Після масштабного іранського ракетного удару по Ізраілю за допомогою десятків балістичних ракет у мережі з’явилося декілька нових відео заатмосферних перехоплень. Розповідаємо про подібні вибухи та іхні особливості.

По-перше, найочевидніше, що кидається в очі — форма. Майже сферична форма підказує, що вибух стався на висоті, де атмосферний тиск є зовсім невисоким. Загалом це може бути будь-яка висота понад 50 кілометрів, хоча перехоплення такого типу має відбуватись близько лінії Кармана (100 км) — традиційної “межі космосу”, де аеродинамічні ефекти практично відсутні.

“На око” оцінити висоту майже неможливо — надто мало подібних перехоплень відбувалося в історії. Але чітка сфера величезного розміру підказує, що це як мінімум 50 км.

По-друге, колір. На нього могли повпливати як паливо цілі та перехоплювача, так і сама природа вибуху поза атмосферою. Скоріше за все, саме стрімко розігріте до неймовірних температур паливо дало такий синьо-рожевий колір, що нагадує колір плазми. Вибух у більш щільних шарах атмосфери виглядав би приблизно так само, як перехоплення, що ми спостерігаємо в Україні.

Позаатмосферне (екзоатмосферні в англомовній термінології) перехоплення балістичної цілі наразі є найскладнішим з можливих завдань для протиракетної оборони: на шаленій швидкості найменший маневр ворожої ракети викликає вагоме відхилення від траєкторії. Воно може бути недостатнім для промаху по кінцевій цілі на Землі, але достатнім, щоб випущений перехоплювач не влучив та пройшов повз ракету.

Саме тому у сучасних розробках ставка робиться на майбутні гіперзвукові ракети, що активно маневрують: висока швидкість зменшує час на реагування, а маневри у середній фазі польоту ускладнюють розрахунок траекторії для перехоплення. Траєкторія такого засобу не є суто балістичною.

Майже всі сучасні протиракетні системи, що здатні перехоплювати складні балістичні цілі, використовують підхід “hit-to-kill” — кінетичне ураження, або пряме зіткнення з ціллю. На відміну від традиційного ураження уламками від близького розриву перехоплювача, таких підхід дозволяє гарантовано нанести критичні ушкодження товстостінним балістичним ракетам та дестабілізувати їх траекторію польоту. Він реалізований, до прикладу, на американських системах протиракетної оборони SM-3, THAAD та GMD.

Системи Patriot, що стоять на озброєнні ПС ЗСУ, використовують ракети MIM-104 у різних версіях: з уламковим методом для аеродинамічних (ракета GEM-T) та з кінетичним — для аеробалістичних цілей (ракета PAC-3 MSE).

За інформацією з відкритих джерел, російські С-400 та С-500 використовують уламковий метод ураження як для аеродинамічних, так і для аеробалістичних цілей.

Ізраїльска ракета Arrow 2 суміщає обидва підходи: спершу вона намагається уразити ціль кінетично, але, якщо несильно промахується, детонує поруч з ціллю, щоб уразити її уламковим методом. Наступна ж версія, Arrow 3, застосовує лише “hit-to-kill” підхід.

Позаатмосферне перехоплення розраховане на знищення балістичних ракет середньої та більшої дальності — саме їх можна перехопити у середній фазі польоту близько лінії Кармана. Міжконтинентальні ракети в ідеалі мають перехоплюватись поза атмосферою (на висоті 700+ км) — саме на таку роботу розраховано системи на кшталт американської RIM-161 Standard Missile 3.

Балістичні ж ракети малої дальності перехоплюють у кінцевій (або початковій) фазі польоту — короткий час підльоту та коротка середня фаза не дає можливості зреагувати вчасно. Крім того, балістична траекторія таких засобів може не виходити за лінію Кармана.

Серед викликів подібного перехоплення слід відмітити відсутність атмосфери. Вона не дозволяє використовувати аеродинаміку для керування перехоплювачем: потрібні інструменти для стабілізації та окремі двигуни корекції. Важливими також є фактори накопичення помилки та складність зв’язку з наземною станцією, тож перехоплювач має мати серйозні бортові системи для донаведення на ціль.

По суті, цю задачу можна порівняти із влученням піщинкою у вушко голки на величезній швидкості. Позаатмосферне перехоплення балістичних цілей у випадку успіху є найбезпечнішим способом відбиття подібних атак. Але в той самий час є неймовірно складною задачею як для систем виявлення цілей, так і для ракет, що мають безпосередньо їх вражати.