Позиційна війна породжує монолітну лінію бойового зіткнення, де кожна з сторін закопується, бетонується, заміновує підступи та виставляє спостережні пункти.

У сучасній позиційній війні без перебільшення кожен сантиметр “сірої зони” між позиціями двох воюючих сторін контролюється безпілотниками або засобами оптичної розвідки (камерами, тепловізорами).

Відповідно, проникнення диверсійно-розвідувальних груп на позиції або в тил противника стає дуже складним, і подекуди неможливим завданням.

Крім того, насичення противника засобами протиповітряної оборони робить неможливим проведення авіадесантних операцій в тил противника. Такі умови змушують переосмислити концепцію застосування окремих загонів спеціального призначення, Сил спеціальних операцій, Центрів спеціальних операцій та ставить перед ними нові, здавалося б не притаманні таким підрозділам завдання.

У цій статті я опишу проблематику проведення спеціальних операцій, диверсій та спеціальної розвідки Силами спеціальних операцій в умовах великої позиційної війни.

Спеціальні операції у маневреній війні

Для початку треба розібрати, що таке спеціальні операції. Спеціальні операції – це дії, які виконуються спеціально утвореними частинами і підрозділами.

Вони відрізняються від звичайних військових формувань своєю спеціалізацією, завданнями, оснащенням і постійною готовністю до виконання завдань.

Ці операції можуть проводитися в різних ситуаціях – в мирний час або під час збройного конфлікту, їх головна мета – досягнення політичних, воєнних, інформаційних чи економічних цілей.

Під термін “спеціальні операції” підпадають інформаційно-психологічні операції та операції у кіберпросторі, але у цьому матеріалі не про них.

Спеціальні операції можуть проводитися як самотужки Силами спеціальних операцій тай і у співпраці з регулярними військами.

ССО є одним з інструментів конвенційної війни, який можна назвати повноцінним елементом стримування противника від будь-якого виду атаки, включаючи інформаційну або силову.

Під термін “спеціальні операції” підпадають такі основні напрямки діяльності:

1. Спеціальна розвідка, що включає проведення спеціальних заходів на важливих об’єктах противника з метою їх знищення або зупинки діяльності, розкриття планів противника, пошук та знищення ОТРК, ЗРК, ядерних засобів, скупчень живої сили та техніки, створення руху опору та підривна діяльність у тилу.
2. Військова розвідка в інтересах загальновійськових з’єднань, частин та підрозділів.
3. Агентурна розвідка.
4. Стратегічна розвідка.
5. Антитерористичні операції.
6. Інформаційно-психологічні операції.
7. Прямі бойові дії.
8. Підготовка та забезпечення повстанських рухів, дружніх іноземних силових структур.

Але мирний і воєнний час – це абсолютно різні стани держави, відповідно, роль і завдання ССО можуть сильно змінитися.

Маневрена війна розкриває потенціал проведення різноманітних силових спеціальних операцій. Початок повномасштабної російсько-української війни показав, що невеликі, добре підготовлені та оснащені групи ССО можуть проникати в тил противника, знищувати артилерію, комплекси протиповітряної оборони, засоби радіоелектронної боротьби та радіолокаційного виявлення.

«Була повна свобода дій, по тилам ходити було не важко, хороша підготовка зіграла свою роль», – описує київську кампанію спецпризначенець.

На Київщині, Чернігівщині, Сумщині, Харківщині, Донеччині, Запоріжжі, Миколаївщині та Хероснщині підрозділи російських окупаційних військ зіштовхнулися з проблемою раптового обрізання комунікацій, мінування тилових шляхів забезпечення та ліквідацією високопоставлених офіцерів.

“Розмитий” фронт та ситуативна необізнаність росіян давали можливість операторам ССО проникати в глибокі тили противнка разом з технікою та важким озброєнням, наносити удари по штабам, службам тилу та заходити “в спину” на передові позиції.

