27 вересня 2026 року Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху разом із головою Моссаду і керівником Ради національної безпеки відвідав Абу-Дабі на запрошення Президента ОАЕ Мухаммеда бін Заїда. Візит тримали в таємниці, і Емірати підтвердили його лише наступного дня через державне агентство WAM. Зустрічі Біньяміна Нетаньяху з Мухаммедом бін Заїдом передувала серія двосторонніх контактів між Ізраїлем та ОАЕ, зокрема секретні візити керівництва ізраїльської розвідки до Арабських Еміратів, під час яких представники спецслужб обох держав обговорювали узгодження заходів для протидії режиму аятол.

У перші тижні війни з Іраном Ізраїль вперше в історії відправив за межі своєї країни батарею тактичної системи ПРО Iron Dome, доставивши разом із нею до ОАЕ кілька десятків ізраїльських військових операторів.

ВПС Ізраїлю водночас завдавали численних ударів по ракетах малої дальності на півдні Ірану, знищуючи їх до пуску по Еміратах та інших державах Затоки. Лише по ОАЕ Іран випустив близько 550 балістичних і крилатих ракет і понад 2,2 тис. дронів, і десятки ракет перехопила ізраїльська батарея Iron Dome.

Емірати потребують ізраїльської оборони, тож Мухаммед бін Заїд запросив Нетаньяху як партнера, чия військова сила вже захищала еміратську територію від іранських ракет.

Запаси ізраїльських ракет-перехоплювачів скорочуються з жовтня 2023 року через війну з “віссю спротиву”, тобто Іраном і підтримуваними ним ХАМАС, “Хезболлою”, хуситами та іракськими шиїтськими угрупованнями. Попри це уряд Нетаньяху погодився розгорнути протиракетну батарею на території арабської держави, з якою Ізраїль не має жодного оборонного договору.

Партнерство з Еміратами потрібне і самому Ізраїлю, адже три роки війни з “віссю спротиву” довели, що власних оборонних ресурсів для досягнення стратегічних цілей у регіоні Єрусалиму не вистачає.

Такі партнерства Ізраїль будує з позиції сили, адже у 2025 році, воюючи на кількох фронтах, уклав нових експортних контрактів на рекордні $19,2 млрд. У 2026 році Ізраїль розгорнув Iron Dome в ОАЕ та підписав з Грецією угоду під назвою “Щит Ахілла” на €3,035 млрд, або $3,5 млрд, і обидва партнери вбудовують ізраїльські комплекси у власну протиповітряну оборону.

Нова периферія дає Ізраїлю майданчики для радарів і перехоплювачів ближче до Ірану та забезпечує замовлення, що фінансують виробничі лінії його оборонної промисловості у війні на виснаження. Ці зв’язки знову підносять цінність Ізраїлю як стратегічного активу США. Від того, чи стануть ці партнерства постійними, залежить, чи витримає Ізраїль затяжну війну з Іраном та його союзниками в той час, коли США зосередять ресурси на активній фазі протистояння з Китаєм.

Ізраїль постачає партнерам власну зброю і прив’язує їх до своєї оборонної промисловості

Позиція сили Ізраїлю тримається на перевазі його зброї, яку війна на кількох фронтах перевірила в бою і яку купують держави від Європи до Індії, що готуються до атак ракет і дронів. Продаючи цю зброю, Ізраїль робить оборону покупців залежною від ізраїльської промисловості й отримує партнерів, яким вигідно, щоб ця промисловість лишалася сильною.

У 2025 році Ізраїль уп’яте поспіль оновив рекорд оборонного експорту, і вартість нових експортних контрактів, за даними Міністерства оборони, зросла з $14,8 млрд до $19,2 млрд, а понад половину цієї суми принесли угоди між урядами. Рекордні контракти розподіляють між іноземними замовниками витрати на розробку озброєнь і виробничі лінії, які потрібні й ізраїльській армії.

Найбільшу частку експорту, 29%, становили ракети, реактивні системи і засоби ППО, ще 22% дали засоби спостереження й оптико-електронні системи, а 11% радари і засоби РЕБ.

На Європу припало 36% нових контрактів, на Азійсько-Тихоокеанський регіон 32%, на Близький Схід і Північну Африку 15%, а на Північну Америку 13%.

За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), з 2021 по 2025 рік Індія отримала 29% ізраїльських поставок озброєнь, Німеччина 21%, а США 7,8%.

Наприкінці 2025 року Німеччина розширила контракт на комплекси Arrow 3 ще на $3,1 млрд, і разом з угодою 2023 року на $3,5 млрд ця закупівля стала найбільшою в історії ізраїльського оборонного експорту.

Держави Затоки купують в Ізраїлю БПЛА, протидронові комплекси, ППО та засоби РЕБ, адже на знищення іранських дронів Shahed вартістю від $20 тис. до $50 тис. вони витрачали перехоплювачі Patriot, кожен з яких коштує понад $3 млн.

