Популярні
Під час зустрічі Президента України Володимира Зеленського з президентом США останній надав згоду на те, щоб Україна виробляла зенітні ракети до ЗРК Patriot на своїй території за ліцензією.
10 липня 2026 року видання Reuters із посиланням на два джерела, знайомі з переговорами, повідомило, що нові ракети-перехоплювачі виготовлятимуть у Німеччині чи іншій європейській країні, де безпечніше, а виробництво може бути перенесене в Україну після завершення війни.
Вже відомо, що Україна отримуватиме ці ракети безпосередньо з нового німецького заводу й без необхідності оформлювати власні ліцензії, отримання яких забере чимало часу, не кажучи вже про всі виробничі приготування. Україна потребує достатньої кількості цих ракет не на завтра, а на вчора, оскільки Росія не зменшує інтенсивності обстрілів нашої держави ракетами «Искандер».
Тому постає питання: а чи знадобиться Україні власне виробництво цих ракет після війни на тлі створення нового континентального хабу в Європі та подальшого розвитку власних систем протиповітряної оборони?
Головним чинником, який робить ідею ліцензійного виробництва ракет Patriot в Україні недоцільною, є критична залежність від часу та іноземних компонентів. Говорити про запуск таких ліній на післявоєнний період взагалі немає сенсу, адже до того часу стратегічна ситуація та можливості вітчизняного ВПК кардинально зміняться.
Досвід Японії яскраво показує, що навіть за наявності ліцензії складання ракет залишається повністю залежним від постачань вузькоспеціалізованих деталей. Наприклад, компанія Boeing, яка виготовляє головки самонаведення, вже не встигає задовольняти попит усіх союзників США.
Крім того, збирання ракет за межами Сполучених Штатів обходиться на 10–15% дорожче, ніж прямі закупівлі. Японські заводи не мають повного циклу, а виробляють лише окремі вузли, зберігаючи жорстку прив’язку до американських конвеєрів. Хоча США випускають близько 650 ракет на рік, цього обсягу критично мало для потреб усіх світових операторів.
Вкладати величезні ресурси у створення складальних підприємств, щоб запустити їх після війни, просто нераціонально. На той час Європа вже розгорне власні потужні хаби з виробництва ракет Patriot, які Німеччина та інші країни активно фінансують та будують вже сьогодні.
Відповідно, Україна матиме змогу оперативно поповнювати запаси від європейських виробників, оминаючи складну американську бюрократію та логістику. А власні промислові потужності держава сфокусує на розвитку суверенних вітчизняних систем ППО, які остаточно замінять іноземні аналоги та позбавлять країну залежності від імпортних дозволів чи дефіциту закордонних деталей.
Поява розмов про ліцензійне виробництво пов’язується з дефіцитом ракет, проте вирішення проблем кількості полягає не в можливостях складати ракети, а у виробництві всіх компонентів. Вже сьогодні в Європі країни НАТО розширюють виробничі потужності. Нові підприємства відповідатимуть як за виготовлення окремих складників, так і за фінальне складання ракет. Ключову роль у цьому виробничому ланцюгу відіграватиме Німеччина, яка наразі будує завод зі складання ракет Patriot версії PAC-2.
Усвідомлюючи, що передача ракет із наявних арсеналів є вичерпним ресурсом, Німеччина ініціювала довгострокову програму локалізації виробництва американських ракет на європейському континенті. Ключовим елементом цієї стратегії стало підписання у квітні 2026 року контракту на суму 3,7 мільярда доларів для забезпечення України ракетами-перехоплювачами PAC-2 GEM-T (Guidance Enhanced Missile-Tactical).
Цей контракт інтегрований у ширшу ініціативу НАТО вартістю 5,5 мільярда доларів, створену консорціумом у складі Німеччини, Румунії, Іспанії та Нідерландів, що передбачає спільну закупівлю до 1000 перехоплювачів.
Реалізація контракту покладена на спільне підприємство COMLOG, засноване європейським конгломератом MBDA Deutschland та американською корпорацією Raytheon (дочірня компанія RTX), із розгортанням нових виробничих потужностей у баварському місті Шробенгаузен.
