МиГ-31К та МиГ-31И: літаки-носії ракетного терору під назвою «Кинджал»

В одному з попередніх матеріалів ми вже розглядали перехоплювачі МиГ-31 та те, яку небезпеку вони становлять для української авіації. Тому в цьому матеріалі ми спробуємо розібратись, що це за літак МиГ-31К, через зльоти яких регулярно вмикається тривога по всій Україні.

Історія

Проєкт літака-носія балістичної або крилатої ракети повітряного старту пропрацьовувався в Радянському Союзі ще у 60-ті роки ХХ століття. Проєкт створювався на базі літака Е-155Н — прототипу перехоплювача МиГ-25, який у подальшому став основою для створення МиГ-31 (першим прототипом МиГ-31 був модернізований МиГ-25МП). Для виведення літака в задану точку пуску передбачалась установка комбінації інерційної та радіолокаційної системи навігації — радіодальномірної станції «Жемчуг», курсової інерційної системи, радіокомпаса АРК-54, системи ближньої навігації «Свод-І», радіовисотоміра, доплерівського лічильника шляху.

На підфюзеляжному вузлі підвіски передбачалося встановити одну крилату або балістичну ракету з інерціальною системою наведення розробки МКБ «Радуга». У грудні 1961 року дальність пуску крилатої ракети з Е-155 оцінювалася у 400–500 км, а балістичної — 400–4000 км. Враховуючи наявність лише інерційної системи наведення, імовірно, ці ракети мали оснащуватись ядерними бойовими частинами. Проєкт опрацьовувався до кінця 1970-х років, але так і не був реалізований.

До ідеї повітряного старту в Росії повернулися вже після розвалу СРСР наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років. Для цього були використані напрацювання, отримані в ході робіт над носієм Е-155Н і МиГ-31Д, який розроблявся як носій протисупутникового озброєння.

МиГ-31К

Першим прототипом МиГ-31К став літак МиГ-31БМ з бортовим номером №592 (головний конструктор — Ю.Ф. Сушков), на якому проводилися відпрацювання та випробування нового ракетного комплексу. Дослідний літак МиГ-31К (виріб 06) здійснив перший політ під керуванням льотчиків-випробувачів М.А. Бєляєва і С.В. Горбунова 31 травня 2016 року. Надалі для переробки у МиГ-31К, ймовірно, використовувалися літаки МиГ-31Д3, які, з одного боку, не підлягали оснащенню новими радарами (на відміну від МиГ-31БМ), а з іншого — мали систему дозаправки в повітрі, що значно розширило оперативну дальність ракетоносіїв.

1 березня 2018 року президент Росії повідомив, що з грудня 2017 року ракетний комплекс «Кинжал» приступив до дослідно-бойового чергування на одному з аеродромів Південного військового округу. 1 грудня 2021 року завершено формування другої ескадрильї літаків-носіїв комплексу, і з двох ескадрилей сформовано 54-й авіаполк Далекої Авіації ВКС Росії (база Ахтубінськ). Відомо, що станом на 2022 рік було переобладнано 10 літаків.

МиГ-31И

У 2021 році на озброєння РФ надійшли літаки-носії МиГ-31И (раніше під такою назвою розроблялась модифікація МиГ-31 для запуску легких ракет-носіїв у космос). МиГ-31И нібито оснащений електродистанційною системою управління і бортовими комп’ютерами. Вони дозволяють у повністю автоматичному режимі, без втручання пілота, вивести винищувач на потрібну траєкторію запуску і в точно розрахований момент запустити гіперзвукову ракету, тоді як на МиГ-31К ці операції необхідно було виконувати вручну. Також заявляється, що на всіх МиГ-31И відновлена система дозаправки паливом у повітрі. Однак інші російські «джерела» вже заявляли всі ці функції й на «звичайних» МиГ-31К.

«Модернізація» до МиГ-31К

МиГ-31К являє собою фактично пускову установку для балістичної ракети повітряного старту і ніякі інші функції виконувати більше не може.

Носій балістичної ракети істотно змінився всередині, перетворившись із перехоплювача дальньої дії на ударний літак. Винищувач отримав нове бортове обладнання, збільшений запас пального, спеціальну апаратуру зв’язку.

