«Тунгуска» у війні проти України: можливості цього комплексу ППО та втрати РФ

Від початку повномасштабного вторгнення росіяни застосовують зенітні ракетно-гарматні комплекси «Тунгуска» для прикриття важливих об’єктів і військ на тимчасово окупованих територіях України та у прикордонних регіонах.

Останнім часом їх використовують здебільшого для протидії українським ударним безпілотникам, забезпечуючи ближню протиповітряну оборону.

Водночас знищення таких комплексів є важливим для Сил оборони України, адже це відкриває шлях для ефективнішого застосування дронів і крилатих ракет під час ударів по тилових об’єктах противника

2С6 «Тунгуска»

Зенітний ракетно-гарматний комплекс (ЗРГК) 2С6 «Тунгуска» є самохідною системою протиповітряної оборони, розробленою в СРСР і прийнятою на озброєння у 1982 році. Його створювали як заміну ЗСУ-23-4 «Шилка» з метою підвищення ефективності боротьби з сучасними повітряними цілями на малих висотах.

Комплекс розробки «Тульского КБ приборостроения» першочергово призначався для прикриття танкових і мотострілецьких підрозділів безпосередньо на полі бою. Основними цілями для нього були визначені низьколітаючі літаки штурмової авіації, гелікоптери вогневої підтримки та крилаті ракети.

Бойова машина розвиває швидкість до 65 км/год по шосе. Запас ходу становить 500 км. Маса установки — до 34 тонн,

Озброєння побудоване за комбінованим принципом і включає гармати та ракети, які доповнюють один одного за дальністю і типами цілей, які можливо уразити.

«Тунгуска» здатна діяти як у складі підрозділів ППО, так і автономно використовуючи власні радіолокаційні станції для виявлення та супроводу повітряних цілей.

Обладнання установки змонтоване на гусеничному шасі, яке забезпечує високу прохідність і плавність ходу по пересіченій місцевості.

Корпус та башта машини виготовлені з броньованої сталі та забезпечують захист екіпажу від куль і осколків. Механік-водій розміщується в передній частині корпусу машини. Оператор РЛС, командир і навідник розташовані в башті.

Поворотна башта озброєна двома двоствольними автоматичними 30-мм гарматами 2А38 з рідинним охолодженням стволів і дальністю стрільби по повітряній цілі до 4 кілометрів і до 3 кілометрів по висоті. Загальний боєкомплект — 1936 снарядів.

Гармати забезпечують дуже високу скорострільність — 4 000–5 000 пострілів за хвилину. При цьому максимальна довжина безперервної черги — 100 пострілів.

Для стрільби використовуються різні типи боєприпасів, зокрема осколково-фугасні та осколково-трасуючі снаряди. Вони дозволяють уражати як повітряні цілі, так і легкоброньовану техніку або живу силу на землі.

Гармати можуть працювати як під управлінням РЛС, так і в оптичному режимі.

«Тунгуска» також оснащена вісьмома двоступеневими зенітними керованими ракетами 9М311, які розміщуються у транспортно-пускових контейнерах і у базовій версії здатні уражати повітряні цілі на дальності до 8 км і висоті 3,5 км. Вже модернізовані ракети мають дальність до 10 км. Ракети у всіх варіантах виконані за аеродинамічною схемою «качка».

Система управління вогнем комплексу — радіолокаційно-оптична. Оглядова поворотна РЛС, яка використовується для виявлення повітряних цілей на дальності 18 км, розташована в задній частині башти. У передній частині знаходиться радар супроводу цілей.

Вогонь з 30-мм гармат можна вести у русі або з місця, а пуск ракет здійснювати тільки з місця, або короткої зупинки.

У другій половині 1990-х років в РФ розробили версію «Тунгуска-М1», яку прийняли на озброєння російської армії у 2003 і поставляють на експорт. Росіяни на початку повномасштабного вторгнення в Україну мали понад двісті таких комплексів ППО різних модифікацій.

