Автор: Олександр Легкий

Вашій увазі подається матеріал який, як на мою думку, є дуже важливим для подальшої воєнно-історичної роботи, в тому числі підготовки до видання сучасних збірників і підручників з історії розвитку наших Військово-Морських Сил. Питання “Запобігання фальсифікації історичного розвитку сучасних Військово-Морських Сил Збройних Сил України”, спрямоване на протидію інформаційній війні з боку ворога проти наших вітчизняних Військово-Морських Сил, тобто проти нас з Вами та проти України в цілому.

Одразу зазначимо, що в штабі та управліннях Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України немає спеціальних відділів воєнної історії, та й спеціалістів воєнних істориків теж немає, але той, хто поважає наші ВМС, той і їх правдиву історію вивчає.

Отже щодо “Запобігання фальсифікаціям…”.

Академічний тлумачний словник української мови (прим. – Словник української мови: в 11 томах. – Том 3, 1972. – Стор. 267) визначає зміст слова “Запобігання” в декількох значеннях, а саме: “Не допускати, заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане”. Саме це значення ми і застосовуємо в наративі розгляду питання, яке зазначене в темі.

Ні в жодному разу ми не застосовуємо поняття “Запобігання” в іншому  (другому) значенні, а саме: “Догоджати кому-небудь, підлещуватися до когось, домагаючись прихильності, заступництва тощо”, наприклад:  “Бігає, запобігає, улещує… з метою якогось позитивного результату для себе і так далі”.

Фальсифікація (підробка, імітація) – це умисне викривлення або ж неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів. Фальсифікація  історії (або переписування історії, псевдо історія) – свідоме перекручування історичних подій. Приклади історичних фальсифікацій відомі ще з часів Стародавнього Єгипту.

Автори історичних фальсифікацій, свідомо або несвідомо, можуть взагалі не зазначати джерела тих чи інших своїх стверджень або посилатися на неіснуючі видання або явно не належать до первинних джерел (зазвичай публіцистичні), в яких ці “факти” були вперше озвучені.

В цьому випадку правильніше говорити не стільки про фальсифікації (підробка відомого), скільки про міфотворчість (дописування невідомого). Найбільш тонким способом фальсифікації є підробка первинних джерел (“сенсаційні” історичні відкриття, раніше “невідомі” і “недруковані” літописні матеріали, мемуари, щоденники і т.д.). В цьому випадку для спростування неправдивих даних необхідна спеціальна експертиза, яка дуже часто самими авторами і/або їхніми симпатиками (покровителями) не проводиться взагалі, або також фальсифікується.

З фальсифікацією історії аж ніяк не слід змішувати сюжети, які поширилися нині (в науково-фантастичних, а більше фентезійних творах), які побудовані на переписуванні історії, вони зустрічаються настільки часто, що вже виділяються в окремий піджанр, так званої “Альтернативної історії”. “Альтернативні” підходи нині завойовують визнання і власне в науці.

Слід зазначити, що останнім часом за цей підхід вхопилися і фальсифікатори – представники лженауки, які проголошують “багатоваріантність” історії і на цій підставі видають свої “альтернативні” побудови за один з “варіантів”, нібито цілком рівноправний з “офіційною”, тобто науковою версією справжньої історії.

У воєнній історії історичні фальсифікації – це елемент відвертої інформаційної війни, якій ми повинні протистояти вміло і достойно!

Як всім відомо, інформаційна війна (англ. – Information War) – це використання і управління інформацією з метою набуття конкурентоздатної переваги над противником і перш за все, це маніпулювання інформацією, якій довіряє об’єкт, без відома об’єкта, щоб об’єкт сприймав рішення проти своїх інтересів, але в інтересах того, хто веде інформаційну війну. Як наслідок, чіткої межі, коли починається інформаційна війна, наскільки вона сильна або руйнівна і коли закінчується – немає.

Інформаційна війна може включати в себе:

• збір тактичної інформації;
• гарантування безпеки власних інформаційних ресурсів;
• поширення пропаганди або дезінформації з метою деморалізації війська та населення ворога;
• підрив якості інформації супротивника і попередження можливості збору інформації супротивником.