У травні 2026 року, за даними Middle East Eye, Ізраїль та ОАЕ створили спільний фонд для закупівлі та розробки озброєнь, хоча жоден уряд цього не підтвердив.

ОАЕ, Бахрейн і Марокко ще в 2021-2025 роках закупили ізраїльської зброї на загальну суму $8,8 млрд, і найбільшим покупцем серед них стали Емірати, які придбали комплекси ППО SPYDER і Barak. Державна оборонна компанія ОАЕ EDGE Group також придбала 30% акцій ізраїльської компанії з військових технологій Thirdeye Systems.

Кожен контракт вбудовує покупця в цикл відносин з Ізраїлем, адже обслуговування та модернізація придбаних систем залежать від ізраїльської промисловості, а Єрусалим отримує підстави претендувати на особливі умови співпраці. З таких зв’язків Єрусалим складає мережу партнерств, яка заміняє йому оборонні союзи і дає вплив на покупців без зобов’язання воювати за них.

Війна довкола Ізраїлю тим часом шириться туди, де перевага його зброї не вирішує результату, і позицію сили розмивають чинники, жоден з яких Ізраїль не контролює сам.

Війна в Ємені посилює іранську проксі-мережу і відкриває Туреччині шлях до монархій Затоки

Важливим чинником, який розмиває позицію сили Ізраїлю, стала війна на Аравійському півострові, на хід якої Єрусалим не впливає, хоча її результат визначить безпеку його південних кордонів.

З 3 вересня підтримувані Іраном хусити наступають на сили уряду Ємену, 10 вересня взяли порт Моха, наступного дня острів Перім біля Баб-ель-Мандебу, а 4 жовтня перерізали дорогу між Таїзом і Аденом.

Ще 10 вересня дрони, запущені з Іраку, пошкодили дві з 11 насосних станцій саудівського нафтопроводу Схід-Захід, через який Ер-Ріяд обходить Ормузьку протоку.

8 жовтня удари хуситів по аеропорту імені короля Халіда в Ер-Ріяді забрали життя трьох саудитів, а 10 жовтня ракета влучила в термінал, убивши щонайменше 12 і поранивши 309 осіб.

Як частина іранської мережі хусити становлять для Ізраїлю виклик першого порядку, адже війна проти Ірану не послабила союзників Тегерана, і з початку вересня угруповання вийшло до Баб-ель-Мандебу і дістало ракетами столицю найбільшої монархії Затоки. Хусити, які з 2023 по 2025 рік уже обстрілювали Ейлат і закривали для Ізраїлю Червоне море, з кожним захопленим містом стають сильнішими.

Монархії Затоки готуються до нового раунду війни з Іраном, який у серпні 2026 року пригрозив їм ударами по нафтових, енергетичних і водних об’єктах у разі нових атак США. На випадок нової війни Тегеран розробив і плани наземної операції в Кувейті, тож Емірати шукають захисту в Ізраїлю, а Саудівська Аравія в Туреччини і Пакистану.

Виклик другого порядку створює Туреччина, яка разом із близькою до неї Сирією отримує через війну з хуситами важелі впливу на монархії Затоки, непропорційні її внеску у війну, і порушує баланс сил, що складається в регіоні.

За Меккським пактом, який Туреччина 7 серпня 2026 року підписала разом із Саудівською Аравією і Пакистаном, Анкара надсилає Ер-Ріяду засоби ППО, озброєння і розвідувальні дані. Туреччина також погодилася приєднатися до очолюваної Саудівською Аравією коаліції, яка має забезпечити безпеку судноплавства в Червоному морі.

Меккський пакт, текст якого досі не оприлюднено, за заявами Анкари та Ісламабада закріплює принцип, за яким напад на одного учасника є нападом на всіх, і дає кожній державі змогу закривати прогалини в обороні ресурсами партнерів.

Формати співпраці Ізраїлю з монархіями Затоки натомість обмежуються двосторонніми зв’язками і не переходять у союз з колективною обороною. Межі цих зв’язків показав удар Ізраїлю по керівництву ХАМАС у Досі у вересні 2025 року, який засудили всі монархії Затоки.

Турецький оборонний експорт у 2025 році зріс на 48% до $10,05 млрд, і Анкара продає безпілотники та кораблі Саудівській Аравії, ОАЕ і Катару. Турецька промисловість виходить на ринки Затоки, де Ізраїль постачає системи ППО, і конкурує з ним за тих самих покупців.

Ізраїльська мережа партнерств конкурує з неоосманською моделлю Туреччини, яка відновлює вплив на арабські мусульманські держави в межах колишньої Османської імперії, і війна в Ємені відкриває Анкарі доступ до Аравійського півострова.

Мусульманські держави і рухи регіону воюють між собою, і Саудівська Аравія шукає для війни з хуситами іноземні війська. 6 жовтня Наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман, за даними Axios, просив Президента Сирії Ахмеда аш-Шараа надіслати війська проти хуситів, хоча Дамаск це заперечує.

