Стійкість зв’язку: як мислити сценаріями, а не брендами

Кілька хвилин тиші в ефірі — і зв’язок зникає там, де він критично потрібен. Інколи така тиша коштує життя… Україна вже відчула, як збій однієї системи може зупинити роботу підрозділів, логістику, керування чи координацію.

Starlink став символом зв’язку під час цієї війни — простим, ефективним, доступним. Але коли будь-яка інфраструктура тримається на одному рішенні, це не сила — це вразливість.

Жодна мережа, навіть найкраща, не здатна гарантувати безперервність у середовищі, де діють РЕБ, блокування сигналів, перебої з живленням або зональні обмеження. Тому справжня стійкість зв’язку — це не питання “чим замінити Starlink”, а як побудувати систему, яка працюватиме навіть тоді, коли він раптом стане недоступним.

Сьогодні Україна — одна з небагатьох країн, де одночасно використовуються всі типи сучасного супутникового та мобільного зв’язку — від великих станцій і пересувних терміналів до вузькосмугових пристроїв і каналів прямого підключення. Цей досвід довів – сила не в окремій технології, а у вмінні поєднати кілька різних рішень у єдину логіку зв’язку.

У цій статті ми розберемось:

• чому Starlink став новим стандартом для всіх рішень супутникового зв’язку;
• як зрозуміти різницю між різними типами Систем Супутникового Зв’язку (ССЗ) і обрати потрібне під свій сценарій;
• як мислити не брендами, а завданнями, умовами й стійкістю;
• як побудувати власну архітектуру зв’язку, що витримає збій будь-якої системи.

Наша мета – допомогти навчитись обирати та планувати використання всіх доступних сьогодні чи завтра Систем Супутникового Зв’язку, виходячи з власних потреб та існуючих в них можливостей та обмежень.

Starlink навчив нас, що супутниковий зв’язок може бути простим. Але справжня зрілість починається тоді, коли ми вчимося мислити не одним пристроєм, а цілою системою — де кожен канал має свою роль, а жоден не є критичним для виживання зв’язку.

Отже мова в статті піде не про “альтернативи”, чи “що там в цілому замінить Starlink для нас”. Мова саме про те, як будувати систему зв’язку, яка працюватиме навіть коли Starlink раптом недоступний вже сьогодні чи завтра.

Справжня альтернатива Starlink — це не інший термінал, а стійка екосистема зв’язку, здатна пережити відмову будь-якої окремої технології чи компоненти.

Чому Starlink — стандарт і точка відліку

Starlink став для супутникового зв’язку тим, чим GSM свого часу був для мобільного — універсальним стандартом, що визначив очікування. Саме тому будь-яке нове рішення у сфері супутникових комунікацій сьогодні всі порівнюють саме зі Starlink.

Швидкість розгортання, автономність, глобальна доступність зв’язку, низький поріг входу, реальна робота “з коробки” разом із доступною ціною зробили Starlink стандартом не лише для цивільних користувачів, а й для військових, урядових і критичних структур. Він став еталоном практичності — і точкою порівняння для всієї індустрії.

Ключовим чинником є універсальність: нині не існує жодної іншої системи супутникового зв’язку, здатної зрівнятись із Starlink за зручністю застосування та гнучкістю в охопленні сценаріїв використання — від стаціонарних вузлів і морських платформ, до рухомого транспорту та дронів. На землі, на воді та в повітрі. Тобто Starlink певною мірою “всюдихід” по сценаріям використання.

Закладені у Starlink технологічні принципи створили новий тип мислення у супутниковій галузі. SpaceX змогла реалізувати цей підхід у безпрецедентному масштабі, і тепер будь-який новий оператор — OneWeb, Kuiper, Rivada чи Telesat — порівнюється саме зі Starlink.

Що зробило його унікальним технологічно

Starlink — не «магічна мережа», а система, в якій десятки технологій нарешті почали працювати синхронно. Це перша в історії реалізація масової супутникової архітектури, побудованої навколо програмного ядра:

• LEO-сузір’я з тисяч апаратів, що формують безперервну сітку покриття;
• Програмно визначені супутники (Software-Defined Payloads) з лазерними міжсупутниковими лінками (ISL), які передають дані без участі Землі;
• Багатопроменева архітектура з динамічним переключенням як між супутниками, так і між користувацькими терміналами;
• Автоматизований трекінг і управління мережею на базі штучного інтелекту (ШІ), який аналізує навантаження, затримки й розподіляє пропускну здатність у реальному часі;
• Централізоване управління через мережу gateway-станцій, які координують промені, маршрути й телеметрію супутників;
• Універсальні “розумні” термінали з активною фазованою антенною решіткою (АФАР) — компактні, ефективні, з електронним наведенням замість механіки. Підтримують як роботу під час руху (OTM), так і при зупинці (OTP) чи стаціонарно.

