Популярні
Придністровська Молдавська Республіка (ПМР), попри свій, здавалося б, невеликий вплив на Україну, несе пряму загрозу Вінницькій та Одеській областям, а також сусідній Молдові.
Варто чітко усвідомлювати: ми не можемо допустити існування сепаратистських формувань та російських контингентів на наших кордонах і маємо послідовно робити впевнені кроки для ліквідації цієї загрози, якою б вона не була.
Цей матеріал є оновленням ситуації, підготовленим на основі мого відео про ПМР та оперативну групу російських військ (ОГРВ РФ) на моєму проєкті First Division.
Буду вдячний за підтримку каналу вашою підпискою та лайком.
Придністровська Молдавська Республіка (ПМР) — це самопроголошена держава на території Молдови, розташована в історичному регіоні, який називають Придністров’ям.
Вона займає майже всю молдавську територію лівого берега Дністра, однак має й населені пункти на правому березі, зокрема друге за площею та чисельністю населення місто Бендери з його агломерацією, а також селища Протягайлівка, Гиска, Меренешти, Кіцкани, Загорна та Кременчуг.
На всій протяжності свого північно-східного кордону ПМР межує з Вінницькою та Одеською областями України, а на північному заході — з територією Молдови, контрольованою Кишиневом.
Станом на 2017 рік населення Придністров’я становило приблизно 469 тисяч осіб. Найбільшими національними групами є росіяни (34%), молдовани (також 34%) та українці (26,7%). Значно менші групи становлять болгари, гагаузи, білоруси, німці, євреї та поляки.
У так званій ПМР державний статус мають три мови: російська, українська та молдовська (у кириличному написанні).
Українці, як третя за чисельністю національна спільнота, мають свою культурну спілку, україномовні навчальні заклади, газету та радіомовлення. У деяких населених пунктах українці становлять 100%, 90% або 80% населення; у багатьох інших — половину або майже половину.
Варто одразу зауважити, що не слід автоматично вважати всіх українців Придністров’я проукраїнськими. Вони можуть ідентифікувати себе як українці, однак після 33 років життя в проросійському інформаційному середовищі їхні політичні погляди часто є проросійськими. Водночас певна частина може підтримувати промолдовську, проукраїнську та проєвропейську позицію.
Через специфіку життя в невизнаному державному утворенні багато мешканців Придністров’я мають громадянство інших країн. За приблизними оцінками, 350 тисяч осіб є громадянами Молдови, 220 тисяч — громадянами Росії, а близько 100 тисяч — громадянами України.
Загальна сума перевищує чисельність населення регіону, що пояснюється поширеною практикою набуття подвійного чи потрійного громадянства, зокрема Молдови та Росії.
Так звана ПМР проголосила незалежність 25 серпня 1991 року, однак досі не визнана жодною країною світу, окрім таких самих невизнаних утворень, як Республіка Абхазія та Південна Осетія.
Заглиблюватися в історію сепаратизму в Молдові не буду, адже це матеріал не про це. Тож перейдемо безпосередньо до місцевих збройних формувань і російського військового контингенту на території Придністров’я.
Так звані Збройні сили Придністровської Молдавської Республіки беруть свій початок із частин 14-ї гвардійської загальновійськової армії СРСР, яка підпорядковувалася Одеському військовому округу.
Левову частку озброєння, яке нині перебуває в арсеналах Придністров’я, за офіційною версією було захоплено, а фактично — передано зі складів 14-ї армії.
Варто зазначити, що більшість важкого озброєння цієї армії була або вивезена, або утилізована на місці. У регіоні в основному залишалася легка бронетехніка, яка й стала основою як для придністровської армії, так і для російського військового угруповання.
Сучасна армія так званої Придністровської Молдавської Республіки має бригадну структуру і складається з чотирьох мотострілецьких бригад. Кожна з них може розгорнутися до повноцінної бригади лише у разі мобілізації, тоді як у мирний час їхній особовий склад не перевищує рівень батальйону.