Аналіз цього стратегічного кроку виявляє низку важливих технологічних і часових параметрів, які безпосередньо впливають на обороноздатність України.
Найбільшим викликом залишається часовий розрив між виділенням коштів та фізичним надходженням ракет. Попри те, що завод у Шробенгаузені планується ввести в експлуатацію у 2026 році, серійні постачання продукції очікуються лише до 2028 року.
Глобальне виробництво ракет PAC-2 наразі становить лише близько 240–300 одиниць на рік, і німецька лінія додасть ще 180 одиниць. Це означає, що задоволення невідкладних потреб України протягом 2026–2027 років спиратиметься переважно на вилучення запасів зі складів США або інших партнерів, що Німеччина вже активно лобіює через свої дипломатичні канали.
Розуміючи тупиковість шляху тотальної залежності від імпорту дорогих західних комплексів та неможливість їх швидкого ліцензійного виробництва, військово-політичне керівництво України спільно з підприємствами вітчизняного ВПК обрало стратегію диверсифікації.
Цей напрямок передбачає паралельний розвиток як гібридних систем швидкого розгортання, так і розробку повністю суверенних передових протиракетних систем.
Програма FrankenSAM стала одним із найбільш прагматичних рішень в протиповітряної оборони.
Започаткований у 2023 році спільно з американськими інженерами, цей проєкт мав розв’язати проблему критичного дефіциту радянських зенітних ракет для комплексів «Бук» та інших систем, що становили кістяк української ППО на початку повномасштабної фази війни.
Поки FrankenSAM закриває оперативні потреби, паралельно розбудовуються власні зенітні ракетні комплекси, як приклад можна згадати публічно названі ЗРК «Риф» чи створення вітчизняного антибалістичного комплексу FREYA.
Консорціум європейських та українських підприємств на чолі з компанією Fire Point реалізує цей масштабний проєкт за підтримки Президента України Володимира Зеленського. Курує роботу міністр оборони Михайло Федоров. Розробники називають систему FREYA дешевшою, суверенною та технологічно гнучкою альтернативою американському Patriot.
Вона створюється як пан’європейська захищена система протиповітряної та протиракетної оборони з відкритою архітектурою. Це означає, що комплекс не прив’язаний до єдиного типу радара чи командного пункту. Для дальнього виявлення цілей та їх підсвічування можуть використовуватися шведські радари SAAB Giraffe 8A/4A, французькі Thales Ground Master 400, німецькі Hensoldt TRML-4D або італійські Leonardo KRONOS Land.
Управління вогнем здійснюється через норвезький центр Kongsberg Fire Distribution Center. Усі ці підсистеми об’єднуються у єдину мережу за допомогою інтеграції стандартного для НАТО протоколу тактичного зв’язку Link 16, програмне забезпечення для якого Україна офіційно ліцензувала і впровадила у національну систему ситуаційної обізнаності «Дельта».
Головним ударним елементом системи FREYA є вітчизняна кінетична ракета-перехоплювач FP-7.x.
Її революційність полягає у масовому застосуванні сучасних композитних матеріалів, що дозволило радикально зменшити вагу конструкції та здешевити виробництво порівняно з цільнометалевими аналогами.
На сьогодні Європа стає хабом із виробництва компонентів та складання ракет Patriot, які потрібні Україні вже сьогодні для протидії актуальним загрозам російських ракетних атак.
Ймовірно, домовленість про ліцензію якраз і передбачає початок виробничих робіт просто зараз. Адже після війни Україна вже не потребуватиме випуску цих систем на власній території на тлі створення європейського сегмента виробництва, а також розвитку власних систем, які у майбутньому зможуть замінити американські комплекси та забезпечити країну суверенними засобами.
Навіть у разі подальшого використання ЗРК Patriot Україна зможе отримувати постачання від європейських виробників і не залежатиме від рішень американського уряду, що дозволить оперативніше поповнювати та оновлювати запаси.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
