На лінії фронту: ПІХОТА

Обіцяв написати пару слів про те, що відбувається на передовій. Хлопці радо погодилися розповісти. На нашій ділянці воює переважно молодь – затяті патріоти, добре підготовлені та “запаковані”. Позивний “Фермер” – молодий, але досвідчений воїн, який завоював шалений авторитет у бійців. Розповідав, як після першого бою страшенно тягнуло закурити, але не хотілося, щоб хлопці подумали, ніби він “поплив”. Позивний “Хрещений” – зовні серйозний і брутальний вояк, котрий, одначе, не лізе в кишеню за гострим слівцем. Ось у нього я і стріляю цигарку та починаю свою розповідь.

Перше, що впадає в очі, коли заїжджаєш до хлопців на позиції – це рівень їхньої “зарядженості”. Війна дуже швидко прочищає мізки. Тут багато 20-річних, для яких це перша ротація на фронт. Але, завдяки ветеранам, вони швидко адаптувалися.

Тут немає і близько деморалізації, про яку так багато говорять російські пропагандисти.
Усі посміхаються, жартують, копають окопи та облаштовують позиції. Чистять зброю, заварюють чай, курять, читають новини і створюють собі комфортні, як для війни, умови. Сміються над усілякими диванними військами, коли ті пишуть, що “національна гвардія не воює”. Тут, без жодного пафосу, відчувається справжній дух бойового братерства.

Хлопці тривалий час готувалися до цієї ротації – вони дуже спокійно поводять себе під вогнем, чітко, за потреби, “відпрацьовують” по своїх цілях і саме в цих молодих вояках проглядається наступна генерація професійних військових – технологічних, сучасних, здатних швидко пристосуватися до будь-яких умов.

Фермер – за освітою правознавець. Сьогодні він, разом зі своїми піхотинцями, на передовій, виконує бойові завдання. На думку Фермера, хлопці поводяться дуже злагоджено і професійно, і цьому вони, не в останню чергу, завдячують знанням, набутим на полігоні.

“Усіх вражає те, як хлопці швидко вчаться тому новому, що полігон не може дати, – каже Фермер. – Спочатку, звісно, у них було багато питань, усі звикали до обстрілів, але зараз ми вийшли на новий професійний рівень. Я, в принципі, своїми “левами” пишаюся.”

Перший серйозний бій свого підрозділу Фермер згадує з посмішкою, хоча того дня було геть не весело.

“Тоді працювали усі ділянки нашої відповідальності, мені, по черзі, доповідали усі мої позиції. Знаєте, коли усе це наростає як снігова куля, потрібно відкинути зайві нерви і зуміти правильно все “розрулити”. Хоча якогось страху чи невпевненості не було – ні першого дня, коли ми заходили на позиції, ні під час першого у ротації бою. Він, до речі, тривав близько трьох годин. Усе закінчилося добре – всі живі-здорові.”

На всій ділянці активно працюють і російські снайпери. Їхня “робоча” дистанція 600-800 метрів. Російські військові користуються крупнокаліберними гвинтівками з професійною оптикою й сучасними тепловізійними прицілами, дістати які “звичайним шахтарям”, навіть у “воєнторзі”, непросто. Під їхнім вогнем часто опиняються мирні жителі. Так, у жовтні, до нацгвардійців звернулися цивільні працівники. Вони поскаржилися, що їх обстріляли ворожі снайпери, коли ті лагодили крівлю на виробничій будівлі недалеко від лінії фронту.

Боєць з позивним Хрещений, для перевірки, піднявся на дах.

“Висунув манекена, – поділився враженнями Хрещений. – І снайпери не змусили себе довго чекати. Судячи з усього, працювали 308 калібром.”

“Будь-якого ворога потрібно поважати, хоча, коли ми вперше зайшли на позиції, з того боку був різний набрід, – каже Фермер. – Але потім з’явилися “сомалійці” й картина бою одразу змінилася. Ці пройшли підготовку, мають бойовий досвід і діють достатньо зухвало. Але з нашого боку не дурні воюють. І нам добре відомо, що у горлівському шпиталі знаходиться багато поранених “ополчєнцев”, регулярно завдаємо їм і незворотних втрат.”