П’ять найбільших загроз національній безпеці США у прийдешньому десятилітті
Листопад 2012
Сандра І. Ервін, Стю Магнусон, Ден Парсонс і Ясмін Тадждех

Технологи оборонної галузі досягають найбільшого успіху, коли концентруються на окремих проблемах. Дослідні установи Пентагону і їхні підрядники отримали у 2003 р. запит на розробку способів боротьби з дорожніми мінами в Іраку й Афганістані, і хоча вони не усунули цю загрозу повністю, проте розробили низку корисних детекторів, радіоелектронних придушувачів та інших протимінних систем. Нещодавно військові науковці отримали накази допомогти в боротьбі проти т.зв. «anti-access area-denial» загроз, як називає Пентагон ворожу зброю, здатну збивати американські винищувачі й атакувати бойові кораблі.

Утім, наступна хвиля загроз національній безпеці може бути такою, що науково-технічна спільнота буде не в силах із нею впоратися. Це складні, багатовимірні проблеми, для боротьби з якими навіть найвищих рівнів американських технічних переваг в стелс-технологіях, авіації 5-го покоління чи засобах нічного бачення навряд чи буде достатньо.

Останні прогнози розвідки адміністрації Обами та інші джерела вказують на п’ять великих викликів світовій і американській безпеці в прийдешні десятиліття.
Біологічна зброя: Білий дім опублікував у 2009 р. Національну стратегію боротьби з біологічними загрозами, де провідною темою була теза, що біологічна зброя рано чи пізно застосовуватиметься для терористичних атак. Для того, щоб запобігти перетворенню смертоносних вірусів у масову зброю, за словами посадовців, потрібно вирішити одну з найважчих проблем: отримання точних і вчасних відомостей про можливі атаки. В Управлінні боротьби із загрозами обороні (Defense Threat Reduction Agency) є команда дослідників, що працюють над цими проблемами. Але вони скаржаться, що темп досліджень занадто повільний, аби бути нарівні з потенційними терористами.

Ядерна зброя: Великі запаси ядерних зарядів – це, на думку чиновників, привабливі мішені для націй-держав або недержавних груп, націлених на враження Сполучених Штатів або їх союзників. Чорний ринок чутливих ядерних матеріалів перебуває під особливо пильною увагою органів держбезпеки США. «Ймовірність того, що Аль-Каїда чи інша терористична організація може заволодіти ядерним пристроєм, являє собою безпосередню і виняткову загрозу світовій безпеці», – зазначено у звіті президентської адміністрації. Не існує жодних високотехнологічних сенсорів, які б могли зруйнувати чорні ринки, виявити й перехопити ядерні матеріали під час їх транспортування; як і не існує фінансових інструментів, щоб розладнати цю небезпечну торгівлю. Широко розрекламована спроба Міністерство внутрішньої безпеки (Department of HomelandSecurity) виявити радіоактивні матеріали в морських портах США захлинулася від технічних труднощів. На переконання аналітиків, не дивлячись на те, що майже неможоливо для Аль-Каїди чи подібної групи сконструювати повноцінну ядерну зброю, більш імовірним результатом буде «брудна бомба» малого радіусу дії, зроблена всього лиш із кількох грамів радіоактивного матеріалу.

Кібер-атаки: Барабанний дріб інформаційних війн уже лунає багато років. Втручання в Мережу розглядаються як одна з найбільш імовірних проблем національної, громадської і економічної безпеки. У цьому випадку, технологія стає палицею на два кінці. «Самі технології, що дають нам змогу творити й бути першими, також дають можливість терористам руйнувати важливі об’єкти інфраструктури, що мають ключове значення для наших економіки, комерції, громадської безпеки та війська», – говорить Білий дім.

Ринок кібербезпеки переповнений товарами, що обіцяють моментальні рішення, проте стає ясно, що зростання рішучості й ускладнення атак вимагатиме нових, нетрадиційних рішень.

Зміни клімату: На думку секретаря оборони Леона Панетти, наслідки зміни клімату для національної безпеки мають тяжкий характер. У той час, як питання кліматичних змін сильно заполітизоване, Панетта визначає проблему як серйозну кризу безпеки: «У ХХІ ст. ми визнаємо, що зміни клімату можуть впливати на державну безпеку – від підвищення рівня океану і страшних засух, до полюсів, які тануть і частіших і більш спустошливих природних катастроф, що збільшують потребу в гуманітарній допомозі та заходах із подолання стихії». Уряд передбачає, що зміни, спричинені глобальним потеплінням, призведуть до нових конфліктів серед біженців за ресурси і катастрофічних природних лих, що разом вимагатиме підвищеної військової та матеріальної допомоги США. Наукова спільнота з приводу цього не може дійти згоди з питання, яким способом відвернути цю тенденцію. Проте єдине в чому є згода, це те, що панацеї не існує.

Міжнародна злочинність: Американські оборонні та правоохоронні органи розглядають транснаціональні злочинні мережі як загрозу національній безпеці. Ці угруповання спричиняють нестабільність та розкладають державні установи через корупцію. «Міжнародні злочинні організації вже накопичили небачені кошти й силу завдяки наркоторгівлі, контрабанді зброї, торгівлі людьми та іншій незаконній діяльності…Вони розповсюджують свій вплив, формуючи альянси з терористичними організаціями, державними службовцями та навіть деякими державними спецслужбами», – б’є на сполох адміністрація. Навіть складних систем нагляду, якими володіють США, недостатньо для боротьби з цією загрозою.