Комплектування здійснюється як за рахунок призовників, так і контрактників. Підготовкою офіцерського складу займається Військовий інститут імені Лебедя та військова кафедра при Придністровському державному університеті імені Шевченка.
Призов проводиться щороку. Курс молодого бійця триває близько 12 діб, що є вкрай недостатнім для опанування навіть базових військових навичок. Придністровські призовники, як імовірно й контрактники, проходять службу у формі денного перебування у частинах з 8:00 до 18:00–19:00, після чого повертаються додому. Виняток становлять ті, хто заступає в добові наряди.
Навіть розвідувальний батальйон, батальйон спеціального призначення та його повітряно-десантна рота комплектуються призовниками.
Типовий піхотинець ПМР одягнений у камуфляж ЕМР (російський цифровий камуфляж) місцевого пошиву. В окремих частинах використовують камуфляж Woodland або його місцеву копію, а раніше носили варіанти, схожі на камуфляж «Бутан».
Підрозділи спеціального призначення носять костюми типу «Горка» з камуфляжними вставками (ЕМР, Woodland або його копія), іноді трапляється й камуфляж A-TACS. Миротворчий батальйон на офіційних заходах з’являвся у формі, схожій на Multicam.
Серед поширених бронежилетів — перші модифікації українського «Корсара» виробництва компанії «Темп-3000». Однак через брак бронеелементів більшість з них порожні, тому піхотинці здебільшого використовують їх як розвантажувальні жилети.
У загонах спеціального призначення ситуація краща: використовуються плитоноски, імовірно місцевого пошиву або придбані за кордоном.
Основним шоломом залишається радянський СШ-68, хоча спецпризначенці та частина мотострілецьких бригад мають сучасні кевларові шоломи.
На території ПМР регулярно проводяться ротно-тактичні навчання з залученням бронетехніки, включно з танками, а також бойовими стрільбами. Іноді практикується парашутне десантування з літаків Ан-2. Таким чином, певний рівень підготовки в процесі служби все ж досягається, особлива увага приділяється підготовці танкових екіпажів.
Через обмеженість території практичні стрільби артилерії обмежуються використанням мінометів і гармат. Реактивні системи залпового вогню не застосовуються у стрільбах, однак проводяться навчання з їх розгортання, умовних стрільб і згортання.
Також здійснюється підготовка розрахунків ППО: проводяться стрільби із ЗУ-23, імітаційні пуски ПЗРК «Игла», а також розгортання єдиної наявної радіолокаційної станції — П-12 «Енисей».
Гелікоптери також іноді піднімаються в повітря та, ймовірно, проводять імітаційні пуски некерованих авіаційних ракет.
1-ша гвардійська окрема мотострілецька бригада імені полковника Стефана Флоровича Кіцака дислокується у Тирасполі на території військової частини №10524 (координати: 46°50’45″N, 29°36’53″E). Орієнтовна чисельність особового складу — близько 820 осіб.
Бригада має у своєму складі частину управління, кілька мотострілецьких батальйонів, артилерійський дивізіон, зенітний артилерійський дивізіон, протитанковий дивізіон та низку окремих підрозділів. Ймовірно, така ж організаційно-штатна структура характерна і для решти бригад.
У підпорядкуванні 1-ї бригади також перебуває танковий батальйон, дислокований у селищі Володимирівка (46°49’51″N, 29°47’33″E), що розташоване лише за 4 км від українського кордону. За деякими джерелами, на озброєнні батальйону перебуває до 18 танків Т-64.
Відомо, що 14-та армія передала 19 одиниць техніки — 2 Т-64Б та 17 Т-64БВ. Щонайменше один танк був втрачений під час боїв за Бендери, тож наявність 18 машин виглядає логічною.
На навчаннях і парадах активно використовуються 12 Т-64БВ, оснащених динамічним захистом «Контакт-1». Решта танків, імовірно, через труднощі із логістикою та відсутність деталей стали «донорами» або були законсервовані.
Слід зазначити, що кількість законсервованих танків на території ПМР може бути більшою. Так, 59-та стрілецька дивізія, що базувалася у Тирасполі, мала на озброєнні до 155 танків Т-64, більша частина яких була згодом утилізована або вивезена.
