Популярні
Для будь-яких повітряних сил світу формування бойового складу традиційно відбувається шляхом закупівлі літаків під конкретні завдання. Наприклад, у США бойові можливості розподілені між важкими та легкими винищувачами — такими як F-15 і F-16.
Однак поява нової загрози у вигляді дешевих і масових ударних дронів змусила держави переглянути підходи до побудови авіації. Стало очевидно, що поряд із дорогими багатоцільовими винищувачами потрібні значно дешевші платформи, здатні ефективно виконувати частину бойових функцій.
Саме тому все більше країн звертають увагу на навчально-тренувальні та навчально-бойові літаки, які можуть нести озброєння та виконувати прості бойові задачі. Такі машини коштують у рази дешевше за сучасні винищувачі, але при цьому здатні забезпечити перехоплення повільних цілей, патрулювання, підтримку з повітря та боротьбу з БПЛА.
Таким чином, масове застосування дронів призвело до появи нового, більш гнучкого підходу у формуванні бойової авіації — коли поряд із високотехнологічними літаками з’являється клас доступних, легких бойових платформ.
Л-39 «Альбатрос» — двомісний реактивний навчально-тренувальний літак, створений у Чехословаччині. Він став одним із наймасовіших у світі. Літак розвиває швидкість до 750 км/год (крейсерська — близько 470 км/год), має практичну стелю приблизно 11 тисяч метрів і радіус дії 500–600 км (з підвісними баками — до 1750 км).
Оснащений українським турбореактивним двигуном Івченка AI-25TL із тягою близько 17 кН, що забезпечує прийнятну маневровість із перевантаженням до +8g.
Що стосується бойових можливостей, на ранніх модифікаціях L-39C встановлено два вузли підвіски із загальною вантажопідйомністю близько 280 кг.
Пізніші версії L-39ZO та L-39ZA мають чотири вузли й можуть нести до 1,1–1,3 тонни бойового навантаження. У модифікації ZA літак також отримав посилене шасі та підфюзеляжну двоствольну гармату ГШ-23Л калібру 23 мм.
Попри широкі можливості модернізації, бойовий потенціал «Альбатроса» природно обмежений відсутністю радара та невеликою вантажопідйомністю. Основне призначення літака — підготовка пілотів реактивної авіації. У бойових умовах Л-39 може виконувати завдання підтримки піхоти чи перехоплення повільних повітряних цілей у зоні низького ризику.
Окремо стоїть версія L-39ZA, яка може застосовувати некеровані ракети, бомби малого калібру, гарматні контейнери, а також легкі ракети класу «повітря–повітря», зокрема радянські Р-3С/Р-13 або Р-60 з інфрачервоним наведенням.
Це дає змогу теоретично використовувати літак як засіб боротьби з повільними вертольотами або БПЛА. Порівняно невелика швидкість зближення навіть є перевагою під час «полювання» на повільні дрони-камікадзе. Однак без радара й сучасної оптики виявити ціль надзвичайно складно — особливо вночі. Ефективне застосування проти БПЛА можливе лише за умови зовнішнього цілевказання від РЛС або систем ППО.
Загалом, станом на сьогодні літаки Л-39 стоять на озброєнні чотирьох країн Східної Європи, насамперед України, яка успадкувала значний парк L-39 ще від СРСР. Чехія, однак, поступово замінила їх на сучасні L-39NG. Нові літаки отримали сучасну авіоніку, економічні двигуни Williams FJ44 та можливість інтеграції західного озброєння. L-39NG призначений для підготовки пілотів четвертого і п’ятого поколінь та повністю замінює старий парк.
Навчально-бойовий варіант також використовує Болгарія, яка експлуатує L-39ZA з кінця 1970-х. Літаки виконують роль реактивної навчальної платформи та пройшли часткову модернізацію. Болгарські «Альбатроси» здатні застосовувати легке озброєння та ракети Р-60МК, що робить їх потенційно корисними для боротьби з БПЛА.
M-346 — сучасний двомоторний реактивний літак італійського виробництва, розроблений як спільний проєкт із ОКБ Яковлєва (пізніше поділений на M-346 та Як-130). Це літак , призначений для підготовки пілотів винищувачів 4-го і 5-го поколінь, а також здатний виконувати роль легкого штурмовика.
M-346 оснащується двома безфорсажними турбовентиляторними двигунами Honeywell F124-GA-200 (тяга ~28 кН кожен) і має чудові характеристики розгону та набору висоти (темп підйому — до 112 м/с). Максимальна швидкість — 1090 км/год (М 0,95), практична стеля — 13 700 м. Бойовий радіус (без дозаправки) становить приблизно 500–700 км, перегоночна дальність — до 2550 км з підвісними баками.
