Операція “Епічна лють” поглиблює розбіжності атлантичного альянсу: США та Європа в умовах протилежних безпекових пріоритетів

У перший день свого туру по Близькому Сходу, який розпочався 3 квітня 2026 року, Прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні заявила, що Рим не згоден із Вашингтоном щодо операції проти Ірану.

До цього Італія відмовила США у використанні авіабази Сігонелла на Сицилії для операцій проти Ірану. Вже на тринадцятий день операції “Епічна лють”, 13 березня 2026 року, Франція та Італія відкрили прямі переговори з Тегераном щодо гарантій безпеки для власних суден в Ормузькій протоці. Міністр оборони Італії Гвідо Крозетто публічно підтвердив ці контакти.

Розмежування з Вашингтоном не обмежується країнами ЄС. Британія дозволила використання своїх баз лише для оборонних операцій, відмовила США у базах для наступальних операцій і сформувала коаліцію з 41 країни для відновлення судноплавства після активної фази конфлікту.

Такі ініціативи прямо суперечать американській стратегії нарощування тиску на Іран — вони демонструють Тегерану точку відступу і сигналізують про можливість відновлення ресурсного потенціалу режиму.

За розбіжностями між Трампом і європейськими союзниками стоїть принципово різне бачення того, яка загроза є першочерговою. Вашингтон визначає два рівнозначних завдання: нейтралізацію іранського військового і ядерного потенціалу та шиїтської “вісі спротиву” як передумову стримування КНР в Індо-Тихоокеанському регіоні, і безпеку Ізраїлю як самостійний стратегічний пріоритет.

Для Лондона і Брюсселя та сама операція безпосередньо втручається у процеси, які визначатимуть конфігурацію ісламської динаміки всередині європейських суспільств на кілька політичних циклів уперед. Здатність керувати цією динамікою є для Брюсселя і Лондона пріоритетом вищого порядку, ніж участь у військовій кампанії з непередбачуваними наслідками для власного внутрішнього середовища.

Підписання угоди між Тегераном і Пекіном у 2025 році трансформувало Іран у ключовий канал авторитарного впливу КНР на кількох театрах одночасно. Іранські проксі-структури оперують на Близькому Сході через Хезболлу, хуситів в Ємені і Сили народної мобілізації Іраку, забезпечують логістичну і військову підтримку хунти М’янми в інтересах Пекіна, присутні в зонах сфери впливу Китаю і Росії в Африці і проявляють себе в контексті російсько-української війни як постачальники безпілотних технологій. Для Вашингтона і Брюсселя Іран став інфраструктурою авторитарного блоку з глобальним радіусом дії.

Стратегію випередження китайського тиску на США в контексті потенційної ескалації навколо Тайваню адміністрація Білого дому почала розгортати ще з середини 2025 року. Операція “Епічна лють” стала практичним втіленням цього курсу в рамках доктрини “Мир через силу”.

Оперативний розрахунок Вашингтону передбачав, що удари по інфраструктурі КВІР і Басідж створять умови для внутрішнього розколу в іранському керівництві та деградації репресивного апарату.

В рамках першої фази операції пріоритетними цілями були командна структура, ППО, ракетні системи, інфраструктура збагачення урану і військово-морський флот Ірану, що безпосередньо знижувало військовий потенціал Ірану. На цьому етапі процес послаблення режиму відбувався без ризику потрапляння у затяжний формат конфлікту.

Впродовж операції проізраїльські групи впливу, яких координує радник Трампа Стівен Віткофф, зуміли переконати Президента Трампа у необхідності скоригувати оперативні цілі кампанії у напрямі ізраїльської концепції тотального знищення іранського інфраструктурного і економічного потенціалу. Зміни у військових пріоритетах позначилися і на публічній риториці Президента Трампа щодо намірів “загнати Іран в печери, де йому і місце”. Ця фраза адресувалася не політичному керівництву Ірану, а всьому іранському суспільству. Стратегічна корекція на користь тотальної кампанії формує те, що можна визначити як негативний дизайн ісламської динаміки.

Операція, яка розпочиналася як точковий удар по військовому і ядерному потенціалу режиму, трансформувалася у кампанію, що глобально радикалізує ісламські рухи, підсилює їхню фундаменталістську компоненту і перетворює іранську тему на інформаційну зброю, якою одночасно користуються Тегеран, Москва і Пекін.