Так, більшість цих рішень не винайшли у SpaceX. Проте саме Starlink змусив їх заграти в одному оркестрі — ефективно, масштабно й доступно для мільйонів користувачів.

Як SpaceX змінив правила гри ITU

Окремої уваги заслуговує те, як Starlink взагалі отримав право на існування. У світі супутникового зв’язку роль “Зевса на Олімпі” виконує ITU (International Telecommunication Union) — Міжнародний союз електрозв’язку, що координує радіочастоти, орбіти, стандарти та супутникові служби. Без його дозволу супутники не можуть легально працювати або надавати послуги.

Проблема в тому, що регуляції ITU залишались архаїчними — вони створювались для GEO-супутників і були абсолютно не готові до тисяч рухомих LEO-апаратів.

Starlink не вписувався у старі категорії. SpaceX була змушена “втиснутись” у рамку ITU/FCC, оформивши Starlink як FSS non-GSO систему (Fixed-Satellite Service), хоча фактично це мобільна мережа. Цей крок став регуляторним хаком — не порушенням, а переосмисленням правил гри. Компанія використала категорію FSS, щоб отримати законний доступ до Ku/Ka-частот, уникнути множинних MSS-ліцензій і водночас довести, що LEO-сузір’я можуть працювати в межах чинних норм.

Юридично Starlink належить до класу FSS, навіть у версіях “у русі”. Його термінали класифікуються як Earth Stations in Motion (ESIM) — рухомі станції фіксованої служби, а не повноцінні мобільні станції (MSS). Тобто Starlink — це non-GSO FSS із мобільними властивостями, але не самостійна MSS-мережа.

Цікаво, що Starlink Direct-to-Cell (DTC) також поки не має власної MSS-ліцензії. Відповідальність за використання частот лежить на наземних операторах мобільного зв’язку, які застосовують супутники як “космічні LTE-вежі”. У термінології ITU це належить до NTN (Non-Terrestrial Networks) — мереж, у яких супутники є продовженням мобільної інфраструктури.

ITU (Міжнародний союз електрозв’язку) — спеціалізована установа ООН, що відповідає за глобальну координацію радіочастот, орбіт і стандартів зв’язку. Без її погодження країна або оператор не можуть офіційно надавати супутникові послуги. Starlink став першим прикладом, коли технологія випередила регуляцію, змусивши ITU оновити визначення non-GSO FSS-систем і створити основу для нового класу — NTN.

Отже, далі ми говоритимемо про інші системи, класифікації та сценарії використання супутникового зв’язку. Але важливо пам’ятати: усі ССЗ досі існують у межах правил, створених для GEO-ери. І хоч Starlink ці правила змінив, вони все ще залишаються діючими для всіх виробників та інтеграторів.

Starlink — це не планка, а система координат. Щоб оцінювати будь-яку альтернативу, варто розуміти, які саме властивості Starlink стали унікальними: автоматизація, масштаб, стійкість і простота.

Усе далі — про те, де ці параметри можна повторити, а де — замінити іншими перевагами.

Класи супутникового зв’язку

Щоб краще розуміти специфіку, подивімось спочатку на супутниковий зв’язок не за брендами, а за класами, визначеними ITU. Це три ключові екосистеми, кожна з яких має свою фізику, діапазон і логіку роботи.

