Дослідники ідентифікували 160 непідсанкційних компаній, які закуповують західні компоненти для потреб російського ВПК

Журналісти ідентифікували 160 російських компаній, які закуповують західні компоненти та обладнання для потреб військово-промислового комплексу (ВПК) РФ. Автори розслідування стверджують, що одночасне введення санкцій проти всіх виявлених посередників може суттєво ускладнити виробництво російської зброї.

Дослідження The Insider базується на зіставленні даних про внутрішні закупівлі з митними реєстрами за 2024 рік. Російські оборонні підприємства рідко імпортують продукцію напряму, використовуючи для цього мережу приватних посередників. Це переважно малі та середні компанії, які закуповують сировину, верстати та запчастини.

Ланцюжок постачання зазвичай стає невидимим після перетину товаром російського кордону. Донедавна підтвердити використання західних деталей у зброї вдавалося лише після вивчення залишків ракет і дронів на полі бою в Україні. Нові методи аналізу внутрішнього ринку дозволили відстежити шлях товарів від імпортера до конкретного військового заводу.

За даними митниці, у 2024 році близько 10 тисяч російських фірм імпортували підсанкційні товари на суму понад 22 млрд доларів. Понад 2 тисячі з них виявилися контрагентами провідних підприємств оборонного сектору. Прямі поставки цих підрядників на військові заводи оцінюються у понад 80 млрд рублів (1 млрд доларів).

У розслідуванні зазначається, що значна частина підсанкційних компонентів не має аналогів, а їхня відсутність є критичною для російської промисловості. Зокрема, у 2024 році компанія «Контракт Холдинг» імпортувала японське обладнання фірми SMC Corporation для виробника мікросхем «Микрон». Ця продукція використовується майже в усіх сучасних зразках озброєння.

Для навігації російських дронів-камікадзе Shahed/«Герань» необхідні програмовані інтегральні схеми (FPGA) від Xilinx. Постачання цих елементів здійснювала компанія «Юнисервис», яка співпрацює з підсанкційним виробником безпілотників «СТЦ». Також зафіксовано імпорт датчиків британської компанії Renishaw для заводу «ОДК Сатурн», що виготовляє двигуни.

Імпортери, що обслуговують ВПК, поділяються на чотири групи. До першої належать державні заводи, які купують товари безпосередньо, як-от «Концерн Радиоэлектронные технологии» або «Казанский вертолётный завод». Проте через санкційний тиск та надмірну бюрократію такі прямі операції стають рідкісним винятком у загальній структурі закупівель.

Другу групу складають промислові гіганти, що виробляють сталь, алюміній та нафтопродукти. Хоча вони є критично важливими для оборонного сектору, багато з них досі не перебувають під санкціями. Західні країни уникають обмежень проти цих компаній, щоб запобігти дестабілізації світових цін на сировину.

Третя група — це приватні підрядники, які виробляють окремі вузли та агрегати для військової техніки. Вони гнучкі у питаннях імпорту сировини, але мають значні активи та сотні працівників. Такі компанії не можуть швидко змінити юридичну особу у разі потрапляння під санкції, що робить їх вразливими до обмежень.

Найбільшу групу складають фірми-реселери, які спеціалізуються на оптовій торгівлі електронікою або металообробним обладнанням. Серед них виділяються постачальники верстатів, такі як «Униматик», «Росмарк-Сталь» та «Инкор». Незважаючи на обсяги їхніх операцій з ВПК, більшість середніх та малих бізнесів залишаються поза санкційними списками.

Окрему увагу розслідувачі приділили компаніям, чий імпортний оборот майже повністю збігається з обсягом угод із військовими заводами. Прикладом є фірма «Би Питрон», яка через підставні структури в Індонезії постачає кабелі та розробляє оптичні конвертери для армії. Відсутність у таких фірм публічної активності вказує на їхню роль як «прокладок» для ВПК.

Попри санкції, до Росії продовжує потрапляти обладнання провідних світових брендів, зокрема японської компанії Tsugami. Основними країнами-виробниками верстатів та електроніки для російського оборонного сектору залишаються Японія, Тайвань, Південна Корея та Швейцарія. Виявлені 160 компаній є лише частиною мережі, яка забезпечує життєздатність російського виробництва зброї.