Літак має “скляну кабіну” зі сучасною авіонікою НАТОвського зразка, цифрову ЕДСУ з імітацією характеристик різних винищувачів, катапультні крісла типу “нуль-нуль” та систему запобігання стійкому штопору. M-346 добре відомий своєю маневровістю — може імітувати маневри винищувачів 4-го покоління, витримує перевантаження до +8g і здатний здійснювати польоти на великих кутах атаки.
Базова навчальна версія M-346 не оснащена бортовим радаром і не має вбудованої гармати, однак передбачає 7 вузлів підвіски (1 — під фюзеляжем, 4 — під крилами, 2 — на законцівках крила) для озброєння загальною масою до 3000 кг. У навчальних цілях літак може нести імітатори ракет або легке озброєння.
Бойова модифікація M-346FA обладнується багаторежимним радаром Grifo-М346 і може використовувати широкий спектр високоточного озброєння. Зокрема:
Таким чином, M-346FA фактично перетворюється на легкий багатоцільовий винищувач, здатний уражати як повітряні, так і наземні цілі.
У контексті боротьби з дронами цей літак (особливо у версії FA) має всі необхідні сенсори та ракети ближнього бою, щоб ефективно збивати БПЛА. Навіть без радара пілот M-346 може візуально захопити ціль і використати ІЧ-ракету з тепловим наведенням для ураження повільного безпілотника.
Що стосуєтсья операторів, то у східній Європі єдиним користувачем цих літаків є Польща. ВПС Польщі у 2014 році замовили 8 навчальних літаків M-346 Master (локальна назва — Bielik), згодом довівши кількість замовлених машин до 16 одиниць. До кінця 2022 року всі літаки були поставлені на авіабазу в Дембліні. M-346 замінили застарілі TS-11 Iskra і нині є основою системи підготовки польських пілотів винищувачів F-16 та F-35.
Польські Bielik формально не є ударними літаками — вони не оснащені радарами та здебільшого виконують навчальні польоти. Водночас вони мають інтегроване програмне забезпечення для симуляції бойових ситуацій і можуть нести легке озброєння (наприклад, імітатори ракет, тренувальні бомби) для підготовки пілотів.
У разі бойового конфлікту польські M-346 можуть бути використані необхідності, — озброєні ракетами класу «повітря–повітря» для знищення, наприклад, ворожого розвідувального дрона.
L-159 ALCA (Advanced Light Combat Aircraft) — легкий бойовий літак, чеський розвиток L-39, створений для виконання завдань безпосередньої підтримки та підготовки пілотів. Це дозвуковий штурмовик у одномісній версії L-159A або двомісній L-159B/T, оснащений сучасною авіонікою.
Літак має турбовентиляторний двигун Honeywell/ITEC F124 (тяга — 28,2 кН), аналогічний до того, що встановлюється на M-346, забезпечуючи швидкість до 936 км/год (0,8 М). Практична стеля — 13 200 м, бойовий радіус — приблизно 400 км (профіль “ло-ло-ло”), перегінна дальність — до 1 570 км.
L-159 має 7 точок підвіски: 6 під крилом (по 3 з кожного боку) та 1 під фюзеляжем, загальна вантажопідйомність — близько 2 340 кг. Оснащений багаторежимним радаром Grifo-L (діапазон X), прицільно-навігаційним комплексом західного виробництва, і повністю сумісний зі стандартами НАТО.
За маневровістю L-159 близький до навчального L-39, однак має потужніший двигун і посилений планер, що дозволяє витримувати навантаження +8/-4 g. Кабіна оснащена HUD, трьома мультифункціональними дисплеями, а також інтегрованою системою HOTAS. Літак спроєктований як універсальна платформа підтримки — може діяти вдень і вночі, за будь-якої погоди, проти повітряних і наземних цілей.
На відміну від старого L-39, L-159 має широкий спектр озброєння західного виробництва. Серед них:
Також літак здатний застосовувати ракети класу «повітря–повітря»: інтегровані AIM-9L Sidewinder, а також передбачена можливість використання AIM-120 AMRAAM середньої дальності
Це означає, що L-159 може виконувати завдання ППО — знищення вертольотів, дронів і навіть реактивних літаків противника (за наявності зовнішнього цілевказання, через обмежену дальність радара Grifo-L). Ударні можливості посилюються можливістю застосування ПТКР AGM-65 Maverick.
Чехія — єдиний розробник і найбільший оператор літака L-159. У 2000 році ВПС Чехії отримали 72 одномісні літаки L-159A, однак через брак фінансування до експлуатації було допущено лише 24 машини, тоді як решту законсервували або продали.
