“Виграє не той, хто придумав технології, а хто їх масштабує і застосовує в довгу” – інтерв’ю з командиром роти ударних НРК 3-ї штурмової бригади

Поле бою все більше насичують наземні роботизовані комплекси та за рік вони активно взяли на себе логістику переднього краю. Але це не всі можливі їх ніші і ми поспілкувалися з командиром роти ударних НРК NC13 3-ї окремої штурмової бригади на позивний Макар.

В попередньому інтерв’ю Мілітарному ви згадували, що виробники не чують фронт, чують фідбек і опрацьовують його. Чи щось змінюється? Чи з’явились, можливо, нові виробники, ті, що більш, скажімо так, виходять з військових потреб, а не будують “щось своє”?

Давайте так, ринок НРК він помітно збільшується постійно. Тобто кожних півроку ми бачимо, що з’являється від декількох до десятків одиниць нових НРК на ринку. І відповідно це нові виробники, які виготовляють свої засоби для фронту. І з кожним виробником, по суті, нам доводиться вибудовувати певну взаємодію, бо не всі виробники одразу зрозуміли, що їм потрібно в першу чергу комунікувати з військовими.

Що я маю на увазі під фразою військові, це саме екіпажі, які застосовують наземні роботизовані комплекси на фронті. Так, багато хто комунікує там з Генштабом там або з командуванням окремих бригад, з командуванням окремих батальйонів, але насправді комунікувати виробникам потрібно навіть не з командирами взводів НРК, а саме з бойовими екіпажами, які застосовують засоби на полі бою безпосередньо. Оскільки саме вони дадуть самий точний і самий чесний фідбек цього засобу.

В певний період була така прірва між нами і виробниками в цьому плані, і ми вирішили почати налагоджувати прямий місток взаємодії.

Ми пробували це робити окремо з кожним виробником, це давало результат, але не такий, якби хотілось, і ми вирішили почати організовувати ряд публічних заходів. Що мається на увазі під публічними – це зібрати підрозділи НРК з різних бригад, які застосовують роботи на полі бою і зібрати виробників, які їх виготовляють. І на таких зустрічах вибудовувати між нами всіма пряму взаємодію і комунікацію.

В першу чергу чесну взаємодію, оскільки кожен виробник буде хвалити свій продукт і говорити про його плюси. А, насправді, бойові підрозділи, більше цікавлять мінуси і недоліки дронів, для того, щоб ми їх могли враховувати при виконанні тих чи інших бойових задач. І коли ми знаємо наперед недоліки, ми можемо вже думати і акцентувати увагу на тому, як їх змінювати.

І в принципі, пряма комунікація між нами і виробниками дає можливість швидко робити набагато кращий, якісніший продукт для фронту. Виробник отримує правильний фідбек, модернізує свій засіб і, відповідно, взамін він отримує його активне застосування на фронті, і всім з цього добре. Бойовим підрозділам добре, бо в них засоби менше ламаються, і вони більш якісні, а виробник отримує більше потреб від бойових підрозділів.

Раніше з цим було проблемніше Після певних заходів і отаких публічних подій, ця комунікація стала набагато легшою. Виробники більш охоче йдуть до нас за фідбеком, постачають деякі свої засоби безкоштовно, особливо якісь нові розробки для тестувань, опрацювань їхніх і так далі.

В нас на подкасті керівник Служби роботизованих систем батальйону «Вовки Да Вінчі» Олександр Ябчанка та CEO «Tenсor» та голова Української асоціації роботизованих сил Максим Васильченко обговорювали велику проблему між тим, коли формують замовлення на НРК і коли дрон доходить до підрозділу безпосередньо. Згадана вами комунікація виробників безпосередньо з екіпажами, вона зменшує час доставки?

Підтверджую те, що існуюча процедура уповільнює процеси, оскільки в більшості випадків робот, який відгрузив виробник на склад, потрапляє в бойовий підрозділ через чотири, п’ять, шість, сім, вісім місяців. А фронт у нас міняється динамічно. Можна так сказати, там кожних два місяця змінюється потреба в дистанціях, можливостях, вантажопідйомності і так далі. Тому це безпосередньо проблема.

Чи можливо спрогнозувати потребу по НРК наперед?

Ми як бойовий підрозділ ставимо перед виробником якісь вимоги, буду називати умовні, а не точні цифри. Наприклад нам потрібен НРК на 100 км запасу ходу, 400 кг вантажу підйомності, швидкість 15-20 км/год і,наприклад, зйомні батареї. А Генштаб чи хто формує потребу і тактико-технічні характеристики до виробників кажуть виробнику: “Нам потрібно 15 км запасу ходу, 7 км швидкості і там, не знаю, 200 кг вантажопідйомності”

Коли ми закладаємо потребу виробнику і вказуємо йому тактико-технічні характеристики, ми їх завжди даємо з запасом, тобто, дивлячись наперед.