• Широкосмуговий супутниковий зв’язок (FSS — Fixed-Satellite Service): широкосмугове високошвидкісне IP-з’єднання, передача даних, відео, побудова штабних або корпоративних мереж. Типові та доступні в Україні рішення — Starlink, OneWeb, SES, Tooway, UASAT та подібні. У професійних системах FSS-канали часто інтегруються в SD-WAN або мультиканальні схеми для агрегації та балансування трафіку.
• Мобільний супутниковий зв’язок (MSS — Mobile-Satellite Service): вузькосмугове IP-з’єднання з малою чи помірною швидкістю, голосовий зв’язок, текстові повідомлення, IoT, резервні канали для критичних потреб. Доступні в Україні рішення — Iridium, Inmarsat, Globalstar, Thuraya. Працює глобально, з мінімальними антенами. MSS системи можуть мати певні вразливості кібербезпеки та малу стійкість до РЕБ. М
• Прямий супутниково-мобільний зв’язок (NTN — Non-Terrestrial Networks): прямий зв’язок супутника з абонентським пристроєм — смартфоном, терміналом чи модемом у складі більшої операторської системи. Вузькосмугове IP-з’єднання з малою чи помірною швидкістю. Доступні наразі в Україні рішення – Starlink DTC. Решта, такі як Lynk, AST SpaceMobile та інші – офіційно в Україні все ще недоступні. Крім звиклих багатьом смартфонів існують цілі екосистеми модемів та IoT/LPWAN-модулів. NTN-канали поступово стають новим транспортним шаром для резерву і балансування у гібридних мережах.

Кожен клас має свої компроміси між швидкістю, затримкою, автономністю, габаритами термінала і вартістю каналу. І жоден не є універсальним — усе залежить від сценаріїв застосування.

Як мислити сценаріями, а не брендами

Після досвіду із Starlink головна помилка, яку роблять навіть досвідчені користувачі, — шукати такий собі “аналог Starlink”, замість того щоб мислити сценаріями.

Супутниковий зв’язок — це не ринок “моделей”, а екосистема технологій, у якій результат визначається не вибором бренду, а тим, наскільки правильно обрано сценарій використання.

Спробуй почати не з назви системи чи термінала, а з відповідей на кілька базових запитань. Вони допоможуть зрозуміти, що саме впливає на ефективність, стійкість і безпеку зв’язку.

• Де саме потрібен зв’язок? — контрольована територія, прифронтова зона, окупована, акваторія чи міжнародна місія. Географія впливає на тип доступних сервісів, рівень РЕБ, видимість супутників, юридичні обмеження і навіть на безпеку маршруту трафіку.
• У якому режимі працюєш? — у русі, при зупинці чи стаціонарно. Це визначає тип антени, формат енергоживлення, швидкість розгортання та допустиму тривалість роботи.
• Який тип обміну даними потрібен? — широкосмугове IP-з’єднання, передача чи прийом файлів, стрімінг відео або короткі телеметричні пакети. Від цього залежить вибір класу системи, смуги частот і вимоги до затримки сигналу.
• Які вимоги до стійкості та безпеки? — чи потрібно мінімізувати випромінення, працювати під РЕБ, шифрувати трафік або створювати резервні канали.
• Скільки каналів зв’язку плануєш використовувати? — один чи кілька паралельно (FSS + LTE/5G, FSS + MSS). Це визначає складність архітектури, потребу в маршрутизаторах, SD-WAN чи тунелях.

Кожне питання — це не просто «про що подумати», а де саме помиляються, коли не думають.

Де саме потрібен зв’язок?

Географія — це не фон, а перший технічний обмежувач. Супутникові системи не є рівномірними за покриттям, ліцензіями чи поведінкою сигналу. У різних точках України чи світу той самий термінал може працювати бездоганно, нестабільно або взагалі не активуватись.

Навіть у випадку LEO рішень від Starlink чи OneWeb із глобальним покриттям, є певна специфіка роботи в зонах міждержавних кордонів – можливі некоректні обмеження доступності в певних локаціях. У випадку GEO рішень – зона покриття не рівномірна та може вимагати певних додаткових процедур для змін локації (зміна проміня та т.п.).

Отже важливо розуміти специфіку своїх потреб, щоб мати змогу підібрати ту ССЗ, котра їм відповідає. Розглянемо основні варіанти та їх специфіку:

