Нещодавня заява генерального директора концерну “Уралвагонзавод” Олександра Потапова про намір відновити виробництво танків Т-80 це цікавий поворот, але очікуваний. Можливо навіть місцями справедливий.

Як відомо, “Уралвагонзавод” поглинув “Омсктрансмаш” і придушив виробництво танків Т-80, використовуючи свої типові прийоми фальсифікації: писали книжки про те, який він поганий, купували військових чиновників, все як завжди. За підсумками війни в Чечні Т-80 навіть хотіли повністю зняти з озброєння.

Минали роки і уральське конструкторське бюро вже вважало, що схопило «Бога за бороду» нібито «розробивши» свою Армату – але як стало відомо єдину роту розформували і відправили на доопрацювання. Фіаско.

Перспективний вигун «Армати» 2В-12-3А потужністю 1500 к.с., що був сконструйований у 80-х роках минулого століття, за весь час розробки так і не позбувся низки технічних проблем, що, разом з економічними проблемами його постановки на виробництво, не дозволило розраховувати на серійний випуск.

У той же час резерви подальшого підвищення потужності двигунів сімейства В-2, таких як тисячесильний В-92С2, наразі вже вичерпані. Відповідно, двигуни сімейства не підходять для встановлення на «Армату».

Очевидно, що конструкторське бюро УКБТМ (Тагіл) зірвало розробку перспективного танка і міноборони РФ звернулося до Омська.

Свою заяву Потапов говорить біля танку Т-80БВМ, проте не потрібно наївно вважати, що це буде той самий Т-80» як зараз. Йдеться про один з проєктів дуже сильного конструкторського бюро “Омскртансмашу” ОКБТМ – проєкт «Бурлак».

У бойовому відділенні нової машини була важлива особливість, що відрізняла її від усього, що робили в РФ до і після – автомат заряджання ізольований за баштою в окремому відсіку. Це вкотре підвищувало можливість виживання екіпажу.

Механізм заряджання у кормовій кормовій частині башти дозволяв використовувати довгі бронебійні підкаліберні снаряди, а не ті “огризки” з довжиною у 740 мм, для яких доводиться переробляти автомат заряджання танків Т-90.

А якщо ще вирішувалося питання із ізоляцією палива в захищених відсіках – то машина взагалі виходила на рівень світового танкобудування (якщо припустити, що завод “Эллинс” зробив би для неї приціли та систему керування вогнем).

“Бурлак” – достойна машина, що була в тіні титульних проектів Т-95, а  потім «Армати». Машина з перевіреними рішеннями та цілком реалістичним рівнем для її освоєння в серійному виробництві. На відміну від «Армати», яку навіть якщо в теорії довести, то виробляти не зможуть через відсутність працюючого двигуна 2В та відповідних виробничих потужностей.

Розгортання виробництва

«Відновлення виробництва Т-80» – що під цим ховається, якщо, звичайно, цей амбітний план не буде саботований «таким КБ як наше», що, на мою думку, дуже ймовірно.

Але все це глибоко в теорії – організація танкового виробництва сучасної машини – це титанічна задача і роки роботи десятків тисяч людей, тисяч імпортних верстатів та колосальних фінансових вливань.

Для того щоб хоч трохи зрозуміти, що потрібно для постановки на виробництво нового танка, ознайомимося з архівними документами – перелік верстатів для закупівлі в соціалістичних і капіталістичних країнах у 1981-1985 роках для виробництва Т-80 у Харкові.

Список закупівлі верстатів усередині СРСР не розміщуватиму так як це тисячі верстатів. Для довідки нагадаю, що верстатного виробництва у РФ наразі фактично немає. В кого візьмуть? Куплять у заходу? Китай?

Проте саме головне це кадри! Теоретично верстати можуть з’явитися з Китаю, КНДР або привезуть їх інопланетяни і вирішать цю проблему. Але ніхто не вирішить проблеми кадрів. Начебто благополучний СРСР 1980 року з величезним населенням, величезною кількістю ПТУ і робітників (тоді не всі були юристами та менеджерами) – а в результаті для виготовлення двигунів змушені були залучати засуджених. І це не про серійне, а про тимчасові ділянки виробництва.