Звичайно, питання інформаційної війни можливо розглянути більш детально, в тому числі на визначеннях і оцінках, які надають світові дослідники, наприклад, Герберт Маршал Маклуен, але зупинятися глибоко на теорії ми не будемо.

Від часу проголошення Української Незалежності, Російська Федерація (далі – РФ) веде постійну інформаційну війну проти України. На думку деяких оглядачів, та на нашу власну в тому числі, від початку здійснення агресії, російська пропаганда набула форм геббельсівської пропаганди часів Другої світової війни. Пропаганда війни у РФ розгорнута на всіх рівнях суспільства.

Російська пропаганда ефективно скористалась новими каналами для поширення своєї інформації при анексії Криму в 2014 році та під час війни на сході України, інтервенції до Сирії та протистоянні з країнами-членами НАТО. Російська пропаганда дуже інтенсивна та поширюється багатьма каналами і відірвана від реальності, розповсюджуючи від напівправди – до неприхованої неправди (“фейку”).

Ключовими завданнями цієї спецоперації, яка продовжується та нарощується, є:

деморалізація населення України;

деморалізація особового складу Збройних Сил України та силових відомств, а також спонукування їх до державної зради й переходу на бік сторони супротивника;

формування у громадян Росії та України викривленого “медіа бачення” подій, що відбуваються, а не їх дійсних передумов, причин та наслідків;

створення вигляду масової підтримки дій РФ з боку населення, особливо  південно-східних районів України;

психологічна підтримка прихильників з числа громадян України радикального зближення українського та російського народів, не зважаючи на агресію Російської Федерації.

Більш за все, ми рухаємося вірним шляхом, відновлюємо боєготовність наших Військово-Морських Сил, нарощуємо бойовий склад надводних кораблів, катерів та суден. Тільки в 2019 році Військово-Морські Сили Збройних Сил України поповнилися броньованими десантно-штурмовими катерами проекту 58503 “Кентаври-ЛК”, патрульними катерами типу “Айленд”, середнім розвідувальним кораблем проекту 502 ЭМ “Лагуна”, багатоцільовим аварійно-рятувальним кораблем проекту 2262 “Олександр Охріменко”, очікуємо майбутні швидкохідні ракетні катери проекту 58260 “Лані” та багато чого іншого. Ми уніфікуємо та стандартизуємо складові органів управління, впевнено розгортаємо потужну наземну берегову складову ВМС, як підрозділи та з’єднання морської піхоти, так і берегову артилерію та ракетні комплекси, як то протикорабельні ракетні комплекси   Р-360 “Нептун” або ж перспективні берегові  рухомі  артилерійські комплекси.

Все це не подобається нашому ворогові, яким є наш східний сусід та який не тільки дистанційно спостерігає за нами, а й вистежує все, що відбувається тут, за допомогою своєї розвідки або прихованих представників так званої “5-ї колони”, яка нажаль ще існує  та діє поряд з нами.

Нам, військовослужбовцям та вченим, які допущені до вивчення деяких матеріалів, в яких ворог ганьбить та принижує все, що зв’язано з нашими українськими Військово-Морськими Силами, чітко проглядається лінія, що вони просто кусають лікті від наших здобутків, тому і застосовують та розповсюджують, як елемент інформаційної війни, різноманітні фальсифікації нашої воєнної історії.

Що ж застосовує ворог проти нас? Сьогодні ми покажемо Вам те, що ворог застосовує проти нас.

В останній час, до нас почали надходити фактично провокаційні витвори російських авторів, які за своєю суттю і є реальною інформаційною зброєю проти нас і наших Військово-Морських Сил.

Приведемо два приклади (в тому числі і найсвіжіші, які з’явилися в 2019 році).

1. Видання РФ 2015 року (прим. – в пам’ять Бузини) “Бог Нептун не любит Украину” (видавництво “Віче”, Москва, обсягом – 207 стор.), за авторства так званого російського письменника-“мариніста”, секретаря Союзу письменників Росії, капітана 1-го рангу Володимира Шигіна, де він говорить в передмові, що видання присвячене темі зародження, існування та безславного кінця Військово-Морських Сил нинішньої України.