Дамаск тим часом зближується з Анкарою, з якою у серпні 2025 року уклав угоду про військове навчання і консультації. 18 серпня 2026 року Ізраїль завдав восьми ударів по сирійській авіабазі Абу-ад-Духур, щоб не допустити розгортання там турецьких військ, і спецпосланець США з питань Сирії Том Барак назвав ці удари непотрібною ескалацією.

Війна в Ємені безпосередньо стосується Ізраїлю, адже її переможець отримає контроль над Баб-ель-Мандебом і армію з бойовим досвідом на морському шляху до Ейлата.

Ізраїль будує з Грецією і Кіпром партнерство, яке стримує посилення Туреччини

Противагу Туреччині Ізраїль будує в Середземномор’ї разом із Грецією і Кіпром, і 31 серпня 2026 року підписав з Афінами угоду “Щит Ахілла” на €3,035 млрд. Угода передбачає мережу ППО з ізраїльських комплексів David’s Sling, SPYDER і Barak MX, а €750 млн із цієї суми отримають 19 грецьких компаній.

Кіпр уже отримав ізраїльські комплекси Barak MX, а в квітні 2026 року Греція уклала з Ізраїлем контракт вартістю $750 млн на реактивні системи залпового вогню PULS.

Договору про взаємну оборону між трьома державами немає, а формат “3+1” зі США лишається енергетичною і політичною платформою без спільного командування.

Ізраїль, Грецію і Кіпр зближує спільне занепокоєння посиленням Туреччини, тож це партнерство переживе і завершення війни з Іраном.

9 жовтня Прем’єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс заявив, що Афіни будують відносини з Ізраїлем як державою незалежно від його нинішнього уряду.

Ізраїль отримує від партнерства з Грецією і Кіпром замовлення для своєї промисловості, а три держави складають альянс, який стримує Анкару в Східному Середземномор’ї незалежно від того, хто переможе на виборах до Кнесету.

Ізраїль бореться за американську суспільну думку

Ще одним чинником, який розмиває позицію сили Ізраїлю, стало слабшання американської суспільної підтримки, яка визначає щорічні рішення Конгресу про військову допомогу Ізраїлю.

Відносини зі Сполученими Штатами, головним партнером Ізраїлю, спираються на підписаний у 2016 році меморандум, який передбачає $38 млрд військової допомоги з 2019 по 2028 фінансовий рік, і кошти на неї щороку виділяє Конгрес. Частка цієї допомоги, яку Ізраїль зобов’язаний витрачати в американській промисловості, за меморандумом зростає з 75% у 2019 році до 100% у 2028 році.

Єрусалим залежить від американських поставок, оскільки з 2021 по 2025 рік на США припало 68% ізраїльського імпорту озброєнь, а всі бойові літаки ЦАХАЛ виробляють американські корпорації.

Вашингтон також зобов’язався підтримувати військову перевагу Єрусалиму в регіоні, а програми протиракетної оборони дві держави ведуть за угодами між Міністерством оборони США та Ізраїльською організацією протиракетної оборони.

Ізраїль має наданий США статус основного союзника поза НАТО, дві держави разом воювали проти Ірану у червні 2025 року і з 28 лютого 2026 року та підтримують глибоку безпекову співпрацю. Втім, між Вашингтоном і Єрусалимом досі немає юридично зобов’язуючого договору про взаємну оборону, а формальний союз, за оцінкою ізраїльського Інституту досліджень національної безпеки, вимагає від Ізраїлю змінити ядерну доктрину.

Попри спільну війну проти Ірану, адміністрація Трампа вела власні переговори з Тегераном і 10 вересня відхилила прохання Ер-Ріяда завдати ударів по хуситах. Лише 10 жовтня, після влучання ракети в термінал аеропорту, Трамп заявив, що розглядає приєднання до саудівських ударів.

Вашингтон зважує кожну операцію з огляду на обмежені ресурси і власні пріоритети, тому партнерам надає ту допомогу, витрати на яку вважає виправданими.

У лютому 2026 року, за даними Gallup, 41% американців більше співчували палестинцям і 36% ізраїльтянам, тож уперше за 25 років цих опитувань палестинці випередили ізраїльтян.

Американці гірше оцінюють Ізраїль, і в березні 2026 року, за даними Pew, несприятливу думку про нього мали 60% опитаних проти 53% роком раніше. Серед демократів таку думку мали 80% опитаних, а серед республіканців віком до 49 років 57%.

У липні 2026 року, за даними Чиказької ради з глобальних справ, 56% американців виступали за скорочення або припинення військової допомоги Ізраїлю, тоді як у 2012 році таких було 38%.

Критиками Ізраїлю стали і впливові праві голоси, зокрема Такер Карлсон, Стів Беннон і колишня членкиня Палати представників Марджорі Тейлор Грін, а двопартійна підтримка Ізраїлю тримається на старшому поколінні виборців.

Двопартійною лишається лише підтримка протиракетної оборони, і в липні 2025 року Палата представників відхилила поправку про скорочення $500 млн на неї 422 голосами проти 6. Натомість у липні 2026 року 103 з 212 демократів Палати підтримали поправку про припинення щорічної військової допомоги Ізраїлю на $3,3 млрд.

