Зенітні артилерійські комплекси відносяться до засобів ППО ближньої зони. Вони призначені для протиповітряної та протиракетної оборони військ на марші, та стаціонарних об’єктів у ближній зоні.

Зараз на озброєнні української армії перебувають два зенітних артилерійських комплекси (ЗАК): самохідний ЗАК ЗСУ-23-4 «Шилка» та самохідний зенітний ракетно-артилерійський комплекс 2С6 «Тунгуска».

Ці самохідні ЗАК входять до складу зенітних ракетних дивізіонів механізованих та танкових бригад, і призначені для безпосереднього прикриття наземних підрозділів. У тому числі і на марші.

До війни у складі ЗСУ знаходилось приблизно 120 одиниць 2С6 «Тунгуска» та один ЗРАДн озброєний ЗСУ-23-4 «Шилка», у складі 36-ї бригади берегової оборони ВМС.

Після 2014 року почалось активне формування нових бригад. Чисельність армії збільшилась майже удвічі. Більш сучасного комплексу «Тунгуска» вже не вистачало для нових частин, і в армію почали надходити відремонтовані ЗСУ «Шилка».

Крім того, після серії вибухів на артилерійських складах, гостро постало питання прикриття важливих стаціонарних об’єктів ЗАКами. Головним засобом ППО баз зберігання боєприпасів є зенітні установки ЗУ-23-2, але вони не здатні забезпечити прикриття від сучасних  розвідувально-ударних БПЛА, чи авіаційних засобів ураження, тому можливість прикриття таких об’єктів ЗСУ «Шилка» теж розглядалась.

Роль та місце ЗАК у Збройних силах

В доктрині бойового застосування радянської армії, самохідним ЗАК відводилась роль безпосереднього прикриття танкових та мотострілецьких частин від гелікоптерів та штурмової авіації.

Сучасна російсько-українська війна, показала, що роль ЗАК тільки зростає у сучасному бою. Крім гелікоптерів (які до речі зараз противник не застосовує проти нас), основною  ціллю для ЗАК стали БПЛА.  На початку війни противник застосовував в основному розвідувальні БПЛА – для ведення розвідки, виявлення наших позицій та коригування вогню своєї артилерії.

Зараз БПЛА стають ще більш небезпечними, позаяк в російську армію почали надходити серійні зразки ударних БПЛА  – які самі є носієм озброєння. Окрім того армія стала потребувати значної  кількості ЗАК для захисту важливих стаціонарних об’єктів: арсеналів, баз зберігання озброєння та техніки, військово-морських баз, аеродромів, пунктів управління та т. п. Це означає, що Збройні сили мають гостру потребу у значній кількості сучасних ЗАК.

Стан ЗАК в Збройних силах

Тактико-технічні характеристики ЗАК «Шилка» та «Тунгуска», які перебувають на озброєнні Збройних сил, вже не відповідають вимогам сучасності. Головною проблемою є низька дальність стрільби ЗСУ «Шилка» – до 2,5 км, що не дозволяє досягати навіть розвідувальні БПЛА противника. У «Тунгуски» дальність стрільби гарматами дещо вища – до 4 км, і  є можливість застосовувати зенітні ракети  – до 8 км.

Обидва комплекси мають застарілі засоби виявлення та наведення. Наприклад ЗСУ «Шилка» розроблена ще на початку 60-х років, і відповідно її РЛС це технічний рівень півстолітньої давності.

Крім моральної застарілості комплексів, проблемою є їх технічний стан. «Шилки» до війни майже всі перебували на базах зберігання, де стояли просто неба і не обслуговувались. У «Тунгусок» давно вийшли строки придатності зенітних ракет. Гусеничні шасі цих ЗАК через свій вік постійно виходять з ладу, а знайти для них запасні, частина з яких виготовлялась в Росії, є проблемою. Вкрай незадовільний технічний стан не дозволяє підтримувати штатну чисельність ЗАК у боєготовому стані.