“Найкращими” виразами в цій писанині стали (прим. – подається мовою оригіналу): “предательство украинской элиты… деградация армии и Военно-морского флота… превращение украинского демократического государства в профашистско-нацистскую диктатуру… пелена фашистского морока… Президент публично выкрикивает фашистские приветствия, а офицеры и матросы ВМСУ дружно отвечают таким же фашистским приветствием… вскоре мы узнаем, что в ВМСУ, вместо старого приветствия с прикладыванием ладони к козырьку фуражки, лихо вскидывают вверх правую руку, а униатские попы уже не крестят, а осеняют верную им военно-морскую паству фашистской свастикой…”.

2. Інший примірник друкованої ворожої продукції під назвою “Спецоперация Крым 2014” авторства Віктора Баранця, видання 2019 року, (обсягом вже – 460 стор. і тиражем 3000 прим.), перейшла всі межі дозволеного і спрямована на пряму деморалізацію особового складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Тут автор так розійшовся в 45 Розділах (рос. – Главах), із застосуванням нелінійного (паралельного) сюжету, почав своє оповідання від зображення Спаської вежі Кремля на всю сторінку та Путіна за своїм робочим столом, а завершив… смакуванням в деталях постільної сцени (стор. 440 – 441) поміж якимось Михайлом Любецьким з колишньою дружиною офіцера ВМС ЗС України, якому вона розповідає (прим. – подається мовою оригіналу): “…перебежал с Черноморского флота на украинскую сторону из Севастополя в Николаев, а тепер звонит и говорит, что будет проситься на наш флот. Да кто ж его предателя тепер сюда на службу возьмет?”.

Більш того, зазначені опуси, чіпляють в тій або іншій формі наших діючих і колишніх командирів (начальників) Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Автори не приховують своєї ненависті та застосовують відповідні епітети і обговорення діяльності посадових осіб сучасних українських ВМС, наприклад, в першому “Бог Нептун не любить Україну” віце-адмірала Тарасова А.А. згадують – 8 раз, контр-адмірала Тарана Д.Г. – 6 раз, а колишнього командувача віце-адмірала Гайдука С.А. – … аж 55 разів. В “Спецоперації Крим 2014” вони пройшлися, напевно, по всіх, кого вони знали та пам’ятають, спам’ятали навіть контр-адмірала Неїжпапу О.Л. та капітана 1 рангу Гончаренка П.Д.!

Ось так, ворог нервує… Значить ми – на вірному шляху і вони вже кусають собі лікті, як би нам нашкодити та насолити, або хоч кого-небудь зачепити або повернути назад до Криму.

Як же ми повинні відреагувати на подібні вкиди? Ми довго думали над цим… Написати аналогічне розширене оповідання, тільки про них і в більш в густих фарбах? Ми довго думали над цим… І, напевно, прийшли до висновку, що нам потрібно піти іншим, цілком цивілізованим та європейським шляхом, але нанести агресору не менший за своєю силою удар.

Враховуючи те, що ми стали більш сильними, організованими та патріотичними, нам вже час починати вести в міру агресивну політику відносно загарбницьких планів та дій нашого східного сусіда.

При цьому ми не повинні забувати морські закони та створювати оборону з моря на прикладі військово-морських сил провідних країн світу, які мають вихід до морів та океанів. Ми також повинні пам’ятати, про що нас постійно попереджають наші західні друзі!

“Для НАТО і наших країн-партнерів, як Грузія і Україна, щоб протистояти тому, що робить Росія, необхідно створити наш власний A2/AD (Anti Access/Area Denial)”, захисну сферу з використанням морських і наземних систем, які допоможуть захистити в першу чергу Румунію і не дати ВМФ Росії заблокувати, наприклад, Одесу. А це, на мій погляд, може статися…” (Бен Ходжес, генерал-лейтенант, командувач Сухопутними військами США в Європі, 26.03.2019)

Більш того, майже кожну свою доповідь або виступ (за нагоди) я наводжу приклад власноствореного суб’єктивного образу об’єктивного зв’язку між предметами і явищами в одному асоціативному ряді, уявно заміняючи США на Україну у викладі  Doctrine in Naval  Forse. United States Navy. 2018, тобто: “Військово-морські сили Сполучених Штатів Америки (асоціація – ВМС ЗС України) не признають переваги над собою в здатності ходити по морю і стріляти. Якщо більше не потребується від флоту наших кораблів, ми спокійно спираємося на ствердження, що ми готові до війни на морі і до ворога  ким би він не був…”.

