Російське ІПСО програло: 97% українців довіряють військовим

На початку повномасштабного вторгнення саме цивільно-військова співпраця стала одним із ключових чинників, які допомогли Україні вистояти. Цей підхід з’явився ще у 2014 році, коли в ЗСУ створили структуру ЦВС за стандартами НАТО. Сьогодні ця взаємодія охоплює все: волонтерські ініціативи, громадські організації, цивільні спільноти й проєкти, які щодня підтримують військових.

Тим часом російське ІПСО активно працює над дискредитацією військових і розділенню українського суспільства на два світи. Але реальність інша — за даними дослідження з цивільно-військового партнерства, російське ІПСО програло і, насправді, українці довіряють та поважають тих, хто на фронті.

• 97% опитаних цивільних українців висловлюють довіру до військових, які перебувають на передовій, а 82% — до тих, хто займає тилові посади.
• Також 90% опитаних українців мають знайомих та друзів на фронті.

Такі дані наводить дослідження, проведене ГО «Спільнота Сталева Ластівка» спільно з Zagoriy Foundation та Соціологічною групою «Рейтинг». Дослідження аналізує, як українці бачать співпрацю між цивільними та військовими. Такий формат партнерства ще недавно був незвичним, а зараз — це нова реальність.

У межах дослідження опитали українців віком 18+ років з усіх регіонів: провели фокус-групи, глибинні інтерв’ю з цивільними та військовими, а також кількісне телефонне опитування на 1600 українців.

Результати схожі й у питанні поваги до військових. Цивільні найбільше поважають тих, хто воює на фронті. На другому місці — військові, які служать у тилу, а найменшу повагу висловлюють представникам ТЦК.

За результатами глибинних інтерв’ю, цивільним українцям важче сприймати теми про війну та військових, ніж у перший рік вторгнення.

Люди частіше помічають втому серед знайомих, як серед цивільних, так і військових. Через це багато хто переходить у «енергозберігаючий» режим: менше залучення в масштабні дії, більше — допомоги тим, кого знають особисто і кому довіряють.

«Я свою справу роблю не через країну. Я роблю свою справу через конкретних людей. І про це кожен ранок говорю своїй команді. Коли ти не докрутив гайку, коли забув промазати болтик, це означає, що десь загинула людина. Якщо ти гарно зробив свою роботу — ти врятував життя. І кожний зібраний дрон — це все врятовані життя конкретних людей», — ділиться один з респондентів дослідження.

Також результати глибинних інтерв’ю цивільних та військових показали, що обидві сторони найбільше бояться самоусунення та байдужості у реаліях війни.

«Найстрашніше — байдужість, вмотивована хибною думкою «то мене не обходе». Хай хтось, тільки не я. Бо мені страшно. Це відмовка, щоб не покинути свою зону умовного комфорту. Бо коли ми закінчимося, російський автомат може націлитись на того, хто ховався», — розповідає військовослужбовець.

Те, що реальність не можна ігнорувати — найбільше розуміють пасіонарні українці віком 18-35 років. Один з респондентів каже: «Це реальна загроза, яку не можна ігнорувати. Це як стояти під вулканом, з якого тече лава і не бачити загрози. І говорити, що це така гарна гора. Але воно ж б’є зараз».

Прочитати повне дослідження можна за посиланням: https://steelswallow.org/