У даному спеціальному звіті «Національна безпека» розглянула п’ять найбільших загроз у детальному розрізі.

Біозагрози

Мрія всіх працівників системи охорони здоров’я – щоб появу і розповсюдження інфекційних захворювань можна було прогнозувати і відслідковувати, так само легко, як і погоду.

Подібно до метеоролога, що помічає першоджерела урагану десь на узбережжі Африки і починає накреслювати його можливий шлях на карті, коли той рухається в бік Карибів, глобальна система біоконтролю могла б дозволити урядовцям виявляти біологічну зброю чи появу смертельно вірусу грипу в Китаї і відслідковувати його поширення світом. Тоді можна було б ужити заходів для швидкої розробки й розповсюдження вакцин.

Незважаючи на зародження інформаційної доби, коли лікар з Азії теоретично може за лічені секунди проінформувати єдиний інформаційний центр на іншому краю світу про новий вірус, на думку експертів, висловлену на недавній конференції Промислової асоціації національної оброни з біонагляду (National Defense Industrial Association Biosurveillance conference), цю мрію не вдасться зреалізувати ще впродовж багатьох років.

Щоб хвороби стали так само легко передбачуваними, як і погода, це справа далекого майбутнього, проте аналогія з погодою – не найкраще порівняння, зазначив Стів Беннетт, директор Національно центру інтеграції біонагляду Департаменту внутрішньої безпеки (Department of Homeland Security’s National Biosurveillance Integration Center). Для початку, медицинська спільнота не володіє такими ж моделями прогнозування, як синоптики, яким достатньо лише підставляти в них необхідні дані. Таких моделей просто не існує.

«Прогнозування – річ, якої надзвичайно складно досягти, – додає він, – думаю, що ми можемо наблизитися хіба що до ситуаційної готовності в режимі реального часу».

Центр було засновано Конгресом у 2007 р. для того, щоб узгодити зусилля 12 федеральних установ і департаментів, на які покладено завдання слідкувати за хворобами. Мета центру – «швидко ідентифікувати, характеризувати, локалізувати і реагувати на біологічні події національного значення; інтегрувати і аналізувати дані, що стосуються здоров’я людей і тваринної, рослинної, харчової й екологічної сфер; і розповсюджувати сигнали загроз та іншу доречну інформацію».

Управління боротьби із загрозами обороні Департаменту оборони, Центри контролю і запобігання хвороб, Міністерства охорони здоров’я, людських послуг і сільського господарства (Departments of Health and Human Services and Agriculture) – усі вони задіяні до моніторингу захворювань.

«Думаю, ідею було запропоновано в 2007 р., коли закон працював…ідея була в тому, що оскільки бази даних були розкидані по різних органах федерального уряду і штатах, варто лише вкласти 100 млн дол. в ІТ-систему, поєднати все це в одне, і результатом буде знання», – каже Беннет.

Баз даних немає, або ж вони існують у вигляді розрізнених електронних таблиць на різних системах, абсолютно неструктуровані. П’ять років після того, як прийняли закон, Беннетт продовжує витрачати силу-силенну часу на збір статистики про те, що відбувається, по різних установах.

«Усе тримається на людях і стосунках, – підсумував Беннет. – Якби тільки було якесь більш технологічне вирішення проблеми! А так маємо те, що маємо».

Наскільки просувається розробка глобального бачення в реальному часі того, яка хвороба і де поширюється, настільки тут залишається більше запитань, ніж відповідей.

«На даний час сукупний результат біомоніторингу ґрунтується на розпливчастих даних. А прийти до якогось рішення, відштовхуючись від непевних даних, дуже важко», – поділилася думками К. Ніколь Розенцвайг, біолог-дослідник Еджвудського хіміко-біологічного центру Сухопутних військ (штат Меріленд). (Army’s Edgewood Chemical Biological Center).

«Як аналітикам узяти щось, що перебуває на певному рівні, дослідити це, а потім оцінити так, ніби ми цілковито впевнені в ньому? – запитує вона. – Для цього потрібно буде провести неймовірно багато досліджень».

ІТ-системи, що здатні збирати й узгоджувати дані і надавати представникам сфери охорони здоров’я картину місць, де хвороби з’являються, це лише одна частина проблеми.

Головна проблема в тому, що політики й процедури здійснення цього, ще не розроблені.

Харшині Мукундан, науковець хімічного відділу Національної лабораторії Лос-Аламос, каже, що захворювання з’являються в продуктах, тваринах і людях. «Усі вони взаємопов’язані, але різні установи відслідковують те, як вони борються з причиною, – продовжує вона. – Хто володіє даними біомоніторингу? Чи це будуть уряди, чи Всесвітня організація охорони здоров’я? Тяжко уявити, якою буде система і як вона функціонуватиме…Нам потрібні якісь розпорядження від держави, щоб почати думати на тим, як її впроваджувати».

Беннет погоджується: «Існує чимало системних проблем, які нам потрібно вирішити: процесуальні питання, питання влади, того, що прискорює рішення».

Лорі Гарретт, політичний аналітик і старший науковий співробітник з питань світової охорони здоров’я в Раді міжнародних відносин (Councilon Foreign Relations), вважає, що всі технічні проблеми можуть бути вирішені впродовж найближчих 5-10 років, «але я не вірю, що ми маємо достатньо компетенції чи волі для того, щоб їх втілити в життя».

