Історія розвитку радянських «авіаносних» кораблів на сьогодні досить детально описана в багатьох працях. Проте про протичовновий вертольотоносець проєкту 10200 «Халзан» зазвичай згадується мимохідь. Хоча історія цього проєкту, показова для радянського ВПК і заслуговує більш детального розгляду, так як у ній є багато повчального.

В 1973-1974 роках в ВМФ СРСР, за участі ЦНДІ ім. Крилова, була виконана науково-дослідна робота (НДР) «Аргус» ціль якої було будівництво комплексної протичовнової системи (КПЧС).

Для забезпечення функціонування КПЧС до переліку намічених до створення сил та засобів у вказаній НДР було запропоновано включити допоміжні вертольотоносці – носії протичовнових вертольотів. Крім того передбачалось створити на базі серійно будованих на Чорноморському суднобудівному заводі (ЧСЗ), великих морозильних риболовецьких траулерів (ВМРТ) проєкту 1288, корабель висвітлення підводної обстановки (ВПО), обладнаний ГАС і відповідними засобами збору та обробки інформації про підводну обстановку.

Вищевказані кораблі повинні були відстежувати підводну обстановку, виконувати пошук підводних човнів, стеження за ними у мирний час та їх знищення з початком бойових дій.

Виконана в ході НДР «Аргус» військово-економічна оцінка показала, що для забезпечення відчутного внеску допоміжних вертольотоносців в ефективність комплексної протичовнової системи необхідно їх великосерійне будівництво, що можливо лише при низькій будівельній вартості таких кораблів (в межах не більше 80-100 млн. руб.)

При цьому будівництво допоміжних вертольотоносців передбачалось вести одночасно з будівництвом важких авіаносних крейсерів (ВАКР), які повинні були забезпечувати бойову стійкість надводних сил комплексної протичовнової системи від атак авіації противника.

Концепція допоміжного вертольотоносця – носія протичовнових вертольотів знайшла своє відображення в тактико-технічному завданні ВМФ на розробку проєкту 10200 (шифр «Халзан»), яке було сформульовано 1977 році.

З метою мінімізації будівельної вартості допоміжних вертольотоносців було прийнято безпрецедентне, для ВПК СРСР, рішення про зниження рівня вимог, які зазвичай висував ВМФ, до бойових кораблів.

Базуючись на військово-економічній оцінці проєкту, було вибрано ролкер (ro-ro від roll-on/roll-off) проєкту 1609 «Атлантика» (будівельна вартість 30 млн. руб.), яке спроектувало ЦКБ «Черноморсудопроект» (м. Миколаїв).

Завершальним етапом стала постанова ради міністрів СРСР від 21 квітня 1977 року, яким визначалось побудувати в 1981-1990 роках на стапелі №1 ЧСЗ в м. Миколаїв чотири кораблі проєкту 10200 у складі серії ролкерів проєкту 1609.

Тобто, передбачалось, що в проєкт 1609 буде внесено мінімальні зміни, що дозволило б мінімізувати металоємність для того, щоб отримати мінімальну різницю в спускових вагах, відносно базового проєкту і будувати кораблі проєкту 10200 на стапелі №1.

Відповідно розробку проєкту 10200 було доручено ЦКБ «Черноморсудопроект». Головним конструктором корабля було призначено Ю.Т. Каменецького.

Ескізний проєкт було завершено наприкінці 1977 року.

У ньому було розглянуто чотири варіанти: два з них передбачали створення кораблів, що забезпечували базування 28-30 вертольотів та оснащених перспективними (варіант 1) або існуючими (варіант 4) комплексами озброєння, а два інших були варіантами мобілізаційного переобладнання уже збудованих суден, на них приймалось по 12 вертольотів. Повна водотонажність корабля в усіх варіантах складала близько 30 000 тонн, а вартість будівництва в межах 125-137 млн. руб.

При цьому необхідно зазначити той факт, що вже збудовані, до того часу, протичовнові крейсери проєкту 1123 несли 14 вертольотів.

У своєму висновку ЦНДУ ім. академіка О.М. Крилова, як і ВМФ, схвалив варіант проєкту з 30 вертольотами типу Ка-27, зазначивши необхідність впровадження заходів зі зниження рівнів фізичних полів корабля, в першу чергу, акустичного, в також з покращення стійкості та непотоплюваності.