Американська підтримка зберігається там, де Ізраїль обороняється, і слабшає там, де його кампанії тягнуть за собою гуманітарні кризи, які відштовхують від нього виборців обох партій.

У червні 2026 року почалися переговори про новий меморандум, який передбачає перехід від допомоги до партнерства, що 2 червня підтвердив у Палаті представників Держсекретар Марко Рубіо.

3 листопада 2026 року в США відбудуться вибори до Конгресу, який щороку виділяє кошти на військову допомогу Ізраїлю. На праймеріз Демократичної партії 2026 року в Нью-Йорку, Колорадо і Нью-Джерсі перемогли прогресивні кандидати, які критикують союз США з Ізраїлем.

Американська допомога Ізраїлю не зникає, проте її противники набирають вплив в обох партіях, тож умови нового меморандуму залежатимуть від того, чи поверне Ізраїль прихильність американського суспільства.

Прихильність американців Ізраїль втрачає через методи війни, за яких руйнування цивільної інфраструктури супроводжує кожну кампанію, і за оцінкою супутникового центру ООН станом на 11 жовтня 2025 року в Газі пошкоджено 81% усіх споруд.

7 квітня 2026 року Нетаньяху заявив про знищення 70% сталеливарних потужностей Ірану, і такі удари, відкидаючи назад розвиток цілих суспільств, формують нове покоління непримиренних противників Ізраїлю.

Захід відходить від Ізраїлю, а курс на анексію Західного берега загрожує партнерству з Еміратами

Підтримку Ізраїль втрачає по всьому Заходу, адже ще у вересні 2025 року Палестину визнали Велика Британія, Канада, Австралія, Португалія і Франція, а в травні 2026 року ЄС запровадив санкції проти ізраїльських поселенців.

Втрата симпатій на Заході вже б’є по ізраїльському експорту, адже частка Європи в нових контрактах скоротилася з 54% у 2024 році до 36% у 2025 році. Натомість на Близький Схід і Північну Африку у 2025 році припало 15% нових контрактів, більше, ніж на Північну Америку.

Ще 23 вересня 2025 року Іспанія, яка у травні 2024 року визнала Палестину, запровадила ембарго на торгівлю зброєю з Ізраїлем. Мадрид скасував контракти на протитанкові ракети Spike від Rafael на $272 млн, прицільні контейнери Litening 5 на $218 млн і систему залпового вогню SILAM на базі PULS на $763 млн, з яких Elbit мала отримати $152 млн.

Ще в серпні 2025 року першою в ЄС торгівлю зброєю з Ізраїлем, зокрема її закупівлю і транзит, заборонила Словенія, а Бельгія в жовтні поширила своє ембарго і на транзит. У червні 2025 року французька влада закрила на авіасалоні в Ле-Бурже стенди Elbit, Rafael, IAI та UVision, які відмовилися прибрати з експозиції ударну зброю.

Водночас Німеччина, Греція, Кіпр, Чехія і Румунія далі купують ізраїльські системи, тож відмова від них лишається політичним рішенням окремих урядів.

Вибори до Кнесету 27 жовтня не обіцяють стабільної більшості, оскільки за середніми даними опитувань урядовий блок отримує 53 мандати з 61 потрібного, опозиція 54, а арабські партії 13.

Новий уряд Нетаньяху залежатиме від радикальніших партнерів на кшталт Бецалеля Смотрича, які штовхатимуть кабінет до жорсткішої відповіді і до анексії Західного берега. Цей курс уже розпочато, і 15 лютого 2026 року уряд уперше з 1967 року запустив реєстрацію землі в зоні C Західного берега, а Смотрич назвав такі кроки “поселенською революцією”.

Анексію Західного берега у ОАЕ називають червоною лінією, тож така коаліція загрожує навіть партнерству, яке Нетаньяху підтверджував в Абу-Дабі.

Війни Ізраїлю лишаються лише одним із багатьох гарячих конфліктів, від війни Росії проти України до боїв у Ємені й Судані, і більше не утримують центру світової уваги.

Підтримка Ізраїлю на Заході слабшає тоді, коли війна довкола нього розширюється, а військового потенціалу Єрусалиму вистачає для обмежених у часі операцій, проте не для самостійного завершення затяжної війни з “віссю спротиву”.

Асиметрична війна змінює цінність високоточної зброї, яку Ізраїль продає партнерам

Наступним чинником, який розмиває позицію сили Ізраїлю, стала нова війна, до якої Ізраїль не пристосувався і в якій високоточна зброя, що забезпечила йому рекордний експорт, втрачає вирішальне значення перед масою дешевих засобів противника.

Ізраїльська доктрина, яку заклав ще Давид Бен-Гуріон, трималася на стримуванні, ранньому попередженні, швидкій перемозі і перенесенні війни на територію противника, тож до 2023 року країна не готувалася до тривалої війни на кількох фронтах.