• Контрольовані території України: доступні усі ССЗ, що є на ринку. Є також добра доступність LTE/5G для резервування. Поблизу критично важливої інфраструктури та об’єктів потенційно можливе застосування засобів РЕБ (в першу чергу пригнічення та спуфінг GNSS).
• Прифронтова зона: так само, як і у попередньому пункті, але простір насичений різноманітними засобами РЕБ і мінімальна доступність LTE/5G. Важливими стають: — функції EMCON (control emissions), можливість відмовитись від Wi-Fi, потреби маскування (включаючи теплове) та наявність власного забезпечення безперервного живлення.
• Окуповані території: сигнал супутників фізично доступний, але використання ССЗ вимагає жорстокішою радіо- та кібер-гігієни. Також важлива стійкість до РЕБ та мінімізація ризиків виявлення засобами РЕР. Нульова доступність LTE/5G – лише мережі під контролем противника.
• Акваторія Чорного моря: у територіальних водах та 12-мільній зоні доступне покриття наявними операторами ССЗ, але можливе застосування обмежень та потенційний ризик недоступності при переміщенні в міжнародні води. Для FSS мобільних рішень можливе використання лише адаптованих для морських умов терміналів із відстеженням супутників (хитавиця). Стійкість до засобів РЕБ також в пріоритеті. Діапазон можливостей використання противником засобів РЕР (особливо повітряного базування) значний, отже це також впливатиме на вибір ССЗ.
• За межами України: Доступність покриття різноманітними ССЗ наразі доволі велика. Але кожен регіон може мати власні ліцензійні чи практичні обмеження – наприклад – на території РФ чи РБ не доступні для використання Starlink та OneWeb. Отже знадобиться ретельніше вивчення доступних в цільових локаціях ССЗ та умов їх роботи. Доведеться брати до уваги регуляторні вимоги маршрутизації трафіку над цільовими локаціями – нерідко трафік користувачів на тих чи інших державних територіях “приземлюється” (фізично або віртуально) саме до шлюзів (GW) та ЦОДів (POP) у відповідних юрисдикціях.

Підкреслимо декілька важливих загальних моментів:

• покриття не завжди = доступність;
• навіть у “глобальних” мережах діють зони блокування;
• регіональні обмеження можуть зробити термінал “мертвим” або небезпечним при переміщенні.

Перш ніж купити термінал, перевір не карту сигналу, а юридичну й технічну можливість роботи в конкретній зоні.

У якому режимі працюєш?

Режим рухомості визначає не лише, який термінал купити, а й як його експлуатувати. Коли пристрій опиняється за межами своєго сценарія — він або перевитрачає енергію, або не тримає з’єднання, або взагалі не працює.

У поточній практиці всі супутникові термінали можемо розділити на три категорії, за принципом можливості переміщення:

• У русі (On-the-Move / OTM): потрібні стабілізовані антени з автотрекінгом або “пласкі” термінали з АФАР із підтримкою OTM та із визначенням положення через GNSS або інших PNT (Starlink, OneWeb). Використовуються на транспорті, морських суднах, БПЛА-комплексах. Споживають чимало енергії, але забезпечують зв’язок у русі. OTM функція мусить підтримуватись оператором в цільовому регіоні.
• При зупинці (On-the-Pause / OTP або COTP): для цього потрібні або антени з донаведенням чи автоматичним наведенням на супутник. Або “пласкі” термінали з АФАР із підтримкою OTP та із визначенням положення через GNSS або інших PNT (Starlink, OneWeb). Або “пласкі” термінали із функціями швидкої орієнтації (Satcube, Ovzon). Компроміс між мобільністю та стабільністю. OTP функція мусить підтримуватись оператором в цільовому регіоні.
• Стаціонарно (Fixed): класичне встановлення парабалічної (наприклад UASAT GEO) або “пласкої” антени із точним наведенням на супутник на базі або в інфраструктурі. Звісно, що будь яке рішення OTM чи OTP також може працювати стаціонарно. При такому використанні зазвичай працює принцип “налаштував та забув”, але буває потреба у використанні антен з автоматичним донаведенням. Стаціонарне використання – максимальна пропускна здатність і стабільність, але обмежена гнучкість. У більшості операторів існують певні спеціальні процедури для реактивації у випадку значної зміни стаціонарної локації термінала.

Підкреслимо декілька важливих загальних моментів:

• неправильний режим = нестабільність сигналу й перевитрата енергії;
• у русі більша електронна помітність і складніше маскування;
• вибір ССЗ повинен відповідати сценарію використання – і технічно з боку терміналу, і за рівнем сервісу від оператора.

Універсальних рішень “для всього” немає – навіть Starlink має певні обмеження. Кожен виробник закладає в дизайн саме ті речі, котрі критичні для Fixed, OTP або OTM. Це тестується і сертифікується. Використання за межами призначення створює ризик відмови та втрати зв’язку.

Який тип обміну даними потрібен?

Після визначення локації та режиму роботи наступне питання — який саме тип обміну даними потрібен у вашому сценарії.