Танковий батальйон має три роти, по 4 машини в кожній. Для підготовки екіпажів на базі у Володимирівці встановлено два тренажери — для навідника та командира танка.
2-га окрема мотострілецька бригада розміщується у місті Бендери на території в/ч 54176 (46°50’10″N, 29°29’04″E). Орієнтовна чисельність — близько 600 осіб.
3-тя окрема мотострілецька бригада дислокується у в/ч 30652 (47°47’06″N, 28°59’39″E). Перший і третій батальйони розміщено в місті Рибниця, другий — у місті Кам’янка. Загальна чисельність особового складу — близько 450 осіб.
4-та окрема мотострілецька бригада розквартирована в місті Дубосари (в/ч 40896, координати: 47°16’02″N, 29°09’43″E). Частина підрозділів розміщена в місті Григоріополь. Орієнтовна чисельність — до 450 осіб.
Інші підрозділи ЗС ПМР:
Загальна чисельність особового складу Збройних сил так званої ПМР становить орієнтовно 4,5 тисячі осіб. Ця цифра може незначно коливатися, однак, найімовірніше, не перевищує 5 тисяч.
У цьому розділі наводиться оцінка кількості озброєння та техніки, що перебуває на озброєнні так званої ПМР.
Ці дані базуються на поєднанні особистих спостережень, архівних документів про передачу озброєння зі складів 14-ї армії, організаційно-штатної структури підрозділів і порівняння із загальнодоступними відкритими джерелами. З огляду на обмежений доступ до точних цифр, усі наведені дані слід сприймати як орієнтовні.
Стрілецька зброя:
Артилерія:
Зенітні засоби:
Протитанкові засоби:
Оцінка кількості артилирійських боєприпасів, протитанкових гранат та ракет: ≈ 15 486 000 одиниць
Боєприпаси: 15 486 000 одиниць (патрони, гранати, ПТКР, постріли до гранатометів, мінометні міни, артилерійські снаряди).
Бронетехніка:
Інженерна техніка:
Автотранспорт:
Зв’язок:
Авіація:
У Придністров’ї однією з ключових силових структур є Міністерство внутрішніх справ, до складу якого входять підрозділи кримінальної міліції, міліції громадського порядку та спеціальної міліції. Найбільш підготовленим і технічно оснащеним серед них вважається спеціальний загін швидкого реагування «Днестр», що має на озброєнні легку бронетехніку, стрілецьку зброю, снайперські гвинтівки та протитанкові засоби: РПГ-7, АК-74, АКС-74, АКС-74У, СВД, ПКМ та щонайменше 4 БРДМ-2.
Бійці цього підрозділу зазвичай носять камуфляж хакі, поєднаний із чорними шоломами та бронежилетами. У структурі міліції також діє спеціальна моторизована військова частина, техніка якої — БТР-60, БТР-70, БРДМ-2 — періодично з’являється на навчаннях, однак її приналежність достеменно не підтверджена.
Точна чисельність міліцейських сил, включно із загоном «Днестр», невідома, хоча припускається, що вона може сягати тисячі або півтори тисячі осіб чи навіть більше.
Найбоєздатнішим формуванням у Придністров’ї вважається загін спеціального призначення «Дельта», що підпорядковується Міністерству державної безпеки.
Підрозділ регулярно проходить тренування, включно з парашутною підготовкою, добре оснащений і має у своєму розпорядженні широкий спектр стрілецької зброї, гранатометів, також є бронетехніка: АК-74, АКС-74, АКС-74У, ПКМ, СВД, АГС-17, ймовірно РПГ-7; є також західні гвинтівки (не ідентифіковані), щонайменше один БТР-70 та один БРДМ-2.
Основною формою одягу бійців є камуфляж типу MARPAT, хоча також використовуються інші варіанти, зокрема хакі, атакс, горки та мультикам.
Окремий спеціальний підрозділ є і в структурі Міністерства юстиції — це «Скорпіон», який на відміну від формувань МВС та МДБ, імовірно, має обмежений доступ до важкого озброєння (є один БТР-70), хоча використовує стандартне стрілецьке спорядження, характерне для всіх придністровських силових структур.