Однак масштабна ескалація з ХАМАС, “Хезболлою” та Іраном показала, що невелика кількість високоточних засобів уже не встигає знаходити і знищувати цілі, оскільки точок загрози стало більше, ніж наявних в Ізраїлю засобів.

Доктрина Бен-Гуріона більше не гарантує Ізраїлю швидкого завершення бойових дій, і тривала війна на кількох фронтах змусила країну терміново коригувати свою оборонну стратегію.

“Хезболла”, яка відновила війну 2 березня 2026 року, за березень і квітень запустила по ізраїльських військах 160 дронів, з них 90 FPV-дронів на оптоволокні, а ЦАХАЛ окремо заявив про 27 дронів, перехоплених Iron Dome. Оптоволокно робить такі дрони нечутливими до радіоелектронної боротьби, і проти них ЦАХАЛ застосовує дробовики та сітки і спецпідрозділи.

Наприкінці березня “Хезболла” оприлюднила перші відео влучань FPV-дронів у танки Merkava. Дрони на оптоволокні обходять встановлену на цих танках систему активного захисту Trophy.

Дрони вартістю від $300 до $4 тис., які уражають танки Merkava, нейтралізують на землі якісну військову перевагу Ізраїлю, яку закон США визначає як здатність перемагати супротивників з мінімальними втратами завдяки кращим засобам у достатній кількості.

Зберігаючи здатність завдавати точних ударів по цілях в Ірані, Лівані та Сирії, Ізраїль витратив близько 80% довоєнного запасу перехоплювачів Arrow і 55% David’s Sling, за оцінкою Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI). Ізраїльські посадовці назвали ці цифри перебільшеними, проте 6 квітня 2026 року оголосили про прискорення виробництва Arrow.

Лазерна система Iron Beam, яка мала замінити частину ракет-перехоплювачів і знизити вартість знищення дронів та мін, надійшла до ЦАХАЛ 28 грудня 2025 року. Станом на серпень 2026 року армія мала один комплекс, і він не перебував в оперативній експлуатації.

Ще у квітні 2024 року Конгрес США виділив $4 млрд на поповнення Iron Dome і David’s Sling, а 9 жовтня 2026 року завод Raytheon і Rafael в Арканзасі передав перші Tamir, уперше вироблені у США.

Поповнення цих запасів залежить від американських грошей і компонентів, оскільки Arrow виробляє Israel Aerospace Industries разом із Boeing, а David’s Sling і Tamir випускає Rafael у партнерстві з Raytheon.

У війні 2026 року верхній рівень протиракетної оборони тримався на США, які випустили понад 200 перехоплювачів THAAD і понад 100 SM-3 і SM-6, тоді як Ізраїль використав менш ніж 100 Arrow.

Принцип самостійної оборони в протиракетному захисті Ізраїлю вже не діє, адже і верхній рівень перехоплення, і поповнення запасів забезпечують США.

Додатковою проблемою країни став дефіцит мобілізаційного потенціалу. Ще в перший рік війни з ХАМАС терміни служби зарахованих до резерву солдатів і командирів збільшилися до 136 та 168 днів відповідно, тоді як до ескалації конфлікту резервісти виконували оперативну діяльність протягом 25 днів кожні 3 роки.

У серпні 2026 року керівництво Армії оборони Ізраїлю оцінювало брак у 12 тис. військових, переважно бойових. Місяцем раніше Кнесет тимчасово зберіг строк обов’язкової служби на рівні 32 місяців замість запланованих 30, хоча армія просила 36 і попереджала, що інакше розформує п’ять батальйонів.

Оскільки близько 75% резервістів, відсутніх на роботі через службу, мають від 25 до 44 років, тривале ведення бойових дій спричинило вилучення з ринку праці найпродуктивнішої частини робочої сили.

Кожен місяць затяжної війни забирає з економіки працівників, які в мирний час наповнюють бюджет, і людський ресурс Ізраїлю виснажується і на фронті, і в тилу. Резервістів Ізраїлю ніхто не замінить, тому від партнерств він очікує розвідувальних даних, раннього попередження і перехоплення загроз на підльоті, які зменшують навантаження на його армію.

За даними річного звіту Банку Ізраїлю, оприлюдненого в березні 2026 року, війна з 2023 по 2025 рік коштувала економіці 8,6% річного ВВП, або близько $57 млрд втраченого виробництва.

Бюджетна ціна війни з 2023 по 2026 рік сягнула 350 млрд шекелів, або $110 млрд, і половину цієї суми уряд покрив боргом.

Єрусалим постав перед потребою переглянути державний бюджет на 2026 рік після початку війни з Іраном. 30 березня Кнесет додав до оборонних видатків $10 млрд і довів бюджет Міністерства оборони до $44,7 млрд.

Державний борг наприкінці 2025 року сягнув 68,5% ВВП, і решту витрат уряд покриває підвищенням податків і скороченням цивільних програм. Оборонні видатки зросли з 4,2% ВВП у 2022 році до 7,8% у 2025 році, і Банк Ізраїлю очікує, що до 2030 року вони перевищуватимуть довоєнні прогнози на 1,5% ВВП.