Starlink став універсальним орієнтиром, тому що “працює завжди” і підходить майже для всього. Але коли його немає або він не оптимальний, важливо розуміти, який тип каналу може виконати саме вашу функцію та обслуговувати саме ваш трафік, навіть якщо в нього інша швидкість чи логіка роботи.

Супутникові системи, що реально доступні в Україні — це не сотні різних варіантів, а не велика кількість представників LEO-рішень (Starlink, OneWeb), GEO-платформ (UASAT, Eutelsat, Viasat та інші) і спеціалізовані мобільні або вузькосмугові системи (Iridium, Inmarsat, Globalstar та т.п.). Але вибір тут не між брендами рішень, а між характерами зв’язку комбінації терміналу та мережі оператора.

Спробуйте описати свій сценарій кількома реченнями:

• Що саме я передаю? — відео, телеметрію, команди, аналітику, звіти.
• Що отримую? — дані, зображення, результати аналізу, керівні сигнали.
• Як часто це відбувається? — постійно, періодично, чи у певні вікна зв’язку.
• Який канал важливіше мати? — швидкий канал, чи стабільний і прогнозований.

Ці відповіді покажуть, яку систему варто розглядати як альтернативу Starlink, а яку — як його доповнення.

Як орієнтуватися у практичних відмінностях:

• LEO-рішення (Starlink, OneWeb) мають низьку затримку — 20–60 мс — і сильний uplink. Вони ідеальні для відео, телеметрії, дистанційного керування, коли важлива реакція “тут і зараз”.
• GEO-системи (UASAT, Eutelsat та інші) працюють із затримкою близько пів секунди й меншим uplink (5–20 Мбіт/с). Але цього цілком вистачає для передачі різноманітних даних, відео трансляцій, резервного зв’язку чи синхронізації вузлів. Там, де реакція пілота чи щось подібне не є критичним – відео стрім можна передавати і з затримкою доставки дани. Отже GEO-альтернатива — цілком практичний варіант.
• MSS/NTN-канали (Iridium, Inmarsat, Globalstar, Lynk, AST) — це вузькі, але зручні за доступністю канали для коротких повідомлень, телеметрії, SOS-сигналів або трекінгу. Їх часто використовують як резерв до FSS-систем.

Технічні моменти, які допомагають об’єктивно порівнювати:

• Uplink / Downlink. У Starlink співвідношення близьке до симетрії (до 50 Мбіт uplink), що дає змогу піднімати у т.ч. відео й аналітику. У GEO-системах передача повільніша, але для багатьох сценаріїв цього достатньо.
• Затримка. LEO забезпечує живий обмін, GEO — стабільний, але з невеликою “паузою” – близько 600 мс. Якщо задача терпить затримки доставки, різниця між ними практично зникає.
• IPv4 / IPv6 і NAT. У Starlink мережа нативно базується на IPv6, а IPv4 працює поверх через CGNAT. У GEO-мережах ситуація подібна: масові сервіси зазвичай також працюють під CGNAT. Якщо ваш сценарій вимагає прямих зовнішніх підключень або власного VPN, перевірте це у специфікації конкретного тарифу, а не лише за типом орбіти.
• MTU та протоколи. У більшості супутникових каналів MTU ≈ 1400 байт. Для телеметрії чи потокового відео краще підходять UDP або QUIC; TCP-з’єднання потребують коректного налаштування keepalive і window size.
• Маршрутизація. Всі супутникові мережі використовують мережу наземних шлюзів (gateway або телепортів) із точками обміну трафіком (POP), через які трафік потрапляє у глобальний інтернет. У більшості випадків ці шлюзи розташовані за межами країни користувача, тому маршрут трафіку визначає оператор, а не абонент. Для більшості задач це не має значення, але в окремих сценаріях (державні структури, захищені мережі, вимоги до юрисдикції даних) варто зважати, де фізично розташовані шлюзи і які партнери беруть участь у передачі трафіку.
• L2-сервіс (прямий транспорт без виходу в інтернет). Не всі супутникові системи працюють як звичайні провайдери інтернет-доступу. Набирає популярності формат L2-з’єднання, коли термінал підключається безпосередньо до відомчої чи корпоративної мережі, минаючи публічний інтернет. У цьому випадку супутник виконує роль транспорту між вузлами однієї мережі, що корисно для захищених систем, логістичних або командних структур. Якщо потрібна така інтеграція, уточніть у провайдера підтримку L2-тунелів, VLAN або MPLS, а не лише IP-доступ.