По відгукам з військ, ЗАК «Тунгуска» ще може виконувати функції за призначенням, тоді як «Шилка» може робити це лише частково і за сприятливих умов (наприклад, коли ворожий БПЛА залетить занадто близько в зону її ураження). Нерідко «Шилку» використовували як засіб вогневої підтримки, для ведення вогню  по наземним цілям:

https://www.youtube.com/watch?v=4mYeSa9ioMc

Варіанти переозброєння ЗАК у Збройних силах?

Для вирішення задачі прикриття ближньої зони ППО ЗАК-ами, існує декілька напрямів її вирішення:

-Модернізація існуючих ЗАК. Цей варіант найменш фінансово затратний, але має багато критичних недоліків. Український ОПК пропонує різні варіанти модернізації ЗАК.

Наприклад ДКР «Рокач» – проект модернізації ЗСУ «Шилка» до рівня ЗСУ-23-4МА1. Цей проект передбачає  «цифровізацію» комплексу: встановлення нової трьох координатної цифрової РЛС з ЦАР (цифровою антенною решіткою); оптико-електронного спостережного модуля (з телевізійним та тепловізійним каналом). Комплекс обладнується новою апаратурою зв’язку та навігаційною системою. Також на комплекс може бути встановлено блок ПЗРК – що перетворює його у зенітний ракетно-артилерійський комплекс.

Виконавець проекту «Рокач» розробив три варіанти модернізації цієї ЗСУ:

• ЗСУ-23-4МА1 – базовий варіант з новою РЛС,
• ЗСУ-23-4МА2 – варіант з новою РЛС та оптико-локаційною станцією;
• ЗСУ-23-4МА3 – варіант з новою РЛС, оптико-локаційною станцією та блоком ПЗРК

Такий варіант модернізації суттєво підвищує можливості комплексу щодо виявлення та супроводження цілі. Але головний недолік «Шилки» – малу дальність стрільби, не вирішує.

Підняти дальність ураження цілі можна було б за рахунок модулю ПЗРК, але старі радянські ПЗРК мають також недостатню дальність, і строки їх технічної придатності вже минули. Новий перспективний український ПЗРК «БАРС» лише в стадії проекту, кошти на завершення його розробки не виділяються.

Що стосується модернізації ЗРАк «Тунгуска», то такі роботи проводить ТОВ “Оборонні технології”, але проект модернізації цієї компанії стосується в основному заміні аналогової електроніки на сучасну елементу базу. І не  включає модернізацію чи ремонт ракет та заміну РЛС. Артчастина також залишаться старою.  Використовуючи нову РЛС та оптико-локаційну станцію можна суттєво підвищити бойові характеристики  ЗРАК «Тунгуска». На комплексі можливо замінити і штатні ракети 9М311 на ракети типу РК-10 КБ Луч, які пропонуються для модернізації ракетного комплексу «Стрела-10».

Проте всі ці варіанти модернізації двох ЗАК не торкаються артилерійської частини. Українські розробники на даний момент не можуть запропонувати варіант заміни артилерійського озброєння для ЗАК – зі збільшеним калібром та використанням програмованого боєприпасу (це є обов’язковим елементом сучасного ЗАК).

Отже варіант модернізації наявних у ЗСУ ЗАКів, суттєво не підвищить їх бойові характеристики, і не вирішить проблему технічного зносу шасі.

– Закупівля ЗАК іноземного виробництва. Цей варіант також має як свої недоліки, так і переваги. До переваг можна віднести те, що наші Збройні сили можуть швидко отримати сучасний ЗАК з перевіреними бойовими характеристиками. А такі комплекси нам потрібні «на вчора».

Наприклад одним з варіантів іноземного ЗАК для закупівлі нашими Збройними силами, розглядають  турецький комплекс Korkut. Це ЗАК озброєний  35-мм гарматою (ліцензійна версія Oerlikon KDC-02, що виготовляється турецькою компанією МКЕК). Дальність дії – 4 км, швидкість – до 1100 пострілів на хвилину.

Korkut відповідає сучасним вимогам до ЗАК, головною ознакою яких є використання боєприпасів з програмованим підривом Air Burst (ATOM).

