Геноцид у Сребрениці та уроки для України

Про жертв геноциду в Сребрениці в українському медіапросторі згадують один раз на рік – і то досить побіжно. Цьогоріч поховання останків 30 загиблих у безпечній зоні Сребрениця, створеній відповідно до резолюції 819 РадБеза ООН, практично не згадували. Уся увага медіа спільноти була прикута до саміту НАТО, тому меморіальні заходи у Сребрениці залишилися поза увагою. Хоча у попередні роки самітів Північноатлантичного альянсу у цей не було, а про геноцид босняків-мусульман у Сребрениці майже не говорили. І це помилка.

Кейс Сребрениці Україні знадобиться. І у тому, як ідентифікувати жертв злочинів кремлівського режиму, як притягувати винних у геноциді до кримінальної відповідальності на міжнародному та національному рівні, як зберігати пам’ять про вбитих. Утім, навіть з огляду на практичну важливість для України та українців ця тема досі залишається невідомою та «нецікавою».

Минулого року Україна подала Меморандум до Міжнародного кримінального суду ООН (МКС), звинувативши рф у геноциді та порушенні Конвенції про геноцид та покарання за нього. Наша держава вимагає відповідальності за скоєнні злочини і відшкодування збитків, спричинених злочином геноциду. Окрім того, Меморандум містить звинувачення на адресу рф щодо поширення «геноцидного» наративу стосовно дій української влади та армії у східних областях (переслідування та знищення російськомовного населення). Нагадаю, що саме цим кремль виправдав початок війни проти України у 2014 р. та «спецоперацію» у лютому 2022 р. Керівництво БіГ у 1993 р. також зверталося до МКС щодо порушення Союзною Республікою Югославія (тоді до її складу входили тільки Сербія та Чорногорія) Конвенції про геноцид. Процес у МКС затягнувся на 14 років.

Судді у заключному рішенні від 26 лютого 2007 р. постановили, що під час війни у БіГ відбувалися масові воєнні злочини, але їх не можна класифікувати як геноцид. Серед аргументів – сербська армія не ставила собі завдання повністю або частково знищити конкретну етнічну групу.

Виключенням судді МКС назвали події липня 1995 р. у Сребрениці. Тут масові вбивства боснійських чоловіків-мусульман кваліфікували як геноцид. Але знов з одним нюансом. Відповідальність за це мали нести високопосадовці Республіки Сербської та Армії Республіки Сербської, а не Сербія. Бо, на думку МКС, не було достатньо доказів, аби підтвердити, що влада у Белграді була причетна до розробки плану щодо знищення мусульман у Сребрениці. Отакі от аргументи. Доказів немає, тому Сербія як держава не понесла покарання за геноцид цивільного населення на території Боснії і Герцеговини.

Аналогічне рішення прийняли і судді МТКЮ, прокурорська служба довго вивчала докази та матеріали, аби підтвердити, що у Сребрениці був вчинений саме геноцид. До відповідальності МТКЮ притягнув тільки окремих осіб, а не Сербію. Різні терміни покарання отримали президент Республіки Сербська Радован Караджич та головнокомандувач Армії Республіки Сербська Ратко Младич (пожиттєві терміни ув’язнення), Радислав Крстич – до 35 років позбавлення волі, Відоє Благоєвич – до 18 років, Драго Ніколич – 35 років, Любомир Боровчанин – до 17 років ув’язнення. У вироках воєнним злочинцям були такі пункти обвинувачень – геноцид, переслідування, цивільного населення та його умисне знищення, депортації, підбурювання до вбивства, злочини проти людства тощо.

У МТКЮ за геноцид судили і Слободана Мілошевича, але остаточний вирок так і не винесли, бо підсудний у березня 2006 р. помер у Гаазькій в’язниці.

Радислав Крстич спочатку був обвинувачений у скоєнні геноциді, але потім вирок переглянули, бо адвокати підсудного звернулися з апеляцією до відповідної інституції МТКЮ. Повторний перегляд справи призвів до того, що з Крстича зняли звинувачення у геноциді, залишивши тільки пункт про причетність в його організації.

У справах проти Ратка Младича та Радована Караджича були два пункти «геноцид» – одне обвинувачення стосувалося геноциду в Сребрениці, інше – геноциду у боснійських муніципалітетах Братунац, Фоча, Ключ, Котор-Варош, Прієдор, Санкські Мост, Власениця, Зворник. Через недостатню кількість доказів та свідків щодо вчинення Армією боснійських сербів геноциду в перерахованих муніципалітетах, цей пункт зі справи проти Младича та Караджича прибрали.