А при формуванні потреби від держави у більшості випадків ставлять тактико-технічні характеристики застарілі вже навіть для теперішнього формату фронту, бо, як би це не звучало, образливо чи різко, але верха далекі від реалій на фронті.

І якщо виробник послухає такі запити, тоді він вже робить робот з заниженими на сьогоднішні потреби показниками потім постачає його на склад, і поки цей робот доходить до нас, він вже взагалі не актуальний.

Якщо ж виробник слухає нас і виготовляє засіб з тими тактико-технічними характеристиками, які ми йому сказали з запасом, тоді, можливо, коли він до нас дійде через всі ланки постачання, він, ще буде плюс-мінус актуальний, або буде потребувати незначних модернізацій.

Але зараз ми активно стараємось спрощувати ці всі механізми, отримання засобів, їхнього постачання в підрозділи . Думаю, в 26-му році ця проблема буде, можливо, не на 100% вирішена, але до 50% точно.

Це якщо говорити про закупівлю саме держави, Міністерством оборони.

Якщо казати про інші види закупівель, як наприклад волонтерські фонди чи держадміністрації. Чи відбуваються від них швидше поставки?

Особисто я відношу взаємодію з фондами або закупівлі бригади чи інші до прямої дії.

Але тут теж багато складнощів бо щоб фонд закупив на бригаду, бригада має знайти цей фонд і з ним домовитись. Або ж ми як підрозділ маємо знайти самі цих волонтерів і з ними домовитись. Це більше вже взаємодія на постачання засобу для підрозділу напряму.

Але ми маємо йти до того, щоб держава нас забезпечувала хоча б на 70% роботами, які ми застосовуємо.

Ручні дії – це вже крайність, коли от нам треба робити вже і на вчора, а в нас немає чим робити.

На рахунок того, що не вистачає засобів і багато різних виробників, яке взагалі розуміння потреби певної уніфікації виробів, умовно батареї, як ви сказали, змінні чи, наприклад, двигуни однієї моделі, зв’язок, тощо? Чи взагалі можлива уніфікація для НРК і чи зараз такий “зоопарк”, що про це не йдеться?

“Зоопарк” існує. Він досить великий, бо є роботи, які кращі під суху погоду, є які під дощову погоду, є засоби, які їздять літом в теплу погоду, є які зимою в холодну, у морози. Є різне призначення: логістика, ударні, мінування, розмінування, інженерка. Це все різні напрямки НРК і це все по суті “зоопарк”, який лягає на підрозділи, бо один підрозділ НРК може працювати по декількох напрямках.

Але потрохи-потрохи до якоїсь уніфікації починаються кроки. Я думаю, найближча уніфікація – це буде по зв’язку, оскільки не так багато зараз на ринку видів зв’язку, які застосовують наземні роботизовані комплекси. І це, мабуть, найпростіше, що можна уніфікувати на даний момент і вже, в принципі, певна кількість виробників так і робить.
Наступним, я думаю, буде уніфікація якогось софту і програмного забезпечення.

Вже після це буде стосуватись компонентів: роз’єми до батарей, види батарей, види двигунів, не знаю, види коліс, ступиць, ланцюгових систем. Але я думаю, що це буде якраз найважчий процес, оскільки виробників багато, їх кількість постійно збільшується і чим більше виробників, тим складніша уніфікація.

Але якщо держава проаналізує і поспілкується з бойовими підрозділами, врахує їхні критерії, то за рахунок держави цю уніфікацію буде легше ввести, оскільки це все можна стандартизувати на рівні кодифікації засобів.

Наскільки складне планування і реалізація тих чи інших ваших операцій на НРК, наприклад з раніше озвучених по взяттю у полон роботом чи чергування наземного дрону з кулеметом? Адже якщо ми візьмемо завдання з логістики то це одна задача для оператора НРК, але якщо наприклад носій Mk.19, АГС-17 чи Browning M2 то це вже потрібно мати навички гранатометника або кулеметника для ефективного їх застосування. Як вирішується ця задача – на рівні софту чи додаткової підготовки?