Цей ЗАК має автоматичний безстрічковий механізм подачі боєприпасів (ALAFM), який дає можливість одночасного завантаження в магазин різних типів боєприпасів і можливість зміни типу боєприпасів за короткий час – менш як за 15 секунд.

Korkut досить непоганий ЗАК для нашої армії, він сучасний, має нижчу ціну у порівнянні з західноєвропейськими аналогами. Також турецька сторона не ставить політичних перепон Україні для закупівлі їх озброєння.

Ще однією перевагою є модульність  їхнього ЗАК. Бойовий модуль ЗАК Korkut існує і у морському варіанті (Korkut-D):

Саме цей модуль зображений на малюнку турецького корвету «ADA», який будується для наших ВМС. Використання уніфікованого бойового модуля ЗАК для ВМС , сухопутних військ та інших військових формувань, був би гарним прикладом уніфікації озброєння, і полегшив би логістику.

Світовий ринок ЗАК дуже об’ємний, і при виборі варіанту закупівлі іноземного комплексу, необхідно провести дослідження та оцінку різних виробників.

Проте у варіанта закупівлі іноземного ЗАК є і свої недоліки. Це дві основні проблеми, які виникають при закупівлі майже всіх зразків іноземної техніки: через брак фінансових ресурсів, Україна може закуповувати іноземні зразки озброєння лише малими партіями, а з цього витікає друга проблема – розуніфікація і логістичне забезпечення зразків озброєння, які експлуатуються в малій чисельності (наприклад, введення в експлуатацію ще одного типу шасі та нового калібру боєприпасів).

Що до чисельності потреби ЗАК для ЗСУ, то вона приблизно становить 200-300 одиниць. Можливо навіть більше, враховуючи інші військові формування – НГУ,  та склади боєприпасів. Якщо буде прийняте рішення  про введення ЗАК у склад ЗРАДн С-300, то це створить додаткову потребу приблизно 60-100  ЗАК для Повітряних сил України.

В російській армії, приблизно з 2010 року, ЗРАК типу «Панцирь-С» вводиться до складу ЗРДн С-300/С-400 полків і бригад Повітряно-космічних сил, для безпосереднього прикриття комплексів ЗРК великого радіусу дії. Прикриття ЗРК середнього/великого радіусу, стало особливо актуальним після останньої Азербайджансько-Вірменської війни за Нагірний Карабах,  де ці комплекси показали свою вразливість від дії  ударних БПЛА та баражуючи боєприпасів.

На відео – знищення баражуючим боєприпасом IAI Harop пускової установки С-300 вірменської армії:

Розробка українського ЗАК

Третім варіантом вирішення проблеми застарілих зенітних артилерійських комплексів – є створення власного ЗАК.

Як не дивно, український ОПК має значний потенціал для створення вітчизняного ЗАК.

Низка українських НДІ та  підприємств виробників, ще у радянські часи брала участь у створенні морських систем ЗАК, та систем управління вогнем для них. Потужний потенціал зберігся і у напрямку створення РЛС.

Наприклад, на початку 90-х років київський НДІ «Квант», спільно з низкою інших організацій, розробив проект самохідного зенітного ракетно-артилерійського комплексу «Пернач».

В ранньому варіанті ЗРАК «Пернач» пропонувалось використання  57-мм  зенітної гармати, створеної на базі радянської гармати АЗП-57 (С-60). Крім артилерійського озброєння, комплекс мав бути оснащений і чотирма зенітними ракетами, згодом у проекті ввели вісім ракет.

Комплекс оснащувався двома РЛС та оптико-електронною системою управління вогнем.

Пізніше проект був удосконалений – пропоноване озброєння замінили на дві спарені 40-мм автоматичні гармати. Проект з новим озброєнням отримав назву «Кентавр». Базою для ЗРАК було обрано шасі перспективного танку ХКБМ (ДКР Молот/Боксер).