Крім того, з метою підвищення бойової стійкості було рекомендовано передбачити в проєкті резерви на забезпечення базування не тільки вертольотів, а і перспективних винищувачів вертикального злету і посадки (ВВП) Як-41. Ескізний проєкт 10200 було затверджено у визначеному порядку, і ЦКБ «Черноморсудопроект» приступило до виконання технічного проєкту.

В ході його відпрацювання через розміщення радіоелектронних засобів, двох ЗРК «Кинжал» (12 вертикальних пускових модулів, по 8 ЗКР в кожному), восьми 30-мм автоматів типу АК-630 з 4 радіолокаційними системами управління стрільбою типу «Вымпел», впровадження елементів конструктивного захисту, забезпечення можливості прийому 300 десантників і т. п.

Корабель мав авіаносну архітектуру: вільну польотну палубу зі зміщеною до правого борту надбудовою, в якій знаходився верхній ангар, місткістю 6 вертольотів. В нижньому (підпалубному) ангарі, що обслуговувався двома вертольотопідйомниками, розміщувалось 22 вертольоти.

Таким чином, на початку простий корабель «виріс» у складний та дорогий (170 млн. руб.) бойовий корабель повною водотонажністю 31 000 тонн (найбільша довжина 228,3 метри, найбільша ширина 40,3 метри), схожий з проєктом 1609 лише обводами підводної частини корпусу і двохвальною газотурбінною енергетичною установкою потужністю 50 000 к. с.

До подібного «росту» призвели, «рекомендації» ЦНДІ ім. Крилова і ВМФ, які, по суті, спростовували власні висновки по НДР «Аргус» і повністю відмовлялись від концепції допоміжного вертольотоносця, вибравши проєкт близький за своїми характеристиками до кораблів проєкту 1143, які уже будувались на стапелі «0» ЧСЗ.

При цьому вимоги ВМФ до бойових надводних кораблів (в частині живучості, непотоплюваності, рівнів підводної шумності та інших параметрів) задовільнити в проєкті 1609 виявилось, очевидно, неможливим.

Гідроакустичних засобів виявлення підводних човнів корабель не мав.

Не було передбачено і базування на ньому літаків ВВП.

Наслідком вищевказаних, суперечливих рішень і рекомендацій, став попередній ріст водотоннажності порожнем в 22 250 тонн проєкту 10200, яка на 6425 тонн перевищила водотоннажність  порожнем проєкту 1609, що дорівнювала 15 825 тонн.

Відповідно виросла і спускова вага корабля, що не дозволяло будувати кораблі проєкту 10200 на стапелі №1 ЧСЗ.

У зв’язку з цим колишній заступник Головкому ВМФ з ПЧО адмірал М.М. Амелько, що через суперечності з С.Г. Горшковим перейшов на посаду заступника начальника Генерального штабу (ГШ), ініціював перегляд вказаного вище порядку будівництва авіаносних кораблів.

За результатами «перегляду», вийшла постанова РМ СРСР від 26 березня 1980 року замість завершення будівництва важкого авіаносного крейсера проєкту 11434 і переходу до будівництва ВАКР проєкту 11435, передбачала будівництво на стапелі «0» ЧСЗ двох вертольотоносців проєкту 10200 (зі здачею головного в 1986 році). При цьому терміни створення корабля проєкту 11435 переносились на більш пізній період.

Бачивши загрозу кораблям проєкту 1143, Невське ПКБ і заручившись підтримкою все того ж ЦНДІ ім. Крилова, представило на початку вересня 1980 року ініціативний проєкт будівництва вертольотоносців на базі 1143.

Виконана ЦНДІ ім. Крилова співставна оцінка військово-економічної ефективності варіантів корабля проєкту 10200 показала, що в умовах військового часу переваги корабля в варіанті Невського ПКБ будуть ще більш суттєвими через більш високу бойову стійкість, зокрема, внаслідок можливості нормального використання з нього винищувачів Як-141, які на той момент ще не існували.