Перша фаза операції формувала умови, за яких внутрішньополітичний тиск на режим аятол міг посилитися. До початку кампанії в Ірані фіксувалися ознаки зростання протестних настроїв і звуження суспільної бази підтримки теократичної системи. Перехід до тотальної кампанії проти Ірану ці передумови повністю зруйнував. Удари по цивільній інфраструктурі усунули простір для легітимної внутрішньої опозиції, в умовах зовнішньої агресії будь-яка критика режиму кваліфікується як злочин проти держави.

Режим аятол мобілізував іранський націоналістичний наратив як консолідуючий інструмент, що дозволило згуртувати армію та значну частину цивільного населення навколо логіки захисту держави. 31 березня Рада ісламської пропаганди розпочала кампанію “Захисники Батьківщини” з масовим набором цивільних, включно з дітьми від 12 років. Операція досягла результату, протилежного тому, на який розраховував оперативний план першої фази.
Консолідація іранського суспільства навколо режиму є прямим наслідком домінування ізраїльської концепції кампанії, яка структурно ігнорувала відмінність між режимом та внутрішньополітичною опозицією. Адаптація цієї концепції американським командуванням не була безконфліктною.

2 квітня 2026 року міністр оборони Пітер Гегсет звільнив начальника штабу армії Ренді Джорджа і ще двох офіцерів. Генерал Джордж став ще одним із більше ніж десяти генералів і адміралів, звільнених під час обговорення можливої наземної компоненти операції “Епічна лють”.

Серед них Чарльз Браун, голова Об’єднаного комітету начальників штабів. Корекція стратегії на користь тотальної кампанії створює ресурсне обмеження, яке адміністрація Трампа публічно не визнає.

Тотальна кампанія виснажує високоточний арсенал США темпами, що перевищують виробничі потужності американського ВПК. Пентагон вже вилучив частину запасів з тихоокеанських арсеналів для поповнення резервів на Близькому Сході, що безпосередньо послаблює позиції США у потенційному тайванському сценарії. Відновлення довоєнних запасів за існуючими виробничими планами займе щонайменше кілька років.

Паралельно КНР з квітня 2025 року запровадила, а з жовтня 2025 року розширила експортний контроль над рідкоземельними матеріалами, критичними для виробництва боєприпасів, в тому числі спрямованих проти захищених підземних об’єктів. Затяжна операція в умовах китайських сировинних обмежень формує ресурсне обмеження, яке адміністрація Трампа публічно не визнає.

Тотальна кампанія, яка виснажує високоточний арсенал США, є саме тим сценарієм, який китайське керівництво розглядало як бажаний на випадок власної операції проти Тайваню.

Для Лондона і Брюсселя операція проти Ірану формує іншу систему ризиків, оскільки ескалація кампанії корелює з приростом радикалізації всередині європейських суспільств, що фіксується на рівні оперативних даних служб безпеки.

Протягом останніх двох десятиліть Європа стала одним із ключових просторів, де відбувається переформатування ісламської ідентичності і де держави мають обмежені інструменти впливу на цей процес.

Станом на 2025 рік частка мусульман у Франції становить 9%, у Німеччині 7%, у Великій Британії 6,5%. Ці громади не є монолітом, однак всередині них одночасно діють конкурентні процеси інтеграції, нормативного відокремлення і радикалізації. Саме здатність держав керувати цим балансом визначає реальну внутрішню вразливість континенту.

Прогнози Pew Research Center передбачають, що залежно від темпів подальшої міграції жителів африканських та близькосхідних країн до Європи, частка мусульман на континенті збільшиться до 7,4–14% у 2050 році.
Глибина цього розриву визначається також інтенсивністю, з якою релігійна практика витісняє державно-правові норми з повсякденного життя. Там, де процеси інтеграції зазнали системних збоїв, радикальні ісламські течії знаходять найбільш сприйнятливу аудиторію.

Під час активної фази збройного конфлікту у Сирії та Іраку низка європейських мусульман взяла участь у бойових діях на боці радикальних ісламських бойовиків. Бельгія, за даними ICCT та The Soufan Group, направила до лав ісламістських угруповань понад 470 громадян — більше, ніж Німеччина при восьмиразово більшому населенні.

