Як боряться з дезертирством в Ізраїлі

Торкаючись теми дезертирства в Ізраїлі, варто почати з розповіді про саму Армію оборони Ізраїлю. Це велика призовна армія, де служить близько 170 тисяч осіб у регулярних військах і ще близько пів мільйона — в активному резерві. Така чисельність припадає на трохи більше ніж сім мільйонів єврейського населення Ізраїлю. Так, часто наводять цифру у десять мільйонів населення, але йдеться про всіх ізраїльтян — євреїв і арабів. При цьому араби звільнені від служби, воїнський обов’язок поширюється лише на євреїв, хоча араби можуть піти служити добровільно.

Щороку армію проводить кілька хвиль призову для вісімнадцятирічних, коли держава забирає молодих громадян на кілька років служби. Такий порядок, за якого служба є обов’язковою для всіх, а не добровільною, як і в будь-якій масовій армії, призводить до явища дезертирства.

У середньому йдеться про тисячі дезертирів, які щороку потрапляють до в’язниць. У рік до військової в’язниці Армії оборони Ізраїлю потрапляє близько 10 000 солдатів, їх близько 4 000 — за дезертирство. Ще близько тисячі – за самоволку. Причому переважна більшість – це чоловіки, близько 90% засуджених. Тюремний термін для дезертирів становить від місяця до трьох років і не зараховується як служба. Тобто якщо солдат повинен служити три роки і відсидів у в’язниці півроку, він все одно зобов’язаний відслужити весь термін.

Це досить сильний чинник проти дезертирства, оскільки краще відсидіти штабним писарем три роки, ніж відсидіти штабним писарем три роки та ще півроку у в’язниці плюс отримати клеймо кримінального минулого на все життя. Після військової в’язниці частина засуджених за дезертирство отримує і кримінальну статтю в поліції про судимість, що ускладнює подальше життя громадянина.

Солдат вважається дезертиром автоматично після 21 дня з того моменту, як він пішов у самоволку, і його справа передається до спеціального відділу дезертирів у військах, які відповідають за людські ресурси, та у військову поліцію. Поки солдат значиться в самоволці, обов’язок і відповідальність командира повернути його в частину. Покарання за самоволку може сягати одного місяця в’язниці чи інших дисциплінарних санкцій: догани, штрафи, позбавлення відпусток тощо.

Після того як пройшов 21 день, і на солдата, що пішов у самоволку, накладається статус дезертира, за кожен день дезертирства йому нараховується три дні в’язниці. Тобто чим довше солдат перебуває в бігах, тим довше він сидітиме потім. І хоча реальний термін для дезертирів ніколи не перевищує трьох років, законодавча база теоретично дозволяє за дезертирство позбавити волі до 15 років — якщо йдеться про складний або особливий випадок.

За дезертиром полює військова поліція Ізраїлю, створена в 1948 році, одночасно з армією, яка є розгалуженою і великою військовою структурою з великими повноваженнями. Військова поліція АОІ відповідає за дотримання дисципліни в армії, проведення церемоній, охорону тилових об’єктів, розслідування випадків ДТП в армії, правопорушень серед військових і т. д. У разі великої війни вона також відповідає за військовополонених, а якщо війна відбувається на території самого Ізраїлю, то бійці військової поліції беруть участь у бойових діях як легка піхота. Військова поліція навіть має власний меморіал на згадку про своїх загиблих.

Полювання ведеться шляхом розслідування, яке веде військова поліція. Це стосується всього, аж до моніторингу банківських рахунків дезертира та виїзду для затримання втікача. Для упіймання та транспортування існують спеціальні мінібуси, призначені саме для перевезення дезертирів. Мета військової поліції — привезти втікача, щоб він постав перед військовим трибуналом.

Необхідно розуміти, що дезертирство як явище — це невід’ємна частина будь-яких армій за будь-яких часів, і лише суворе й неминуче покарання може зупинити солдата від порушення обов’язку. Нагадаю, що у присязі ізраїльський солдат клянеться (на івриті присяга називається клятвою) померти за державу і виконувати накази командирів, якщо це буде потрібно. Тому він не має права залишити своїх побратимів і просто піти з армії.

Важливо, що більшість з цих тисяч спійманих і посаджених у в’язницю дезертирів проводять там лише кілька місяців; мало хто сидить роки. Але через масовість явища всі солдати мають розуміння неминучості: якщо ти втік — тебе шукатимуть, за тобою пошлють військову поліцію, тебе, швидше за все, знайдуть і посадять, а потім тобі все одно доведеться відслужити. Очевидно, що якби ці кілька тисяч дезертирів не відловлювали і не садили у в’язницю, то тенденція до дезертирства ширилася б, оскільки безкарність і потурання призводять лише до розхитування та розширення дезертирства в армії.

Військовий обов’язок тому так і називається – обов’язок, тому що велика призовна армія будується на примусі, а не добровольстві, як будуються невеликі контрактні армії.