ПКС РФ вимагали наростити виробництво далекобійних ракет Р-37М до 500 ракет на рік

Повітряно-космічні сили Росії звернулися до виробників із вимогою збільшити виробництво далекобійних ракет класу «повітря — повітря» Р-37М до 500 штук на рік, починаючи з 2026 року.

Про це стало відомо завдяки витоку документів підприємства «Азовський оптико-механічний завод» (АОМЗ), які опинилися в розпорядженні аналітиків приватної розвідувальної компанії Dallas Analytics.

Матеріали, які отримала Dallas Analytics, містять внутрішнє листування, дані державних контрактів і графіки виробничої кооперації акціонерного товариства «Азовський оптико-механічний завод» за період із квітня 2023-го до березня 2025 року.

Завдяки цим матеріалам аналітики виявили, що АОМЗ виготовляє для далекобійної ракети Р-37М низку критичних електричних компонентів: комутаційні блоки, блоки живлення й активації батареї, кабельні джгути, складальні плати та корпуси.

«Цей перелік — не запчастини. Це вся електрична архітектура ракети: розподіл живлення, маршрутизація сигналів та активація бойових батарей, без яких Р-37М залишається просто інертною болванкою на підвісці», — підкреслили дослідники.

У березні 2025 року підприємству повідомили, що Повітряно-космічні сили Росії вимагають із 2026 року збільшити постачання виробів, які містять компоненти заводу. Підприємству дали 72 години, щоб відповісти, чи зможе воно із 2026-го щороку постачати по 500 комплектів електронних вузлів і 1000 корпусів.

Р-37М

Керовану авіаційну ракету великої дальності Р-37 (К-37) розробляли насамперед як основне озброєння літаків МіГ-31 на заміну Р-33. Головним завданням цих літаків була протидія стратегічним ракетоносіям, літакам-розвідникам і пунктам управління, а також перехоплення крилатих ракет із ядерною бойовою частиною. Такі вимоги безпосередньо вплинули на конструкцію ракети: вона отримала велику дальність пуску та потужну бойову частину для надійного знищення великих літаків і крилатих ракет, однак мала обмежену маневреність.

Випробування ракети тривали до 1997 року. Після розпаду СРСР порушилася кооперація з підприємствами України, які брали участь у створенні систем наведення ракет. Через це ухвалили рішення розробити систему наведення з використанням лише російських компонентів. Доопрацьована ракета з російських комплектувальних отримала позначення Р-37М (К-37М, «изделие 610М»). Під експортним позначенням РВВ-БД («изделие 620») її неодноразово демонстрували на виставках військової техніки.

Керовану ракету К-37М уперше запустили з МіГ-31 у 2011 році та прийняли на озброєння у 2014 році. Пізніше ракети Р-37М також інтегрували на Су-35С, Су-30СМ2 та Су-57.

За рекламними матеріалами, максимальна дальність пуску експортного зразка РВВ-БД у передню півсферу для «деяких видів цілей» становить 200 км. Точна дальність для Р-37М невідома, однак заявлена дальність сягає 300 км. Водночас максимальної дальності ураження досягають у разі запуску з великої висоти за балістичною траєкторією проти неманеврених цілей.

Бойова частина — осколково-фугасна, масою 60 кг. Підривний пристрій має два датчики цілі: активний радіолокаційний неконтактний і контактний.

Найважливішим удосконаленням порівняно з попередньою версією стало використання на Р-37М нової системи управління та вдосконаленої активної радіолокаційної головки самонаведення 9Б-1103М-350. Заявлена дальність захоплення цілі типу «винищувач» з ЕПР 5 м² перевищує 40 км.

Практика показує, що майже кожен виліт української авіації в райони бойового зіткнення супроводжується принаймні одним пуском російських ракет по українській авіації. Часто це саме ракети класу «повітря — повітря» із Су-35С/Су-30СМ, які чергують у визначених районах.

Однак у переважній більшості випадків українським пілотам вдається ухилитися від російських ракет та виконати поставлене завдання. Водночас не можна стверджувати, що ці ракети не становлять значної загрози для української авіації. Наприклад, фіксували випадки збиття винищувачів та гелікоптерів ракетами Р-37 на дуже великих відстанях від лінії бойового зіткнення.

Детальніше читайте в нашому спеціальному матеріалі «Р-77-1 та Р-37М: „довга рука“ російської авіації, яку поки що немає чим крити».