Асиметрична війна на виснаження позбавляє Ізраїль переваги, яку давали високоточні удари, оскільки перехоплювачі, резерв і бюджет витрачаються швидше, ніж відновлюються.

Іран вистояв під ударами і зберігає ядерну програму, лишаючись головною загрозою для Ізраїлю

Останнім, але не менш важливим чинником, який розмиває позицію Ізраїлю, є Іран, який зберіг ядерну програму, ракетний арсенал і режим, попри удари Ізраїлю і США.

Проведені у 2025 і 2026 роках ізраїльсько-американські кампанії проти режиму аятол довели, що для ураження захищеної ядерної інфраструктури Тегерана ізраїльських засобів недостатньо.

Руйнування об’єктів у Фордо та Натанзі залишалося можливим лише за провідної участі Сполучених Штатів, і під час операції “Опівнічний молот” у червні 2025 року іранські збагачувальні потужності вразили американські бомбардувальники B-2.

У лютому і березні 2026 року Вашингтон повторно завдав ударів по Натанзу протибункерними боєприпасами в межах операції “Епічна лють”.

Ізраїль у цих кампаніях діяв паралельно по інших цілях, але не міг вразити розташовані у гірських укриттях ядерні об’єкти, оскільки Єрусалим не володіє стратегічними бомбардувальниками та надважкими протибункерними авіабомбами, подібними до американських GBU-57 MOP.

Американо-ізраїльські удари 2025 і 2026 років не усунули здатність Тегерана збагачувати уран, через що ядерна програма режиму аятол лишається головною загрозою для Ізраїлю. Оскільки відстань від Керманшаха, Тебриза, Хорремабада та інших основних районів запуску іранських ракет на заході країни до території Ізраїлю становить близько 1 200 км, єврейська держава перебуває у межах досяжності усіх основних іранських засобів ураження.

Час польоту іранських ракет середньої дальності Shahab-3, Emad, Ghadr, Sejjil, Khorramshahr, Fattah до ізраїльських міст становить 10–15 хвилин, а кожна з цих ракет несе бойову частину масою 500–1 000 кг, достатню для ядерного заряду.

За оцінкою МАГАТЕ станом на червень 2025 року, Іран накопичив понад 440 кілограмів урану, збагаченого до 60%, чого після дозбагачення до 90% буде достатньо для виготовлення близько десяти зарядів. МАГАТЕ востаннє проінспектувало іранський ядерний матеріал ще в червні 2025 року, і відтоді інспектори не мають доступу до трьох ключових ядерних об’єктів Ірану, через що місцезнаходження урану лишається непідтвердженим понад рік.

Меморандум, який США та Іран підписали в червні 2026 року, передбачав розбавлення урану на місці під наглядом МАГАТЕ, проте вже в липні угода розпалася, а 60-денний строк для остаточної домовленості минув 17 серпня без результату.

9 вересня 2026 року Рада керуючих МАГАТЕ вперше за 20 років передала справу Ірану до Ради Безпеки ООН, а проти рішення голосували Росія, Китай і Нігер.

ЦАХАЛ заявляв про знищення 300 іранських пускових установок у перші дні березня 2026 року, проте за оцінкою американської розвідки станом на травень Іран зберіг дві третини довоєнного парку пускових установок. Тегеран відновив доступ до 90% підземних ракетних баз і контроль над 30 з 33 ракетних позицій біля Ормузької протоки.

У вересні американські та близькосхідні посадовці повідомили, що Іран знову складає балістичні ракети в підземних комплексах, зокрема в Ходжирі.

Знищення Алі Хаменеї та низки високопосадовців не зламало режим, і 8 березня 2026 року Асамблея експертів обрала Верховним лідером його сина Моджтабу Хаменеї, якого одразу підтримав Корпус вартових Ісламської революції. Масштабні протести, що розпочалися в Ірані наприкінці 2025 року, влада придушила ще в січні 2026 року, до початку бойових дій.

Ще в середині березня режим вийшов з ударів ослабленим, але жорсткішим, а КВІР посилив над ним контроль. Самого Моджтабу Хаменеї з дня обрання жодного разу не показали публічно, а його рішення оголошують лише через офіс.

Передумов для зміни режиму зсередини війна не створила, адже повстання, на яке розраховували прихильники такої зміни, не сталося, а протести, що відновилися влітку, лишаються економічними.

Влада використала війну як рамку для розправи з опозицією, і в травні командувач поліції Ахмадреза Радан заявив про арешт понад 6 500 осіб за звинуваченнями у зраді та шпигунстві.

У середині липня США відновили морську блокаду іранських портів, і у вересні Іран уперше від початку війни не відвантажив на танкери жодної партії нафти. Режим витримує і економічну облогу, оскільки тримається на силовому апараті, тож головною загрозою для нього лишається економічне виснаження.

