Популярні
Я дивлюся симуляцію повітряного бою з умовних Києва і Одеси. Мій співрозмовник — спецпризначенець, що стояв біля витоків розробки комплексу ПДТР «Ай-Петрі». Раніше вони вже мали сотні унікальних операцій на лінії зіткнення. Нині — намагаються вирішити задачу, як завадити русні розстрілювати цивільних, мов в тирі.
Бачу, як з Криму виходять ракети, а з Півночі — залітають шахеди. Позиції з комплексами загоряються — це означає, що вони бачать і розпізнають ціль, трекують її і намагаються подавити. Вирахувати, що саме летить і куди, у програмерів займає буквально секунди. У наступні секунди ця інформація прилітає до перехоплювачів та інших засобів ППО.
«Скіф» — такий позивний у мого співрозмовника — пояснює «на пальцях», хто і як веде повітряний бій і чому Київ, Одеса, Дніпро, попри всі намагання, пропускають удар за ударом. Причин кілька.
Перша – найбільш очевидна: брак засобів ураження і підготовлених екіпажів.
Друга — на повне подавлення однієї навігаційної системи «Комета», на якій працюють шахеди, треба кілька комплексів «Ай-Петрі», розташованих у певній комбінації. Випробування підтвердили його ефективність. Але зараз щодня на цивільних летять сотні таких крил. Відповідно, комплексів потрібні тисячі.
На жаль, їх фізично не існує в такій кількості. До того ж нові БПЛА навчені штучним інтелектом розпізнавати ціль за відеозв’язком. Тому, коли йдеться про крупний або візуально впізнаваний об’єкт — завод, склад, заправку, — навіть без GPS цей мразотник знаходить ціль електронними «очима». «Ай-Петрі» вміє засліплювати ворожі пташки, але повертаємося до початку — комплексів критично не вистачає.
Проте державний апарат не поспішає змінювати звичну систему держзамовлень і ручного лобі певних засобів. Так гроші перемагають ефективність.
Під час масованої атаки командний пункт повинен у реальному часі вирішувати задачу розподілу ресурсу: сотні цілей, сотні засобів, кожен із яких має обмежену зону дії й обмежений боєкомплект. Помилка розподілу коштує дорого в буквальному сенсі. Наприклад, коли по одній цілі одночасно працюють кілька перехоплювачів, у цей час інша ціль залишається без прикриття взагалі.
За словами «Скіфа», людина фізично не встигає приймати ці рішення за лічені секунди, незалежно від кваліфікації: оператор втомлюється й втрачає концентрацію вже за 15–20 хвилин безперервної роботи, тоді як масована атака може тривати годинами.
«Щоб правильно вплинути на безпілотник, треба швидко зрозуміти, який сигнал він використовує. Людині на це можуть знадобитися хвилини, а в нас іноді немає й секунд. Тому штучний інтелект потрібен для розпізнавання сигнатур і автоматичного вибору дії».
При цьому просто збільшити кількість обладнаних позицій і поставити додаткові комплекси РЕБ або ПДТР без автоматизації управління може не покращити, а погіршити ситуацію.
«Поганий РЕБ може не нашкодити ворогу. Некерований РЕБ — ще й завадить своїм. Тому засоби мають працювати не кожен сам по собі, а в єдиному контурі».
У реальності ж ситуація така: в ефірі бруд, і всі можливі засоби працюють всліпу, часто заважаючи своїм же. Бо кілька розрахунків одночасно намагаються координувати дії голосом чи вручну.
Результати цього фіаско Скіф щодня спостерігає на карті повітряного бою. «Шахеди» один за одним долітають до цілей. За наведеною в розмові статистикою, на перехоплення одного ударного БПЛА типу «Шахед» у середньому припадає близько десяти вильотів перехоплювачів. Причина — не тільки якість самих дронів, а й те, що цілевказівка та розподіл цілей між екіпажами часто відбуваються без єдиного алгоритму.
Софт «Ай-Петрі», пояснює Скіф, вирішує саме задачу автоматизованого бойового управління, а не задачу ураження цілі. Це принципова відмінність: система не замінює вогневі засоби, а керує їхньою мережею — розподіляє цілі між доступними засобами, призначає частотні коридори для роботи РЕБ так, щоб не «глушити» власний перехоплювач, і в реальному часі перерозподіляє ресурс залежно від того, яка ціль збита, а яка щойно з’явилася.