У нашій реальності наразі немає “повної альтернативи Starlink”. Є системи, які можуть закрити певну частину його функцій — або навіть бути надійнішими у своїй ніші, без неочікуваних обмежень доступу чи збоїв.

Хтось потребує швидкого uplink, хтось — гарантованої стабільності, хтось — доступності без дозволів. Саме тип обміну даними визначає, яка з альтернатив дійсно «працює під вас».

Справжня альтернатива Starlink не обмежується однією системою. Їх багато — просто кожна розрахована на свій сценарій і тип обміну даними. Одні рішення дають швидку реакцію, інші — стабільність чи гарантовану доставку. Коли ви розумієте, що саме передаєте, що отримуєте і як це відбувається, ви бачите не відсутність Starlink, а власну карту можливостей супутникового зв’язку.

Які вимоги до стійкості та безпеки

При виборі системи супутникового зв’язку важливо не лише зрозуміти, який канал вам потрібен, а й як цей канал поводитиметься у складних умовах. Стійкість і безпека тут означають не “захищеність на папері”, а те, наскільки система зберігає працездатність і контрольованість у реальному середовищі.

На що звертати увагу при оцінці стійкості:

• Стійкість — це здатність зв’язку продовжити роботу, коли щось іде не за планом: перебої живлення, погодні впливи, втрати пакету, короткочасні завади або перенавантаження каналу.
• Наскільки стабільно термінал працює при зниженій напрузі або коротких провалах живлення. Рішення, які швидко перезапускаються і не “падають” при коливаннях напруги, у полі не рідко цінніші, ніж ті, що мають більшу пропускну здатність.
• Як канал поводиться під навантаженням — чи стабільна швидкість, чи з’являються “провали” у пікові години. Для деяких GEO-платформ характерна стабільність з’єднання, тоді як LEO-мережі можуть мати короткі затримки через перемикання супутників чи перерозподіл трафіку.
• Чи має оператор резервні маршрути або шлюзи. Якщо один сегмент або телепорт недоступний, чи може система автоматично переключитися?
• Як впливають погодні умови. У Ka-діапазоні ефект “дощового затухання” реальний, у Ku або L він менший, але швидкість знижується. Для польових умов важлива саме прогнозованість, а не цифра на папері.

На що звертати увагу при оцінці безпеки:

Безпека — це і довіра до маршруту ваших даних і контроль над тим, хто та що їх бачить. Але це також і про можливість виявлення засобами РЕР чи пригнічення засобами РЕБ.

• Які ризики виявлення терміналу засобами РЕР? — Жодна система не є “невидимою”. Рівень помітності визначають тривалість активної передачі, потужність випромінювання, тип антени й режим використання.
• Які ризики впливу засобів РЕБ? — Хоч про протисупутниковий РЕБ ходить багато міфів, все ж є певні сценарії успішного перешкоджання роботі ССЗ засобами РЕБ. Варто оцінити всю наявну інформацію, із доступних закритих та відкритих джерел, перед вибором тої чи іншої ССЗ. Однією із вразливостей Starlink все ще залишається залежність від GNSS, котрий весь цей час в прицілі дуже великого асортименту засобів РЕБ.
• Що з шифруванням та тунелюванням? Ви не контролюєте маршрутизацію трафіку, тому основне правило — впровадити власне шифрування або тунель між вашими вузлами. Це мінімізує ризики на будь-якому каналі, незалежно від типу орбіти.
• Чи дозволяє система вимкнути Wi-Fi апаратно? — зайвий радіосигнал часто демаскує сильніше, ніж супутниковий uplink.
• Чи є можливість обмежити доступ до термінала в локальній мережі? — це і про “захист від дурака”, і про кібербезпеку, і навіть про захист від ШПЗ (вже відомі прецеденти).
• Як побудована система оновлення програмного забезпечення термінала? — вразливості у них не рідкість навіть у великих провайдерів (згадаємо взлом терміналів Viasat 23.02.2022).

У більшості випадків помітність формується не технологією, а поведінкою користувача: довгі сеанси, залишений увімкненим Wi-Fi, необмежене коло підключень. Тому практична безпека — це не “невловимість сигналу”, а дисципліна роботи.

Скільки каналів зв’язку плануєш використовувати

Це питання визначає, чи ти просто користуєшся зв’язком — чи вже проектуєш архітектуру стійкості. Тобто, вибір кількості каналів — не про “розкіш”, а про стратегію виживання системи зв’язку, коли один із шарів зникає.