Політична криза в Сполучених Штатах означає, що сьогодні важко добитися якого-небудь рішення від федерального уряду. І багато законодавчих органів штатів, додає вона, страждають від подібної безвиході.

«Чи проблема полягає в бюрократах, фінансах чи політичному курсі? Відповідь – «так» на всі три запитання», – відповіла вона.

Прозорість, зі свого боку, це турбота уряду. Наприклад, у 2001 р. він запровадив цензурні обмеження для державних науковців під час хвилі атак сибірської виразки. «Як наслідок, на місцевому рівні діяли майже наосліп і не мали життєво важливої інформації», – зазначила Гаррет.

У той же час, держава може звертатися за допомогою до громадськості. Міністерство охорони здоров’я і соціальних служб нещодавно зініціював великий конкурс, пропонуючи кандидатам за допомогою Твіттера створити веб-додаток, який би збирав 5 хвороб, що мають найбільшу тенденцію до розповсюдження на певній території, і надсилав зібрану інформацію місцевим і федеральним медичним установам і закладам.

Беннетт каже, що є цінні дані, доступ до яких обмежений з міркувань безпеки. Вони мають мітки місця перебування, тож вони могли б допомогти медичним чиновникам побачити, які хвороби виникають. Але тут заважають питання приватності.

«Мені не потрібно знати специфічну інформацію про пацієнта…Я хочу знати загальні тенденції. Тим, хто займається національною безпекою, не потрібні дані, що порушували б чию-небудь приватність», – додав він.

Джейсон Пергас, спеціальний помічник директора відділу хіміко-біологічних технологій Управлінні боротьби із загрозами обороні, заявив, що вірить, що всі ці проблеми будуть опрацьовані в найближчі 5-10 років. Оскільки він займається науково-дослідною і конструкторською робою, він зобов’язаний бути оптимістом, жартує він. Прогностичні моделі, прикладна математика і комп’ютеризація здатні зробити передбачення захворювань можливим.

Але уряди держав повинні розглядати громадськість як рівноправного партнера. «Якщо задіяти громадськість, можна отримати значно, значно більш ефективну систему», – переконаний Пергас.

Ядерна зброя

Ядерна зброя до сих пір очолює список найбільш страхітливих загроз для Сполучених Штатів. Держава за минулі 60 років витратила неймовірну суму грошей для того, аби знайти, прослідкувати за нею і знищити засоби її доставки.Проте, інформація з відкритих джерел підказує, що залишилося ще багато роботи на цій ниві.

Розробки системи, яка б збивала міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) з ядерними боєголовками, почалися 50 років тому за правління Ейзенхауера. Та сьогодні, цього можна досягти тільки за найбільш контрольованих умов, де ще залишаються запитання щодо того, чи фальшиві цілі-приманки зможуть легко відбити сценарій «куля збиває кулю».

Безплідна спроба президента Рейгана збивати ракети з космосу, більш відома, як «зоряні війни», зійшла нанівець. Програма повітряних лазерів, які, як передбачалося, знищуватимуть ракети на стартових майданчиках за допомогою спрямованих променів енергії, теж застопорилася.

Доктрина взаємно гарантованого знищення (mutually assured destruction doctrine) компенсувала ці вади оборони. Але, як відзначило багато аналітиків, недержавні актори, як от терористичні групи, в разі потрапляння ядерної бомби їм до рук, не грають за цими загальноприйнятими правилами.

Не так давно, Міністрество національної безпеки згорнуло програму з розробки Удосконалених спектроскопічних порталів (Advanced Spectroscopic Portals), які повинні виявляти контрабандні боєголовки всередині морських вантажних контейнерів. Мандат Конгресу на обстеження кожного контейнера, який прибуває до США, означає, що подальші розробки триватимуть, хоч і в менших масштабах.

Менш відкритою є проблема виявлення ядерних зарядів. У кого вони є? І де розміщені? Відповідь – під землею. Ядерна програма Північної Кореї захована глибоко в горах так само, як і заявлені Іраном розробки.

Генерал-лейтенант Сухопутних військ Рональд Л. Берджес-молодший, директор Розвідувального управління Міністерства оборони у своєму щорічному бюлетені щодо оцінки загроз, випущеному у п’ятницю напередодні його відставки, заявив, що кількість підземних заводів, які можуть зберігати ракети й зброю масового знищення (ЗМЗ), зростає.

Пошук, оцінювання, нанесення на карту і врешті-решт знищення високо захищеної і глибоко заритої цілі – ВЗГЦ військовим жаргоном – стало неймовірно важким завданням для військових та розвідувальних служб, пише генерал-полковник авіації Крейг Бейкер у газеті Військового коледжу Сухопутних військ (стаття «Стратегічна важливість знищення підземних заводів»). Обидві служби великою мірою сконцентрувалися на вирішенні цієї проблеми за останнє десятиліття. Більша частина роботи проводилася, не привертаючи уваги. Але незважаючи на свою непомітність, військові займалися проблемою серйозно.

«Потенційні противники Америки усвідомили, що нинішня неядерна проникаюча зброя відносно неефективна у знищенні підземних засобів, – пише Бейкер. – Програми з розробки ЗМЗ нині заховані під землю, щоб зробитися недосяжними. Нові комерційні технології риття тунелів також спричинилися до здешевіння підземних бункерів».