Один лише брюссельський район Моленбек став джерелом кількох виконавців терактів у Парижі та Брюсселі 2015–2016 років. Австрія та Швеція за часткою рекрутованих на мільйон населення зайняли друге і третє місця серед західноєвропейських країн. Данія, попри населення менше шести мільйонів, також увійшла до першої п’ятірки.

Дослідження платформи Motra, проведене у 2024–2025 роках серед молодих сповідувачів ісламу в Німеччині, зафіксувало, що 11,5% німецьких мусульман віком до 40 років дотримуються радикальних ісламістських поглядів.
Ще 33,6% цієї спільноти мають ісламістські схильності, зокрема, надають перевагу нормам шаріату над німецьким законодавством.

За даними проведеного у Франції опитування Ifop, 44% місцевих мусульман вважають правила ісламу важливішими за французьке законодавство. Найбільш радикалізованою групою сповідувачів ісламу у Франції виявилася молодь віком від 15 до 24 років. Серед неї пріоритет ісламських правових норм над французьким законодавством визнають 57% опитаних.

Загрозу радикалізації мусульманського населення визнають і громадяни самих європейських країн. 46% італійців, 37% угорців і 35% поляків наголошують, що ісламські громади в їхніх країнах симпатизують фундаменталістським рухам.

Посилення ісламської динаміки формує ризик, який для Європи має вище значення, ніж китайсько-американське протистояння. Повсюдне проникнення штучного інтелекту трансформує суспільні відносини і для мусульманських громад Європи, сконцентрованих у секторах з найвищим ризиком автоматизації, ця трансформація несе ризики глибшої маргіналізації. Автоматизація секторів доставки, транспорту та низькокваліфікованого сервісу витісняє з ринку праці саме ті категорії зайнятих, в яких мусульманські громади Європи представлені найбільш концентровано.

За даними Агентства ЄС з основних прав, 27% мусульман у Євросоюзі зайняті в елементарних професіях, порівняно з 8% загальної робочої сили.

Саме ці сектори, доставка, транспорт, складська логістика і прибирання, перебувають у зоні найвищого ризику автоматизації в горизонті 2025–2030 років. За оцінками Євростату та галузевих прогнозів, лише в сегменті складської логістики під скорочення потрапляє до 1,8 млн робочих місць, у вантажних перевезеннях до 1,5 млн.

Окремою змінною є демографічна структура самих громад: медіанний вік мусульман у Франції становить 27 років, у Великій Британії 26 років, у Німеччині 31 рік. Це означає, що найбільший за чисельністю молодіжний когорт цих громад буде виходити на ринок праці саме в момент піку автоматизації.

Структурне безробіття у цій групі ісламської молоді створює умови для подальшої її радикалізації. ICCT фіксує зростання антитехнологічного екстремізму серед рухів, які при різній ідеологічній базі сходяться на запереченні цифрової інфраструктури.

Масштабування цього процесу здатне сформувати широкий рух, консолідований навколо заперечення цифрової інфраструктури. Її потенційна аудиторія виходить за межі ісламських громад і охоплює консервативні течії, які з власних ідеологічних міркувань відкидають цифрові рішення як інструмент соціального контролю.

Технологічний профіль майбутнього стає вразливим до цієї динаміки в значно більшому ступені, ніж до прямого китайського конкурентного тиску. Китай отримує найбільші геополітичні переваги від радикалізації, структурного безробіття і антитехнологічних настроїв у мусульманських громадах Європи, оскільки така динаміка ускладнює консолідовану відповідь на китайську експансію.

Нинішня конфігурація конфлікту формує для КНР структурну перевагу у двох вимірах. Ісламські держави, зосереджені на критиці американської та ізраїльської політики в Ірані і Газі, суттєво знизили рівень публічного тиску на Пекін щодо утисків уйгурів у Сіньцзяні. Претензії до Китаю були депріоритизовані в умовах, коли ісламська спільнота концентрується на критиці операції “Епічна лють” і розширенню ізраїльського контролю в Газі.

Одночасно радикалізація ісламської динаміки в Європі знижує її нормативний потенціал як цивілізаційної альтернативи, що посилює позиції КНР у боротьбі за ресурси, ринки і геополітичну присутність у регіоні. Пекін не здійснює прямої координації цих процесів, але отримує структурні вигоди від обох траєкторій.