Ракета 9М311

Під час ракетної стрільби повітряна ціль супроводжується за кутовими координатами через оптичний приціл. Після пуску зенітна керована ракета потрапляє в поле зору оптичного пеленгатора, який визначає її координати для подальшого керування до самого ураження цілі.

Базова версія зенітної керованої ракети 9М311 масою 42 кг (разом з транспортно-пусковим контейнером — 57 кг) побудована за бікаліберною схемою. Вага осколково-стрижневої бойової частини — 9 кілограмів.

Двигун розганяє ракету і відокремлюється після завершення роботи через приблизно 2,6 с після старту. Після цього передня ступінь ракети продовжує політ за інерцією. Середня швидкість становила 600 м/с, що дозволяє забезпечувати ураження повітряних цілей, що летять зі швидкістю до 500 м/с і маневрують з перевантаженням 5-7 од.

Використання двоступеневої схеми дозволило практично вдвічі зменшити масу ракети порівняно з одноступінчастими зенітними ракетами з аналогічними льотно-технічними характеристиками. Це пояснюється тим, що відокремлення двигуна суттєво знижує аеродинамічний опір ракети на основній ділянці траєкторії польоту.

Підрив бойової частини 9М311 здійснюється в радіусі до 5 м від цілі за сигналом неконтактного датчика, що зводиться по радіокоманді за 1 км до зустрічі з об’єктом, а при прямому влученні контактним підривником.

Бойова частина містить стрижні довжиною близько 600 мм і діаметром 4-9 мм. Вони доповнюються так званою «сорочкою» з готових уражаючих елементів у формі кубиків вагою 2-3 грами.

Втрати у війні проти України

У ході війни проти Україну російські окупанти епізодично застосовують зенітні ракетно-гарматні комплекси «Тунгуска» як один із засобів ближньої протиповітряної оборони.

Відомо про ураження таких комплексів, зокрема внаслідок ударів безпілотників, артилерії та високоточної зброї. Однак таких випадків не так багато, якщо порівнювати з іншими російськими засобами ППО.

До прикладу у ніч на 23 березня 2026 року Сили оборони України уразили «Тунгуску» в Брянській області, повідомили в українському Генштабі.

Аналогічний комплекс знищив український дрон-бомбардувальник підрозділу НГУ Lasar’s Group у Херсонській області

Воїни 82-ї окремої десантно-штурмової бригади FPV-дроном також уразили «Тунгуску» на території Курської області, де вона мала забезпечувати протиповітряну оборону російських з’єднань.

На момент ураження російський комплекс перебував у похідному положенні.

На початку квітня 2024 року український дрон-камікадзе RAM X уразив  аналогічний комплекс ППО окупантів на околицях населеного пункту Зоря на східному напрямку.

Влітку 2022 року артилерія Збройних Сил України у взаємодії з аеророзвідкою Нацгвардії знищили російську «Тунгуску» на Харківщині.

Загалом за даними OSINT-проєкту Oryx росіяни втратили у війні проти України щонайменше 12 ЗРГК 2С6 «Тунгуска». Також зафіксовано пошкодження трьох і захоплення одного такого комплексу, що відбулося у 2022 році.

Висновки

Загалом «Тунгуска» є складовою ближньої протиповітряної оборони російських окупаційних військ. Особливо її роль може зрости за результатами масованих ударів останніми місяцями українських дронів по системах ППО «Тор» і «Панцирь».

Найвірогідніше росіяни наразі застосовують ці комплекси передусім для прикриття підрозділів і важливих об’єктів від БпЛА і в другу чергу крилатих ракет.

Водночас невелика кількість підтверджених втрат порівняно з іншими системами протиповітряної оборони свідчить про обмежене використання цих комплексів росіянами у тилових районах або для прикриття об’єктів у прикордонні на власній території.