Популярні
Далекобійні наземні протитанкові засоби на сьогодні не є новинкою, але їх активний розвиток відбувся у двох певних таборах, де ракети з дальністю польоту понад 10 км мали використовуватися для знищення колон бронетехніки, надводних плавзасобів, десантних катерів тощо.
Наразі світ знає двох світових лідерів у цій галузі: Ізраїль, де був розроблений далекобійний протитанковий комплекс Spike-NLOS, та Японія, де було створено сімейство далекобійних ракетних систем, як-от Type 96, MMPM та перспективний MPMS Kai.
Першою країною, яка розпочала проводити науково-дослідницькі роботи зі створення далекобійного засобу ураження, став Ізраїль. Країна перебувала у доволі скрутному становищі, оскільки її оточували держави, загальний бронетанковий парк яких був більш як удесятеро більший, ніж в Ізраїлю.
Засіб для оперативного виявлення та знищення ворожої бронетехніки шукала у 1970-х роках компанія Rafael Advanced Defense Systems, щоб розробити протитанкову систему, яка відповідала б технічному завданню військових на основі досвіду, отриманого під час війни Судного дня.
Перспективна система мала дозволити ізраїльській армії знищувати цілі на відстані понад 10 км, забезпечувати надійний зв’язок між ракетою та оператором, а також можливість самостійно обирати та захоплювати цілі під час польоту ракети.
Достеменно невідомо, коли саме була завершена розробка ракети Spike-NLOS, але відповідно до нещодавно опублікованої інформації, ракету офіційно взяли на озброєння Сухопутних сил Ізраїлю у 1981 році.
Після взяття на озброєння ракету використовували ізраїльські підрозділи під час Другої Ліванської війни. Комплекс також застосовувався в операціях «Литий свинець» і «Непорушна скеля», а також у різних інцидентах між ЦАХАЛом і сирійською армією в другому десятилітті 21 століття.
Про те, що ізраїльська армія оснащена далекобійним протитанковим засобом Spike-NLOS, стало відомо лише у 2010 році, коли представники компанії Rafael продемонстрували свій виріб на міжнародній оборонній виставці. Офіційне розсекречення інформації про використання цієї системи ізраїльською армією, а також підрозділу, на озброєнні якого перебував комплекс, відбулося лише у 2011 році.
Spike-NLOS (Non Line Of Sight), абревіатура якого перекладається як «поза межами видимості», має відносно компактні габарити, а при стартовій масі близько 80 кг здатен долати відстань до 32 км, за інформацією представників компанії.
Під час польоту для збільшення дальності та забезпечення можливості оператору здійснювати пошук і націлювання на ворожий об’єкт, середня швидкість становить 130—180 м/с.
Оператор керує ракетою в реальному часі за допомогою відеоканалу, що дозволяє коригувати траєкторію після запуску. Окрім того, система може обирати та захоплювати цілі під час польоту ракети, що забезпечує високу точність ураження.
Керування ракетою здійснюється за допомогою дроту, що забезпечує високу якість зображення, точність управління з мінімальними затримками, а також можливість використання при активній роботі ворожих засобів РЕБ, які не можуть вплинути на систему керування ракетою та завадити передачі даних.
На сьогодні компанія пропонує ракету більшості іноземних потенційних замовників та активно розвивається в межах цієї ж концепції, тільки оновлюючи системи наведення, інерційну систему та ракетний двигун.
Окрім безпосередньо протитанкового потенціалу, ракету замовила британська армія у варіанті з уламково-фугасною бойовою частиною для підтримки військ в Афганістані. Південна Корея замовила ці комплекси на базі самохідних машин для протикорабельної боротьби.
У той час, як Ізраїль взяв на озброєння свою протитанкову далекобійну систему, на іншому кінці планети міністерство оборони Японії у 1988 році розробило технічне завдання для створення малогабаритної багатоцільової ракети для ураження ворожої техніки, надводних десантних катерів, особового складу, а також укріплень.
Відповідно до технічного завдання, фахівці компанії Kawasaki Heavy Industries розпочали створення прототипу, використовуючи передові рішення для розробки високотехнологічної ракети для ураження цілей на дальності понад 20 км.
Забігаючи наперед, треба зазначити, що технічно ракета була схожа на Spike, і основні відмінності полягали у платформі, яка використовується для її запуску, та певній доктрині через острівне розміщення Японії.
Оскільки система передусім мала використовуватися в прибережній зоні та здійснювати запуск ракети з закритої вогневої позиції, фахівці компанії розробили можливість вертикального запуску. Це дозволило значно підвищити ефективність системи, оскільки пуск міг здійснюватися одразу після покидання укриття.
Наведення ракети відбувається за допомогою відеоканалу, на якому також встановлена інфрачервона головка. Керування ракетою здійснюється через провід, і оператор має можливість контролювати її, а також здійснювати пошук і ураження ворожих цілей.