В Придністровському районі Республіки Молдова розташована оперативна група російських військ, яку часто називають миротворчою, як і армію так званої Придністровської Молдавської Республіки (ПМР).
Це угруповання сформоване на базі частин і озброєння 14-ї армії, зокрема 59-ї гвардійської стрілецької дивізії, яку спочатку переформатували в 8-му окрему гвардійську мотострілецьку бригаду, а потім розділили на два мотострілецькі батальйони та батальйон управління.
Важливо зазначити, що Росія не визнає існування ПМР і досі вважає цю територію частиною Молдови. На території ПМР проживає понад 220 тисяч громадян Росії.
Комплектування особового складу здійснюється переважно за рахунок місцевого населення з російським громадянством, тоді як представники РФ у складі угруповання переважно є вищим офіцерським складом та працівниками ФСБ.
Командує угрупованням полковник Дмитро Зеленков. До початку повномасштабної російсько-української війни ротація та постачання озброєння і спорядження з Росії могли здійснюватися через територію Молдови, а до 2014 року — через Україну.
Місцевий контингент має обмежені засоби протиповітряної оборони, не володіє системами висвітлення повітряної обстановки, а також не має артилерії, зокрема мінометів. На тираспольському аеродромі знаходяться кілька гелікоптерів типу Ми-24 і Ми-8, які через відсутність запчастин, технічного обслуговування і пілотів давно не використовуються.
У розпорядженні контингенту є невелика кількість квадрокоптерів, серед яких принаймні один Phantom, а також щонайменше один саморобний крилатий безпілотник і ще один невідомого типу.
ОГРВ не має танків та бойових машин піхоти, основну бронетехніку складають БТР-70, яких налічується близько 96, хоча фактично їх менше через складнощі з обслуговуванням і нестачу особового складу. Частина БТР-70 обладнана протитанковими ракетними комплексами, також наявні МТ-ЛБ, БРДМ-2, можливо одна БМП-1КШ та щонайменше три командно-штабні машини Р-145.
Озброєння включає гранатомети СПГ, РПГ-7, АГС-17, ПТРК «Фагот», а також імовірно невелику кількість зенітних установок Зу-23. Російський контингент складається з двох мотострілецьких батальйонів — 82-го і 113-го окремих гвардійських мотострілецьких батальйонів, а також 540-го батальйону управління і штабу угруповання.
Кожен мотострілецький батальйон включає чотири мотострілецькі роти, взвод управління, гранатометний взвод, а також технічні, матеріальні та медичні підрозділи. 540-й батальйон управління складається з командування, роти охорони, вузла зв’язку, станції фельд’єгерського поштового зв’язку, інженерно-саперного взводу, відділу зберігання та утилізації озброєння і військової техніки, роти технічного обслуговування, складу паливно-мастильних матеріалів та оркестру.
Він також має у своєму підпорядкуванні полігон. Управління угруповання російських військ розташоване у Тирасполі на території військової частини 13962, а батальйони 82-й, 113-й і 540-й розміщуються у тому ж місті на території військових частин 74273, 22137 і 09353 відповідно.
Загальна чисельність особового складу не перевищує 1500 військовослужбовців, проте за потреби може бути збільшена за рахунок мобілізації осіб з російським громадянством. У складі контингенту також діє агентурна мережа ФСБ, відділ військової контррозвідки та відділ охорони військової контррозвідки.
Типовий одяг російських військових у Придністров’ї включає камуфляж ЕМР, іноді так звану бежеву цифру або флору, на парадах їх можна побачити у горках з камуфляжними вставками в стилі ЕМР.
Використовуються бронежилети моделей 6Б13, 6Б23, розвантажувальні жилети 6Ш112, а також шоломи СШ-68, СШ-68М, 6Б7 і 6Б27. Цікаво, що частина спорядження шиється безпосередньо на місці і лише нагадує штатне російське, але є не його копіями, а лише подібними виробами.