Тим часом з відпустки вийшов Головком ВМФ С.Г. Горшков, і «розніс» проєкт 10200 від ЦКБ «Черноморсудопроект», який затвердили ВМФ. Віце-адміралу В.М. Бурову, начальнику 1 ЦНДІ ВМФ визначили ще раз розібратись в ситуації та доповісти.

Наприкінці вересня в ВМФ в черговий раз переглянули власне рішення… і прийшли до тих же висновків, що і Невське ПКБ та ЦНДІ ім. Крилова.

В результаті 1 ЦНДІ ВМФ рекомендував вести подальшу розробку проєкту 10200 в варіанті Невського ПКБ (на базі проєкту 1143), як повноцінного бойового корабля за проєктом 10200М.

Результатом усіх цих робіт став «Висновок НДІ ВМФ, ЦНДІ ім. Крилова і Невського ПКБ за результатами проєктних напрацювань протичовнових вертольотоносців типу проєкту 10200М» суть, якого зводилась до того, що, створення 10200М… виявилось взагалі недоцільним, так як він не може забезпечити достатній рівень бойової стійкості протичовнових сил, що входять у склад угрупування.

При цьому зазначалось, що за ефективністю проєкт 10200М Невського ПКБ в 2-3 рази поступається важкому авіаносному крейсеру проєкту 11434-2 того ж Невського ПКБ.

У зв’язку з цим в інтересах нарощування протичовнових можливостей ВМФ розробку проєкту 11780 нового великого (водотонажність до 30 000 тонн) десантного корабля з доковою камерою та груповим базуванням вертольотів доцільно вести з урахуванням можливості його залучення до вирішення протичовнових завдань (цей корабел в той час думали будувати у Калінінграді на заводі «Янтарь», але наміри так і залишились не реалізованими).

Примітною є точка зору начальника ГШ МО СРСР М.В. Огаркова висловлена на одній з нарад.

За свідченням одного з очевидців, М.В. Огарков засумнівався в доцільності створення ВАКР, вважаючи, що їх легко можуть знищити, нам не варто повторювати те, що США зробили 35 років тому.

Далі він звернув увагу на недостатні, на його думку, десантні можливості нашого ВМФ (1,5 дивізії це дуже мало), їх підвищити може «Халзан», його потрібно робити з десантними можливостями. У запропонованому вигляді корабель проєкту 10200, напевно, будувати не варто.

Однак те, що сталось, не можна залишити без наслідків. Адже були затверджені Головкомом ВМФ ТТЗ ескізний та технічний проєкти, рішення Політбюро зі згадкою проєкту 10200, а тепер проєкти бракують.

«Дивна нарада, в ВМФ немає порядку», – цими словами закінчив свій виступ начальник Генерального штабу.

І на цьому можна було б закінчити розповідь про «Халзан», але в догідливі керівництву «розрахунки» і «підкилимні» ігри багаточисельних ЦДНІ, НДІ втрутилась реальність.

У 1982 році почалась Фолклендська війна між Аргентиною та Британією.

В ході якої для потреб ВМС Великої Британії був переобладнаний у допоміжний авіаносець… контейнеровоз «Атлантика Конвейер».

Водотоннажність даного судна була близько 15 000 GT (Gross tonnage).

Контейнеровоз був швидкохідним кораблем – його швидкість була 23 вузли – близько 43 км/год. Його було збудовано у 1970 році. Після мобілізації контейнеровоз поставили на переобладнання.

Була посилена верхня палуба. Справа в тому, що у літаків з вертикальним злетом і посадкою – сопла реактивного двигуна поворотні. При вертикальному злеті вони направлені вниз, і потік розпечених газів б’є по палубі. Тому в місцях стартів літаків на палубі монтуються листи жаростійкої сталі. Інші допрацювання були незначними. Зрізали носову мачту і усі вентиляційні грибки на палубі. По бортах закріпили стандартні 40-футові контейнери у три ряди. В результаті на палубі було сформовано дві зони: зона стоянки під захистом контейнерів і на носі злітний майданчик.

Коли «Атлантик Конвейер» ішов на війну на його борту були лише вертольоти: шість «Уестленд Уессекс», три «Чінуки» та один «Уестленд Лінкс».

Це були запасні машини для сил вторгнення. «Уестленд Уессекс» був протичовнових вертольотом для авіаносців, «Чінук» був важким транспортним вертольотом для кораблів-доків, а «Уестленд Лінкс» – палубним протичовновим вертольотом для есмінців і фрегатів.