Один канал (Single-Link)

Найпростіший варіант: один термінал, один оператор (наприклад, лише Starlink). Працює, поки канал стабільний. Але будь-яке приглушення, обрив чи блокування — і ти повністю “в тіні”.

Цей сценарій виправданий лише там, де є стабільне живлення, передбачуване середовище й низький ризик втручання.

Два канали (Dual-Link / Backup)

Оптимальна резервна стратегія для польових чи критичних умов. Один канал — основний, другий — резерв. Приклади: Starlink + LTE/5G, або FSS + MSS (Iridium, Inmarsat, Globalstar).

Резерв може працювати у кількох режимах:

• пасивний — вмикається вручну при втраті основного каналу;
• активний — працює паралельно, моніторячи затримку й готовність;
• автоматичний — перемикання через роутер із функцією failover.

Такі рішення можна реалізувати навіть на простих маршрутизаторах чи mini-ПК із двома інтерфейсами. Головне — мати заздалегідь протестований сценарій: як швидко відбудеться перемикання, чи збережуться VPN-тунелі, чи не зіб’ється адресація.

Кілька каналів (Multi-Link / Aggregation)

Коли потрібна реальна безперервність — використовується мультиканальна архітектура. Тут канали не просто чергуються, а працюють одночасно, розподіляючи навантаження між FSS, LTE, MSS чи NTN.

Такі схеми будуються через SD-WAN, мульти-WAN роутери або VPN-агрегацію. Це забезпечує найвищу стійкість, але додає власні виклики:

• складність конфігурації, тестування, моніторингу;
• більша енергоспоживаність і потреба в технічній підтримці;
• можливість конфліктів між IPv4 та IPv6-трафіком, особливо якщо один канал працює через CGNAT, а інший має нативний IPv6;
• ризики “петльових маршрутів” і втрати частини трафіку при зміні шлюзу.

Такі рішення доречні там, де є компетентні фахівці або постійно працюючий технічний штаб. Для індивідуальних чи мобільних сценаріїв — може бути надмірно складним без відповідних гарантій вигоди.

IPv4 чи IPv6 — не дрібниця

Багато користувачів навіть не помічають, який протокол у них активний. Та на практиці це визначає, чи зможе працювати VPN, тунель або балансування.

• У більшості супутникових мереж IPv4 передається через CGNAT, тому зовнішні підключення чи статичні IP-схеми не працюють напряму.
• IPv6 стає базовим стандартом, але не всі системи SD-WAN і резервування однаково його підтримують.
• При комбінації різних провайдерів (FSS + LTE + MSS) обов’язково перевіряй, чи підтримується подвійний стек (Dual Stack).

Підсумуй для себе:

• Один канал — це просто.
• Два — це вже стратегія резерву.
• Три і більше — повноцінна архітектура стійкості, але зі своєю ціною та навіть своїми ризиками.

Багатоканальність — це не про кількість модемів, а про правильну логіку взаємодії між ними. Резерв можна зробити навіть із простих рішень, але для агрегації каналів потрібна підготовка, тестування й дисципліна.

Приклад – аналіз UASAT GEO 74
Багато хто вже чув про нового українського оператора супутникових мереж UASAT, з планом виробництва терміналів та навіть запуском власного сузір’я супутників.

UASAT це бренд компанії Stetman LLC, котра відома як перша українська компанія, що законтрактувала побудову спільного з Requtech виробництва нових супутникових терміналів з АФАР. Але одним з перших продуктів став більш “традиційний”, але не менш потрібний вже зараз, супутниковий термінал UASAT GEO 74.

Спробуємо застосувати наведені вище принципи та дуже коротко оглянути, де та чим цей термінал може бути нам корисним, як практичний приклад використання цього гайду.

• UASAT GEO 74 – це майже “класичний” переносний VSAT (Very Small Aperture Terminal) з тарілкою-рефлектором для стаціонарного (Fixed) використання.
• Зв’язок забезпечує GEO FSS мережа із сучасним супутником останнього покоління, побудованим на платформі Hughes JUPITER 3 DVB-S2X в Ka-діапазоні. Це значить, що мова йде про захищений високошвидкісний канал до 100 Мбіт/с “вниз” та від 5 до 10 (залежно від тарифу) Мбіт/с “вверх”. Затримка доставки сигналу – 600-760 мс.
• Але є тут і відмінності від “традиційних” VSAT – однокорпусна компоновка компонентів передбачає як безперебійне живлення, так і Ethernet. Є опція комплектації WiFi точкою доступу. Конструкція адаптована до польового використання у військах.
• В першій ревізії передбачено лише ручне наведення на супутник GEO, але очікуються ревізії з додатковими модулями для наведення та сервоприводами донаведення. Отже мова саме про “першу ластівку” в серії.

