Гігант «Холодної війни»: американська 203-мм САУ M110 та перспективи для України

Після аналізу бойового досвіду, накопиченого під час Другої світової війни та війни в Кореї, в армії США поступово почали замінювати традиційні причіпні артилерійські системи на самохідні.

У той час американці розпочали роботи з проєктування самохідних артилерійських установок (САУ) нового покоління.

Серед них була і самохідна гаубиця M110 калібру 203-мм, роботи над якою тривали у 1956–1961 роках. Перший дослідний зразок вперше показали у травні 1959 року під індексом Т236.

У 1961 році, після завершення випробувань у військах та доопрацювання, самохідну гаубицю прийняли на озброєння, тоді ж вона отримала позначення M110. Наступного року перші серійні САУ почали надходити до військових частин Армії та Корпусу морської піхоти США.

Вона стала однією з найпотужніших американських самохідних гаубиць, створених у XX столітті. Гаубиця призначена для ураження укріплених позицій, командних пунктів, складів боєприпасів та інших стратегічних цілей. Потужність боєприпасів з великою кількістю вибухівки може завдавати значних руйнувань.

Артсистему виробляли протягом тривалого часу, у тому числі для збройних сил низки країн. Загалом вироблено понад тисячу таких самохідних гаубиць різних модифікацій.

Якщо перші зразки післявоєнних САУ зазвичай створювалися на базі ходової частини серійної бронетехніки, то для цієї артсистеми розробили спеціальне гусеничне шасі Т249 високої прохідності. Аналогічне шасі використовувалося в 175-мм самохідній гаубиці M107, яку створили у тому ж періоді.

Самохідні 203-мм гаубиці M110 активно застосовувалися у низці військових конфліктів. Ці артилерійські системи неодноразово модернізувалися.

Зброя

У центрі самохідної установки M110 — відкрита 203-мм гаубиця M115 на тумбовому лафеті, яку створили у роки Другої світової війни. Гаубиця отримала казенник з поршневим затвором, гідравлічне гальмо відкату та гідропневматичний накатник.

До складу механізму наведення гаубиці входить гідравлічні та ручні приводи. Максимальний кут підвищення гармати становив 65°. У горизонтальній площині M115 наводиться у секторі ±30° щодо поздовжньої осі САУ.

Стійкість артилерійської установки при стрільбі забезпечується відключенням підвіски та двома відкидними сошниками, які опускаються  на землю за допомогою гідравлічних приводів. Крім цього в кормовій частині САУ розташовувався бульдозерний відвал, який призначався для фіксації установки під час стрільби, а також для самоокапування на вогневій позиції. Час переведення самохідної гаубиці з похідного в бойове положення і назад складав близько однієї хвилини. На першому варіанті M110 довжина ствола 203 мм гаубиці становила лише 25,3 калібрів.

Шасі

Універсальне шасі Т249 з індивідуальною торсіонною підвіскою має п’ять великих опорних катків з кожого борту, а направляючі колеса розташовані спереду. Кожен опорний каток має гідравлічний амортизатор. Гусениці гумометалеві, які оснащувалися знімними гумовими «черевиками» для збільшення зчеплення з поверхнею та зменшення тиску на ґрунт.

Корпус самохідної гаубиці зварений із бронелістів. Максимальна товщина броні лобової частини, бортів та даху корпусу — 13 мм. Корпус всередині поділений перегородками на три відділення.

Попереду зліва розташоване відділення управління, де знаходиться місце механіка-водія з окремим люком і приладами спостереження.

З правого боку передньої частини корпусу розташовується силова установка з усіма для неї допоміжними агрегатами та відсік для запасного майна. У кормовій частині корпусу розташовується бойове відділення. У задній частині САУ між перегородками та стінками корпусу знаходиться паливний бак.

Шасі оснащували восьмициліндровим дизельним двигуном рідинного охолодження з турбонаддувом 8V71T компанії General Motors. Максимальна потужність цього двигуна становила 405 к.с.