Прослідковується чітка тенденція до активного переймання досвіду повномасштабної російсько-української війни, зокрема особовий склад починає опановувати роботу із дронами, мова йде, зокрема, як про розвідувальні Maviс, так і про ударні FPV-дрони.
ОГРВ, ймовірно, отримала парітю оптичних прицілів 1П87 російського виробництва, однак цілком можливо, що це відбулося ще до повномасштабної російсько-української війни.
Крім того, активно йде процес замангалення наявної бронетехінки: танків Т-64, артилерії та інших бойових машин.
Силами місцевих виробників та інженернів ОГРВ були розроблені кілька нових бойових машин — «Лунтик», «Нахалёнок» та «Ратибор».
«Лунтик» створений на базі цивільного ЛуАЗ-969, відомого в народі як «Волиняка». Це навіть не армійський варіант транспортера переднього краю ЛуАЗ ТП.
Машина озброєна 30-мм автоматичним гранатометом АГС-17 та протитанковим ракетним комплексом 9К111 «Фагот». У передній частині передбачено місце для встановлення кулемета ПК.
«Нахалёнок» і «Ратибор» — це саморобні бронемашини на базі військових вантажівок УРАЛ. «Ратибор» має бронекапсулу з V-подібним днищем, однак така конструкція навряд чи забезпечує ефективний захист від мін. На капсулі встановлена башта від БТР-70 з 14,5-мм кулеметом КПВТ.
Для довідки, через дефіцит боєкомплекту частина БТР-70, які перебувають на озброєнні як «армії ПМР», так і російських сил у регіоні, використовують 12,7-мм кулемети НСВТ. Кабіну підсилено додатковими бронеелементами на даху, дверцятах і капоті, а також обладнано антидроновими «мангалами», що забезпечують всеракурсний захист башти та бронекапсули.
«Нахалёнок» вирізняється конструкцією із суцільним бронекорпусом і повністю захищеною кабіною з відкидними люками для водія й штурмана.
Візуально двері відсутні, потрапити до кабіни, ймовірно, можна лише через люк або з десантного відділення. У десантному відділенні візуально помітні бійниці.
Передню частину машини, а також боки й дах десантного відсіку, прикриває антидроновий «мангал». Башта, також запозичена з БТР-70, має повноцінний всеракурсний захист. У цьому випадку замість КПВТ встановлено спарені кулемети, ймовірно, НСВТ.
Збройні сили Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) та оперативна група російських військ зосереджені на обороні прикордонних міст, міських агломерацій і стратегічних об’єктів. Територію Придністров’я умовно поділяють на три операційні зони: західну, центральну та південну.
Західна зона охороняється 3-ю окремою мотострілецькою бригадою, частини якої розташовані в Кам’янці та Рибниці. Центральну зону прикриває 4-та окрема мотострілецька бригада зі штабами в Дубоссарах та Григорополі.
Південна зона є найбільш насиченою за чисельністю сил і техніки, адже тут розташована найбільша міська агломерація та адміністративно-економічний центр – регіон Ближній Хутор – Суклея – Тирасполь – Паркани – Терновка – Бандери.
У південній зоні дислоковані 1-та та 2-га мотострілецькі бригади, танковий батальйон, батальйон спеціального призначення, розвідувальний батальйон, артилерійський полк, частини забезпечення, авіаційний компонент і оперативна група російських військ.
У кожній з цих зон розташовані ключові стратегічні об’єкти: на заході – склад боєприпасів у селищі Колбасна, у центрі – Дубоссарська гідроелектростанція, на півдні – адміністративно-політичний і економічний центр, а також аеропорт і Молдавська теплова електростанція.
Розглянемо кожен з об’єктів детальніше, починаючи зі складу в Колбасній.
Цей склад займає площу близько 150 гектарів і розташований всього за 2 кілометри від українського кордону. Він існує з 1940-х років і в радянські часи вважався стратегічним. Наразі склад охороняється російським військовим угрупованням.
Після виведення радянських військ з Німецької Демократичної Республіки та Чехословаччини склад значно розширили, звозячи сюди боєприпаси з колишніх угруповань радянських військ.
