Сучасна геополітична модель світового порядку почала формуватися після розпаду СРСР, і відповідно закінчення Холодної війни, саме в цей час дещо знизилась напруга щодо ймовірності глобальної війни між двома блоками держав, яка би неодмінно призвела до докорінних та невиправних змін для всього людства.

Ситуація світової стабільності на жаль не може існувати довгий час, як показує історичний досвід завжди виникають нові і нові загрози. Кінець ХХ – поч. ХХІ століття сформував та адаптував під сучасні геополітичні реалії цілу систему глобальних та актуальних загроз для людства. І напевно після жахливих подій 11 вересня 2001 року у США на перший план загроз майбутнього вийшло таке поняття, як світовий тероризм, який став всеохоплюючим фактором небезпеки.

Тероризм це історичне поняття, і хоча сам термін терор та похідне від нього слово тероризм (від лат. terror – жах) почали використовувати після Великої французької революції (хоч ці слова і не є тотожними) сама форма радикальних дій щодо досягнення своїх політичних, ідеологічних, економічних інтересів яка супроводжується з насиллям по відношенню до інших, відома людству ще з часів Стародавнього світу.

Проте і досі немає єдиного офіційного визначення цьому поняттю, це викликано перш за все тим, що тероризм дуже динамічне явище, яке з плином часу може змінювати свої структуру та пристосовуватися до нових викликів. Складність щодо єдиного визначення вносить також поділ на різні напрямки, в залежності від характеру цілей (релігійний, націоналістичний), рушійної сили (колективний, індивідуальний) чи навіть принципу територіальності (внутрішньодержавний чи зовнішньодержавний).

Навіть у міжнародно-правових актах відсутнє одне уніфіковане визначення даного терміну, в багатьох документах наводиться лише перелік основних ознак та характеристик терористичної діяльності, в тому числі в Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму 2005 року, Глобальній контртерористичній стратегії ООН 2006 року чи Декларації про заходи ліквідації міжнародного тероризму 1994 року.

Тому, вважаю за потрібне загострити увагу саме на визначенні та правовій кваліфікації даного злочинного діяння за вітчизняним законодавством, протягом різних періодів існування держави.

Правова регламентація поняття тероризму у більш адаптованому під наше сучасне розуміння виразі на практиці розпочалася в добу СРСР, саме в кримінальному кодексі 1922 року вперше було встановлено кримінальну відповідальність за терористичний акт (останнє дореволюційне джерело кримінального права – Кримінальне уложення 1903 року мало лише деякі неоднорідні між собою елементи правової характеристики та кваліфікації терористичного акту, та його ознак). В ст.64 КК встановлювалась кримінальна відповідальність за підготовку та організацію терактів в контрреволюційних цілях.

Досить швидко на зміну кодексу 1922 року прийшла нова редакція кримінального кодексу СРСР 1926 року, в якому в главі 1 «Державні злочини» у ст.58 «Контрреволюційні злочини» встановлювалося покарання за терористичні акти, під якими розумілися замахи на представників радянської влади, або членів революційних, робітничих організацій.

Проте більше уваги треба приділити останній радянській редакції кримінального кодексу, редакції 1960 року, там було внесено багато ключових моментів, які були відсутні у попередніх редакціях.

В новій редакції відповідальність за скоєння терористичного акту була зафіксована в ст.66 «Терористичний акт», визначення було на перший погляд схожу на трактування попередніх редакцій, про те з додаванням важливого елемента, а саме відповідальність за вбивство державного, громадського діяча з «метою підриву або послаблення державної влади», саме остання частина формулювання докорінно змінила природу даного визначення. Тепер це дійсно було схоже на формулювання злочину проти держави, та основ державного устрою.

В тому числі додавання в перелік об’єктів не тільки державного діяча чи представника парті, але і громадського діяча, що значно збільшило перелік об’єктів посягання які підпадають під дану статтю.

Також, нововведенням було закріплення в окрему статтю покарання за терористичний акт скоєний представником іноземної держави (що в принципі є цілком логічним, якщо виходити з ситуації коли Холодна війна в цей час була в найбільш напруженій своїй частині).

Якщо підбити підсумок то треба сказати, що в СРСР після прийняття редакції 1960 року випадків коли скоєнні злочини кваліфікували як терористичні акти було небагато, викликано тим, що владі було легше перекваліфікувати дії на інші склади злочину, ніж вносити в суспільство широкий резонанс та занепокоєння.

Прикладами класичного терористичного акту в добу СРСР можна навести вибух в Мавзолеї 1973 року, скоєний Саврасовим Н.Н., спроба підриву Мавзолея за допомогою поясу з вибухівкою громадянином Крисановим 1967 року, та серію вибухів у метро у Москві 1977 року, скоєних групою осіб з Вірменії, хоч і більшість з них під час досудового розслідування та судового розгляду були представлені як диверсія (ст.68 КК СРСР).