Ключовий момент: клас систем «ситуаційної обізнаності», що просто відображають картину бою на екрані для командира, — це не те саме, що системи бойового управління, які безпосередньо приймають рішення й видають команди засобам. Перших в Україні розробляється чимало, других — набагато менше, і саме їх, за словами розробника, критично бракує.
Ця система в експериментальному режимі вже працює в кількох містах — Києві, Одесі, Запоріжжі, і зараз її запускають у Дніпрі. Але масштаб покриття лишається обмеженим: у самому Києві під єдиним автоматизованим управлінням перебуває лише частина з наявних у місті засобів, решта продовжує діяти розрізнено.
На оборонних виставках будь-який комплекс неминуче сприймається передусім як набір видимих предметів: антени, щогли, шафи з апаратурою, робочі місця операторів. Саме це можна сфотографувати, поставити на стенд і порівняти з виробами конкурентів. Але у випадку «Ай-Петрі» така оптика вводить в оману. Те, що відвідувач бачить на майданчику, — лише фізична частина значно більшої системи.
Головна перевага «Ай-Петрі» полягає не в одній антені, не в конкретній машині й навіть не в окремому засобі радіоелектронної боротьби. Йдеться про програмно-апаратний комплекс, здатний об’єднувати розвідку, РЕБ, оптичні й інші канали спостереження, а також засоби фізичного ураження в єдиний автоматизований контур. Його ключовий продукт — керованість: можливість дистанційно координувати велику кількість розосереджених засобів, автоматично знаходити цілі, визначати пріоритети та розподіляти ресурс під час атаки.
Це принципово інший підхід до протидії дронам. Не купити якомога більше окремих коробок, а побудувати мережу, де кожна коробка стає виконавчим елементом спільної системи. Частина такої архітектури вже реалізована в «Ай-Петрі».
«Залізо» створює фізичний ефект, тоді як програмний рівень визначає, коли, де, по якій цілі і в координації з якими іншими засобами цей ефект треба застосувати.
Саме тут проходить межа між окремим виробом і комплексом. Окремий РЕБ може створити перешкоду в заданому діапазоні. Комплекс має спочатку отримати інформацію про повітряну обстановку, відрізнити справжню загрозу від хибної позначки, визначити тип цілі, підібрати оптимальний вплив, переконатися, що він не завадить власним системам, і проконтролювати результат. Якщо загроза не зникла — негайно підключити інший засіб.
«Тут треба ставити питання про побудову системи, а не нескінченно сперечатися, який окремий комплекс кращий чи гірший».
Чим більше комплексів додають без автоматизації, тим більше людей потрібно посадити за пульти. Але і кількість операторів не розв’язує задачу координації. Треба ще знати, хто яку ціль узяв, які частоти зайняті, де власний РЕБ може заблокувати власний перехоплювач і куди перекинути ресурс після першого ураження. У якийсь момент система зростає швидше, ніж здатність людей нею керувати.
Тому теза Скіфа звучить жорстко, але логічно: людину потрібно прибирати з рутинної частини контуру. Це не означає повністю віддати рішення машині. Оператор і командир залишаються відповідальними, бачать логіку роботи системи та можуть втрутитися. Але пошук оптимального виконавця, розподіл цілей, частотне планування і постійний перерахунок пріоритетів мають відбуватися автоматично.
У «Ай-Петрі» цю роль виконує власний програмний контур. Якщо спростити, це система управління мережею: вона збирає дані з різних джерел, формує спільну картину, розподіляє завдання між доступними комплексами і постійно перераховує рішення. Ідеться не про дистанційний пульт для однієї установки, а про архітектуру, розраховану на одночасне керування великою кількістю розосереджених засобів — потенційно сотнями.
У такій моделі оператор не перемикає вручну кожен передавач. Система сама визначає, який комплекс розташований оптимально, які частоти потрібно придушити, де треба залишити вільний коридор, а де електронного впливу вже недостатньо і слід передати ціль засобу фізичного ураження.
«Це софт, який керує мережею засобів “Ай-Петрі”. Він може керувати не лише “Ай-Петрі”, а й іншими сумісними засобами. Ідея в тому, щоб зібрати все, що є, в один кулак і правильно розподіляти ресурс під час атаки».
