Передчуття і предтечі

Міністром оборони України може стати генерал армії Сергій Кириченко, нинішній начальник Генерального штабу ЗСУ.

Його місце може зайняти нинішній командувач Сухопутних військ ЗСУ Іван Свида. Саме така інформація, відповідно до джерел агенції Defense Express, гуляє в коридорах української влади, де активно шукають зручну для всіх політичних сил формулу управління військовою організацією на випадок «Ч».

У чому логіка, плюси і мінуси такого ходу? Адже, здавалося б, краще за все «протягнути» до президентських виборів з в.о. Валерієм Іващенком, який, за твердженням фахівців, цілком справляється з військовим відомством «вакуумного періоду».

Справді, Валерія Іващенка вважають гнучким і спокійним менеджером, здатним вирішувати всі завдання в рамках роботи давно заведеної бюрократичної машини Міністерства оборони країни. Що не так? Керівникам країни важко не помітити, що геополітична обстановка навколо України погіршилася до кризового стану. Є негативні уроки і від тривалого періоду функціонування СБУ без голови. З іншого боку, вже просочилася інформація, що РФ має перейти до 1 жовтня ц.р. на нову організаційно-штатну структуру. Фахівці не приховують, що прямо пов’язують цю ідею до нещодавно прийнятого в першому читанні Держдумою РФ оборонним законом, що дозволяє не тільки «примушувати до миру», а й «карати» неугодних. Сформовані територіальні претензії до України, психотропній обробці піддано населення Росії, фактично заморожені дипломатичні відносини, конфлікт політичних еліт лихо перенесено на народи … Аналітики не виключають, що в новій організаційно-штатній структурі ЗС РФ будуть визначені й сформовані спеціальні підрозділи і частини, «відповідальні» за закордонні спецоперації.

Зрозуміло, залишати Міністерство оборони України в існуючих умовах немислимо. Те, що необхідно подбати про введення до військової організації країни антикризового менеджера, розуміють, мабуть, всі політичні сили. Але особисті амбіції і бажання якщо не скинути конкурента, то не дати йому ніяких можливостей посилення, не дозволяють українським лідерам зупинитися на якійсь політичній постаті. Повернення ж до військового керівника Міністерства оборони може виявитися компромісною. Генерала Кириченко професіонали військової справи оцінюють як суто компетентного, досвідченого, який знає толк у вирішенні проблем, начальника. Відзначають як слабкі місця: реформуванням або розвитком ЗСУ займатися він не буде, і не зуміє. У силу різних причин, не будемо їх деталізувати, оскільки не в цьому суть. Зате отримавши і міністра, і начальника Генерального штабу з одного середовища (хоча професіонали називають і інші, більш переважні кандидатури, наприклад, генерала Івана Руснака, в цілому здатності Івани Свіди у більшості не викликають сумнівів), військово-політичне керівництво країни отримує помітний консенсус і зручний для даних, сформованих умов генеральську дисципліну. Саме час згадати, що вже давно визрів і прогресує прихований конфлікт між Міністерством оборони та Генеральним штабом, що тим більше, недозволено в той час, коли всерйоз заговорили про можливість втрати державності України.

Отже, така рокіровка у військовому відомстві може бути не тільки виправдана, але й стати компромісною для політичних сил. Щоправда, Україна продемонструє чергове «скочування» з демократичних рейок в сторону, а якщо зовсім відверто, дрейф у бік «азіатських» управлінських побудов. Де, ясна річ, не до розмежування повноважень між Міністерством оборони та Генеральним штабом, до чого так довго йшли. Втім, зараз вже не до штампів і ярликів, зберегти б те, що будували 18 років …