Понад 25 мільйонів мусульман у країнах ЄС і близько 4 мільйонів у Великій Британії формують соціальну групу, радикалізація якої створює умови для терористичних атак, масових заворушень і затяжної внутрішньополітичної дестабілізації на континенті.

Посилення релігійного екстремізму є фактором, що унеможливлює для європейських урядів пряму участь у бойових діях проти Ірану.

Сполучені Штати впливають на ісламську динаміку через послідовне застосування військової сили на Близькому Сході: від Кувейту і двох іракських кампаній до Афганістану, Лівії і часткової участі в сирійському конфлікті. Кожна з цих операцій містила виразний ізраїльський безпековий вимір, однак у попередніх випадках американська стратегія утримувала певний баланс між власними інтересами і запитами Тель-Авіва. Операція “Епічна лють” є відхиленням від цього балансу, оскільки ізраїльська концепція тотальної кампанії отримала американське схвалення в повному обсязі.

Європа прагне впливати на ісламську динаміку зсередини через механізми інтеграції та безпеки. Однак структурні процеси, такі як автоматизація, демографічний тиск, радикалізація через зовнішні тригери, підривають саму здатність Європи утримувати цей баланс. Продовження операції “Епічна лють” прискорює розпад того, що Брюссель і Лондон намагаються зберегти.

Формування європейськими елітами окремого безпекового порядку денного спонукало автократичну вісь задіяти радикалізацію ісламських громад як інструмент прямого тиску. Безпосереднім виявом стали терористичні акти ісламістів у низці міст Європи протягом березня–квітня 2026 року.

Сформоване у березні 2026 року під патронатом Корпусу вартових ісламської революції та “Хезболли” угрупування “Харакат Ашаб аль-Ямін аль-Ісламія” (HAYI) атакувало сінагоги в Роттердамі та Льєжі, а також здійснило напад на єврейську школу в Амстердамі.

Активізація ісламістської мережі після початку операції “Епічна лють” стала продовженням координованого режимом аятол тероризму у Європі, який вперше пожвавився під час війни в Газі.
Показовим є вирок суду у Дюссельдорфі (грудень 2023 року), який встановив, що іранські безпекові структури фінансували колишнього члена Hells Angels для нападу на синагогу в Бохумі, атаки на школу та обстрілу будинку рабіна в Ессені.

6 березня 2026 року британська поліція заарештувала громадянина Ірану і трьох осіб із подвійним британсько-іранським громадянством, інкримінувавши їм шпигунство на користь режиму аятол та стеження за найстаршої британською синагогою, посольством і консульством Ізраїлю з метою подальшого здійснення терактів.

8 березня 2026 року стався вибух біля посольства США в Осло, у здійсненні якого підозрюються троє норвезьких братів іракського походження, пов’язаних з проіранськими структурами. 28 березня 2026 року було організовано спробу підриву будівлі Bank of America в Парижі.

За підозрою французьких силовиків напад на банківську установу здійснила організація HAYI, яка того ж місяця взяла відповідальність за вибух в американському Bank of New York Mellon в Амстердамі.
Режим аятол мобілізує виконавців без тривалої підготовки та значного фінансування. Виконавці рекрутуються з європейських мусульманських діаспор та кримінальних структур, частина яких діє під прямою координацією іранських спецслужб, інші осередки керуються через шиїтські проксі-угрупування, зокрема Сили народної мобілізації Іраку.

Вибір цілей для атак здійснюється з метою впливу на громадську думку в європейських суспільствах і систематичного стримування політичного керівництва Британії та ЄС від залучення до операції “Епічна лють”.
Напади на об’єкти єврейської громади провокують суспільну поляризацію та спонукають уряди збільшувати витрати на охорону релігійних об’єктів, зокрема Бельгія розгорнула військові підрозділи у місцях компактного проживання євреїв.

Атаки на американські фінансові об’єкти та дипломатичні представництва демонструють європейським урядам, що підтримка США у конфлікті створює прямі безпекові загрози на власній території. Американські інвестбанки у Парижі та Франкфурті рекомендували співробітникам працювати віддалено.

Хронологія атак демонструє, що терористичні акції є скоординованою та централізованою кампанією, яка прямо корелює з ескалацією американсько-іранського конфлікту. Перша терористична атака, до якої були причетні бойовики HAYI, відбулася через 9 днів після початку операції “Епічна лють”.

