Не знаю, як у інших частинах, а у нас біг на довгі дистанції давно став популярним. Немає кращого випробування морально-вольових якостей, аніж хороша 30-кілометрова пробіжка зі смугою перешкод, переносом носилок з “пораненими” й чотиригодинною боротьбою із внутрішніми демонами – лінню, жалістю та самолюбством. У мене це вже четвертий марш, і я можу точно сказати, що після першого разу довгі дистанції вже ні фіга не лякають. Як правило, фінішують усі на позитиві і стверджують, що можна було б навернути ще десяточку за рідну Бригаду, а головне – ніхто не здається. І хоча право носіння берету вже заслужили, проте щороку всі нашалтовані повторити марш – просто є відчуття колективу, і саме так і повинно бути у новітньому війську.

Леви, що тут казати. Дивіться самі!