Станом на 2023 рік чеський парк L-159 налічує близько 24 літаків, серед яких 14 одномісних L-159A, 6 двомісних L-159T1/T2 (після модернізації) та 3 новозбудовані L-159T2, збудовані у 2017 році. Всі вони входять до складу 212-ї тактичної ескадри, розміщеної на авіабазі в Чаславі.
Чехія продовжує активно модернізувати свої літаки: було інтегровано нашоломні системи цілевказання для ракет, оновлено системи зв’язку, GPS, радіолокаційні станції, а також продовжено ресурс планера, що дозволяє підтримувати авіапарк у справному стані.
Літаки L-159 регулярно беруть участь у навчаннях НАТО, виконуючи як ударні, так і тренувальні функції. У 2023 році було розпочато обговорення щодо можливого передання частини L-159 Україні, оскільки ці літаки сумісні зі стандартами озброєння НАТО і здатні підсилити бойові спроможності Повітряних сил ЗСУ.
Наразі L-159 використовуються паралельно з винищувачами JAS-39 Gripen, виконуючи другорядні завдання — повітряну розвідку, патрулювання, підготовку пілотів, а також підтримку наземних підрозділів під час навчань.
Одним із маловідомих, але все ще важливих елементів навчально-тренувальної авіації в Румунії є літак IAR-99 «Шойм» (румунською — «Сокіл») — двомісний навчально-бойовий літак, розроблений у Румунії в 1980-х роках як заміна L-29 та L-39.
Це дозвуковий літак з одним турбореактивним двигуном Rolls-Royce Viper Mk632 (тяга — 17,8 кН). Максимальна швидкість — 865 км/год (0,75 М) у тренувальній конфігурації. Практична стеля — 12 900 м, дальність — близько 1100 км на внутрішніх паливних баках (без ПТБ).
IAR-99 має хорошу маневреність на малих швидкостях і просте управління, що критично важливо для навчального літака. Планер побудований за схемою середньоплана з розвиненим хвостовим оперенням і боковими повітрозабірниками. Особливістю конструкції є великий кілеватий гаргрот і характерна антенна гарпуна під носовою частиною. Кабіна — тандемна, з гарною оглядовістю для інструктора на задньому сидінні.
Серійне виробництво тривало з 1987 по 2008 роки, загалом виготовлено 28 літаків, включаючи 3 прототипи. Із них 22 одиниці були доведені до стандарту IAR-99C Șoim у 1995–1997 роках — було встановлено ізраїльську авіоніку Elbit для уніфікації з модернізованими винищувачами МіГ-21 Lancer.
Базове озброєння IAR-99 — це стаціонарна 23-мм гармата ГШ-23Л (двоствольна) у носовій частині літака з боєкомплектом 200 набоїв.
Літак має 9 точок підвіски:
У сумі IAR-99 здатен нести до 1000 кг озброєння, включно з:
У 1990-х роках, у ході ізраїльської модернізації, було інтегровано ракети класу “повітря–повітря”. Зокрема, румунський «Шойм» отримав можливість застосовувати:
Це значно розширило його можливості протидії повітряним загрозам, включно з дронами й гелікоптерами.
Варто зауважити, що Румунія є єдиною країною, що експлуатує навчально-бойовий літак IAR-99 «Șoim». ВПС Румунії отримали загалом 25 серійних літаків, з яких на 2023 рік у строю перебуває 20 одиниць (решта були втрачені в аваріях або списані).
Літаки сконцентровані на 95-й авіаційній базі в Бакеу та виконують навчальні й легкоударні функції. Наприклад, IAR-99 залучалися до патрулювання під час саміту НАТО в Бухаресті, а також несли чергування на випадок порушення повітряного простору легкомоторною авіацією.
Після початку російсько-української війни 2022 року, Румунія посилила охорону повітряного простору. Зокрема, IAR-99 патрулювали гирло Дунаю, де неодноразово фіксувалися падіння російських дронів. Водночас через відсутність радара ефективність виявлення цілей на IAR-99 є обмеженою.
Як і румунський «Шойм», G-4 «Супер Галеб» — маловідомий, але все ще використовуваний двомісний навчально-бойовий літак, створений у колишній Югославії. Його розробили у 1970-х роках як наступника G-2 Galeb.
G-4 — це дозвуковий тренувальний і легкий штурмовий літак з одним турбореактивним двигуном Rolls-Royce/Bristol Viper 632 тягою близько 17,8 кН. Його максимальна швидкість становить 910 км/год (на висоті 6 км), крейсерська — близько 550 км/год. Практична стеля сягає 12 850 метрів, а дальність польоту — 1900 км на внутрішньому паливі та до 2500 км з підвісними баками.
Хоча розгінні характеристики досить скромні — набір висоти становить приблизно 31 м/с, цього цілком достатньо для виконання навчальних завдань і легких бойових місій.