За даними на 2016 рік, на складі зберігалося від 19 до 22 тисяч тонн боєприпасів, понад половина яких (57%) була непридатною для використання чи транспортування. Зараз ця кількість, ймовірно, зросла.
Через неможливість безпечного вивезення та утилізації частину боєприпасів захоронили, заливши в бетонні саркофаги.
Остання міжнародна інспекція ОБСЄ відбулася ще у 2006 році. Вона констатувала відсутність інвентаризації боєприпасів і небезпечний спосіб їх зберігання.
Точний перелік боєприпасів на складі невідомий. У разі детонації може статися потужний вибух, проте одночасний вибух усіх боєприпасів малоймовірний, якщо це не буде заздалегідь організований підрив.
Найближчі населені пункти як Придністров’я, так і України зазнають ушкоджень, а селища у радіусі кількох кілометрів можуть частково зруйнуватися.
Інші стратегічні об’єкти – Дубоссарська гідроелектростанція та Молдавська теплова електростанція – є важливими джерелами енергії для ПМР і Молдови. Дубоссарська ГЕС має потужність 48 МВт, а Молдавська ТЕС – 2520 МВт. Разом вони забезпечують близько 75% потреб Молдови в електроенергії.
Відповідно, припинення їх роботи матиме серйозний негативний вплив на економіку Молдови та тимчасово паралізує країну. Аналогічна ситуація очікує й Придністров’я.
Водночас Молдова та Україна інтегрувалися у Синхронну мережу континентальної Європи, що дає можливість постачати електроенергію через Україну та Румунію. Проте можливі перебої через пошкодження ліній електропередач, що проходять територією Придністров’я.
Що стосується Тирасполя та його агломерації, це найбільш населений регіон Придністров’я, а також адміністративний, політичний і економічний центр самопроголошеної республіки.
Місцевий аеродром є важливою базою для потенційного наступу на місто. З огляду на обмежені можливості протиповітряної оборони, він може стати ключовим транспортним і логістичним хабом для гелікоптерів і літаків. Це усвідомлюють і в ПМР, і в оперативній групі російських військ, тому вже збудували систему укріплень навколо злітно-посадкових смуг.
Варто зазначити, що укріплення почали будувати давно – вони використовувалися під час підготовки особового складу та навчань. Однак після початку повномасштабного вторгнення, приблизно з кінця березня 2022 року, їх суттєво розширили: викопали траншеї й окопи, орієнтовані в бік українського кордону, між злітними смугами, рульовими доріжками та ангарами.
Аналіз супутникових знімків не виявив будівництва подібних фортифікаційних споруд навколо інших стратегічних об’єктів, міст чи пунктів постійної дислокації, хоча навчальні укріплення там присутні.
Одразу зазначу — все, про що я говоритиму далі, є моєю суб’єктивною думкою, яку ви можете сприймати по-різному.
На мою думку, проведення силової операції з ліквідації ПМР та російського угруповання військ у регіоні неможливе без згоди Молдови, оскільки операція відбуватиметься на її суверенній території.
Дозвіл на таку операцію отримати буде непросто, особливо з огляду на потужне проросійське лобі в Молдові, значну частину населення, що його підтримує.
Також залишається відкритим питання, що робити з регіоном, який хоч і має економічні та соціальні зв’язки з Молдовою, але за 30 років сформував власну політичну й економічну еліту, що активно протидіятиме інтеграції.
Чи здатна Молдова в короткостроковій перспективі інтегрувати цей регіон? Якщо так — на яких умовах? І найголовніше — чи потрібне Молдові саме Придністров’я, особливо враховуючи перспективу членства у ЄС, процес вступу до якого може затягнутися через опір проросійськи налаштованої більшості населення?
Проведення операції можливе лише за умови часткової або повної участі Збройних сил Молдови, а також подальшого залучення міжнародного миротворчого контингенту.
Якщо таке рішення буде ухвалено, основною ціллю українських сил, на мою думку, стане оперативна група російських військ. Найімовірніше, метою буде не повне знищення угруповання, а примус до капітуляції, що збільшить обмінний фонд приблизно на 1,5 тисячі російських військовослужбовців.