На початку жовтня Пентагон наказав Центральному командуванню США завершити підготовку до відновлення масштабних бойових дій проти Ірану. 8 жовтня Трамп пообіцяв не атакувати Іран раніше за вибори до Конгресу 3 листопада, а ізраїльські посадовці вважають, що після них шанси нового раунду війни значно зростуть.

Через збереження режиму і його ядерної програми протидія іранській загрозі перетворилася з разової воєнної операції на безстрокове стримування, якого Ізраїль не забезпечить власними засобами.

Згортання програм м’якої сили множить противників Ізраїлю і підвищує ризики для його безпеки

Воєнні кампанії Ізраїлю, самостійні чи разом зі США, дали лише часткові політичні результати, як-от повернення живих заручників у жовтні 2025 року, і не зменшили загроз довкола нього. Повернувши всіх заручників і утримуючи 64,9% Гази, Ізраїль не домігся роззброєння ХАМАС, а в лютому 2026 року ЦАХАЛ сам оцінював неушкодженими щонайменше 60% його тунельної мережі.

Гуманітарні кризи в регіоні тим часом поглиблюють ворожість арабських суспільств до Ізраїлю, і за Арабським індексом громадської думки 2025 року визнання Ізраїлю в 15 арабських країнах підтримували лише 6% громадян.

За даними Arab Barometer, після початку війни в Газі підтримка нормалізації в Марокко впала з 31% до 13%. З 2023 по 2024 рік вона не перевищувала 13% у жодній із семи опитаних арабських країн, а в Єгипті та Йорданії, які мають мирні договори з Ізраїлем, ще до війни її підтримували лише 5% громадян.

У Саудівській Аравії 81% опитаних Вашингтонським інститутом близькосхідної політики у травні 2025 року назвали нормалізацію з Ізраїлем негативною для королівства.

Мирні договори і Авраамові угоди укладали мусульманські правителі, які діяли всупереч настроям власних суспільств, через що кожна нова кампанія Ізраїлю підвищує для цих урядів ціну співпраці з Єрусалимом. Молоде населення арабських країн швидко зростає, і покоління, яке формує думку про Ізраїль за кадрами з Гази, тиснутиме на уряди регіону ще десятиліття.

Настрої арабських суспільств змінює насамперед м’яка сила. Значення м’якої сили для безпеки Ізраїлю зростає, адже воєнні кампанії за три роки війни не зняли жодної із загроз довкола нього, а кадри з кожної кампанії за години поширюються світом.

У США підтримку Ізраїлю системно просуває Американсько-ізраїльський комітет з громадських справ (AIPAC), який лобіює її в Конгресі і підтримує кандидатів на виборах. У 2026 році Ізраїль збільшив бюджет публічної дипломатії більш ніж учетверо, до $730 млн, і спрямовує ці кошти на західну аудиторію.

Водночас інструменти м’якої сили за межами Заходу Ізраїль скорочує, і у 2025 році його офіційна допомога розвитку зменшилася в реальному вимірі на 9,9%, до $309 млн. За попередніми даними Організації економічного співробітництва та розвитку, ця допомога становила лише 0,05% валового національного доходу країни.

Масштабних програм для суспільств Близького Сходу Ізраїль не має, тож робота із західною аудиторією не стримує ворожості, з якої в регіоні виростають нові загрози.

На безпеку Ізраїлю впливають і процеси глобального рівня, які на перший погляд не мають до неї прямого стосунку.

Китай отримує вигоду від війни, яка не дає коридору IMEC вийти за межі меморандуму

Ізраїль прагне стати осердям коридору Індія-Близький Схід-Європа (IMEC), який запустили на саміті G20 у вересні 2023 року як альтернативу китайській ініціативі “Один пояс, один шлях”. Для цього Ізраїлю потрібні нормалізація відносин з арабськими державами та послаблення іранського впливу в регіоні.

До атаки ХАМАС Єрусалим просувався до цієї мети через розширення Авраамових угод і зближення із Саудівською Аравією у кіберсекторі та фінансових технологіях.

Атака ХАМАС 7 жовтня 2023 року і війни з “віссю спротиву” заморозили нормалізацію з Ер-Ріядом і уповільнили інтеграцію Єрусалима в регіональні проекти.

Атака сталася через 28 днів після оголошення про коридор, і тодішній Президент США Джо Байден пов’язував її зі спробою зірвати регіональну інтеграцію Ізраїлю, хоча й визнавав, що доказів не має.

Цивільна підготовка до IMEC в Ізраїлі досі не дійшла до будівництва, і з $1,04 млрд кошторису колії від Бейт-Шеана до кордону з Йорданією уряд ще у 2019 році виділив лише $4,2 млн на планування.

Для участі в коридорі Ізраїлю потрібна Саудівська Аравія, без якої коридор не з’єднає Затоку з Йорданією та Ізраїлем, проте безпеку королівство вибудовує з Туреччиною і Пакистаном.

Коридор IMEC пропонує країнам маршруту від Індії до Європи спільний простір процвітання, у якому інтереси партнерів Ізраїлю збігаються з його власними. Середземноморський вихід коридору проходить через ізраїльський порт Хайфа, проте з жовтня 2023 року війна в Газі гальмує проект.