Це і є принципова відмінність від традиційного підходу, коли кожен розрахунок бачить лише свій сектор і працює відповідно до локальної інформації. У мережевій моделі всі елементи отримують спільну картину і конкретне завдання. Ціль знешкоджено — засоби автоматично звільняються для іншої. З’явилася небезпечніша — система перебудовує пріоритети.
Важливо, що програмний шар не прив’язаний лише до одного типу апаратури. За наявності сумісних протоколів до нього можуть підключатися засоби інших виробників. Саме тому «Ай-Петрі» варто сприймати не лише як конкретний виріб, а як основу ширшої екосистеми протидії БпЛА.
Це пояснює, чому цінність «Ай-Петрі» не можна вимірювати лише кількістю передавачів або потужністю одного комплексу. Важливо, скільки засобів система здатна об’єднати, як швидко вона розподіляє цілі, чи вміє підключати перехоплювачі й інші hard-kill рішення та скільки операторів потрібно для роботи всієї мережі.
В українській дискусії про протидію дронам часто говорять про майбутню «систему систем» — цифрову платформу, яка збере в одному контурі сенсори, РЕБ і засоби ураження. Для «Ай-Петрі» це не лише концепція. Програмний контур уже працює: у нього заведена велика мережа засобів, частина процесів автоматизована, а архітектура передбачає інтеграцію сторонніх комплексів.
Отже, головне питання вже не в тому, чи можливо технічно дистанційно керувати великою кількістю розосереджених засобів. Можливо. Не в тому, чи здатна система автоматично розподіляти частоти й цілі. Здатна. І не в тому, чи можна поєднувати електронний вплив із перехоплювачами та іншими засобами ураження. Саме під це і створюється контур.
Проблема — у масштабі. Кількість комплексів «Ай-Петрі», що реально можуть формувати щільну керовану мережу навколо критичних об’єктів і великих міст, поки не відповідає масштабу атак. Водночас значна частина інших наявних засобів залишається поза єдиним управлінням. У країні може бути багато РЕБів, але набагато менше елементів, які працюють як одна система.
«Нам для початку треба навіть не лише нарощувати кількість комплексів. Треба навчитися ефективно застосовувати все, що вже є, звести це в один контур. А тоді стане видно, наскільки ще потрібно збільшувати мережу. Зараз її можливостей критично недостатньо для масштабу загрози».
Перше — збільшувати кількість самих комплексів «Ай-Петрі» там, де вони мають створити щільну керовану мережу. Програмний контур не скасовує потреби у фізичних засобах: автоматизація може оптимально розподілити наявний ресурс, але не створить ефект там, де немає жодного виконавчого елемента.
Друге — підключати до софта «Ай-Петрі» сумісні засоби інших виробників. Для цього держава має запровадити обов’язкові протоколи обміну: якщо новий РЕБ, сенсор або перехоплювач претендує на закупівлю, він повинен уміти працювати в єдиному контурі. Інакше кожна нова модель збільшує парк, але не збільшує керованість.
Третє — оцінювати закупівлі не за кількістю прийнятих на озброєння назв. Реальний показник — скільки цілей система здатна одночасно виявити, правильно розподілити й знешкодити; скільки людей для цього потрібно; якою є вартість одного результативного перехоплення; чи не заважають власні засоби один одному.
Четверте — розвивати автоматичне розпізнавання та інтеграцію з hard-kill засобами. Реактивні ударні дрони скорочують час реакції настільки, що ручне наведення стає недостатнім. Від виявлення до пуску перехоплювача або іншого засобу мають минати секунди, а не хвилини.
І — що важливо — як розробники, так і військові стратеги часто опускають важливий фактор: змінилася сама економіка війни. Коли ракети за сотні тисяч доларів вимушені збивати дрони за сорок-вісімдесят тисяч доларів, які виробляються десятками тисяч, це буквально виснажує економіку. Проте ані військові, ані зброярі не можуть базово вирішити це питання. Шлях має прокладати держава — починаючи від фінансування ризикованих і завчасних розробок і закінчуючи логістикою постачання достатньої кількості комплектуючих.
Але ключове — стратегічне рішення зробити ставку на планування, уніфікацію вимог і прогнозування ризиків замість освоєння бюджетів і клонування номенклатур.
Авторка — Олена Соколан
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