ЗРАК «Пернач/Кентавр» розроблявся як міжвидовий комплекс – для наземних підрозділів (на різних типах шасі), і для морських платформ. Через відсутність фінансування проект не вийшов на стадію створення дослідного зразка.

Більш сучасним  ЗАК міг стати проект мобільного комплексу протидії тактичним БПЛА (МКП БПЛА) від  КБ “Південне”:

МКП БПЛА складався з мобільного ЗАК і мобільної станції  РЕБ. Для цього ЗАК планувалось використати 35-мм бойовий модуль Oerlikon фірми Rheinmetall Air Defence. Проект публічно був продемонстрований в 2016 році, на виставці “Зброя та безпека”. В 2019  КБ Південне  встигло розробити технічний проект комплексу, а ЦНДІ ОВТ  розробило тактико-технічне завдання для комплексу(2019 рік). Далі виникли проблеми з відповідними структурами армії  (МО та ГШ): не була  призначена комісія  по захисту технічного проекту  МКП БПЛА КБ Південне. Без захисту цього проекту неможливо було отримати фінансування наступних етапів ДКР, у тому числі і закупівлю модуля Rheinmetall. На початку 2019 року представники фірми Rheinmetall Air Defence, повідомили КБ Південне про неможливість продажу вказаного вище зразка озброєння Україні. Проте вже восени 2019 року, швейцарська фірма змінила свою позицію і заявила про готовність до поставок, попередньо домовившись провести перемовини з цього питання в кінці року, при участі ДП Укроборонсервіс. Запланована зустріч так і не відбулась.

Більш детальної інформації про проект наразі немає. Якою мала бути система управління вогнем? Чи могла вона бути українською (наприклад того ж НДІ Квант). Які характеристики комплексу РЕБ? Яка частка локалізації розглядалась в Україні?

У звіті Державної аудиторської служби про діяльність НДІ Квант є згадка про роботи по темі МКП БПЛА:

Розробка комплексу залишилась на стадії технічного проекту. Як можна припустити, ні МО ні КБ Південне не проявляють зацікавленість у цьому проекті.

Розробка вітчизняного ЗАК/ЗРАК також має як негативні, так і позитивні сторони.

До головних проблем при розробці власного комплексу можна віднести «ризики кінцевого результату» – купуючи іноземний комплекс, армія отримує готовий і перевірений продукт. А вкладаючи кошти в ДКР, отримує невизначені  строки виконання робіт, і невизначений кінцевий результат. Негативний приклад можна побачити на досі не введеному в бойовий склад ВМС  ДШК «Кентавр».

А навіть коли складові комплексу вже відпрацьовані, і кінцевий продукт має мати гарні характеристики, мінусом власних проектів є значний час який необхідний для розробки цього  комплексу. Наприклад для розробки проекту модернізації танка Т-64 (ДКР “Краб”), ХКБМ озвучило строки в п’ять років, це дуже довгий час. Зброя армії потрібна вже сьогодні, часу чекати завершення проектування нема.

Серед технічних проблем, найбільш складною є задача створення власних автоматичних гармат з  можливістю використання боєприпасів з програмованим підривом. І освоєння випуск таких боєприпасів. Ця задача вимагає значного фінансування, і багато часу для створення такого зразку.

Іншою проблемою  є  шасі для власного ЗАК – створення ЗАК використовуючи старі шасі типу ГМ (шасі Шилки та Тунгуски) призведе до повторення застарілих проблем, новий ЗАК може бути не боєготовим, оскільки більшість шасі будуть технічно несправними, і часто виходити з ладу через зношеність. Також новий бойовий модуль ЗАК може бути занадто важким для старого шасі. А серійного виробництва важкого та середнього гусеничного шасі українські підприємства ще не освоїли.