З літака зняли радар з фазованою решіткою за непотрібністю, замість нього встановлено нову систему зв’язку та цілевказання. Також прибрано апаратуру передачі цілевказання повітряних цілей іншим літакам. При переробці МиГ-31БМ збільшений обтічник, який був необхідний для встановлення збільшеного радара, замінювався назад на базовий. На крилах і фюзеляжі прибрано підвіски ракет «повітря–повітря» — їх на літаку немає. Однак була повернута шестиствольна гармата. Також знята станція РЕБ.
Корпус спеціально доопрацьовувався для підвісу ракети «Кинжал» і надання їй аеродинамічної обтічності.

Також літак отримав модернізовані турбореактивні двигуни Д-30Ф6М, які мають збільшену тягу порівняно зі звичайними Д-30Ф6. Однак варто зазначити, що з 90-х років не виробляються не лише самі МиГ-31, але й двигуни для них — лише ремонтуються та модернізуються. Повідомлялося, що станом на 2014 рік існував запас у приблизно 1200 двигунів, які й використовувалися для заміни неремонтопридатних двигунів та створення нових модернізацій. Такий підхід вже призвів до численних аварій та втрат літаків через відмову двигунів. З початку 2022 року відомо про втрату щонайменше 5 МиГ-31 в наслідок авіаінцидентів.

У 2024 році завод-виробник двигунів заявляв про нібито готовність відновити виробництво у разі наявності замовлення, але більше ніякої інформації про це не було.

«Кинджал» та його застосування

Вважається, що «Кинджал» був створений на базі ракети 9М723 «Іскандер-М» і має подібні до неї габарити. Згідно з одним із повідомлень, «Кинджал» має довжину 8 м, діаметр корпусу 1 м і стартову вагу приблизно 4300 кг. Модифікації для повітряного старту включають перероблену хвостову частину, зменшені рулі та спеціальний виступ на хвості ракети, призначений для захисту сопел двигуна під час польоту на високій швидкості. Окрім того, повідомлялось, що було видозмінене сопло для оптимізації роботи двигуна на великих висотах.

Габаритні та вагові характеристики ракети призвели до того, що змінився центр маси літака, тобто МиГ-31К поводиться в польоті дещо інакше, ніж звичайний перехоплювач. Через це росіянам довелося змінювати методику бойового застосування і спеціально навчати пілотів зльоту та посадки з підвішеною під фюзеляжем балістичною ракетою.

Ракета піднімається літаком на висоту 25 км і після досягнення ним швидкості 3000 км/год запускається по цілі. Сам літак-носій залишається недосяжним навіть для найбільш далекобійних систем ППО.

За оцінками, дальність польоту «Кинджала» становить 1500–2000 км (заявлена дальність — 2000 км). Ракета оснащується товстостінною проникаючою бойовою частиною вагою 480 кг, яка споряджена 150 кг октагену, що є еквівалентом 240 кг тротилу. Також можливе спорядження ядерною бойовою частиною. На кінцевій ділянці використовується радіолокаційна головка самонаведення, що за відсутності протидії забезпечує надзвичайно високу точність ураження.

У липні 2018 року агентство ТАСС повідомило, що дальність ракети перевищуватиме 3000 км, якщо її встановити на бомбардувальник Ту-22М3. Це дозволяє припустити, що заявлена максимальна дальність є маніпулятивною та включає дальність польоту літака-носія. Однак вона у будь-якому разі є значною.

Після запуску «Кинджал» швидко розганяється до швидкості 4 Маха (4900 км/год) і, як заявлено росіянами, може досягати швидкості до 10 Махів (12 350 км/год). Ця швидкість у поєднанні з високою маневреністю може ускладнювати її перехоплення. Практика показує, що системи протиповітряної оборони Patriot можуть ефективно перехоплювати ці ракети на кінцевій ділянці польоту, однак мають складнощі з перехопленням на середній ділянці.

Варто зазначити, що визначення Росією «Кинджала» як «гіперзвукової» ракети є оманливим, оскільки майже всі балістичні ракети досягають гіперзвукової швидкості (вище 5 Махів) на певному етапі свого польоту.

Вперше застосування «Кинджалів» проти України фіксувалося ще у березні 2022 року. Тоді українські системи ППО не мали чим протиставити цим ракетам. Вперше ракету цього типу було збито 4 травня 2023 року ЗРК Patriot під час чергової спроби атаки Києва.

Висновок

Попри обмежений потенціал обслуговування та відсутність перспективи виробництва нових літаків МиГ-31 у Росії, наявних радянських запасів запчастин та літаків-донорів ще достатньо, щоб ці літаки залишалися загрозою як для української авіації, так і для тилових міст щонайменше у середньостроковій перспективі.