Російська армія розвиває одразу кілька типів важких і середніх мультикоптерів для доставки вантажів, мінування та скидання боєприпасів. Частина таких систем уже застосовується на фронті, тоді як інші поки перебувають на стадії випробувань або передсерійного виробництва.

Як і в Україні, де військові використовують різні важкі безпілотні платформи, росіяни не обмежуються одним типом дрона. Вони паралельно розвивають машини з різною вантажопідйомністю, дальністю та каналами керування — від логістичних платформ до спеціалізованих бомбардувальників.

Окремою тенденцією стало переобладнання цивільних аграрних безпілотників під військові потреби. Водночас частину апаратів від початку створюють для роботи на полі бою.

S-80 — від агродрона до військового транспорту

Одним із найбільш показових прикладів став важкий квадрокоптер S-80, який у 2025 році почали використовувати російські повітряно-десантні війська, зокрема 108-й десантно-штурмовий полк угруповання «Днепр».

Апарат застосовують для доставки на передову вантажів масою до 34 кг. За необхідності він може виконувати й ударні завдання — заявлена дальність роботи становить до 10 км, а бойове навантаження може включати до шести 82-мм мін.

S-80 має цивільне походження.

Основою військової машини став аграрний безпілотник «Гектор S-80» компанії «Транспорт будущего». Його створювали для обприскування полів, моніторингу посівів та перевезення вантажів.

Цивільна версія має заявлену вантажопідйомність до 40 кг, а час польоту — до 20 хвилин. У 2025 році її представили як перший у Росії сертифікований аграрний безпілотник такого типу.

У військовому варіанті платформу адаптували для перевезення боєприпасів і скидання мін.

S-80 фіксували у використанні російського центру безпілотних систем «Рубикон».

«Кузя» нічний бомбардувальник

Ще одним представником цього класу є гексакоптер «Кузя», перше відоме застосування якого датують квітнем 2025 року.

Йому приписують вантажопідйомність до 25 кг. На оприлюднених матеріалах апарат переважно переносить боєприпаси масою близько 10 кг.

Дрон пристосований до роботи вночі та фіксувався, зокрема, на Харківському напрямку. Даних для оцінки масштабів його застосування на інших ділянках фронту поки недостатньо.

На відміну від інших платформ, «Кузя» орієнтований передусім на доставку та скидання важких боєприпасів.

«Слон» і «Мангас» — важкі транспортні платформи

Інший напрямок — збільшення вантажопідйомності мультикоптерів для забезпечення передових позицій.

Одним із таких апаратів є гексакоптер «Слон».

Під час випробувань він, за заявами розробників, перевіз 50 кг вантажу на відстань 14 км і повернувся на точку старту.

Максимальну вантажопідйомність заявляють на рівні 90 кг. Робочим навантаженням називають близько 50 кг, з якими апарат нібито може працювати на дальності 15–17 км із поверненням.

Ще одна платформа — гексакоптер «Мангас».

«Мілітарний» раніше розповідав про нього. Його також позиціонують переважно як транспортний дрон. За оприлюдненою інформацією, передсерійну партію передали штурмовим підрозділам угруповання «Восток».

Такі апарати можуть закривати логістичні завдання на ділянках, де рух автомобільної техніки або особового складу створює значний ризик.

При цьому сама вантажопідйомність дає можливість за потреби адаптувати їх і під перенесення важких боєприпасів.

«Заноза» — бомбардувальник на оптоволокні

Окремим напрямком розвитку стало використання оптоволоконного керування.

Дрон «Заноза» може переносити близько 10 кг на відстань до 15 км та використовує оптоволоконний канал зв’язку.

Такий принцип керування дозволяє зберігати зв’язок з апаратом в умовах роботи засобів радіоелектронної боротьби.

За наявними даними, систему використовують російські підрозділи орієнтовно з 2024 року. Серед вантажів, які вона може переносити, демонстрували різні типи мін.

У новіших версіях додали режим FAILSAFE. У разі обриву оптоволокна дрон має набрати задану висоту та спробувати відновити радіозв’язок.

За своєю вантажопідйомністю «Заноза» займає проміжне місце між звичайними FPV-дронами та великими важкими мультикоптерами.

«Скарабей» із автоматичною реакцією на РЕБ

Інший підхід до роботи в умовах радіоелектронної протидії реалізують на важкому октокоптері «Скарабей СД-138».

Апарат створили для перевезення вантажів та скидання важких боєприпасів.

Розробники заявляють, що при втраті зв’язку через роботу РЕБ дрон автоматично стабілізується та починає набирати висоту, намагаючись вийти із зони придушення.

Залежно від умов висота такого маневру може становити від 200–300 до приблизно 900 метрів.

Із навантаженням близько 13 кг заявлена дальність польоту становить до 15 км із поверненням.

Крейсерську швидкість зазначають на рівні 140–160 км/год, максимальну — до 200 км/год.

Як можливе навантаження демонстрували протитанкові міни ТМ-62, мінометні міни та інші важкі заряди.

Водночас значна частина характеристик походить із заяв розробників та результатів випробувань, тому можливості системи в умовах бойового застосування ще потребують підтвердження.

«Горгона» — приклад ударного застосування

Ще одним російським важким гексакоптером є «Горгона».

На одному з оприлюднених відео апарат застосували для удару по українській позиції. Заявлена відстань до цілі становила 7,8 км.

Гексакоптер також оснащений камерою нічного огляду, що дозволяє використовувати його вночі.

На відміну від транспортних платформ, «Горгона» демонструється саме як засіб доставки та скидання боєприпасів.

Від одного скиду до «Каруселі»

Російські розробники експериментують не лише з самими платформами, а й з обладнанням для скидання боєприпасів.

Серед продемонстрованих рішень — важкі FPV-дрони з підвісами для боєприпасів більшої маси.

Також показували подвійний барабанний механізм «Карусель», який розрахований на послідовне скидання восьми боєприпасів.

Такий механізм дозволяє одному апарату здійснювати кілька скидів протягом одного вильоту замість повернення після застосування одного боєприпасу.

Кілька напрямків розвитку

Російські важкі мультикоптери суттєво відрізняються як за характеристиками, так і за рівнем готовності та поширення у військах.

Частина машин походить від цивільних агродронів, інші від початку створюються як військові. Одні платформи орієнтовані переважно на логістику, інші — на скидання важких боєприпасів або дистанційне мінування.

Паралельно росіяни експериментують з оптоволоконним керуванням, автоматичними алгоритмами роботи в умовах РЕБ та багатозарядними механізмами скидання.

При цьому поділ на суто «транспортний» або «ударний» апарат часто умовний. Вантажна платформа за наявності відповідного підвісу може використовуватися для доставки боєприпасів, а бомбардувальник — для перевезення майна.

Тому важкі мультикоптери поступово формують окрему нішу російських безпілотних систем, де одна й та сама базова концепція може закривати одразу кілька завдань — від постачання передових позицій до мінування та ударів по цілях.