Національне управління військово-космічної розвідки (National Reconnaissance Office), Національна агенція геопросторової розвідки (National Geo-Spatial Intelligence Agency) і Військово-повітряні сили – усі вони потребують сенсорів для виявлення атомної зброї, а також підземних бункерів, де вона захована. Центр технічних прикладних програм ВПС (AirForce’sTechnicalApplicationsCenter), що розташований на базі ВПС «Патрік» (штат Флорида), отримав завдання з пошуку ядерної зброї і стеження за виконанням відповідних угод.

Класифіковано велику частину результатів його роботи. Якщо США захочуть знищити чиюсь ядерну програму на випередження, вони потребуватимуть розвідувальну інформацію про те, де ця зброя розміщена і наскільки глибоко під землею.

Спроба зруйнувати підземний комплекс може вимагати серію масивних артилерійських бомбардувань. А це можна здійснити тільки бомбардувальниками Б-2 і лише одночасно.

Джеффрі Річелсон, старший науковий співробітник Архіву національної безпеки (National Security Archives), дослідного інституту, який дістає секретні урядові документи на підставі Акту про свободу інформації, повідомив: «Нам очевидно потрібна зброя, що може проникати на певні глибини, крізь певну товщину. Але чи зможуть сконструювати колись її, здатну досягати певних рівнів руйнування, я не знаю…Я навіть не впевнений, що там у Міністерстві оборони знають. Вони здогадуються, намагаються щось обрахувати за допомогою різних моделей».

«Потім постає питання оцінювання рівня руйнувань на полі бою. Дещо може бути визначене іззовні, наприклад, чи зруйнований вхід у ядерну шахту. Але оскільки найчастіше не буде чіткої картини того, що ж усередині бункера, важко буде визначити результативність удару», – провадить він далі.

Документи свідчать, що Міністество оборони та розвідувальні служби займалються цією проблемою серйозно вже біля 10 років. «Вона загострилася і стала більш важливою останніми роками», – резюмував Річелсон.

У статті Бейкера наведено цифру 1 млрд дол. витрат на розробку проблеми знищення підземних сховищ протягом 2009 і 2010 фіскальних років.

Є й хороші новини. Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань, підписаний більшістю країн, ще потребує ратифікації. Але він сприяв створенню потужної всесвітньої мережі, що може моніторити таємні підземні атомні вибухи. Доповідь Національної академії від 2000 р. розтлумачила проблеми, які підписанти договору матимуть, якщо намагатимуться виявити атомні випробування. Кожного звичайного дня земля переживає сотні землетрусів і підземних вибухів. Сейсмічні перешкоди унеможливлюють виявлення підземних ядерних вибухів, за словами Пола Річардса, почесного професора Колумбійського університету, які він сказав на брифінгу з технологічної і безпекової політики, що проходив на Капітолійських пагорбах.

Додатковий звіт, виданий цього року, показав помітний прогрес за минуле десятиліття. Сотні сейсмічних і повітрозабірних сенсорів, розкиданих по всьому світу, додав він, добре послужити тим, хто слідкує за виконанням договору, надаючи зібрану сейсмічну інформацію,.

«Радіоактивні частинки, випущені під час аварії АЕС Фукусіма, були зафіксовані в усіх куточках планети, навіть у Латинській Америці, – розповідає Роберт Верзі, який обслуговує 80 повітряних радіонуклідних моніторів Організації Договору про заборону ядерних випробувань. – Якщо сенсор фіксує радіоактивні частинки техногенного походження, аналітики можуть визначити, скільки їм днів, відслідкувати варіанти погоди і засікти їхнє джерело».

Урядовці переконані, що мережі сейсмічних сенсорів достатньо, що виявляти 90% усіх прихованих спроб випробувати ядерну зброю потужністю більше 1 Кт. Чим менша вихідна потужність заряду, тим менш ефективна система.

Річардс ствердив, що необхідно «усвідомити, наскільки вміло можна проводити ядерні випробовування обхідними шляхами. Потрібне продовження науково-дослідної програми з удосконалення сенсорів».

«Мета моніторингу – досягти, щоб того, що не потрапляє під нагляд, було якомога менш», – підсумував він.

Майбутнє інформаційних війн

Генерал армії Кейт Александер, командувач Кіберкомандування США (U.S. Cyber Command), розглядає момент, коли напади на комп’ютерні мережі, що зітруть межу між крадіжкою і порушенням та «руйнуванням», як питання недалекого майбутнього. І цей хаос відбуватиметься не тільки в цифровому світі нулів і одиниць. Він указує на те, що віддалені супротивники можуть вивести з ладу важливі об’єкти інфраструктури, як от: електричні енергосистеми, греблі, транспортні системи та інші галузі, що використовують комп’ютеризовані системи управління.

За останнє десятиліття це були переважно розвідувальні заходи противників або крадіжка грошей чи інтелектуальної власності. Потім настала черга створення перешкод у доступі, коли хакери вражали мережі та порушували операції бізнесу та інших установ, доповів Александер на недавньому засіданні з теми інформаційної безпеки Центру Вудро Вільсона.

Якщо ворог захоче досягти США й завдати їм утрат, то крім МБР і терористичних актів у нього не залишається інших варіантів, як руйнівні кібератаки, зазначив Александер. Це може призвести до людських жертв і збитків економіці нарівні з тими, що їх спричини теракти 11 вересня 2001 р.

