У 60-х роках, під час війни у В’єтнамі, американці зі своїми М14 та М16 зіткнулись з рядом недоліків цієї зброї для швидкоплинних перестрілок на коротких дистанціях.

Зокрема для М16 виявилось проблемою ведення прицільного вогню через густу рослинність, що змінювала траєкторії легкою кулі.

Досить часто можна було зустріти солдатів з дробовиками. Це були старі М1897 та М1912, які служили американцям ще на островах Тихого океану під час Другої світової та під час війни у Кореї.

А також Ithaca М37 та Remington М870.

Як бачите “дробовики” – це зброя не тільки для самооборони чи поліцейських підрозділів. Вони добре зарекомендували себе не в одній війні.

Армійська рушниця AA-12 (Auto Assault 12) розроблялась Максвеллом Атчіссоном на початку 70-х років для озброєння армійських та поліцейських підрозділів.

Для того, щоб зробити рушницю недорогою та простою в виробництві та обслуговуванні, і в той же час комфортною при стрільбі потужними патронами 12-го калібру, Атчіссон використав систему, яка була традиційною для пістолетів-кулеметів, але майже ніколи не використовувалась в рушницях. А саме систему атвоматики з вільним затвором, в поєднанні зі стрільбою з відкритого затвору і пробиттям капсуля на викоті затвору, що сприяє зменшенню віддачі.

Ствольна коробка рушниці Атчісона мала вигляд сталевої труби в середині якої розміщено важкий (1,4 кг) циліндричний затвор.

Ствольна коробка мала велику довжину (майже до “тильника” прикладу), що також сприяло зменшенню віддачі, проте також сильно розбалансовувало рушницю. Але для дробовика, як ви розумієте, сильної кучності не потрібно, тому коливання не були значними для ефективного вогню.

Також велика довжина ствольної коробки негативно впливала на швидкострільність при веденні автоматичного вогню.

Для забезпечення стрільби з відкритого затвору Атчіссон використав ударно-спусковий механізм ручного кулемету Browning BAR-1918.

Цівку для рушниці взято від гвинтівки М16А1.

Боєприпаси подавались зі зйомних коробчастих магазинів по 5 патронів та магазинів барабанного типу по 20 патронів. Маса спорядженого магазину сягала 2,1 кг, і щоб при віддачі магазин не вирвало із шахти, його позаду підпирала спеціальна металева скоба, з’єднана з пістолетним руків’ям.

На початку 80-х років Атчіссон вніс у рушницю серйозні конструктивні зміни. Зокрема в ній було використано більш традиційну газовідвідну автоматику. А також зміни стосувались конструкції ударно-спускового механізму та ствольної коробки.

Нова рушниця АА-12 мала газовий поршень, який розташовувався над стволом, який приводив у дію затвор (схема знайома вам від АК).

Запирання проводилось рухомим у вертикальній площині клином, що розташовувався в передній частині затвору. Для запирання клин піднімався вгору та входив у паз в тильній частині ствола, тим самим розвантажуючи ствольну коробку.

Ствольна коробка була суцільна з цівкою та прикладом та складалась з двох половин з’єднаних штифтами.

На початку 2000-х американська компанія Military Police System продала права на конструкцію АА-12 та анонсувала її виробництво. Але перед тим як піти в серію в конструкцію також вносились зніми, і фактично це була уже інша рушниця під найменуванням USAS-12. Хоча більш класичний варіант конструкції 80-х років також існує в невеликих серіях.

До прикладу у 2004-му 10 таких рушниць було передано для “обкатки” у Корпусі морської піхоти США.

А також зустрічається її використання у спареному вигляді як бойовий модуль H2X-40.

Загалом зброя цікава, не дуже поширена, хоча при цьому зустрічається в різних “екзотичних” варіантах.