За конструкцією G-4 є аналогом L-39: це суцільнометалевий середньоплан із тандемною кабіною, зносостійким шасі для експлуатації з нерівних злітно-посадкових смуг і простими характеристиками керованості. Серійне виробництво тривало з 1984 до 1991 року, загалом було випущено 85 одиниць. “Супер Галеб” може виконувати обмежений спектр бойових завдань: штурмові удари по наземних цілях, повітряну розвідку, дозорні польоти, патрулювання, а також ближній повітряний бій з неманевреними цілями.
Базова конфігурація G-4 озброєна підфюзеляжним контейнером із двоствольною гарматою ГШ-23Л (23 мм) з боєкомплектом 200 набоїв. Під крилами розміщено чотири вузли підвіски: два внутрішні з допустимим навантаженням по 350 кг і два зовнішні — по 250 кг. На внутрішніх вузлах можливе також встановлення підвісних паливних баків ємністю 250 літрів. Типове озброєння включає блоки 57-мм некерованих ракет (LR-155, по 16 ракет у кожному), бомби калібру 100–250 кг (у тому числі касетні).
Оригінальна версія G-4 не мала радара і не могла застосовувати керовані ракети класу “повітря–повітря”. Однак у 2000-х роках Сербія провела локальну модернізацію: на чотирьох літаках встановили оновлену авіоніку, зокрема індикатор на лобовому склі HUD ENP-MG4, електронно-інерційну навігаційну систему, багатофункціональні дисплеї, а також додали підкрильні напрямні для ракет Р-60 на законцівках крила. Ці модернізовані літаки отримали позначення G-4М. Вони здатні нести по дві ракети малої дальності класу “повітря–повітря”, що істотно підвищує їхню ефективність у перехопленні повітряних цілей.
Паралельно опрацьовувався проєкт глибокої модернізації під позначенням G-4MD (планувалося переоснащення близько 15 машин). Передбачалася повна заміна аналогових приладів на “скляну кабіну”, інтеграція HUD, системи HOTAS, нових засобів навігації, РЛС і зв’язку. Втім, замість реалізації цього проєкту, Сербія вирішила відмовитися від модернізації G-4 на користь закупівлі нового літака.
Сербія — головний і останній військовий експлуатант літаків G-4 «Супер Галеб». Після розпаду Югославії ВПС Сербії успадкували 21 літак G-4 із 85 випущених. Станом на середину 2020-х років у льотному стані перебуває приблизно 10 одиниць, тоді як решта — законсервовані або використовуються як джерело запчастин. Із цієї кількості чотири літаки були модернізовані до стандарту G-4М, що передбачає оновлену авіоніку та можливість використання ракет класу «повітря–повітря».
Сербські G-4 базуються на авіабазі Батайниця та входять до складу 252-ї навчально-бойової ескадри. Вони залишаються ключовим елементом системи підготовки пілотів сербської авіації, зокрема для переходу на винищувачі МиГ-29. Попри застарілість конструкції, ці літаки й далі використовуються як навчальні, а у разі необхідності можуть виконувати і легкі бойові завдання.
У 2025 році Сербія оголосила про запуск програми повної заміни G-4, яка передбачає закупівлю 24 нових навчально-бойових літаків до 2030 року. Серед кандидатів розглядаються Embraer A-29 Super Tucano, Boeing-Saab T-7A Red Hawk, KAI TA-50, Leonardo M-346 та інші платформи. До надходження нової техніки на озброєння наявні «Галеби» підтримуються в справному стані та проходять плановий ремонт.
Відповідно до наведеної вище інформації, можна дійти висновку, що в Європі, зокрема у Східній Європі, основним типом навчально-тренувальних літаків залишається застарілий чехословацький L-39, який усе ще має певний модернізаційний потенціал. Водночас країни-оператори цього літака все активніше орієнтуються на придбання або принципово нових платформ, або ж сучасних версій від чеської компанії «Aero Vodochody», яка продовжує випускати вдосконалені варіанти навчально-бойових літаків із сучасною авіонікою та озброєнням.
Окремо варто відзначити, що світова авіація перебуває на етапі швидкої трансформації, спричиненої новими викликами — насамперед загрозою з боку дронів. З одного боку, сучасні бойові винищувачі здатні нести дешеві засоби ураження БПЛА, зокрема ракети типу APKWS. Проте, попри таку технічну можливість, вартість експлуатації винищувачів та одного вильоту є надзвичайно високою, що робить їх неефективними для країн із невеликим бюджетом або під час масових повітряних атак.
У цьому контексті саме навчально-бойові літаки з відповідним озброєнням та сенсорами набувають нового значення — як платформи для дешевого і гнучкого перехоплення дронів.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