Розробка комплексу відбувалася у період з 1986 по 1996 рік, і за ці 10 років компанія Kawasaki зуміла створити на той час передовий та компактний далекобійний комплекс. Уже у 1995 році було отримано замовлення на виробництво двох комплектів.
Розробка та доведення системи до серійного зразка не стали останньою зупинкою компанії. Під час випробувань Type 96 у США комплекс продемонстрував феноменальну точність на великих дальностях.
Усі технічні нововведення, які фахівці Kawasaki впровадили в ракету ATM-4, значно підривали бюджетні плани міністерства оборони Японії. Тому на початку 2000-х років МО розпочало розробку нового технічного завдання для більш економічного варіанту, але при цьому не менш смертоносного.
Забігаючи наперед, треба сказати, що закупівлі ПТРК Type 96 завершилися у 2012 році, і за цей час Сухопутні сили Японії отримали 37 комплектів.
Розробка нового протитанкового комплексу, до якого можна додати приставку «далекобійний», відбувалася значно швидше, оскільки компанія в період з 1980-х по 2000-й рік розробила декілька сучасних протитанкових систем, які були поставлені на озброєння.
У 2009 році сухопутні сили самооборони офіційно взяли на озброєння новий протитанковий комплекс, який також був встановлений на базі позашляховика HMV, але мав кардинально іншу систему наведення. Вона була розрахована на можливість використання як у самохідному варіанті, так і піхотному.
Також була реалізована система за принципом «вистрілив і забув», представлена інерційною та інфрачервоною системами. Додатково була запропонована дешевша альтернатива: під ракетою встановили датчик для прийому лазерних променів, що забезпечило можливість наведення за лазерним променем.
Що стосується дальності, то її було зменшено більш ніж удвічі — до 15 км максимальної дальності польоту. Але навіть такої дальності було достатньо, щоб використовувати комплекс поза прямою видимістю супротивника. Габарити ракети: довжина — 1,4 м, діаметр — 14 см, вага — понад 26 кг.
Оскільки комплекс став дешевою альтернативою Type 96, вирішили укомплектувати ним протитанкові підрозділи піхотних полків швидкого реагування, щоб значно підвищити протитанкові можливості піхотних з’єднань.
На сьогодні загалом замовили 119 комплексів, якими укомплектували 30 піхотних полків та батальйонів.
Як згадувалося вище, закупівля комплексів Type 96 була завершена у 2012 році, і відтоді міністерство оборони ініціювало розробку модернізованого комплексу. З огляду на розвиток сучасних технологій та зниження вартості напівпровідників і активних систем пошуку, новий комплекс буде значно дешевшим за систему, розроблену у 80-х роках.
Розробка насамперед пов’язана з невеликою кількістю Type 96, оскільки цей комплекс став першою далекобійною ракетною системою Японії, а його вартість за одиницю сягала близько 17 мільйонів доларів США.
Принципових відмінностей нова ракета не має і в певному сенсі базується на тій самій ATM-4.
Загальні характеристики нового комплексу наразі невідомі, але, за повідомленнями представників сухопутних сил самооборони, він буде здатний вражати цілі на дальності до 30 км. Пуск здійснюватиметься як із кутової пускової установки, так і з вертикальної. Система наведення буде комбінованою, з напівактивним та активним наведенням.
Окрім цього, використовуватиметься нова пускова установка, яка зможе встановлюватися на бойові позиції й у вигляді стаціонарного об’єкта здійснювати запуски ракет.
Японія та Ізраїль не є єдиними країнами, які розробляють та виробляють ракети такого типу. Вони є лідерами в цьому напрямку, але попри це у світі існує відносно небагато аналогів цієї зброї, яку або вже взяли на озброєння, або ж розробили, але ще не взяли.
Так, одним із найвідоміших зразків далекобійної протитанкової зброї в Китаї є комплекс HJ-10 з восьмизарядною пусковою установкою на базі броньованої машини ZBD-04A. Систему розробила китайська компанія Norinco, яка наразі випускає ці комплекси для Сухопутних військ Китаю.
Як зазначають представники китайської компанії, максимальна дальність ракети становить 10 км, а вага — не більше 43 кг. Система наведення комбінована й складається з телевізійної головки, через яку оператор може здійснювати пошук цілі, активної головки самонаведення (ГСН) та інфрачервоної ГСН.
Управління ракетою відбувається через дріт, який розмотується за ракетою під час польоту. Середня швидкість ракети становить 150 м/с, а максимальна — до 250 м/с у режимі атаки.
Окрім цього, на різних стадіях розробки перебувають та перебували такі вироби:
Далекобійна багатоцільова ракета «АЛАС» (Сербія): довжина — 2,7 метри, діаметр — 175 мм, вага — 60 кг, максимальна дальність — 25 км, швидкість — 125 м/с. Керування здійснюється по дроту з використанням інфрачервоної та телевізійної головки самонаведення.