Силова установка забезпечувала максимальну швидкість руху дорогами з твердим покриттям до 55 км/год і запасом ходу понад 500 км. М110 могла долати підйоми до 31°, рови шириною до 2,3 метра та броди глибиною до 1,2 метра, а також вертикальні стінки заввишки до 1 метра.

Для перевезення транспортними літаками САУ вагою близько 28 тонн, доводилося розбирати — артилерійська частина перевозилася окремо від гусеничного шасі.

Екіпаж

Обслуга гаубиці М110 складалася з 13 осіб: командира, механіка-водія, 3-х навідників і восьми заряджаючих. Крім водія, на самій САУ було передбачено місця лише для чотирьох членів обслуги, які розміщувалися по бортах бойового відділення.

Інші військові перевозилися окремою машиною супроводу разом із основним боєкомплектом. Над самим корпусом САУ відсутня броньована башта або надбудова, тому обслуга не захищена від уламків і куль, однак за необхідності можна було встановити броньові щити.

Боєкомплект самої САУ складався з двох пострілів, решту боєприпасів, порохових зарядів та ще вісьмох членів обслуги на вогневу позицію доставляли за допомогою гусеничного вантажного транспортера М548, створеного на базі БТР M113, а пізніше транспортно-заряджаючої машини М992. Загальний боєкомплект — 37 пострілів.

У передній частині транспортно-заряджальної машини М992 розташоване відділення управління. На ній також встановлений кран, яким перевантажують снаряди та метальні заряди на САУ, які перевозяться у закритій зверху та з боків задній частині корпусу.

Стрільба

До боєкомплекту гаубиці входили постріли роздільного заряджання. Перед пострілом у казенник гаубиці спочатку надсилали снаряд, а за ним порохові метальні заряду,  кількість яких залежала від відстані до цілі, після чого казенник закривався поршневим затвором. При такому способі заряджання скорострільність гаубиці була невисокою.

Для полегшення процесу заряджання гаубиці, а також його прискорення в конструкції САУ передбачені підйомник та досилач снарядів й зарядів, що приводилися в дію за допомогою єдиної гідравлічної системи.

Досилачі були схильні до поломок і загалом уповільнювали роботу артилерійської системи, оскільки досилачі вимагали від екіпажу повністю опускати масивний ствол гаубиці перед її заряджанням.

Згідно з інструкцією з експлуатації, типова скорострільність M110 становила три постріли за дві хвилини при роботі на максимальній швидкості та один постріл за дві хвилини при безперервному веденні вогню.

Водночас добре підготовлені артилеристи могли забезпечити скорострільність на рівні від 2 до 4 пострілів за хвилину протягом коротких періодів часу, використовуючи ручний досилач, який по суті був важкою сталевою жердиною з твердою гумовою накладкою на одному кінці.

Використання ручного досилання було фізично складним, але при цьому  обслузі не потрібно було опускати стволи так низько, як при використанні гідравлічного досилача.

Дальність стрільби САУ M110 залежно від модифікації варіювалася від 16,8 км до приблизно 25 км при стрільбі стандартними снарядами та до 30 км при стрільбі реактивними снарядами.

Ресурс ствола гаубиці був розрахований на 400 пострілів, через достатньо високу початкову швидкість польоту снаряда,  що зношувало його внутрішню сторону. Після цього ствол підлягав заміні. Водночас ця процедура зазвичай не займала більше двох годин.

Самохідні 203-мм гаубиці активно застосовувалися американцями під час В’єтнамської війни, згодом ці артилерійські системи неодноразово модернізувалися. Загалом армія США мала на озброєнні 1023 САУ M110 різних модифікацій.

Модифікації

Гаубиця випускалася у трьох основних модифікаціях. Базовою моделлю була М110 з гаубицею М115, яка мала довжину ствола 25,3 калібрів.

У 1976 році була представлена вдосконалена модифікація М110A1 з гаубицею М201, довжина ствола якої  вже складала 39,5 калібри, а  також збільшені розміри та обсяг зарядної камери. Окрім того, було покращено балістичні характеристики гаубиці. Вона забезпечувала дальність ведення вогню звичайними осколково-фугасними снарядами до майже 25 кілометрів, а при використанні активно-реактивних снарядів — до 29 кілометрів. Також доопрацювали противідкатні пристрої САУ та механізми, що полегшували процес заряджання.