На цьому треба перейти до часів які нас цікавлять найбільше, це до часів незалежності нашої держави, і прослідкувати як змінювалися підходи до кримінально-правової регламентації терористичної діяльності в незалежній Україні.

Чинний кримінальний кодекс України, який є основним джерелом кримінального права був прийнятий у 2001 році, прийшовши на зміну старому радянському кодексу 1960 року який діяв на пострадянському просторі навіть після розпаду СРСР. Як вже зазначалося вище сучасний тероризм дуже багатоаспектне поняття, яке має великий перелік цілей, підходів, та досить розгалужений інструментарії злочинних дій, і тому законодавче визначення та закріплення повинно бути широким, для того щоб уникнути упущення важливих елементів.

У ст.258 КК України наводиться визначення терористичного акту та встановлюється міра покарання за дане діяння (За чинним законодавство терористичним актом є застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою).

Більш лаконічне визначення, але з відсилкою до ст.258 КК України наводиться в ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» від 2003 року, за яким терористичним актом є злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 КК України.

Окрім статті 258 Кримінального кодексу, відношення до тероризму мають і інші склади злочинів, а саме ст. 258-1 «Втягнення у вчинення терористичного акту»; ст. 258-2 «Публічні заклики до вчинення терористичного акту»; ст. 258-3 «Створення терористичної групи чи терористичної організації»; ст. 258-4 «Сприяння вчиненню терористичного акту»; ст. 258-5 «Фінансування тероризму».

В ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» також наводиться визначення терористичної діяльності, за яким нею виступає планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів. Тобто терористичний акт є елементом більш багатоаспектного поняття терористичної діяльності, у співвідношенні як ціле та частина.

Проте офіційне законодавче закріплення у кримінальному законодавстві відповідальності за тероризм це лише невелика частина всієї антитерористичної державної діяльності, іншими аспектами боротьби є прийняття низки вузькопрофільних законів які би регламентували безпосередньо практичну сторону боротьби.

Такими актам є ЗУ «Про Службу безпеки України», ЗУ «Про національну безпеку України», ЗУ «Про розвідку», де боротьба з тероризмом виноситься на один з перших планів задач для компетентних органів та встановлюється чіткий алгоритм дій .

Якщо говорити про тероризм на території нашої держави то треба поділити історію на період до російської військової агресії та окупації частини нашої території та відповідно період після 2014 року.
В 2013 році за даними «Глобального індексу тероризму» які наводять аналітики Інституту економіки та миру Сіднейського університету наша держава займала 56 місце з 158 країн.

Починаючи з 2001 року, з прийняттям нового Кримінального кодексу України правоохоронцями було порушено та розслідувано 22 кримінальних провадження (справи) по ст.258 КК України «Терористичний акт». Тобто можемо побачити невеликий показник терористичної загрози з 2001 по 2014 рік, тим паче, що серед 22 кримінальних проваджень які були порушені по статті «Терористичний акт» декілька абсолютно не підпадали під це формулювання.

Переломний став 2014 рік, рік початку російської військової (гібридної агресії) на Сході держави, та окупації Криму, саме тоді Україна перемістилася у вищезазначеному рейтингу на 12 місце. Терористична загроза почала виникати не в результаті міжнародного тероризму, а в результаті ворожої агресивної політики Російської Федерації, які в рамках гібридної війни вдаються до класичних прийомів, а саме підтримання місцевого сепаратизму та підбурювання до терористичних дій, а також проведення терористичних актів та диверсій за допомогою власних спецслужб.

Якщо вдатися до статистика та підрахунки то можна побачити дійсно жахливі цифри кількості порушених по даній статті кримінальних проваджень, за даними Генеральної прокуратури тільки за 2014 рік було 1515 правопорушень по даній статті, а в 2015-1305.

За останні роки ситуація дійсно покращилася, за даними рейтингу «Глобальний індекс тероризму» за 2019 рік Україна зайняла вже 24 місце. Покращення базується на багатьох факторах, один з яких це оперативне оновлення законодавчої бази щодо захисту національної безпеки та боротьби з тероризмом (Нові пакети фундаментальних оборонних документів Воєнних доктрин, Стратегій національної безпеки та ряд таких профільних документів як Доктрина інформаційної безпеки, Концепція боротьби з тероризмом).

Швидке оновлення нормативного підґрунтя боротьби з тероризмом дало змогу вітчизняним правоохоронцям побудувати стійку систему контртерористичної діяльності держави.

Проте маючи під боком такого сусіда як Російська Федерація завжди треба бути готовими до різного роду провокацій та загострення конфлікту, і тому процес модернізації всього сектору національної безпеки та оборони повинен бути одним з головних пріоритетів влади.