З мінометників у FPV-шники. Три бійці «Хижаків Висот», які поміняли міномети на дрони

У цій колонці історія трьох бійців, які ще недавно були мінометниками, а сьогодні керують FPV-дронами в підрозділі «Хижаків Висот». Вони діляться своїм досвідом переходу від класичної артилерії до сучасних технологій, розповідають про реалії роботи операторів дронів, емоції під час бойових вильотів та роль FPV у зміні тактики на фронті.

Склад екіпажу, як команда складається з трьох бійців, які пройшли шлях від оборони Київщини та Харкова до роботи у степах Донеччини.

Вадим – оператор ретранслятора. Олександр – старший пілот екіпажу. Борис – штурман розрахунку FPV.

Вони познайомилися у підрозділі «Правого сектору» в перші дні великої війни. Відтоді тримаються разом, пройшли десятки позицій і сформували екіпаж, який зараз працює як злагоджена бойова система.

Пошук ефективності

Мінометні виїзди не давали очікуваного результату. Хлопці розуміли: кожна дія на фронті має приносити реальну користь, і якщо ефекту немає – треба шукати шлях, де він буде.

Вони зважували, що робити далі: лишатися на місці чи розійтися кожен своїм шляхом. Зрештою вирішили перейти у напрям FPV, щоб мати змогу діяти точніше, швидше і з більшою віддачею.

Місце, де все працює

Хлопці розглядали кілька відомих підрозділів, куди могли б приєднатись. Та зупинилися на «Хижаках Висот». Зв’язалися з комбатом, поговорили і швидко знайшли спільне бачення. Без зайвих формальностей приєдналися до батальйону. У «Хижаках» їх відразу приємно вразило ставлення – просте спілкування, людяність, взаєморозуміння. Умови на позиціях продумані до дрібниць, усе працює злагоджено і чітко.

Від навчання до бойових

Після переведення хлопці вирушили на навчання. Там отримали базові знання – як працювати з технікою, як літати й діяти у різних умовах. Після повернення до батальйону їх окремо проінструктували, пояснили алгоритми дій і розподілили за напрямами: пілот, штурман, інженер. Згодом кожного по черзі відправили до досвідчених екіпажів. Саме практика допомогла зрозуміти ті нюанси, яких не побачиш у теорії.

Виїзд, збої, досвід

Перший спільний виїзд виявився непростим – траплялися збої з відео та керуванням, не все працювало як слід. Та саме ці труднощі стали хорошим досвідом, який допоміг зрозуміти техніку глибше. У школі навчання зосереджене переважно на польотах, але головне не просто злетіти, а долетіти. Дрони потрібно налаштовувати, прошивати, справлятися з подавленням. Спочатку це здавалося надто складним, і не раз виникала думка кинути пільт і піти у стрілецький бій.

Один механізм, три серця

Екіпаж має працювати як один механізм. Якщо хоч один діє не злагоджено – усе може піти шкереберть. Взаєморозуміння між бійцями найважливіше, і воно має бути максимальним, інакше це лише втрата часу та ресурсу.

Хлопці різні за характерами, і, можливо, у мирному житті не зійшлися б. Та в команді кожен відсуває свою гордість убік, бо результат залежить від спільних дій, а не від окремих амбіцій.

Маленькі речі, що тримають людину

На вихідних хочеться хоча б трохи повернути собі відчуття нормального життя – сходити до перукарні, випрати речі, поїсти щось гарне, випити кави, зайнятися спортом. Такі дрібниці здаються буденними, але саме вони тримають людину в рівновазі. Чим більше намагаєшся зберігати ці звички, тим легше витримати фронтову рутину. Бувало, і по місяцю в окопах сиділи, та навіть тоді намагалися помитися бодай з однієї пляшки води.

Війна не скасовує тренувань

Війна не може бути виправданням, щоб забути про тренування. Навіть коли ворог за кілометр, хлопці облаштовують турніки просто на позиціях, а іноді замість гантелей використовують міни. Фізична форма тут не для краси – вона потрібна, щоб витримати навантаження, носити боєприпаси, провізію, спорядження. На фронті треба бути готовим до всього. Для них це не просто спорт, а спосіб тримати тіло й голову в тонусі. Хтось обирає алкоголь, речовини, а вони – залізо.

Війна стосується всіх

Не кожен здатен бути у війську й воювати, але кожен має усвідомлювати – в країні війна. Це не час стояти осторонь чи чекати, коли все скінчиться. Кожен може бути дотичним: допомагати, підтримувати, робити свій внесок. У армії вистачає напрямів і завдань, не лише штурмових. Страх на війні – звична річ, він не слабкість. Головне навчитися діяти, навіть коли він поруч, і не дозволяти йому керувати собою.

Ціль одна: знищити загрозу

Не варто шукати мотивацію – треба просто йти і нищити ворога. Мотивація змінюється, а ціль лишається. Якщо є той, хто хоче нас знищити, ми маємо зробити це першими. Росіяни не зупиняться самі, але кожен їхній крок уперед коштує їм надто дорого. Вони просуваються, та платять за це життями, бо наші підрозділи стирають їхні сили під нуль. Тут не потрібно пафосу – лише тверезе розуміння, що іншого вибору немає.

Готові повернутися, якщо буде потрібно

У поглядах на майбутнє хлопці різняться. Дехто не планує залишатися у війську після перемоги, хоче повернутися до мирного життя. Інші, навпаки, бачать у службі своє покликання і готові будувати кар’єру в армії. Та попри різні плани, всі вони одностайні в одному – якщо знову виникне загроза, ніхто не стоятиме осторонь. Кожен готовий повернутися й знову стати до оборони.

Також історія розрахунку доступна у відео на YouTube-каналі:

«Хижаки Висот» активно розвиваються та розширяються. Для цивільних є можливість потрапити в підрозділ за допомогою рекрутингу. Наприклад на ресурсі LobbyX доступний перелік посад в 59-ту окрему штурмову бригаду, а заповнивши форму можна потрапити прямо до 1-го батальйону безпілотних систем «Хижаки висот». Долучитися можуть і чинні військовослужбовці за переведенням (за згодою командира), а також повернення з СЗЧ.