Самохідна гаубиця отримала нову лінійку боєприпасів, які суттєво розширили її бойові можливості. САУ цієї модифікації почали надходити на озброєння на початку 1977 року.

Вже наступного року з’явилася САУ M110A2, яка відрізнялася появою на стволі гаубиці високоефективного двокамерного дульного гальма для зменшення віддачі, але все ще вимагала використання бульдозерного відвалу для фіксації на вогневій позиції. Також для пострілів вона могла використовувати максимально до дев’яти метальних зарядів на відміну від восьми у версії М110А1.

Частина M110A2 була перероблена з 175-мм САУ М107, яка на той час перебувала на озброєнні американської армії.

Снаряди

Основним боєприпасом для САУ M110 різних модифікацій був осколково-фугасний снаряд M106. Маса снаряда становить майже 91 кг. Дальність пострілу — 16 926 метрів. Також самохідна гаубиця може стріляти активно-реактивними та касетними боєприпасами.

Американці могли застосовувати й хімічні та ядерні боєприпаси. Зокрема, снаряд W-33 також відомий як M422, який залежно від модифікації мав потужність від 5 до 40 кілотонн. До 1992 року на озброєнні збройних сил США було 550 снарядів даного типу.

У 1980-х роках за штатом у кожної бронетанкової і механізованої дивізії США був батальйон важкої артилерії. У його складі було дві батареї 203-мм САУ М110А2 по 6 одиниць у кожній (всього 12 самохідних гаубиць) та одна батарея РСЗВ M270 MLRS (9 одиниць).

Сполучені Штати зняли з озброєння M110 у 1990-х роках. Водночас поставлені на експорт САУ, як і раніше, перебувають на озброєнні низки країн, у тому числі Греції, Туреччини, Тайваню, Японії та інших.

Однак з початку 2000-х років M110A2 поступово виводяться з експлуатації через застарілість конструкції, низьку швидкострільність та відсутність автоматизації.

САУ M110 для України

На початку жовтня 2025 року у ЗМІ Греції з’явилися повідомлення, що уряд країни може продати для України 60 самохідних гаубиць M110A2 калібру 203 мм та 150 тисяч боєприпасів до них через Чехію.

Загальна вартість пакета оцінюється у понад 199 мільйонів євро. Військове керівництво Греції запевняє, що експорт озброєння і снарядів не вплине на обороноздатність країни, адже передбачено компенсаційне фінансування на модернізацію арсеналу.

За даними медіа, до переліку озброєння окрім САУ входять: 50 тисяч снарядів M106, 40 тисяч M650 HERA, 30 тисяч снарядів M404 ICM і 30 тисяч касетних снарядів M509A1 DPICM.

Кожен M509A1 DPICM містить до 180 суббоєприпасів подвійного призначення для ураження бронетехніки та живої сили.

Щодо снарядів M106, то їх вже використовують українські артилеристи, що працюють на радянських самохідних гарматах 2С7 «Пион», які теж мають калібр 203-мм.

Ці снаряди передаються у межах військової допомоги і дозволяють подальше застосування у війні проти російських загарбників великокаліберних артилерійських систем, які перебувають на озброєнні Сил оборони України.

Чи замінять M110 САУ «Пион»?

Вірогідно, поява у ЗСУ цих самохідних гаубиць калібру 203-мм, особливо з урахуванням наявності у греків значних запасів боєприпасів до них, допоможе збільшити кількість важких ударів по позиціях російських окупантів.

А наявні в арсеналі касетні боєприпаси мають розширити спектр цілей, які зможуть уражати українські артилеристи з більшою ефективністю, зокрема піхоту, засоби РЕБ, ППО та екіпажі дронів противника у ближньому тилу.

Водночас все це залежить від ресурсу грецьких артилерійських систем M110A2, зокрема, чи є в наявності до них, наприклад, додаткові стволи та інші деталі, що забезпечують їх функціональність.