навчання на сержантські.

І після навчань ще рік я прослужив я вивчився, скажімом так, на сержанта, але звання мені так і не дали.

Коли я переходив сюди і спілкувався з рекрутами, то для них це було дико, що я пройшов сержантські курси і мені не дали звання.

Ви згадали в розмові стосовно ще одного хлопця, який прийшов після вас, він також прийшов з СЗЧ, чи в нього є інший шлях?

Разом зі мною у підрозділі, де я зараз проходжу службу, ще є хлопці, що прийшли з СЗЧ.

Більшість включаючи мене з ЗСУ, а один із НГУ.

Можливо щось розкажете про свій підрозділ зараз?

Відношення гарне, як ти тільки приходиш, тобі одразу говорять, що СЗЧ, не СЗЧ – це було в минулому. Тут ти починаєш життя з чистого листа , і далі на це ніхто не дивиться. Всі розуміють, що у кожного є якісь свої причини.

Якщо з моїм колишнім підрозділом рівняти, то це небо і земля, скажімо так, техніка нова вся, забезпечення також якісне.

Для прикладу по всім питанням за якими я звертався до командира, щоб щось дізнатися чи щось вирішити – відповідь надається за кілька годин. Такого, щоб бігати тиждень, питати, задовбувати, що тобі треба щось дізнатися, а тобі нічого не говорять, так як було в мене раніше, такого немає.

Або інший приклад: ставлять якусь задачу, потрібно там щось зробити. Всі розуміють, що у кожного є якийсь досвід є і якщо ти говориш, що можна це зробити не так, а якийсь момент там зробити інакше, то якщо доцільно, якщо так краще, то тебе вислухають і так зроблять.

Нема такого, що: “от я сказав зробити потрібно отак і все”. На тебе ніхто не буде звертати увагу, що ти щось пропонуєш. Коли нічого не можна сказати ні за , ні проти, як в мене було раніше.

Тут, якщо ти щось пропонуєш доцільне, до тебе дослухаються. Все якісно працює.

Якщо б я одразу потрапив би, в такий підрозділ, то у нас би інтерв’ю, мабуть, що не було. Точніше не мабуть, а його і не було би, тому що я в СЗЧ точно звідси не пішов би.