Х-59 «Овод» — це двоступенева тактична ракета середньої дальності класу «повітря—поверхня», яка призначена для ураження наземних цілей. Її розробляло радянське, а пізніше російське конструкторське бюро «Радуга». Під час розробки конструктори опиралися на технічні рішення іншого виробу «Радуги» — ракети Х-29Т.

Ці ракети не раз застосовувалися під час повномасштабної російсько-української війни.

Розробка ракети стартувала у 1975 році, а до 1979 року були завершені випробування, які відбувалися на базі випробувального центру в Актюбінську.

Випробування показали високу точність ракети, однак наведення в ручному режимі було ефективним тільки під час виявлення штурманом контрастних лінійних орієнтирів на кшталт річки, шосе або залізниці, які розташовувалися на маршруті та в районі цілі.

На озброєння ракета стала у 1980 році у складі комплексу озброєння фронтового бомбардувальника Су-24М. Крім того, у 1982 році ракетами почали оснащуватися винищувачі-бомбардувальники Су-17М, модернізація яких отримала індекс Су-17М4.

Опис базової ракети Х-59

Ракета має аеродинамічну схему «безхвостка», циліндричний корпус з Х-подібним оперенням, має довжину 5370 мм, а діаметр — 380 мм. Дестабілізатори, які розташовані в передній частині ракети, складаються при транспортуванні й розкладаються після пуску.

Корпус ракети розділений на відсіки: у передній частині розташований блок телевізійної апаратури, далі розміщений блок керування, за ним радіовисотомір та батареї, а далі – проникаюча бойова частина, яка у стандартній варіації має масу 148 кілограмів.

За бойовою частиною розташовується регулятор двигуна, за яким змонтований передавач радіосигналів, потім розміщується блок гідравлічних приладів хвостового оперення, а за ним — приймач радіосигналів.

Зсередини корпус ракети обклеєний теплозахисним синтетичним матеріалом, а проводка та гаргот з роз’ємами залиті пінопластом.

«Овод» має два двигуни, які розташовані в задній частині корпусу: твердопаливний стартовий, який після відпрацювання скидається за допомогою піропатронів, та маршовий, який має два сопла, що розташовані з лівого та правого боку. Маршовий двигун розвиває швидкість ракети майже до 285 метрів за секунду, дальність польоту стандартної версії доходить до 40 кілометрів, а кругове імовірне відхилення — від 2 до 3 метрів.

Пуск відбувається з авіаційної катапультної установки АКУ-58 від підприємства «Вымпел».

Літак-носій має бути обладнаний апаратним підвісним контейнером АПК-8, він також має блочну структуру – спереду й ззаду розташовані антени, які дозволяють підтримувати зв’язок літака з ракетою після відходу з рубежу пуску. Між ними розміщуються блоки підготовки й контролю та бортовий реєстратор параметрів.

Ракета може наводитися як в автономному, так і автономно-ручному режимі. При автономному наведенні штурман вносить координати цілі у пам’ять бортової системи управління ракети, після чого вона летить до цілі завдяки автопілоту СНАУ-59.

В автономно-ручному режимі роботи штурман отримує телевізійний та радіозв’язок із ракетою тільки після скидання розгінного двигуна, який відкриває приймач радіосигналів. У цей момент штурман починає бачити зображення з телевізійної головки ракети.

Автономно-ручне наведення виконується за наявності характерних наземних орієнтирів на маршруті польоту ракети або за наявності орієнтирів для її корегування в районі цілі.

Під час польоту в цьому режимі ракета може летіти в район цілі автономно завдяки тому ж автопілоту СНАУ-59 й за потреби корегуватися штурманом. Після виявлення цілі штурманом на екрані він накладає перехрестя на ціль й натискає кнопку прив’язки системи «Тубус», після чого ракета самостійно уражає ціль.

Ймовірне кругове відхилення Х-59 за такого способу наведення становить лише 2—3 метри, однак застосування ракети можливе винятково за ясної погоди, за умови гарної видимості цілі та наявності помітних орієнтирів на місцевості, що забезпечують наведення.