Отже, якраз у викладі сучасної воєнної історії Військово-Морських Сил, який зараз подається нами в науково-популярній формі, який буде зрозумілий широкому загалові, необхідно розглянути наступні об’єктивні закономірності:

1. Повністю відійти від застосування поняття так званого явища “розподілу флоту” та ролі РФ, якій ми мовби повинні бути вдячні за їх “волю та поблажливість”, а обмежитися тільки визначенням: “Військово-Морські Сили Збройних Сил України були створені (вказати дату) та укомплектовані (зазначити комплектність)”;
2. Виходячи з існуючого порядку щодо присвоєння військовим кораблям, катерам та суднам назв міст України, розпочати присвоєння їм назв міст Криму, наприклад “Євпаторія”, “Саки”, “Білогірськ”,  “Судак”, “Алупка”, “Балаклава”, “Керч” та інших, а також відомих географічних місць Криму, наприклад “Айя ”, “Бельбек”, “Роман-Кош”, “Біла Скеля” або інші.

По-перше, це зайвий раз вкаже агресору, що Крим – це Україна і ми про це пам’ятаємо, по-друге – внесе загальне занепокоєння у ворога щодо набуття нами сили та майбутніми намірами щодо звільнення наших земель, по-третє (головне) – особовий склад зазначених кораблів, катерів (особливо десантно-штурмових) буде, як найвище вмотивований щодо виконання бойового завдання зі звільнення міст, назву яких носять їх рідні кораблі та катери (судна).

Відповідно буде й мінус – нові кораблі, катери та судна шефської матеріальної допомоги з міст Криму, до свого визволення від окупантів, з боку територіальних громад, мати не будуть, але ми якось справимося, чи не так?

3. Зважаючи на те, що згідно класичного визначення: “Військовий флот – це оперативно-стратегічне (або оперативне) об’єднання військово-морських сил держави, яке призначене для ведення військових дій та операцій на океанському (морському) театрі воєнних дій”, а ЧФ РФ в останні 15 – 20 років здійснює тільки поодинокі та підступні за своїм змістом акції залякування та озброєні провокації проти країн-сусідів, як то Грузії, України, або Сирії, тобто за своїм станом, він не здатний вести дії відповідно свого призначення та назви “флот” – тому в текстах науково-популярних видань з військової історії необхідно максимально прибрати поняття “Чорноморський флот” (ЧФ) та в подальшому менше його застосовувати у вітчизняних друкованих виданнях з воєнної історії України та призначених для широкого загалу читачів.

Як варіант, в текстах науково-популярних видань з військової історії, я пропоную замість поняття “Чорноморський флот” (ЧФ) впровадити та активно застосовувати поняття “Чорноморська умовна морська армада” (скороченою абревіатурою – ЧУМА).

Історично, поняття “Армада” – цілком підходить до нової назви морського угрупування східного агресора!

Свого часу велика і славна та непереможна іспанська Армада (ісп. –Armada invencible), яка була зібрана королем Іспанії Філіпом ІІ для розгрому англійського флоту і завоювання Англії під час англо-іспанської війни (1587 – 1604). Відпливши з Лісабону в 1588 році під командуванням Алонсо Переса де Гусмана, іспанська армада поблизу Ла-Маншу отримали від Англії повний розгром. Безперечно, що доклав свою силу і шторм, але в результаті боїв – зі 130 бойових одиниць іспанської армади додому повернулося тільки 65 (за іншими даними – 67) кораблів, і всього лише – 25 % особового складу.

Думаю, що саме така наша відповідь ворогові на його останні закиди до наших Військово-Морських Сил, цілком перебуває в площині відношення українців до будь-якого зовнішнього ворога та художньо-стильовому напрямку відповіді Запорозьких козаків османському султану Мехмеду IV у 1676 році, але безперечно, в більш сучасному і більш витонченому вигляді.

м. Одеса

24.10.2019