Позитивних чинників в розробці власного ЗАК є значно більше:

По-перше, вкладені кошти у розробку і виробництво, залишаються в бюджеті України;

По-друге, вкладені кошти сприяють збереженню, оновленню та розвитку виробничої бази, створюють нові наукові розробки (які будуть використані у інших системах озброєння);

По-третє, наш ОПК вже має проект ЗРАК «Пернач/Кентавр», його непотрібно розробляти з нуля, а лише розробити  ті складові, які Україна зараз не виготовляє сама (зенітні гармати з боєприпасами програмованого підриву, шасі то що);

По-четверте, загальна потреба Збройних сил у ЗАК приблизно 200-300 (можливо і більше), + морські платформи. Така потреба є економічно обґрунтованою для  створення такого комплексу з нуля;

П’яте,  на сьогоднішній день український ОПК вже має готові РЛС та оптико-електронні станції (з тепловізійним каналом) для створення власного ЗАК. І також має профільний НДІ Квант, який має напрацювання по  системам управління вогнем для морського озброєння та ЗАК.

Вирішення проблеми створення  зенітних автоматичних гармат з можливістю використовувати боєприпаси з програмованим підривом – можна вирішити придбавши ліцензію

У якості базового шасі для вітчизняного ЗАК можна використати базу вантажного автомобіля TATRA, який розглядається як базовий автомобіль для ЗСУ, і на базі якого розглядають створення низки ракетних комплексів, та спеціальних шасі. Базу TATRA можна використовувати як у броньованому так і у неброньованому варіанті.

Для створення нового ЗАК можна використати шасі ТАТРА, з низько профільною броньованою кабіною і заднім розташуванням двигуна. Таке шасі може бути уніфіковане з колісною САУ “Дана”, яку планувалось закупити для ЗСУ:

Іншим варіантом шасі для нового ЗАК може бути базове шасі ТАТРА 8х8, з броньованою кабіною. Перевагою такого шасі є нижча ціна у порівнянні з гусеничними, уніфікація з іншими зразками озброєння, і доступність шасі у серійному виробництві:

Висновок

Українська армія має нагальну потребу в оновленні застарілих зенітних артилерійських комплексів. ЗАК Шилка навіть після проведення модернізації за програмою «Рокач» не зможе знищувати  наявні БПЛА противника на дальності більше 2,5 км. ЗРАК Тунгуска після проведення глибокої модернізації (проект якої ще необхідно розробити), зможе тільки частково виконувати завдання з протидії наявним БПЛА противника у ближній зоні, і зможе перебувати на озброєнні ще певний час.

Враховуючи постійне збільшення штатної чисельності БПЛА у різних родах військ ЗС Росії, а також надходження на озброєння серійних зразків ударних/розвідувально-ударних БПЛА – необхідність у сучасному ЗАК у Збройних силах України буде збільшуватись.

Для переозброєння підрозділів ЗСУ на новий ЗАК, необхідно провести вивчення наявного ринку зенітних артилерійських комплексів, та порівняти наявні пропозиції для України.

Аналізуючи варіанти оновлення ЗАК для української армії шляхом модернізації наявних ЗАК, закупівлі іноземних ЗАК та розробка вітчизняного ЗАК, можна зробити висновок, що:

оптимальним варіантом для Збройних сил буде модернізація наявних ЗРАК Тунгуска, та паралельне  фінансування розробки вітчизняного, міжвидового, зенітного ракетно-артилерійського комплексу, на основі напрацювань по проекту «Пернач/Кентавр», проекту ЗАК КБ Південного, створених елементів у рамках ДКР “Рокач”.

Розробка власного ЗАК буде економічно обґрунтованою, враховуючи значну потребу у таких комплексах – 200-300 (400) одиниць.

Виготовлення зенітної автоматичної гармати, з можливістю використовувати боєприпаси з програмованим підривом, доцільно організувати за ліцензією, яку слід придбати на відкритому конкурсі.

У якості шасі, на першому етапі, доцільно обрати шасі автомобіля TATRA, що розглядається як базовий автомобіль для ЗСУ. В подальшому, при освоєнні підприємствами ОПК серійного виготовлення важкого та середнього гусеничного шасі (на базі шасі БМ Оплот та БМП-У), виготовляти комплекс на їх базі. Для морських платформ розробити відповідний варіант бойового модуля ЗРАК.

Автор: MARINER