Подальшій активізації нападів передувала заява нового верховного лідера Ірану Моджтаби Хаменеї від 12 березня 2026 року, під час якої новий рахбар заявив про готовність діяти у напрямках найбільшої вразливості західного блоку.

Активізація афілійованої з Тегераном терористичної мережі збіглася в часі із втечею 15-20 тисяч осіб, пов’язаних з Ісламською державою, з табору аль-Хол у Сирії.
Після наступу підконтрольних Дамаску військ на північно-східні регіони країни у січні 2026 року, очолювані курдами Сирійські демократичні сили втратили контроль над територією табору, переважна частина утікачів з якого залишила сирійську територію.

Переорієнтація ресурсів безпекових відомств європейських держав на протидію підконтрольним режиму аятол мережам послабила нагляд за сунітськими джихадистськими структурами. Британська влада та уряди ключових держав-членів ЄС постали перед двома паралельними терористичними загрозами одночасно.

Шиїтські мережі, координовані Тегераном, нарощують активність у Європі, тоді як вихід тисяч родичів бойовиків ІДІЛ з табору аль-Хол відновлює оперативний потенціал ваххабітських структур на континенті.
Швидке та результативне формування шиїтських мереж у радикалізованій спільноті європейських мусульман довело, що бойові дії проти Ірану спроможні мобілізувати ісламістські рухи в Європі з інтенсивністю, що є вищою, ніж під час операції ЦАХАЛ у Газі.

Оскільки операція “Епічна лють” спрямована проти країни, яку значна кількість мусульман вважає релігійним і політичним центром ісламського світу, продовження кампанії проти Ірану здатне радикалізувати європейських мусульман без проведення тривалої ідеологічної та організаційної підготовки з боку режиму аятол.

Власна позиція європейських політичних еліт щодо близькосхідного конфлікту, відмінна від американської, визначається також економічним виміром. Наслідки війни на Близькому Сході безпосередньо впливають на фінансову стабільність ЄС, що визначає рівень підтримки чинних політичних команд європейських країн.

Ринки Перської Затоки формують для ключових економік ЄС структуру торговельної залежності, яка робить військову участь у конфлікті прямою загрозою власному експорту.

Торгівля ЄС з країнами Перської Затоки у 2024 році склала €161.7 млрд, з яких €99.4 млрд припадає на експорт ЄС до регіону. Країни Перської Затоки є шостим за величиною експортним ринком Європейського Союзу.
Експорт ЄС до Саудівської Аравії збільшився з €25 млрд у 2021 році до €36.84 млрд у 2024 році, що становить зростання на 47% за три роки.

Торгівля товарами між ЄС та ОАЕ досягла €55 млрд у 2024 році, з інвестиціями ЄС в ОАЕ на рівні €186 млрд. 28 травня 2025 року Брюссель офіційно розпочав переговори про угоду про вільну торгівлю з ОАЕ, першу таку ініціативу ЄС у регіоні Перської Затоки.

Структура експорту Європейського Союзу до країн Перської Затоки принципово відрізняється від американської. Станом на 2024 рік США щорічно постачають до Саудівської Аравії товари на $13.18 млрд.

Обсяги реалізації товарів до ОАЕ є вищими, та сумарно з ринком послуг становлять близько $27 млрд, однак переважну частку в зазначеній вартості становлять військова техніка та послуги. За даними SIPRI, США забезпечують 74% основного озброєння Саудівської Аравії, а 33% американського експорту зброї спрямовується на Близький Схід.

Європейський експорт до близькосхідних монархій зосереджений у споживчому і люксовому сегментах, і включає в себе автомобілі, вино, ювелірні вироби, дороговартісні дизайнерські аксесуари та машинобудування.

У 2023-2024 році Італія збільшила експорт до ОАЕ ювелірних виробів на 12%, що становить $1.22 млрд у грошовому еквіваленті. Обсяги продажу технологій та машинобудування за вказаний період часу збільшилися на €1.5 млрд.
Саудівський ринок збуту одягу та предметів розкоші зріс на €270 млн, що становить 18% у річному вимірі. Двостороння торгівля Італії з Саудівською Аравією у 2024 році досягла €10.3 млрд з профіцитом €2.1 млрд на користь Риму.

Французький експорт лише до Саудівської Аравії та ОАЕ перевищує $10,8 млрд щорічно і охоплює авіакосмічну галузь, автомобілі та предмети розкоші.