Меморандум про IMEC не створює зобов’язань для вісьмох його учасників, серед яких немає Ізраїлю і Йорданії, через які пролягає північна гілка коридору. Залізниці від Затоки до Хайфи бракує 560–680 км колії в Саудівській Аравії, Йорданії та Ізраїлі вартістю $5,3–6,8 млрд, яку ніхто не зобов’язався фінансувати, тож вона запрацює не раніше 2032–2035 років.

Як єдиного маршруту коридору IMEC не існує, і найближчим часом він не з’явиться, адже під час війни жоден інвестор не вкладає мільярди доларів у колію через Йорданію, витрати на яку підвищать вартість кожного вантажу.

Йорданія і Саудівська Аравія у 2026 році підписали з Туреччиною меморандуми про залізничну співпрацю, яка має з’єднати Затоку з Анатолією в обхід Ізраїлю. Ірак будує “Шлях розвитку” від порту Фау до кордону з Туреччиною, а еміратська DP World зобов’язалася вкласти $800 млн у сирійський порт Тартус.

Транзит сам по собі незамінним Ізраїль не зробить, адже навіть 1,5 млн двадцятифутових контейнерів на рік дадуть лише $0,4–0,75 млрд виручки, яку отримають передусім оператори портів Хайфи, індійська Adani та китайська SIPG.

Тривалішу вигоду обіцяє цифровий складник коридору, бо Індія генерує 20% світових даних і має лише 3% глобальних потужностей дата-центрів, проте кабель TEAS через Ізраїль і Саудівську Аравію з початку війни заморожений.

Коли захищеність Ізраїлю стає умовою роботи коридору, держави регіону отримують власний інтерес у стримуванні Ірану і захисті інфраструктури, обов’язковою складовою якої є Єрусалим. Так уже працює газова торгівля, і за угодою, укладеною в серпні 2025 року, Єгипет, де нормалізацію з Ізраїлем підтримують 4% опитаних, до 2040 року отримає до 130 млрд куб. м ізраїльського газу.

Ситуацію довкола Ізраїлю не можна вирвати з глобального контексту, оскільки війни на Близькому Сході відтягують ресурси демократичних держав. У серпні 2026 року США перекинули на Близький Схід базований у Японії авіаносець George Washington, залишивши західну частину Тихого океану тимчасово без авіаносних сил.

За оцінкою Бюджетного управління Конгресу від 15 вересня 2026 року, з червня 2025 року США витратили від половини до двох третин запасу перехоплювачів Patriot, THAAD, SM-3 і SM-6, а на відновлення знадобиться щонайменше п’ять років.

Тож запаси не відновляться до кінця десятиліття, а частину поставок союзникам у Балтії та Північній Європі Вашингтон уже відклав.

Відтягування американських ресурсів вигідне Росії і Китаю, які прагнуть переглянути світовий порядок на свою користь і підтримують Іран та його союзників.

Росія передавала Тегерану розвідувальні дані і компоненти дронів, а до відновлення морської блокади Китай купував 90% експортованої іранської нафти. У першій половині 2026 року Китай відправив Міністерству оборони Ірану близько 1300 партій товарів подвійного призначення.

Китай виграє і від того, що коридор IMEC не виходить за межі меморандуму, адже коридор мав прискорити економічне зростання Індії, головного азійського конкурента Пекіна, і посилити держави Затоки, які протистоять Ірану, партнеру Китаю.

Хусити, які закрили Червоне море для пов’язаних з Ізраїлем суден, за даними Bloomberg ще у березні 2024 року пообіцяли Китаю не атакувати його судна.

У квітні 2025 року Держдепартамент США звинуватив китайську компанію Chang Guang у постачанні хуситам супутникових знімків для атак на американські інтереси.

Китай і Росія виграють і від інформаційної війни, в якій Ізраїль та США втрачають симпатії західних суспільств. Ще наприкінці 2023 року, за підрахунком дослідника даних Ентоні Голдблума, відео з пропалестинськими хештегами в американському TikTok, який тоді контролювала китайська ByteDance, набирали в 54 рази більше переглядів, ніж з проізраїльськими, хоча компанія заперечила ці підрахунки.

Ізраїль воює з Іраном і хуситами, ослаблення яких невигідне Китаю, а Індія, яка отримала 29% ізраїльських поставок зброї, прагне везти вантажі до Європи через Хайфу.

Уряд Нетаньяху будує партнерства з позиції сили, проте високоточна зброя не придушує противників, які виграють за рахунок асиметрії і спираються на інтерес Китаю.

Час, коли Ізраїль вважав себе окремим від суперництва великих держав, минув, і для його безпеки зростає значення м’якої сили, адже воєнні кампанії не зняли загроз, а ворожість суспільств регіону посилюється. Довгостроковою безпека на Близькому Сході буде за умови, коли інтереси Ізраїлю збігаються з інтересами сусідів і його захищеність перетворюється на спільну справу регіону.