«Усе це можливе, – впевнений Александер – Я переконаний, що це випаде на нашу долю, і ми повинні бути готовими».

Перед нацією стоїть завдання навчитися боротися з такими атаками.

Більша частина інфраструктури Інтернету, через яку доставляють шкідливе програмне забезпечення, перебуває в приватних руках. Там же й банківська сфера, енергетична, транспортна та інші установи, вразливі до кібератак.

Протягом минулого року сталося 200 нападів на головні життєво важливі інфраструктурні об’єкти транспорту, енергопостачання і комунікацій, згідно з даними, отриманими Департаментом внутрішньоїї безпеки, поінформувала сенатор-республіканець Сьюзен Коллінс, представник штату Мен і старший член комітету Внтурішньої безпеки та Урядових відносин Сенату. «І це лише верхівка айсберга. Без сумнівів, більша частина атак залишилася поза звітністю», – зазначила вона під час засідання комітету

Александер, Коллінс та інші ратують за більшу координацію національних зусиль з обміну інформацією про кібернетичні загрози. Кіберкомандування і Агентство національної безпеки накопичили величезний досвід, проте не можуть завжди ділитися систематизованою інформацією чи порушувати приватність громадян США. Інші органи федерального уряду володіють лише крихтами інформації, і обов’язки в них відмінні. Компанії приватного сектора часом відмовляються відкрито заявляти про атаки, не бажаючи налякати своїх акціонерів чи встрявати в судову тяганину. Законопроект, співавтором якого була Коллінс, спрямований на полегшення обміну інформацією, був провалений у Конгресі того літа.

За словами одного аналітика, незважаючи на незліченні кошти, вкладені в кібербезпеку, як на федеральному, так і на місцевому рівнях, чимало ще залишається невивченого про ці загрози.

«Чому ми вивчаємо інтернет-війни? Тому що ми не опанували кіберпростір, – каже Мартін Лібіцкі, старший науковий менеджер корпорації РЕНД (RAND– Research and Development, Науково-дослідна корпорація – прим. перекл.) – Головна проблема в тому, що комп’ютери розглядалися з самого початку як щось, що вимагає «доробки».

«Ми розбудували найважливішу інфраструктуру з речей, що створювалися як іграшки, – продовжує Лібіцкі. – Будучи іграшками, комп’ютерні системи з самого початку мають вади й вразливі місця, які треба залатати»

«Кожна інформаційна атака відображає певну вразливість системи», – також відзначив Лібіцкі.

Грег Гіакуніто (Greg Giaqunito), аналітик у «Форкаст Інтернешнл», вважає, що недостатньо захисту від нападу, потрібні вміти також і наступати. Усе більше Сполучені Штати виступають ініціаторами і вживають більш активних заходів проти супротивників.

«Ми саме займаємо більш проактивну позицію по відношенню до інших ворогів, тож ми не тільки захищаємося, а стаємо в більш ініціативну позицію та ініціюємо заходи проти ворогів США», – сказав він.

На думку Чарльза Крума, віце-президента з інформаційно-безпекових рішень «Локхід-Mартін Інформейшн сістемс енд Глобал Сольюшнс», за найближчі кілька років хакери ще більш удосконалять свою майстерність. Це не обов’язково значить, що технології вдосконалюються – навіть найбільш витончені загрози часто використовують загальновідомі слабкі місця і шкідливе програмне забезпечення, але самі ворожі зусилля стають дієвішими.

Розвідувальний центр безпеки «Локхід Мартін» (Lockheed Martin’s Security Intelligence Center) протягом 10 років збирав базу даних хакерських груп і їх методів зламу і. Ця інформація може допомогти експертам у боротьбі із загрозами.

Хоча технологічні інновації теж важливі, на думку Крума, кістяком системи безпеки є аналітики.

Скорочення експертів з мережевої безпеки продовжує бути проблемою як на державному, так і приватному рівнях. Александер вважає, що через бідну економіку поки немає проблем у залученні й утриманні військового і цивільного персоналу в Кіберкомандуванні, але так триватиме не завжди. Щоб не втратити фахівців потрібні будуть стимули й бонуси.

Дьюк Ейєрс, менеджер програм у ініціативі CyberNEXS Міжнародної корпорації наукових застосувань (SAIC, Science Applications International Corporation) , навчальній програмі, що зосереджена на комп’ютерній освіті, зізнався: «Ми усвідомлюємо, що не в змозі готувати людей з комп’ютерно-технічними навичками достатньо швидко». SAIC, поруч з іншими партнерами, такими, як Техаський університет Сан-Антоніо, розробив програму CyberNEXS, що дає безпосередні результати учасникам у ході їхнього навчання.

Індустрія, Міністерство оборони та Асоціація ВПС також об’єдналися для роботи над програмою «КіберПатріот», загальнодержавним змаганням серед старшокласників, спрямоване на те, щоб змотивувати учнів старшої школи якомога раніше включатися в сектор інформаційної безпеки і розвивати свої таланти.