Його загибель була закономірною. Так як авіаносний контейнеровоз знаходився в районі, де могли здійснити пуск ракет аргентинські штурмовики «Супер Етандери».

З точки зору самооборони, «Атлантик Конвейер» залишався, по суті, цивільним кораблем.

Це пояснювалось тим, що вертольоти та «Сі Харріери», злітаючи з палуби «Атлантик Конвейер», повинні були як можна швидше приземлитись на палуби бойових кораблів.

25 травня 1982 року, того ж дня, коли було потоплено есмінець «Ковен-трі», по «Атлантик Конвейер» було нанесено удар двома ракетами з аргентинських літаків «Супер Етандер». Контейнеровоз вибухав, горів, але не тонув. Проте через три дні, 28 травня 1982 року, при буксируванні, «Атлантик Конвейер» все ж затонув.

В Союзі уважно стежили за бойовими діями на Фолклендських островах … і у 1983 році той же Горшков, який трьома роками раніше «розніс» ідею створення допоміжного вертольотоносця, доручив провести перевірку можливості злету/посадки літаків Як-38 з транспортних суден.

Випробування отримали назву «Швидкість».

Злети та посадки  відпрацьовувались на контейнеровозах «Агостиньо Нето» і  «Николай Черкасов» проєкту В-481 тип Скульптор Коненков, водотоннажністью 29 158 тонн.

У 1983-1985 роках контейнеровози приходили в Севастополь і ставали на переобладнання.

Воно нагадало аналогічні роботи на «Атлантик Конвейер». Зрізали носову мачту. Палубу покрили листами зі сталі, що витримувала температуру до 1000 градусів за Цельсієм, перенесли частину шлюпок.

На ходовому містку монтували прилади керування польотами. Кожне судно проводило кілька місяців на Феодосійському полігоні, де Як-38 відпрацьовували зліт та посадку. Першу посадку на «Агоститьо Нето» здійснив 14 вересня 1983 року льотчик-інспектор Ю.М. Козлов.

До 29 вересня було виконано 20 польотів – посадка та зліт. 18 польотів провели з палуби «Николай Черкасов». Польоти показали, що посадка на судно такого типу складна, через обмеженість траєкторій заходу.

Проблеми викликала площа посадкового майданчика 18 метрів на 24 метри.

Однак сама ідея не була відхилена, і в подальшому не заперечувалась можливість використання цивільних суден в якості «допоміжних авіаносців».

Льотчики підписали позитивний висновок. Однак адмірали визнали випробування… не зовсім вдалими.

І до ідеї створення на базу цивільних суден допоміжних вертольотоносців/авіаносців, яку «зарубали» спільними зусиллями, трьома роками раніше, Головком Горшков, Невське ПКБ та ЦНДІ ім. Крилова, повертатись не стали…

Також сумно закінчилась доля кораблів висвітлення підводної обстановки (проєкт 10220 на базі проєкту 1288), які повинні були бути оснащені ГАС та відповідними засобами збору і обробки інформації про підводну обстановку.

Такий проєкт 10220 було розроблено ЦКБ «Восток» (головний конструктор Бєляєв) і погоджений усіма інстанціями.

Було очевидно, що подібний порівняно недорогий корабель буде корисний для контролю вузьких ділянок, наприклад, проток на предмет проникнення чужих підводних човнів.

Однак Головком С.Г. Горшков при розгляді технічного проєкту 10220 мовчки вислухав головного конструктора, інститутів ВМФ, Мінсудпрому, а потім стукнув долонею по столу і сказав: «Мені такий корабель, який стоїть і чекає, коли його потоплять, не потрібен!».

На чому базувались твердження Головкому «що корабель буде стояти і чекати, коли його потоплять» так і залишилось загадкою.

Варто зазначити, що проєктування ролкерів типу «Атлантика» було замкнуте тільки на підприємства і заводи м. Миколаїв, що могло привести до «підкилимної» гри збоку «петербуржців», які побачили в обличчі «миколаївців» конкурентів у боротьбі за бюджетне фінансування збоку Міноборони, по відповідним державним програмам, і «потопили» радянський «містраль».