Ви все правильно кажете, насправді, НРК вже давно перейшов з якогось загального поняття до просто напрямку. Якщо раніше коли ми говорили про НРК, то всі думали про логістику виключно, то зараз НРК – це як поняття БПЛА. У нас є ж БПЛА для розвідки, є БПЛА для ураження, є БПЛА для далекобійного ураження і питання безпілотних літальних апаратів – це вже загальний напрямок який ділиться на типи. Зараз в НРК це все так само виглядає. НРК – це вже напрямок і він ділиться на типи. І кожен тип вимагає своєї підготовки і навчання особового складу, залежно від того, чим він займається. Логістика і евакуація – це одне. Якщо ми говоримо про ударний напрямок, він весь різний, бо всі задачі в ударних НРК абсолютно унікальні. Вони унікальні по плануванню, по застосуванню, по виконанню, якщо логістика – це напрацьовані маршрути, конкретні позиції, сталі і так далі, то ударні – це завжди різні задачі. Сьогодні ми працюємо по ліквідації укриття, завтра ми працюємо по засідці в тилу противника на його логістику, післязавтра ми супроводжуємо штурмові дії, ще через тиждень ми здійснюємо допомогу піхоті для оборони своїх позицій. Тобто це все унікальні місії, унікальні задачі.

Ті задачі, які ви перерахували, це мабуть 1% з всього, що ми вже реалізували. У нас великий ряд успішних задач по підтримці штурмових дій, по супроводу штурмових груп, по здійсненню підтримки в обороні, по знищенню укриттів противника, з роботи по логістиці противника, тощо.

Тобто ми все, що пробуємо застосувати виводимо на системний рівень. Чи це складно? Звичайно складно, будь-які процеси у війську нелегкі. А якщо ми говоримо про процеси, які пов’язані з технологіями, вони тим більше нелегкі, оскільки одна справа навчити кулеметника – це не так легко, а навчити кулеметника працювати дистанційно на турелі, яка наповнена софтом, яка має свої нюанси, плюси і мінуси, це ще складніше.

А коли ми говоримо про такі речі наприкінці четвертого року війни, будемо відверті, є проблема з людьми вмотивованими. Також якщо порівняти з 22-м і з 23-м роком, то зараз йде більше часу на підготовку особового складу, більш розгорнуті програми, але все можливо і воно реалізується.

Потрібно розуміти, що оператор НРК будь-якого напрямку, будь-якого типу – це спеціаліст в своєму роді. Наприклад, на одній панельній дискусії прозвучала цікава фраза, що оператор БПЛА ніколи не дійде до якогось свого крайнього рівня. Він завжди буде рости і рости, бо немає кінця професіоналізму. У напрямку НРК – це те саме. Кожен оператор – це в своєму роді спеціаліст і професіонал. І Його потрібно розвивати, вчити, учити і постійно набувати і збільшувати його навички. Війна постійно змінюється і нам постійно потрібно вдосконалюватись.

Тому НРК не заміняє людей, бо все одно потрібні люди для того, щоб керувати ними, обслуговувати їх, модернізовувати і так далі. Але ми за допомогою НРК забираємо людей безпосередньо з поля бою при виконанні тих чи інших задач.

Я вважаю, що ми можемо забрати з піхотинця, за допомогою наземних роботизованих комплексів, до 80% завдань. Багато з них вже забрали – це логістика, евакуація, частково мінування, розмінування. Зараз задача мого підрозділу – це активно розвивати напрямок ударних НРК для того, щоб збільшувати можливість підтримувати піхоту вогнем на полі бою і не допускати їх до вогневого контакту, а відправляти замість них роботів. Відповідно застосовуючи НРК, ми будемо берегти життя українських піхотинців і зменшувати кількість втрат на полі бою. Не скажу, що це легко, бо завжди важко робити щось першим.

Що з цього можливо вже найближчим часом?

2026-й рік ми хочемо почати з активних наступальних дій за допомогою комбінованого застосування ударних НРК. І говорячи це зараз, я, напевно, ставлю собі якусь таку стартову точку, бо коли говориш про це на публіку, то потрібно виконати і показати. Тому це буде і ми хочемо, коли масштабуємо, також закріпити системно.

Для того, щоб доказати і показати, що роботи можуть і повинні виконувати більше задач. І це буде поштовхом для розвитку на державному рівні, на рівні виробників і масштабування застосування ударних НРК в Збройних Силах України.

Ви сказали за систему і масштабування та постає питання стосовно цього на рівні самої бригади і корпусу, Наприклад 125 окрема важка механізована бригада, де у нещодавно опублікованому переліку змін по приходу нового командування у військову частину, є згадка про створення взвод НРК.

Якщо ми говоримо за масштабування досвіду застосування різних НРК в складі Третьої штурмової бригади, то у нас в кожному з батальйонів вже успішно діють свої взводи НРК. Це в більшості логістичної евакуаційні взводи.

На рівні бригади у нас є дві роти НРК. Це логістична евакуаційна рота під назвою Nova та ударна рота НРК під назвою NC13, якою я зараз керую.