Промисловість також утворила спільні підприємства з науковою спільнотою для пошуку шляхів протидії кібератакам. У 2009 р., корпорація «Нортроп Граммен» започаткувала Консорціум з дослідження інформаційної безпеки (Cybersecurity Research Consortium) куди входять Університет Карнегі – Меллон, Массачусетський технологічний інститут і Університет Пердью. Там досліджують різноманітні комп’ютерні загрози, які несуть небезпеку економіці й національній безпеці, і розробляють рішення, що можуть їх зупинити, повідомив Майк Папай, віце-президент з інформаціоних ініціатив у «Нортром Граммен Інформейшн сістемс».

Над інформаційною безпекою, за його словами, уряд і промисловість повинні працювати спільно від початку до придбання. Це єдиний шлях зменшити витрати й досягти вищого рівня інформаційної безпеки.

«Уже йдеться не лише про здобуття чистих інформаційних систем. Мова йде про одержання безпілотних літаючих апаратів (БПЛА), радарів, кораблів тощо, де все повинно бути комп’ютеризовне для того, щоб забезпечити успішне виконання бойового завдання. Держава й виробники повинні брати до уваги ІТ-питання у всьому, що вони роблять, сказав Папай.

Незважаючи на всі ці починання, сенатор Коллінс впадає в песимістичні настрої, особливо коли мова заходить про реакцію федерального уряду.

«За всі ці роки, що я займаюся проблемами вітчизняної інформаційної безпеки, я не можу пригадати сфери, де загрози були б настільки великими, а ми зробили так мало».

Зміни клімату

Для американських військових зміни клімату – це проблема, що обрамляє всі їхні стратегічні плани.

Байдуже, у якому напрямі працюватиме Міністерство оборони, відзначають аналітики, глобальні інтереси США, врешті-решт, перетнуться з наслідками потепління планети.

Поки політики сперечаються про визнання науки про клімат, Міністерство оборони визнало, що має практичний, чисто безпековий, інтерес у вирішенні проблем на кшталт своєї енергетичної зони покриття, каже Девід Мішель, директор відділу екологічної безпеки у Центрі Стімсона (Stimson Center).

«У військових немає таких підходів, як обіймання дерев, ходіння в сандаліях чи поїдання злаків на сніданок, – розповів Міщель «Національній безпеці». – Зв’язок води, їжі та енергії у проблемах, викликаних змінами клімату, стане для військових викликом, що все більше зростатиме, і це відображено у стратегії національної безпеки».

У військових постійно зростатиме потреба у сенсорах і оглядових платформах для того, щоб постійно спостерігати за тим, як зміни клімату проявляються через погодні та екологічні явища, сказав Мішель.

«Ці технології надзвичайно спеціалізовані й відособлені, – каже він. – Ми повинні переконатися, що всі наші очі в небі наглядають не тільки, наприклад, за Північною Кореєю, а й збирають достатньо даних з багатьох сфер. Нам потрібна всеохопна інформаційна мережа, яка наповнювалася б багатьма різними технологіями спостереження».

На краях Землі, де зміни клімату вже явно проглядаються на прикладі танення льодовиків на полюсах, потрібні ті самі технології моніторингу танення, сказала Хезер Конлі, директор Європейської програми Центру стратегічних і міжнародних досліджень. Береговій охороні також будуть потрібні нові кораблі, здатні патрулювати холодні води Арктики, щоб забезпечувати постійну присутність там, де невдовзі може утворитися новий світовий океан, за який будуть усі боротися.

Оборонний щочотирирічний огляд, виданий у 2010 р., перелічує дефіцит ресурсів, зміни клімату, хвороби і демографічні проблеми як «тривалі тенденції», що загрожують національній безпеці.

Викликом для Збройних сил США, по мірі зміщення їхньої уваги в бік Тихого океану, припускає Мішель, буде здатність урівноважувати реагування на нагальні події з постійно підтримуваною готовністю до віддалених наслідків кліматичних змін. На Тихому океані щорічно вже гине в середньому 70 тис. людей від природних лих: повеней, тайфунів і землетрусів.

«Скоріше за все ми матимемо більше подібних раптових подій. Але навіть за таких їхніх частоти й сили, які ми спостерігаємо зараз…за продовження росту населення і урбанізації океанічного узбережжя, все більше людей виявляться незахищеними», – висловився Мішель.

Армія США має унікальну здатність надавати необхідну інфраструктуру майже миттєво після спалаху стихії. Одна-єдина ударна група з авіаносця може надати медикаменти, евакуацію і налагодити мережу комунікацій у країні, спустошеній природною катастрофою, як це було в 2010 р. на Гаїті після великих землетрусів. Корпус морської піхоти, як і ВМС, заявили, що надання гуманітарної допомога і подолання наслідків катастроф буде двома найбільшими їхніми обов’язками в межах Тихоокеанської стратегії безпеки.

Постійні наслідки зміни клімату дають усе більше ускладнень. Витрачання ресурсів на боротьбу з проблемою, що може не проявлятися відкрито ще десятки років, схоже на спроби «впарити» непотрібні товари й послуги, особливо, коли бюджети обмежені, розмірковує Конлі. Але явища, які асоціюються зі змінами клімату, як от: постійні засухи, руйнівні повені та сільськогосподарський занепад – це справжні й негайні проблеми для багатьох держав – партнерів США по всьому світу, доповнює Мішель. Наслідки також спричиняють порушення в багатьох регіонах, що є найбільш нестабільними політично у світі – Південна Азія, Чорна Африка, Південна Америка.