ЄС забезпечує 15,7% сукупного імпорту країн Перської Затоки і є другим за величиною торговельним партнером GCC. На відміну від США, чий експортний портфель захищений довгостроковими оборонними контрактами, європейська модель тримається на ринковому попиті платоспроможного населення арабських монархій.

Подальша ескалація в Ормузькій протоці переводить цю залежність з категорії торговельного ризику в категорію прямих збитків реального сектору.

З ризиком втрати преміальних ринків збуту внаслідок продовження регіональної війни вже зіткнувся європейський автомобільний сектор. 20 березня 2026 року Ferrari призупинив більшість поставок до країн Перської Затоки через неможливість суден-автомобілевозів увійти в регіон, і лише 26 березня компанія поновила доставки через комбінацію морського та повітряного фрахту, де вартість авіаперевезення у 4-5 разів перевищує морське.

Для інших учасників ринку люксових автомобілів зростання логістичних витрат виявилося несумісним зі збереженням рентабельності постачань. Maserati (Stellantis) призупинила поставки одночасно з Ferrari та наголосила на відновленні свого експорту виключно після стабілізації безпекової ситуації на Близькому Сході.

Bentley утримався від використання авіафрахту і виконує замовлення з наявних у регіоні запасів. Понад 4 000 автомобілів класу люкс, призначених для Дубая, було перенаправлено до порту Ламу в Кенії, а оскільки логістичні центри арабських монархій обмежені у прийнятті суден через авіаудари та ускладнення постачань через Ормузьку протоку, кенійський порт очікує поставки ще 5 тисяч транспортних засобів класу люкс.

Сегмент предметів розкоші, для якого Близький Схід залишається одним із найдинамічніших ринків, демонструє падіння капіталізації у відповідь на безпекову кризу.

Після початку операції акції Richemont знизилися на 5,7%, Kering на 5,0%, Brunello Cucinelli на 4,6%, Burberry та LVMH на 4,3%, Hermès на 4,0%. LVMH, Hermès, Prada, Givenchy, Maison Margiela, Kenzo, Rimowa, Tumi та Sephora тимчасово припинили роботу магазинів в ОАЕ, що трансформує безпекові ризики у прямі фінансові втрати.

Операція “Епічна лють” та контрзаходи режиму аятол розгорнулися у період Рамадану, на який припадає найбільше продажів предметів розкоші в регіоні.

Дубай, що за оцінками аналітиків RBC Capital Markets є найбільшим споживчим ринком Близького Сходу, та в якому лише за 2024 рік кількість осіб із капіталом понад $1 млн збільшилася на 6 700 осіб, зафіксував значне падіння відвідуваності торговельних центрів у перші дні конфлікту.

Протягом березня 2026 року кількість відвідувачів Dubai Mall зменшилася на 45%, а обсяги продажів у Dubai Mall та Mall of the Emirates під час Рамадану скоротилися на 60%.

Загальні обсяги продажів в еміраті, за наданою італійському МЗС інформацією, скоротилися на 35–40% порівняно з довоєнним рівнем.

Частка Близького Сходу в глобальному обороті провідних європейських виробників люксових товарів становить у середньому 5–9%.

Для ЄС загалом регіон формує 11,7% товарообігу з країнами Перської Затоки. Кількох тижнів блокування логістичних маршрутів виявилося достатньо для квартальних збитків. Ця вразливість визначає логіку березневих переговорів Парижа й Рима з Тегераном. Обидві столиці діють в інтересах збереження торговельних позицій у регіоні. Блокування Ормузької протоки загрожує безпосередніми втратами експорту, що формує суттєву частку ВВП обох держав.

Італія, чий експорт до ОАЕ у 2024 році збільшився на 22% у річному вимірі, та Франція, експорт якої до Саудівської Аравії та ОАЕ включає Airbus, автомобілі та предмети розкоші, домагаються гарантій безпеки для цивільних танкерів і єдиної позиції ЄС щодо умов відновлення судноплавства.

Структура американської торгівлі у регіоні принципово інша. Оскільки її основу формують продаж товарів військового призначення та імпорт енергоносіїв, силова операція із забезпечення судноплавства у блокованій Іраном протоці є для Вашингтону прийнятним сценарієм.

