Саме так можна трактувати результати відеоконференції “Ердутська угода через 25 років: уроки для сьогодення і майбутнього”, яку організували Сербська національна рада та Архів сербів у Хорватії.

У ЗМІ Сербії та Хорватії присутні протилежні погляди на Ердутську угоду 1995 року та її наслідки для сербів у Хорватії.

Хорватський ресурс portalnovosti.com опублікував статтю під назвою «Що було б без Ердута?», де зазначено, що угода подарувала мир суспільству у Хорватії та створила умови для повоєнної відбудови суспільства.

Повний текст статті:

«На конференції, організованій Сербською національною радою та Архівом сербів у Хорватії, виступили люди, яких можна вважати головними у встановленні миру у Східній Славонії, Бараньї та Західному Сремі.

У першій частині, пов’язані з 25 – річчям Ердутскої угоди, Пітер Гелбрейт , тодішній посол США в Хорватії, генерал Жак Поль Клейн, глава місії Тимчасової Адміністрації ООН у Східній Славонії, Бараньї та Західному Сремі, Мате Гранич, міністр закордонних справ і заступника прем’єр-міністра Хорватії, Весна Шкаре Ожболт, президентка Національного комітету з питань зміцнення довіри, прискореного повернення та нормалізації життя у постраждалих від війни районах Республіки Хорватія, та Воїслав Станімірович, тодішній президент Незалежної демократичної сербської партії і член Національного комітету з формування довіри, модератором відеоконференції виступила журналістка Бранка Шесто.

За словами Пітера Гелбрейта, Ердутська угода виникла внаслідок попередніх мирних зусиль, зазначивши, що міжнародне співтовариство неорганізовано реагувало на їхні мирні зусилля і що такі дії в інших випадках можуть тривати кілька століть.

«На той час Америка мала важливу роль. Поки всі концентрувались на Боснії і Герцеговині, проблеми в Хорватії не були головним акцентом, але ми змогли визначити досить незалежний спосіб ведення переговорів. Були дві зустрічі, 3 жовтня, з сербською та хорватською делегаціями, одна була успішною, а друга – катастрофічною, в Загребі 9 жовтня, де мирні переговори буквально розпалися», – розповів Гелбрейт, вказавши, що мета місії була чіткою: повернення Східної Славонії, Бараньї та Західної Славонії під контроль Хорватії, щоб переміщені хорвати могли повернутися у цей район.

Він додав, що це був перший випадок, коли питання держав колишньої Югославії вирішувалося за столом, а не за допомогою конфліктів. Крім того, багато принципів, встановлених урядом США щодо захисту прав людини, стали найважливішою частиною цієї угоди.

«Зрозуміло, що хорватський уряд особливо не цікавився цими умовами угоди, а що стосується сербської сторони, то вона заперечували остаточний результат цього процесу», – відзначив тодішній посол США.

Гелбрейт вважає, що громадянське суспільство було ключовим у встановленні миру, і що він із задоволенням поспілкувався з його представниками.

Генерал Клейн зазначив, що найбільшим викликом були критерії, викладеним на 160 сторінках і великій кількості розділів, і яким потрібно було відповідати згідно вимог ЄС.

«Ми інтегрували війська з Індонезії, Словаччини та Росії, ми звернулися до секретаріату, і я вважав, що місія ООН у Славонії може бути успішною і що Ердутський договір на більш високому рівні може працювати. Дійові особи також вважали, що військові дії більше не можуть тривати. Нам потрібно було забезпечити стабільність у регіоні та процвітання хорватів та сербів. Усі сторони повинні були забезпечити мирну реінтеграцію та правові та економічні зміни», – розповів Клейн.

Він сказав, що міністри Туджмана повинні були взяти участь у цьому процесі, і що ООН повинна бути введена до Східної Славонії.

«Я сказав йому: «Президенте, ти нагадуєш мені Адольфа Гітлера, який використовував німецькі війська у Румунії», а він подивився на мене і відповів: «Це їхня проблема». Йому потрібна була група ключових гравців: Весна Шкаре Ожболт, Мато Гранич, Пітер Гелбрейт та Воїслав Станімірович. Я сказав сербам: «Якщо ви вб’єте вже пораненого коня, це далеко вас не заведе». Ми повинні грати розумно. Нам потрібно зрозуміти ситуацію. Я розумів ситуацію краще, ніж деякі сторони, які брали участь у процесі. Потрібно було зрозуміти історичний процес і контекст, про який йшлося», – пояснив Клейн.

Мате Гранич заявив, що президент Туджман вірив, що Схід мирно реінтегрується, але не військовим шляхом, через зміну обставин міжнародного становища Хорватії.

«Коли ми приїхали до Дейтона, ми попросили поговорити про мирну реінтеграцію Дунайського регіону та про те, щоб керівником місії був американський дипломат. Ми отримали найкраще, генерала Клейна, якому ми довіряли. Хрвоє Шарінич також взяв участь у переговорах та заклав основи угоди. Також були складні часи у реалізації угоди. Ми були дуже задоволені нашою командою, відносини довіри між Туджманом і Клейном були надзвичайно важливими. Виступ президента Туджмана у Вуковарі, коли місія закінчилася, є однією з історичних, орієнтованих на майбутнє, яку повинні прочитати всі на політичній арені, звернутися до примирення та майбутнього, і це єдиний шлях», – сказав Гранич.