«Тою мірою, якою кліматичні зміни є проблемою для наших союзників…вони стануть проблемами для нас», – каже Мішель. – Військові також усвідомлюють…що вплив клімату може стати каталізатором нестабільності у країнах, де ми маємо політичні інтереси чи стратегічні міркування».

З потеплінням планети пов’язані деякі можливості. Певні наслідки танення полярних льодовиків небажані з точки зору екології, але потенційно можуть принести великий зиск міжнародній комерції, каже Конлі. Розтоплення льодовиків Арктики може дати можливість Північно-західному і Північно-східному судноплавству і російському Північному морському шляхові довше бути відкритими влітку. Зрештою, вони можуть залишатися придатними до плавання для комерційного судноплавства цілий рік.

Національний інформаційний центр снігу та льоду (National Snow and Ice Data Center) оголосив у вересні, що льодовикова шапка зменшилася за літні місяці до найменшої величини за 33 роки спостережень – всього лиш 1,5 мільйона квадратних миль у кінцевому підсумку.

«Зараз ми спостерігаємо справді суттєве збільшення темпів танення полярних льодовиків, – повідомляє Конлі. – Зі зменшенням криги, збільшиться комерційна та ін. людська діяльність. Це також відкриє нові джерела нафти й газу та туристичні пропозиції у нових водах».

Думки про раптову наявність природних ресурсів та судноплавних маршрутів у Арктиці привернули чимало уваги держав навколо світу. Найперші гравці – 8 членів Арктичної Ради, яка включає США, Канаду, Данію, Фінляндію, Норвегію, Росію, Швецію та Ісландію – занепокоєні безпекою своїх кордонів, яку раніше забезпечували крижані глиби.

Інші держави, наприклад Індія та Китай, намагаються здобути допуск до Ради, щоб, за словами Конлі, просувати свої інтереси щодо судноплавства у відкритій Арктиці, що дало б змогу зменшити на третину час і витрати на перетин океану,.

Через ці та інші причини військові США «настільки ж зацікавлені у зменшенні полярного льоду, як і полярні ведмеді», – підсумував Мішель.

Інша річ, коли військові, звертаючись до реальних загроз національній безпеці, можуть одержувати позитивний вплив на екологію, як у випадку з ВМС, що лідирує за використанням біопалива. Командування флоту розглядає відновлювану енергію як засіб зменшення витрат на бойові операції. Морська піхота менше турбується про стримування глобального потепління, ніж про убезпечення караванів з водою і паливом від уразливих маршрутів. Але загальний результат програм з раціонального використання ресурсів, за словами Мішеля, свідчить про суттєве зниження вуглецевого сліду Збройних сил.

Утім, в Арктиці Сполучені Штати жахливо непідготовлені до нових викликів. Берегова охорона мали лише один бойовий криголам, а військо не збудувало жодного за 30 років.

«Цього літа, коли «Шелл Ойл» спробувала пробурити свердловину у відкритому океані в Арктиці, вона мала у своєму розпорядженні більше коштів, ніж Берегова охорона США могла б колись зібрати, – каже Конлі. – Коли нам потрібні ресурси, ми позичаємо їх в інших країнах. Коли там настане криза, ми не матимемо змоги звернутися».

Є й кілька інших ударів по полярній готовності США. Через те, що зникнення льодовикових шапок може не мати явних наслідків протягом десятиліть, важко привернути увагу до цього політиків і тим складніше домогтися обіцянок про фінансування інфраструктури й кораблів.

Арктика це територія, де 20 федеральних установ мають певний інтерес, створюючи головний біль для аналітиків і дипломатів, що намагаються впоратися з цим змаганням.

«Узгодження політики щодо Арктики – це кошмар серед білого дня», – бідкається вона.

В Арктиці, як і в Азії та на Тихому океані Сполучені Штати будуть змушені визнати і взятися за зміни клімату, якщо вони й надалі хочуть підтримувати свою роль світової наддержави для забезпечення й підтримки вільного обігу загальних благ, відзначив Мішель:

«Якщо ми скажемо, що зміни клімату, це одна з найбільших наших турбот, що визначатиме обличчя ХХІ ст., а потім проігноруємо її, міжнародна спільнота це помітить» .

Міжнародна злочинність/терор

Перед травневою ліквідацію Усами бен Ладена руками морської піхоти США, очолювана ним терористична організація була дуже розгалуженою і згуртованою мережею міжнародного терору і кримінальних груп. Якщо додати наявні торгівлю наркотиками, зброєю і людьми, це складає велику проблему для Армії США і правоохоронних органів всередині країни й за кордоном.

«Ми й надалі матимемо цей транснаціональний, нестандартний набір загроз і все, щоз цього випливає» – сказав Геррі Рейд, перший заступник помічника зі спеціальних операцій секретаря оборони під час обговорення майбутнього спецоперацій на щорічній Аерокосмічній конференції у вересні. «Ті загрози будуть наростати в багатовимірних середовищах протягом найближчих 10 і більше років».

Боротьба з цими загрозами все більше й більше ускладнюється, враховуючи те, що Збройні сили США не можуть переключитися з акторів державного рівня для боротьби з недержавними, нестандартними. «Фокус нашої національної оборони і, ясна річ, фокус Командування спеціальними операціями повинні зосереджуватися на пріоритетних цілях і суперниках державного рівня в майбутньому» – твердить Рейд.