Ракета летить в район цілі автономно завдяки тому ж автопілоту СНАУ-59, однак після її виявлення штурманом на екрані він накладає перехрестя на ціль й натискає кнопку прив’язки системи «Тубус», після чого ракета уражає ціль.

Через специфіку телевізійної головки самонаведення ракета не могла ефективно працювати в погодних умовах в обох режимах роботи. Крім того, навігація могла ускладнюватися через складний рельєф. Під час війни за незалежність Чечні пуски ракет виконали лише чотири рази саме через зазначені фактори.

Модернізовані варіанти

Х-59М «Овод-М» — це модернізована версія стандартного «Оводу», яка призначення для ураження як наземних, так і надводних цілей. Замість маршового твердопаливного двигуна ракета отримала турбореактивний двигун РДК-300. Крім того, був оновлений апаратний підвісний контейнер, який отримав індекс АПК-9.

Найбільших змін зазнав фюзеляж ракети, в якому двигун з бічними соплами замінили на турбореактивний двигун РДК-300 у винесеній під фюзеляж гондолі. При цьому стартовий твердопаливний двигун залишився.

У центральній частині фюзеляжу розмістився паливний бак. Після відстрілу стартового двигуна відстрілюється шапка повітрозабірника РДК-300.

Довжина ракети зросла до 5690 мм, а діаметр ракети при цьому не змінився. До номенклатури бойових частин додалася касетна.

Керування ракетою залишилося аналогічним до стандартної Х-59, а от характеристики дещо змінилися: максимальна дальність зросла до 140 кілометрів, а швидкість польоту залишилася та сама. Також ракета й апаратний контейнер були інтегровані на літаки МиГ-29К, Су-30М.

Також існують нереалізований варіант Х-59Л із лазерним наведенням, експортний варіант модифікованої версії Х-59МЕ, протикорабельний варіант із навігацією за інерційною системою ГЛОНАСС або GPS з активною радіолокаційною голівкою самонаведення АРГС-59Е, дальністю ураження до 285 кілометрів та масою бойової частини до 320 кілограмів.

Крім того, існує Х-59МК2 для ураження нерухомих наземних цілей з відомими координатами, яка оснащена інерційною системою, ГЛОНАСС та GPS, політ до цілі здійснюється на висоті 50—300 метрів, номенклатура бойових частин включає проникаючу і касетну.

До сімейства входить Х-59М2 і її експортний варіант Х-59М2Е з системою наведення, що допускає всі добові умови застосування по наземних і надводних цілях з відомими координатами.

Х-69

Ракета Х-69, яка під час першої публічної презентації у 2009 році мала назву Х-59МК2, розробляється і виробляється на потужностях конструкторського бюро «Радуга».

Х-59МК2 була дуже схожою на попередню протикорабельну ракету Х-59МК. Основна відмінність полягала в системі наведення: активна радіолокаційна головка самонаведення була замінена інерційною навігаційною системою, поєднаною з GPS/ГЛОНАСС і електрооптичною цифровою системою кореляції зони наведення (DSMAC) для підльоту до цілі.

Можна припустити, що система наведення була запозичена в іншого виробу «Радуги» – крилатої ракети Х-555.

У 2015 році Х-59МК2 був повністю перероблений з використанням stealth-елементів, фактично, незмінною залишилася лише система наведення.

Корпус ракети тепер має коробчатий трапецієподібний переріз, пристосований для розміщення у внутрішньому відсіку Су-57, хоча є можливість підвісу на зовнішніх пілонах.

Виробник заявляє, що ракета може застосовуватися з Су-30МК, Су-34, Су-35С, МиГ-35С та МиГ-29К.

У верхній частині корпусу розташована пара висувних крил, які розкриваються в польоті. Турбовентиляторний двигун тепер розміщується в корпусі ракети, на відміну від двигуна Х-59МК2, який був у зовнішній гондолі.

Росіяни заявляють, що ракета несе бойову частину вагою 310 кілограмів при повній масі ракети 710 кілограмів. Максимальна дальність ураження становить 290 кілометрів, а швидкість польоту – близько 700—1000 кілометрів за годину.