Ліквідація ПМР — це дуже делікатний і комплексний процес, який знову ж таки неможливий без згоди Молдови. Цей регіон їй може бути непотрібним, хоча Україна могла б вимагати роззброєння місцевих збройних формувань, що було б вигідно і для України, і для Молдови. Остаточне рішення про ліквідацію регіону або його інтеграцію прийматиме сама Молдова.
Щоб уникнути загострення конфлікту з місцевим населенням, яке переважно сприйматиме українські сили як окупантів і, ймовірно, чинитиме опір, удари по збройним формуванням ПМР мають завдаватися лише у випадку, якщо вони відкрито вступлять у війну на боці російського угруповання.
Враховуючи невелику площу Придністров’я та розташування пунктів постійної дислокації противника, українські сили зможуть ефективно застосовувати весь спектр артилерії та ракетно-бомбового озброєння, особливо високоточного, щоб виключити серед мирного населення.
Відсутність значної кількості ефективних засобів протиповітряної оборони, вразливість та непевний технічний стан єдиного засобу контролю повітряної обстановки дають змогу широко використовувати безпілотні авіаційні комплекси різного рівня — включно з ударно-розвідувальними дронами типу TB2 — для розвідки та нанесення ударів. Можливо також активне застосування штурмової авіації та гелікоптерів.
Сухопутний склад збройних формувань ПМР і російського угруповання налічує близько 6-6,5 тисяч військовослужбовців, разом із міліцією — 7-8 тисяч. Вони мають обмежену кількість бронетехніки, артилерії, мало безпілотних розвідувальних систем і практично не володіють ударними дронами. Крім того, вони мають дефіцит пального і боєприпасів і не можуть ефективно вести бойові дії вночі.
Російська підтримка, ймовірно, обмежиться спробами ракетних та комбінованих ракетно-дронових ударів по українському угрупованню і контрольованих ним об’єктах, проте ця допомога буде малоефективною, скоріше символічною.
Для російського командування втрата 1,5 тисячі військових і кількох десятків одиниць техніки не буде критичною, скоріше — ударом по іміджу й сигналом, що Росія кидає своїх. До того ж, у разі взяття угруповання в полон, невідомо, чи захочуть росіяни обмінювати таких військових, особливо враховуючи, що більшість особового складу, крім офіцерів і ФСБшників, — місцеві жителі.
З огляду на це, ефективний та тривалий спротив проти навчених, численних і добре оснащених українських сил неможливий.
Якщо ж підготовка операції буде повільною й розкрита, а удар — не блискавичним, сили ПМР і російські війська матимуть час мобілізувати населення, збільшити чисельність до 10 тисяч, сформувати партизанські загони і підготуватися до оборони. Проте це лише затягне операцію, збільшить втрати серед цивільних, ПМР, ОГРВ і, найголовніше, — серед українських військових.
Постійне нанесення артилерійських і ракетно-бомбових ударів без сухопутної операції неможливе, адже ворог розосередиться, зокрема по цивільних об’єктах, і отримає час для підготовки. Водночас на утримання угруповання, що не становить прямої загрози, витрачатимуться дефіцитні боєприпаси, ракети, бронетехніка та авіація, потрібніші в інших напрямках.
Зайняті українськими військами стратегічні об’єкти, такі як ГЕС, ТЕЦ чи склад у Колбасній, стануть легітимними цілями для росіян. Для їх захисту потрібно буде розгорнути ефективну протиповітряну оборону, ресурси якої могли б бути використані для захисту українських міст і військ.
Отже, така операція можлива лише за умови, що Збройні сили України отримають повну ініціативу на основних напрямках і розпочнуть стрімкий контрнаступ, після чого проведуть «показове» знищення ОГРВ і, можливо, ПМР у момент найбільшої поразки Росії в сучасній історії.
Інший варіант — операція за стабілізованого фронту, коли з’являться вільні сили й засоби, і буде необхідно підняти моральний дух війська та населення.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