Всі процеси не були б можливі, якби не активне сприяння командування бригади і командира 3 АК Андрія Білецького. Нам активно допомагають, дають можливість розвивати це так як ми бачимо і всебічно підтримують наші ініціативи розуміючи важливість даного напрямку.

Загалом НРК у бригаді – це була ініціатива Андрія Білецького, яку ми активно розвинули і масштабовуємо.

З моменту появи корпусу, ми активно почали займатись підготовкою підрозділів, які будуть виконувати задачі на НРК у корпусних бригадах. Зокрема, ви згадали 125-ту, окрему, важку механізовану. Ні для кого не секрет, що туди зайшло в управління бригади, управління колишнього першого штурмового батальйону, Третьої штурмової бригади. І відповідно командиром взводу НРК на даний момент є людина, боєць, який має великий піхотний досвід і великий досвід в застосуванні наземних роботизованих комплексів у 1-му штурмовому батальйоні Третій окремої штурмової бригади. Тобто там зараз командиром напрямку НРК є людина, яка має великий багаж знань і досвіду у напрямку НРК. І, думаю, формат взводу – це тимчасово, і пізніше він буде масштабований до роти у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади.

Тобто можна сказати, що масштабування процесів відбувається перенесенням бійців з досвідом з Третьої штурмової бригади на командні ланки по напрямках у корпусні бригади для розвитку і побудови там такої системи, яка є в складі Третьої штурмової.

Також можна сказати про 53-тю окрему механізовану бригаду імені Володимира Мономаха, яка входить до складу Третього армійського корпусу. Там також зараз командиром роти НРК на рівні бригади зайшов командир, який був раніше в моєму підпорядкуванні. Це молодий, талановитий хлопчина, який був раніше дуже ефективним штурмовиком, пізніше був хорошим лідером і командиром по напрямку НРК. І зараз він займається побудовою масштабуванням досвіду, який він отримував у нас в бригаді. І ми активно в цьому допомагаємо.

Ми активно підтримуємо та допомагаємо корпусним бригадам у всіх питаннях, які стосуються напрямку НРК. Тобто ми стараємось вибудувати загальну екосистему наземних роботизованих комплексів у форматі корпусу.

Чи співпрацюєте з частинами поза корпусу?

Звичайно. Буквально недавно у нас проходили курс навчання 67-ма бригада. У нас існує на рівні роти нашої, НРК-інститут, де ми проводимо навчання тривалістю півтора місяця для підготовки особового складу, навчання їх по напрямках НРК.

І от багато бригад до нас звертаються, відправляють своїх людей, групи своїх бійців, які будуть займатися в них напрямком НРК.

Ми навчаємо їх повністю з нуля і пізніше вони повертаються у свої бригади вже спеціалістами, які можуть побудувати там якісний підрозділ і ми надаємо постійну допомогу і підтримку в цьому.

Ви сказали про активні наступальні операції в 2026-му році за допомогою НРК, це значить, що такі вже є чи були?

Перші наступальні операції ми вже проводили. Для нас це не є чимось новим. Для нас ціль це масштабувати. Ми хочемо, щоб це не були поодинокі випадки, а стало системою з застосуванням одного, двох, трьох роботів. Ми вже робили наступальні дії використовуючи до п’яти роботів які діяли одночасно. Але ми хочемо це вивести на системний рівень.

Тобто, щоб коли командири батальйонів планують наступальні операції, вони в першу чергу думали не те, як виконати ці задачі піхотою, а підходили з точки зору: “У нас є рота ударних НРК, яка вміє діяти і здійснювати наступальні дії. Давайте вона спланує дії роботів, які підуть першими перед піхотою. І вже по результату роботи самих роботів будемо думати, як нам діяти далі піхотою після них”.

Бо, як нам показує практика по задачі, яку ви згадали із взяттям полонених – у нас задача була підготувати ділянку для подальших наступальних дій піхоти. Тобто задача стояла заїхати роботами і ліквідувати укриття. Але вийшло так, що ми заїхали, взяли противника в полон і піхота після цього зайняла позиції упродовж 15 хвилин без єдиного пострілу піхотинцями і якихось втрат з їх боку.

Це показує, що роботи можуть змінити хід подій, якщо їх застосовувати. І наша ціль саме використання їх в такому форматі – спочатку їде метал. І ми не маємо права собі дозволити діяти, як противник, кидати людей в м’ясні штурми, цілими взводами. Ми маємо діяти розумно і єдине, що може врятувати зараз фронт – це технології. Це, в принципі, те, чим ми воюємо останній рік максимально активно.

І виграє не той, хто придумав ці технології або придумав, як їх застосувати, а той, хто думає над тим, як це масштабувати і застосовує масштабно на довгі, так би мовити, забіги.