Як поляки з «Гвоздики» амфібію зробили

Самохідна гаубиця 2С1 “Гвоздика” від другої половини 1980-х років становить основу польської польової артилерії. До останнього часу вона зберігала цей свій статус – хоч зараз поступово заміняється сучаснішими САУ. Сприяв цьому той факт, що “Гвоздики” виготовлялись в Польщі за ліцензією. Перша дюжина надійшла до Польщі з Харкова ще 1974 році, за два роки радянська сторона передала повний комплект технічної документації. Але виробництво 2С1 (чи, пак 2S1) на заводі “Гута Стальова Воля” почалось тільки 1984 році. До 1991-го тут виготовили 602 “Гвоздики”. З них 73 експортували, а решта надійшла на озброєння Війська Польського.

Випускались в Польщі і базові машини для “Гвоздик” – тягачі МТ-ЛБ. Одним з недоліків “мотолиги” є слабенькі амфібійні властивості. Хоч тягач формально і є плаваючим, але на воді він розганяється максимум до 5 км/год, а, до того ж, має нікудишню маневреність. Навіть не надто сильна течія річки зносила машину з курсу, а висадка з десантних кораблів на морі була можлива лише теоретично. Причина цього – відсутність спеціального водохідного рушія (МТ-ЛБ рухається на плаву завдяки перемотуванню гусениць). Цей недолік спробували усунути польські конструктори. Вони застосували спеціальні рушії водометного типу (гребні гвинти в циліндричних каналах), які працювали разом з перемотуванням гусениць. Швидкість на воді зросла до 8 км/год, суттєво поліпшилась керованість.

Водомети мали гідравлічний привід: на двигуні монтувався гідравлічний насос, а на кожному з гвинтів – гідравлічний двигун. Насос з двигунами з’єднували гідравлічні магістралі високого тиску, які йшли уздовж бортів машини. Таке розв’язання було досить складне і уразливе на бойові ушкодження. До того ж, розташування гідравлічних агрегатів суттєво укладнювало обслуговування основного двигуна, зокрема, заміну акумуляторів. Спробували замінити на механічний привід з гнучкими валами – вийшло ще гірше. Тож поовернулись до гідравліки.

Такими рушіями обладнували спеціальні варіанти МТ-ЛБ польського виробництва – TRI (машину інженерної розвідки) і WZT (БРЕМ). Встановили їх і на “мореплавному” варіанті “Гвоздики” – 2С1-М.

Чотирилопатеві гвинти діаметром 230 мм встановлювались в циліндричних тунелях. Кожен гвинт приводився в дію гідромотором М2А1613 потужністю 15 кВт за 35 об/с. Гідравлічний насос Р2С212 мав продуктивність 3,1 л/с за робочого тиску 16 МПа. Місткість гідравлічної системи становила 120 л (з них 105 л – в бакові, встановленому в моторному відсіку САУ, на рівні третього опорного котка).

Водомети під час руху на воді могли використовуватись як самостійно, так і в поєднанні з перемотуванням гусениць. В першому випадку увімкнення реверсу одного з водометів дозволяло машині розвертатися на місці.

Маса 2С1-М порівняно з базовою САУ хоч незначною мірою, але зросла. Тому самохідку додатково обладнали чотирма бічними поплавцями з пінопласту, обшитого тришаровою склотканиною і тонкою металевою бляхою. Ці поплавці виконували і функцію бортових екранів – вони трохи поліпшили захищеність САУ. На лобовому бронелисті встановили збільшений хвилевідбійник (з бічними секціями, які складались/розкладались вручну) з 5-мм листа алюмінієво-магнієвого сплаву. Щоправда, в розкладеному вигляді він перекривав поле огляду через перископи для механіка-водія, а вести машину з відкритого люка заборонялось через ризик заливання. Тож механік водій вів САУ всліпу – за вказівками командира. Причому не тільки під час переправи, але й на ворожому березі – поки не можна було зупинитись у безпечному місці і вийти назовні, щоб скласти хвилевідбійник. Інше спеціальне обладнання включало брезентовий кожух на металевому каркасі, який захищав від заливання радіатор і повітрозабірники двигуна, а також дерев’яний поплавець з сигнальною лампою, пофарбований у яскравий колір. Він чіплявся на тонкому тросику до буксирного троса, причіпленого до гаків на лобовому листі броні. В разі, якби САУ затонула, таке пристосування полегшувало її евакуацію. Треба сказати, що “Гвоздика” без боєкомплекту має зміщений вперед центр ваги. На суходолі це не становить проблеми, а от на воді… Тому для долання водних перепон потрібно або завантажити повний боєкомплект (40 снарядів), або замість нього покласти 750 кг піску в мішках.

Випробування показали, що в стоячій воді (на озері) 2С1-М може подолати 2,5 км, а за течії 1,3 м/с – тільки 600 м. Максимальна допустима швидкість течії становила 1,8 м/с, висота хвилі – 0,5 м. Звичайна 2С1 може долати водну перешкоду завширшки 300 м, швидкість течії не повинна перевищувати 0,6 м/с, а висота хвилі – 0,15 м.

Невелику партію 2С1-М (ймовірно, 12 екземплярів) виготовили у 1988 році. Наступного року ці САУ надійшли до 20-го мішаного артдивізіону 7-ї десантної дивізії. Лишались вони і після реорганізації дивізії в 1995-му у 7-му механізовану бригаду, а згодом – в 7-му бригаду берегової оборони. В грудні 2005 року 2С1-М передали у 34-ту бригаду панцирної кавалерії. Рішення пояснювалось тим, що 7-ма бригада як розгорнута мала отримати модернізовані САУ 2С1Т з системою управління вогнем “Топаз”. А глибоко кадрована 34-та бригада могла обійтись і немодернізованими самохідками. Та управлінські рішення у війську рідко піддаються логіці, і морські “Гвоздики” невдовзі опинились в повністю розгорнутій 10-й бригаді панцирної кавалерії.

Упродовж багатьох років 2С1-М навіть не намагались використовувати за призначенням – для форсування широких водних перепон. Тільки 2018 році одна САУ успішно форсувала Одру на полігоні в Кросьні Оджаньськім (попереднє форсування у 2006-му закінчилось утопленням стандартної 2С1).

Де зараз морські “Гвоздики” – не знаю. Не виключено, що вони потрапили в Україну – разом зі стандартними 2С1, переданими Польщею. Але це лише моє припущення.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783