Географічна доступність – без передчасних заяв (котрі ще будуть в очікуваному публічному анонсі від UASAT про можливість замовлення нового терміналу), визначимо що вся територія України, із “всім, що поруч”, гарно вміщується у зону покриття супутника.

Сценарії використання, де UASAT GEO 74 може бути доповненням чи навіть альтернативою Starlink:

• Основний чи резервний канал зв’язку для будь яких стаціонарних позицій, включно із ЦОДами та вежами операторів наземних мереж, об’єктами критичної інфраструктури та т.п..
• Основний чи резервний канал для польових пунктів зв’язку, у т.ч. швидкого розгортання.

Платформа Hughes JUPITER 3 забезпечує будь який тип обміну даними IPv4 (про IPv6 інформація наразі відсутня). Отже може бути будь який тип трафіку, для якого затримка в 600-760 мс не є перешкодою – від прийому відеострімів та потоків телеметрії сенсорних мереж, до передачі потоків, для котрих буде достатньо тих 5-10 Мбіт/с.

Щодо стійкості та безпеки, відзначимо найважливіше:

• Платформа використовує DVB-S2X з адаптивним кодуванням та модуляцією (ACM) та тими ж стандартам модуляції, що і Starlink. Попросту кажучи – рівень захищеності радіо канала цілком порівняльний із Starlink.
• Енергоефективність UASAT GEO 74 краща, ніж в терміналів Starlink. Тобто цей термінал споживає менше енергії на передачу та прийом. І виділення тепла також менше.
• Інтегрована система безперебійного живлення не вимагає модифікацій на місцях. Живлення можливе через PoE.
• Термінал попросту не вразливий для будь яких негараздів із GNSS та працює в Ka-діапазоні – можемо забути про більшість геомагнітних бур та засоби РЕБ.
• Можлива комплектація UASAT GEO 74 відразу засобами резервування через LTE канали (BackUp)

Отже UASAT GEO 74 не замінить Starlink “в русі” чи “при зупинці”. Але цілком надійно може його замінити в більшості інших сценаріїв використання, без проведення додаткових модифікацій. В т.ч. в сценаріях із швидким розгортанням при переміщенні.

Підсумок

Starlink став для України не просто технологією, а символом доступного й автономного зв’язку у війні. Але досвід останніх років показав: навіть найпотужніша система може стати єдиною точкою відмови, якщо вся логіка побудована навколо неї.

Справжня стійкість зв’язку — це не окремий термінал, а екосистема, яка витримає збій будь-якого компонента.

Її основа — різнорівневе мислення, коли користувач розуміє:

• де він працює (зона, середовище, обмеження доступу);
• як рухається (стаціонарно, у русі, при зупинці);
• що передає (дані, відео, телеметрію);
• якої стійкості потребує (до РЕБ, до перебоїв живлення, до втрати GNSS);
• скільки каналів тримає в роботі (і як вони взаємодіють між собою).

Україна сьогодні — єдина держава, котра щодня використовує багато десятків тисяч супутникових терміналів, загальний парк котрих в країні вже давно вимірюється сотнями тисяч. В Україні сьогодні не рідкість комбінувань всіх трьох класів супутникового зв’язку — FSS, MSS і NTN — у польових, урядових і цивільних сценаріях. Це дає унікальний досвід: розуміння, що сила не в конкретному бренді, а у взаємодії технологій та їх інтеграції.

Стійка архітектура зв’язку — це коли:

• кожен канал має свою роль, але не є незамінним;
• резерв продумано технічно, а не спонтанно;
• безпека, радіо- та кібергігієна не опція, а звичка.

І що важливо — це мислення доступне не лише інженерам. Його може застосувати будь-хто, хто відповідає за зв’язок — від підрозділу та громади, до кожної окремої людини.

Матеріал був вперше опублікований на сторінках авторського проекту SkyLinker.io , де також можна знайти аудіоподкаст з розбором статті. Відео міні лекцію на основі цієї статті можна знайти на Youtube каналі автора.