Таким чином, МТКЮ локалізував геноцид у БіГ тільки до Сребрениці. Хоча докази того, що боснійські серби з самого початку мали намір знищити боснійських мусульман як етнос, існують. З перших днів агресії Армія Республіки Сербської за підтримки влади Белграда перейшла до систематичного вбивства боснійського народу, руйнування архітектурних та історичних пам’яток. Зокрема, проводилися масові депортації населення, навмисне руйнування мечетей, бібліотек, пам’яток мусульманської архітектури, зґвалтувань жінок-мусульманок, створення концентраційних таборів, у яких чоловіків та жінок утримували окремо, піддавали знущанням і насиллю. Керівництво Республіки Сербської створили умови, які загрожували фізичному і духовному існуванню босняків як окремого народу.

Одним із прикладів того, що політика Республіки Сербської та Белграду мала спланований характер, є дії боснійських сербів у місті Приєдор. Наприкінці травня 1992 р. вони захопили цей населений пункт та наказали боснякам і хорватам вивісити на оселі білу тканину. Також представники несербського населення мали носити білі пов’язки на руках. Так військовослужбовцям Армії Республіки Сербської було легше ідентифікувати босняків і хорватів, яких невдовзі почали забирати на допити, депортувати у незаконні місця утримання цивільних осіб і концентраційних таборів. Такий самий метод «маркування» використовували усташі та нацисти під час Другої світової війни. Подібну політику боснійські серби реалізовували в інших муніципалітетах Боснії і Герцеговини, які вони захоплювали, відтісняючи урядові боснійські війська.

Тисячі босняків були знищені Армією Республіки Сербської у Вишеграді, Добої, Зворнику, Фочі, Котор Вароші тощо. В цих та інших містах і селах одночасно відбувалися масові етнічні чистки боснійського населення, зґвалтування жінок, депортації цивільних, щоб очистити захоплені території від несербів.

Обов’язковим елементом кампанії геноциду було знищення мечетей, бібліотек, навчальних закладів, мостів, інших об’єктів боснійської культури та історії. Справжньою трагедією для босняків стало знищення 25 серпня 1992 р. Національної і університетської бібліотеки БіГ (Вєчніца або міська ратуша). В будівлю поцілили боснійські серби, війська яких розташовувалися на горах біля Сараєво. Один із снарядів влучив у бібліотеку, почалася пожежа, в якій згоріли унікальні літописи, рідкісні книги, серійні видання. Вєчніцу відбудовувати почали після закінчення війни у БіГ і відкрили тільки у 2014 р.

Зняття відповідальності з Сербії, легалізації сепаратистського державного утворення Республіки Сербської у складі дейтонівської Боснії і Герцеговини сприяли тому, що керівництво цього ентитету та Белград почали заперечувати свою причетність до геноцидної політики проти боснійських мусульман. У Сербії та Республіці Сербській повністю відкидають, що у Сребрениці стався геноцид цивільного населення. Це призвело до того, що серби почали проводити ревізіонізм минулого. Проводилися і проводитися дослідження, здебільшого за підтримки російської академії наук, метою яких є доведення того, що саме серби стали жертвами геноциду з боку босняків та хорватів.

Цей наратив став одним із ключових у російській пропаганді на Балканах, де москва має розгалужену медійну та інформаційну мережу. Відчутна підтримка кремля привела до того, що боснійські серби почали відкрито заявляти про те, що геноцид у Сребрениці – це міф, придуманий босняками та західними партнерами Сараєва. У відповідь на це Високий представник міжнародного співтовариства Валентин Інцко у липні 2021 р. ухвалив Закон про кримінальну відповідальність осіб, які заперечують, схвалюють або виправдовують геноцид, злочини проти людства та воєнні злочини. Відповідні зміни були одразу внесені до Кримінального кодексу БіГ. Дію закону влада Республіки Сербської не визнала, висловивши обурення діями Високого представника. Милорад Додик тоді заявив, що ухвалення закону позбавляє Республіку Сербської необхідності і надалі перебувати у складі БіГ. По суті, з літа 2021 р. у країні почалася чергова політична криза, яка весь час загострюється.

Що ж, Україні є чого повчитися на прикладі Боснії і Герцеговини, аби не допустити у майбутніх судових процесах локалізації геноциду рашистів проти українців тільки до Бучи, Ірпіня, Гостомелю, Ізюму. Варто весь час нагадувати союзникам України, що росія чинить геноцид не проти окремих міст чи селищ, а проти всього українського народу. Бо у світі люблять забувати про такі страшні злочини, згадуючи про них тільки на страшні роковини раз на рік. При цьому політики і дипломати різних країн, правозахисники міжнародних організацій дуже люблять повторювати «Ніколи знову». Виявляється, це просто слова, які босняки та українці чують, але розуміють, що за цими обіцянками нічого не стоїть.