Далекобійна багатоцільова ракета NLOS-LS (США): довжина — 1,5 м, діаметр — 180 мм, вага — 53 кг, максимальна дальність — 40 км. Керування здійснюється радіозв’язком із використанням інфрачервоної головки самонаведення (ГСН), GPS, інерційної системи та напівактивної ГСН.
При розгляді питання щодо використання FPV-дронів у війні Росії проти України, важливо відзначити, що їх активне застосування обумовлено насамперед відсутністю достатньої кількості засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) з обох сторін. Це дозволяє використовувати цивільні комплектуючі для виробництва FPV-дронів за невеликі кошти та швидко передавати їх до війська.
Проте, коли фронт буде насичений засобами РЕБ, які працюватимуть у різних діапазонах, використання дешевих FPV-дронів стане значно складнішим. Унаслідок цього, щоб протидіяти ворожим засобам РЕБ, вартість таких дронів зросте, адже їхня технологічна складність має зростати. Це закономірний процес, враховуючи паралельний розвиток засобів РЕБ.
Що стосується далекобійних ракетних систем, засоби РЕБ не є критичною проблемою. У цих системах команди передаються через дріт, що дозволяє зберігати якість передачі зображення та забезпечувати чіткий зворотний зв’язок під час керування. Це є великою перевагою в умовах значної кількості ворожих систем РЕБ на полі бою.
Крім того, на сьогодні вже існують ракети з комбінованими головками самонаведення, які поєднують телевізійну камеру, напівактивну головку самонаведення (ГСН) для наведення за лазерним променем, а також інфрачервону ГСН для виявлення контрастних цілей. Такі ракети можуть наводитися як під повним контролем оператора, так і в автономному режимі.
Використання комбінованих ГСН для ракет дозволяє значно підвищити ефективність їх застосування. FPV-дрони, на відміну від ракет, не мають можливості для автономного польоту та ураження цілей без істотного подорожчання конструкції, що робить їх менш придатними для використання в умовах активної протидії РЕБ.
Головною перевагою далекобійних ракетних комплексів є значно вища швидкість польоту, яка становить від 120 до 300 м/с, а не як у FPV-дронів (середня швидкість 30—80 км/год), що дозволяє ракеті менший час перебувати у потенційній зоні перехоплення ворожими системами. Також висока швидкість забезпечує менший час перебування обслуги в зоні ураження ворожими артилерійськими системами.
Висока швидкість є перевагою у тих випадках, коли оператор знає приблизний сектор розташування ворога. У ситуаціях, коли обслуга має здійснити пошук та вибіркове ураження цілі у певному секторі, при цьому кружляти над ним небагато часу, концепція використання FPV є зручнішою.
Використання бойових частин на FPV-дронах також є зручнішим завдяки можливості встановлення різної номенклатури зарядів залежно від ситуації. Ракета ж має заводську бойову частину, яка оснащена великим зарядом і тандемною бойовою частиною з бронепробиттям понад 1000 мм за динамічним захистом.
Порівнюючи вартість FPV-дронів та спеціальних ракетних систем, важливо зазначити, що натепер ціна FPV-дронів, які складають із цивільних комплектуючих, є значно нижчою за вартість ракетних систем. Проте ця тенденція є тимчасовою. Як уже зазначалося, у військах ще недостатньо систем радіоелектронної боротьби (РЕБ), але їх кількість постійно зростає. Крім того, активно розробляються малогабаритні системи, що створюють перешкоди для FPV-дронів.
На сьогодні вартість одного FPV-дрона становить від 150 до 400 доларів, залежно від комплектуючих та виробника.
З іншого боку, вартість однієї далекобійної ракети коливається в межах від 80 до 300 тисяч доларів. Попри високу ціну, такі ракети пропонують невразливість для ворожих засобів РЕБ, можливість залпового запуску, підготовлену мобільну або стаціонарну платформу та значно більшу дальність ураження.
Оскільки активний розвиток FPV-дронів лише набирає обертів, а вдосконалення далекобійних ракет вже досягло етапу незначних поліпшень, не можна однозначно стверджувати, що в умовах інтенсивної роботи систем РЕБ дрони вартістю 300 доларів залишатимуться ефективними. З часом їхня вартість, ймовірно, значно зросте, і наразі невідомо, де може бути межа цього зростання.
Малоймовірно, що FPV-дрони досягнуть вартості близько 100 тисяч доларів за одиницю, проте тенденція до розвитку як FPV, так і систем РЕБ потребуватиме нових рішень. Цілком можливо, що в майбутньому з’являться комбінації цих технологій або спільне їх використання для ефективного виконання завдань з ураження цілей на великих дистанціях.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