Переговори держав-членів НАТО з режимом аятол, за баченням Білого Дому, додатково легітимізують місцевий режим, ослаблюють американські інструменти тиску на Іран та унеможливлюють формування спільної позиції Західного блоку щодо конфлікту.

Натомість Європейський Союз, який зосередився на захисті належних умов для збереження щорічного рівня експорту вартістю €99.4 млрд, сприймає силовий вихід з кризи як джерело загрози для власних економік заради досягнення американських планів операції, рішення про початок якої європейські уряди не ухвалювали.

Поки французькі та італійські дипломати ведуть непрямі переговори з Тегераном, а ключові уряди держав-членів ЄС утримуються від однозначної оцінки операції “Епічна лють”, КНР спостерігає за конфліктом без прямих витрат.
Попри експорт зброї Ірану напередодні збройного протистояння, Пекін розцінює іранський режим як ситуативного союзника, здатного послабити військові потужності та політичний авторитет США напередодні фази прямого військового зіткнення.

Китайські державні медіа послідовно подають операцію “Епічна лють” як прояв односторонніх дій Білого дому, і така риторика є співставною з позиціями тих європейських держав, де невдоволення політичної еліти та суспільств американською зовнішньополітичною стратегією значно посилилося за каденції Трампа.

Розрахунок ключових урядів держав-членів ЄС на досягнення спільності політичних інтересів із КНР не враховує глобальних експансіоністських амбіцій китайського керівництва, заради досягнення яких Пекін готовий застосовувати ісламський фактор в якості каналу дестабілізації Західного блоку та розповсюдження автократичного впливу.

Сприйняття Китаєм радикального ісламу як інструменту досягнення своїх геополітичних цілей зумовило генерацію проіранського контенту третиною формально незалежних авторів на платформі Douyin, що є китайською версією TikTok.
Пекін не зацікавлений у стабілізації Близького Сходу, оскільки блокування логістики Перської Затоки переорієнтовує частину європейського експорту на китайський ринок і формує нові канали залежності ЄС від КНР.

Кожен тиждень тривання конфлікту поглиблює цю залежність структурно. Фрагментований Захід дає Китаю змогу вести з Вашингтоном і Брюсселем окремі діалоги, застосовувати в них різну аргументацію і демонструвати різні інструменти тиску. Консолідований демократичний блок позбавив би Пекін цього простору.

Безпекові та зовнішньополітичні розбіжності між США та європейськими урядами накопичувалися від початку каденції Трампа. Операція “Епічна лють” остаточно закріпила різну пріоритетність загроз у розумінні Вашингтона з одного боку, та Брюсселя і Лондона з іншого.

Тоді як логіка Сполучених Штатів на новому етапі глобального протистояння базується на тактиці “примусової дипломатії” та діях на випередження експансії КНР, позиція європейських урядів ставить першочерговим завданням стримання безпекових ризиків та збереження економічних преференцій.

Ця розбіжність найбільш гостро проявляється саме там, де інтереси обох сторін перетинаються — у питанні про те, хто і як формує ісламську динаміку.

Три підходи до ісламської динаміки, які демонструють США, Європа і Китай, визначають реальну конфігурацію глобального протистояння точніше, ніж офіційні безпекові доктрини. США застосовують військовий інструмент, який дає тактичні результати, але генерує негативний дизайн ісламської динаміки — радикалізує те, що мав послабити, і перетворює іранський наратив на ресурс автократій. Європа намагається управляти ісламською динамікою зсередини, але втрачає цю здатність під тиском зовнішніх тригерів і структурних процесів, які вона не контролює.

Китай використовує радикалізацію ісламської динаміки як інструмент послаблення геополітичних опонентів, не витрачаючи на це ресурсів, та намагається посилити залежність європейських країн, формуючи для них необхідність пошуку нових ринків збуту.

Ісламська динаміка є змінною, яка визначатиме конфігурацію глобального порядку в горизонті 2030–2050 років — через демографічний приріст у Африці та Південній Азії, через контроль над енергетичними ресурсами Затоки, через присутність мусульманських громад у серці західних демократій.

Боротьба за вплив на те, як буде розвиватися ісламська динаміка, визначає геополітичні позиції країн в новій глобальній системі. Операція, що розпочиналася як точно скалібрована дія з нейтралізації іранського військового і ядерного потенціалу, трансформувалася у тотальну кампанію з наростаючими системними ризиками для демократичних союзників і наростаючими системними вигодами для КНР.