Мобілізовані ОРДО публічно відмовляються воювати за рашистів на Луганщині

Українці з окупованих територій примусово мобілізовані до так званої “народної міліції ДНР” відмовляються воювати на території Луганщини.

Представники одразу двох “полків” записали відеозвернення, у яких публічно заявили про свою відмову.

Так, мобілізовані з т.зв. 3 батальйону 105 полку розповіли, що їх залучили до лав війська ще в лютому 2022 року. Вони звинуватили ватажка “ДНР” Пушиліна в тому резервістів кинули в Маріуполь для участі в штурмах. Втрати батальйону склали 40%. Резервісти заявили Пушиліну, що вони виснажені. За їхніми словами, вони зараз знаходяться “на території іншої держави – ЛНР, громадянами якої вони не є“.

Мобілізовані з 4 батальйону 107 полку записали подібне звернення до ватажків невизнаної “республіки”. Вони заявили, що “відмовляються їхати на забій в ЛНР, зовсім іншу республіку“.

Представник батальйону сказав, що з ними “здійснили масу незаконних дій“. Зокрема, їх намагаються направити на окуповану росіянами Луганщину, де “резервістів” з ОРДО вже записали в “козацтво”, що хоче воювати за “Збройні сили ЛНР”.  Туди їх ведуть, на думку дончан, “помирати, а померти там недовго“.

Цей підрозділ також брав участь у бойових діях в Маріуполі. “Три місяці ми жили як бомжі з автоматами“, сказав представник примусово мобілізованих. І висловив припущення, що їх хочуть знищити у боях для того, щоб приховати інформацію про “незаконну мобілізацію”.

Російське командування з початком широкомасштабного вторгнення в Україну використовує насильно мобілізованих українців з окупованих територій як “гарматне м’ясо”. За свідченням українських військових, так званих “мобіків” кидають в атаку на укріплені позиції ЗСУ. Їх залучають до бойових дій на Харківщині, Херсонщині та Запоріжжі.

При тому більшість з цих чоловіків ніколи не мали військового досвіду. В полон до ЗСУ потрапляли вчителі шкіл та представники інших цивільних професій, яких насильно змусили брати участь у бойових діях проти своєї держави на боці агресора. Не виключено, що така політика є складовою задума рашистського режиму щодо “вирішення українського питання”.