Події на кшталт Арабської весни створили вакууми влади і некеровані території, де бандити й терористичні групи можуть діяти безкарно. Поки більшість уваги американської армії була зосереджена на Близькому Сході, антиамериканські групи і прихильники Аль-Каїди розповсюджувалися деінде.

«Сьогодні дуга нестабільності із Заходу до Східної Африки, Пакстану і Бангладеш нашпигована наслідувачами Аль-Каїди, – написав у січні цього року Арно де Боршграв(Arnaud de Borchgrave), старший радник і директор Проекту транснаціональних загроз Центру стратегічних та міжнародних досліджень (Transnational Threats Project at the Center for Strategic and International Studies).

Незаконна торгівля «все більше зростається з ідеологічними мережами, сприяючи появі нового покоління гібридних загроз», – відповідно до інформації веб-сайта проекту.

Малі та Лівія – два приклади місць, наведені Рейдом, де ці дві сили з’єднуються. Торішній переворот у Малі залишив негостинну північ країни переважно безвладною. «Бандити й викрадачі» з тих пір почали свою роботу.

На Ісламському Магрибі Аль-Каїда підняла свою голову в Малі, діючи без обмежень на засушливій півночі, одній з найбільш непривітних земель у світі.

«Аль-Каїда створила там свою філію кілька років тому і продемонструвала змішані результати навернення у свою віру, – повідомив Рейд. – Вони не вдавалися безпосередньо до міжнародних погроз атакувати територію Сполучених Штатів, але нині вони становлять для нас об’єкт підвищеної уваги в регіоні».

Група походить від пустельних бандитів і контрабандистів, що користуються вакуумом влади, щоб переслідувати інтереси Аль-Каїди і власні. Нестабільність у Лівії дала їм змогу розповсюдити свої погляди і в цій країні, сказав Рейд.

Вони одержують велику частину ресурсів від вимагання викупів за викрадених заручників – десятки мільйонів доларів ідуть до їх скарбниць. Для Аль-Каїди, відзначив він, викрадення з метою заробляння грошей на терористичну діяльність порівняно новий вид криміналу.

Це невеликі злочини з регіональним змістом, для яких військова інтервенція не дуже підходить. Натомість закликають до введення іноземних військ спеціального призначення, що останнім десятиліттям дуже розтягнуто і не видно цьому кінця-краю.

«Ми передбачаємо, що в майбутньому буде багато роботи для нас», – зауважив Рейд.

Ситуація, як і багато інших, вимагає технологій, що збільшують силу: платформи для шпіонажу, розвідки і спостереження , які можуть легко розгорнути і керувати армії, що не мають багато ресурсів.

Є також «проблеми поглинання держави-партнера», яку частку примусу можуть витримати місцеві спільноти і їх армії, каже Рейд. Технології на кшталт БПЛА і постійний нагляд за кордонами може підвищити ступінь такого поглинання.

Але це «не просто надати якийсь технічний прилад і розпрощатися, – каже він – Як дати змогу малій державі мати свою користь від цього? Ці технології повинні бути масштабованими».

Просто керування чи орендування великими й складними безпілотними апаратами і системами спостереження Армії США не спрацює. Як тільки злочинну діяльність помічено, держава-господар повинна мати волю й навички припинити її.

Для цього потрібна буде постійна присутність військовослужбовців спецназу у віддалених куточках світу. Роззосереджені операції такої природи і масштабу вимагають безпечної мережі комунікацій, якої нині США не мають, сказав Рейд.

Транснаціональна загроза також зовсім близько до Батьківщини. Сполучені Штати є найбільшим світовим ринком збуту наркотиків. Їхній потік іде через сухопутні й морські кордони тоннами, а державні органи розкривають лише біля 1/3 всієї контрабанди, сказав тодішній командувач Південного командування США генерал Дуглас Фрейзер у березні.

Оціночно, 1200-1500 метричних тонн наркотиків виробляється в Південній і Центральній Америці щороку, за словами Фрейзера. З того, біля 60 процентів рано чи пізно потрапляє до США.

Знову ж, тут могли б зарадити агентурні, спостережні й розвідувальні технології. Але очі в небі можуть лише шпигувати, а цьому часто заважають тропічні ліси Південної Америки.

У країнах як Колумбія і Гондурас злочинці ховаються за потрійним укриттям тропічних зарослів, крізь які сучасні сенсори не бачать. «Це дійсно завдання для науково-дослідних робіт зараз…Ми поки не досягли спроможності проникати», – сказав Фрейзер.

БПЛА, утім, не можуть перешкодити контрабандистам і їхньому товару, навіть якщо засікли їх. Берегова охорона і флот потребують для цього більше кораблів або інших систем зброї, які б водночас і виявляли, і припиняли незаконну торгівлю наркотиками і зброєю, сказав він.

Але технології, каже Фрейзер, це не завжди панацея. Як і в Північній Африці, боротьба з транснаціональними загрозами в Південній Америці провадиться з використанням таких технологій як морський радар, але найбільших успіхів можна досягнути через співробітництво з регіональними союзниками і старе-добре збирання розвідувальної інформації «з уст в уста».

У той час, як БПЛА розвиваються швидко завдяки успіхам в Іраку й Афганістані – Рейд завдячує більшість успіхів спеціальних сил їхнім розвідувальним здатностям – вони не обов’язково є найкращою основою для будь-якої роботи.

Джерело: журнал “National Defence” (США).

Переклав Ігор Бігун