«Група спершу діяла по лінії бойового зіткнення, там де кацапи проходили по трасам, в глибину спершу не заходили, бо не знали ситуацію і хто де знаходиться. Коли стало більш-менш зрозуміло де знаходяться зони, куди можна зайти, почали пробиратися в глибину окупованої частини Сумщини», – описує перші дні сумської кампанії один з спецпризначенців.

При цьому, проникнення в тил відбувалося не тільки сухопутним, а й морським та повітряним шляхами.

Крім того, діяльність спецпризначенців у тилах дозволяла захоплювати різноманітну техніку, до прикладу командний пункт ЗРК С-300 РПН 30Н6, пуско-заряджаючу машину ЗРК “Бук”, портативну РЛС “Флора” та інше.

Нестабільний й рухливий фронт відкривав спецпризначенцям обох сторін можливості достатньо легкого проникнення й виходу тил, що призводило до неприємних, навіть комічних випадків.

Одним з таких випадків стала зустріч української та російської груп спеціального призначення на Київщині: наша група зустрілася з росіянами серед поля, через однакове спорядження, озброєння та чисту російську мову дві групи просто “пішли по своїм справам” після нетривалого перегукування.

Спеціальні операції у позиційній війні

Поступова стабілізація фронту почала ускладнювати проведення операцій: проникати в тил стало важче, а потім й зовсім неможливо через перелічені вище чинники.

«Щільна лінія оборони противника та швидкі темпи у розвитку БПЛА нівелюють будь-яку роботу з намагання пройти першу лінію оборони», – сказав один з спецпризначенців.

Відповідно, спецпризначенці “осіли” на позиціях, прифронтових та прикордонних ділянках, змінилися й завдання. Вони почали займатися контрдиверсійними заходами, розвідкою, а де було можливо – диверсіями.

Все частіше можна побачити, як бійці окремих центрів займаються знищенням ворожої бронетехніки та особового складу за допомогою FPV-дронів, ударних безпілотників або ж наведенням артилерії.

Така тенденція притаманна не тільки бійцям Сил спеціальних операцій, а й фахівцям Центру спеціальних операцій “А”, Центру спеціального призначення “Омега” та іншим подібним структурам.

Інша проблема, яку створила позиційна війна – використання бійців ССО, ЦСО та подібних структур не за призначенням.

На етапі позиційної війни, до роботи з безпілотниками і артилерією додалася роль “елітної штурмової піхоти”, сюди гарно підходить вислів “забивати цвяхи мікроскопом”.

Потрапляючи у підпорядкування командирів “на місцях”, які, можливо, не дуже досконало розуміють їх можливості і сферу застосування, спецпризначенці йдуть штурмувати ворожі позиції або ж утримувати свої.

Так, безперечно, оператори ССО та різних ЦСО мають відмінну підготовку, і у деяких випадках можуть самотужки взяти штурмом ворожу позицію, але це не відміняє факту абсолютно неправильного застосування підрозділу.

Можливо, таке застосування пов’язане з дефіцитом прошарку “армійських спецпризначенців” (ОБрСпП, БрСпП, ОПСпП і тд), тактика застосування яких включає подібні завдання.

Але обов’язково потрібно враховувати, що такі з’єднання мають бронетехніку, важке піхотне озброєння та багаточисельні, а ССО та ЦСО – ні.

Також можливе проведення спеціальних операцій в специфічному середовищі – морському. Бойові плавці 73-го МЦСпО неодноразово доводили, що здатні виконувати найскладніші завдання.

Прикладів успішно виконаних “морських” завдань досить багато, публічна й найвідоміша – висадка на острів Зміїний.

Чи є місце спеціальним операціям у позиційній війні? Безперечно! Але на сьогоднішній день, до масштабних й активних змін лінії фронту, операції обмежуються інфільтрацією, обмеженим проведенням розвідки та спеціальної розвідки, проведенням контрдиверсійних заходів, коригуванням артилерії й ураження противника дронами, проведенням операцій на ворожій території.

Головне – не втрачати кваліфікований людський ресурс на непритаманні йому завдання.