Україна зупинила дію документа про флангові обмеження Договору про звичайні збройні сили в Європі

Україна зупинила дію документа 1996 року, який визначав додаткові обмеження на розміщення звичайних озброєнь у флангових районах дії Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ).

Відповідний указ опублікував Офіс Президента України.

«Зупинити дію Документа, погодженого Державами – учасницями Договору про звичайні збройні сили в Європі від 19 листопада 1990 року, учиненого в м. Відні 31 травня 1996 року, схваленого Указом Президента України від 14 травня 1997 року № 439/97», — йдеться в указі.

Документ 1996 року вивів Одеську область із первісного флангового району ДЗЗСЄ, але встановив для неї окремі обмеження: не більш як 400 танків, 400 бойових броньованих машин і 350 артилерійських систем.

Для російських озброєнь у первісному фланговому районі документ передбачав перехідні межі до 31 травня 1999 року — 1897 танків, 4397 бронемашин і 2422 артсистеми. Після цієї дати ліміти мали становити відповідно 1800, 3700 і 2400. Схвалюючи документ, Україна застерегла, що ці положення не означають її згоди на розміщення російської техніки на своїй території.

Договір про звичайні збройні сили в Європі

Наприкінці холодної війни НАТО й Варшавський блок мали в Європі великі угруповання військ і техніки. У 1989 році сторони розпочали у Відні переговори про скорочення звичайних озброєнь, а наступного року підписали Договір про звичайні збройні сили в Європі. Його метою було зменшити ризик раптового нападу й масштабного наступу.

Договір установив обмеження на танки, бойові броньовані машини, артилерію, бойові літаки та ударні вертольоти в районі від Атлантичного океану до Уралу. Держави-учасниці також зобов’язалися обмінюватися даними про озброєння та допускати інспекції.

Для НАТО й Варшавського блоку встановили однакові сукупні межі: кожна сторона могла мати не більш як 20 тисяч танків, 30 тисяч бронемашин, 20 тисяч артилерійських систем, 6800 бойових літаків і 2000 ударних вертольотів. Із них у регулярних частинах дозволяли тримати до 16 500 танків, 27 300 бронемашин і 17 тисяч артсистем.

Після розпаду СРСР його частку між державами-правонаступницями розподілили Ташкентською угодою 1992 року. Україні визначили максимуми у 4080 танків, 5050 бронемашин, 4040 артилерійських систем, 1090 бойових літаків і 330 ударних вертольотів.

Для Росії Ташкентська угода встановила ліміти у 6400 танків, 11 480 бронемашин, 6415 артсистем, 3450 бойових літаків і 890 ударних вертольотів. Ці квоти стосувалися російської техніки в районі дії договору — від Атлантичного океану до Уралу.

Окремим Заключним актом, ухваленим у липні 1992 року, для України встановили межу у 450 тисяч, а для Росії — 1,45 мільйона військовослужбовців у районі дії договору. До підрахунку входив визначений актом особовий склад сухопутних і повітряних сил та наземних військових формувань. Він, зокрема, не охоплював особовий склад флоту на кораблях і сили внутрішньої безпеки.

У грудні 2007 року Росія в односторонньому порядку припинила виконувати свої зобов’язання за договором. У відповідь частина держав НАТО, які були його учасницями, у 2011 році перестала виконувати окремі положення щодо Росії, зокрема, передавати їй дані про озброєння та приймати російські інспекції. Зобов’язання щодо інших учасників вони тоді продовжували виконувати.

7 листопада 2023 року Росія офіційно вийшла з договору. Того ж дня НАТО заявило, що подальше дотримання договору союзниками за відсутності таких зобов’язань у РФ є неприйнятним. Держави Альянсу, які брали участь у ДЗЗСЄ, оголосили про намір зупинити його виконання.