Весна Шкаре Ожболт зазначила, що вона завжди надавала пріоритет мирному вирішенню конфліктів і що це не завжди можливо, особливо при вирішенні питань західного та південного секторів.

«Важливо зазначити, що військовий варіант був остаточним рішенням. «Буря» не закінчилася, коли президент Туджман відправив нас із Шаріничем до Ердуту для переговорів. У той час Східна Славонія, де дислокувався Новосадський корпус, була повністю інтегрована в Югославію. Хорватія раніше мала дві миротворчі місії, які не дали позитивних результатів. Якби це було позитивні результати, то Хорватія, безумовно, не організовувала операції «Блискавка» та «Буря». Туджман сказав, що військове рішення призведе до великих людських жертв і великих руйнувань під час війни. Ця місія активно створювала мир і проходила у кілька етапів. Клейн встановив це, і Новосадський корпус був виведений. Наприкінці процесу відбулися місцеві вибори та були створені урядові структури. З цієї точки зору, наша модель встановлення миру може бути використана майже у всіх кризових районах світу», – сказала Шкаре Ожболт, додавши, що процес ще не закінчений, що слід проводити багато роботи з людьми, особливо у Вуковарі, де були скоєні найбільші злочини. Тому люди не можуть жити поруч цивілізованим та якісним життям.

«Соціальна складова набагато важливіша у Вуковарі, ніж міжнаціональна. Я думаю, що речі, які обтяжують, такі як особи, що зникли без вісти, питання воєнних злочинів та інші, мають бути вирішені», відзначила Шкаре Ожболт.

Тодішній президент СДСС Воїслав Станімірович вважає, що ця місія запобігла подальшому руйнуванню і створила передумови для миру, і що вона не могла б бути успішною без генерала Клейна та Весни Шкаре Ожболт, а також Івіци Вркича, який був першим у системі вирішення проблем.

«Були позитивні зрушення, демілітаризація, створення наших установ, працевлаштування людей. У наступний період питання майна, загиблих і зниклих безвісти, які ще стоять перед нами, повинні бути завершені. Також є питання прав на будинки, оскільки не всім його забезпечили. У нас також є проблема справедливості та воєнних злочинів. За часів президента Туджмана та генерала Клейна до Міністерства юстиції було направлено список із 150 осіб, які підозрюються у воєнних злочинах на сході. Цей список було передано міжнародним установам.  Після реінтеграції виявилося, що список розширився до 3800 підозрюваних по всій Республіці Хорватія, що заохочувало еміграцію. У нас проблема з реєстрацією шкіл, яка так і не вирішена. Ми вважаємо, що представництво меншин в установах має бути вищим», – підсумував Станімірович».

У сербському онлайн-виданні pink.rs присутня інша точка зору на події 25-річної давності.

Міністр закордонних справ Сербії Нікола Селакович, що через 25 років після підписання Ердутської мирної угоди, яка офіційно поставила крапку у Вітчизняній війні у Хорватії, серби в Хорватії і надалі часто відчувають дискримінацію та стигматизацію.

На відеоконференції «Ердутська угода через 25 років: уроки для сьогодення і майбутнього» він нагадав, що за допомогою цієї угоди Хорватія взяла на себе зобов’язання гарантувати всі права меншин та інші права членам сербської громади, які залишились жити в Східній Славонії, Бараньї та Західному Сремі.

«Незважаючи на те, що Ердутська угода має численні позитивні наслідки, я не можу не зазначити, що за ці 25 років сербській меншині в Республіці Хорватія не було повністю забезпечено можливість реалізації своїх прав, передбачених цим законом та хорватськими законами. Перш за все, я хотів би звернути увагу на існування негативної загальної атмосфери щодо сербів у Хорватії, яка перешкоджає їхній повній інтеграції в хорватське суспільство, і саме тому сербська меншина в Хорватії все ще відчуває на собі дискримінацією та стигматизацією» – заявив Селакович.

Згідно із заявою сербського Міністерства закордонних справ, він вказав на той факт, що в деяких районах Хорватії він все ще присутній і дуже помітний, як спротив використанню сербської мови та писемності, так і спротив вирішенню основних екзистенціальних проблем сербів у сільських районах Хорватії.

«Невизнання мінімального мовного плюралізму та відсутність толерантності у попередній період було серйозною проблемою. Кампанія за проголошення кирилиці агресорським письмом ще більше ускладнила здійснення права на освіту та посилила стигматизацію сербів у Хорватії», – пояснив Селакович.

Він зазначив, що Сербія розглядає національну меншину сербів у Хорватії та хорватів у Сербії як місток, що з’єднує дві країни, та як фактори, які можуть суттєво сприяти їхньому розвитку та загальним сербсько-хорватським відносинам.

У панелі, на якій виступав міністр Селакович, також взяли участь глава хорватської дипломатії Горан Грлич Радман та президент Незалежної демократичної сербської партії Мілорад Пуповац.

Переклад та вступне слово Катерина Шимкевич