15 листопада 1989 року, невдовзі після закінчення ірано-іракської війни і нормалізації стосунків з СРСР, Іран замовив велику партію радянських бойових літаків на суму 800 мільйонів доларів: 18 винищувачів МиГ-29Б (тобто, МиГ-29 у виконанні 9.12Б – експортний для країн поза Організацією Варшавського договору), шість навчально-бойових МиГ-29УБ і 12 бомбардувальників Су-24МК. Усі літаки були поставлені до кінця 1991 року.

Вже на початковій стадії виконання контракту іранці зіткнулись з «ненав’язливим» совдєпівським сервісом. Коли група пілотів F-4E i F-5E прибули до СРСР для підготовки в якості інструкторів на нові літаки, виявилось, що радянські інструктори не володіють у достатній мірі англійською (іранці ж, природно, не знали російської), а навчально-матеріальна база не відповідає очікуванням. Наприклад, майбутні інструктори Су-24МК перед вильотами на цьому типі літака проходили підготовку на тренажері… Су-22! В СРСР відправили і близько сотні інженерів і техніків, однак і їхню підготовку Москва звела до необхідного мінімуму, намагаючись утримати Іран в залежності від своїх послуг зі складнішого ремонту. До Ірану прибула група радянських фахівців, які допомагали обслуговувати “МиГ” та “Су”.

Все змінилось у 1993 році, коли Росія (яка «успадкувала» іранський контракт від СРСР) відкликала фахівців, ба більше – припинила постачати запчастини. Президент Єльцин наказав також анулювати контракт, укладений у 1990 році, який передбачав постачання ще 48 МиГ-29. Контракт був вже наполовину оплачений, тож в якості компенсації Ірану передали підводний човен проєкту 877 (на додачу до двох, поставлених раніше) і партію машинокомплектів танків Т-72С1 для складання на іранському заводі.

Іранцям довелось шукати альтернативні шляхи. Насамперед, вони вирішили передати до складу Повітряних сил 51 іракський бойовий літак, які перелетіли до Ірану напередодні «Бурі в пустелі» і три роки припадали пилом на аеродромах. Серед них були три МиГ-29Б, один МиГ-29УБ та аж 23 Су-24МК.

По-друге, російських фахівців замінили українськими. У 1993 році були налагоджені контакти з Львівським і Миколаївським авіаремонтними заводами. Завдяки зусиллям українських фахівців до 1995 року вдалось поставити в стрій 22 з 23-х колишніх іракських Су-24МК, а також повернути до бойової готовності більшість літаків, поставлених в 1990-1991 роках. Обійшлось це іранцям десь у 120-150 мільйонів доларів.

В 1999 році Іран почав ремонтувати літаки радянського виробництва власними силами: МиГ-29 – на заводі в Тегерані, а Су-24 – в Ширазі. При цьому відчувалась серйозна нестача технічної документації. Щось вдалось скопіювати (буквально – переписати) під час навчання в СРСР, щось – отримати з України. Та все одно багато чого не вистачало. В першу чергу – документації по радару Н019. У 2004 році повністю боєздатними були лише п’ять МиГ-29Б і п’ять МиГ-29УБ (навчально-бойовий варіант літака не має радару, тож підтримувати його в боєздатному стані було простіше), ще один МиГ-29Б був обмежено боєздатним (міг літати, але на ньому не працювала РЛС).

У 2007 році з 26-ти МиГ-29Б/УБ літати могли тільки 12, з 30-ти Су-24МК – 14. У всіх машин в 2009-2010 роках вичерпувався календарний ресурс. Тож Іран почав переговори з РФ щодо модернізації літаків до рівня МиГ-29СМТ та Су-24МК2. Однак угода так і не була досягнута. Єдине, про що вдалось домовитись – це про закупівлю 50 двигунів РД-33 для МиГ. Причому схоже, що ці двигуни були не новими, а вживаними – їх відкапіталили в Росії, «обнуливши» ресурс. Переговори ж про модернізацію літаків були перервані російською стороною в 2008 році (тоді ж росіяни розірвали контракт на постачання ЗРК С-300ПМУ-1).

Довелось шукати альтернативні шляхи вирішення технічних проблем. Таким шляхом виявилась Сирія – через місцевих військових іранцям вдалось дістати технічну документацію, якої бракувало (з білоруського 558-го авіаремонтного заводу) і, нарешті, освоїти повшомасштабний капремонт літаків. Такий ремонт для лідерних екземплярів – МиГ-29Б (борт 3-6118) і Су-24МК (борт 3-6805) – тривав п’ять років!

Якщо технологію ремонту з горем, з бідою вдалось освоїти, проблема браку запчастин ставала дедалі гострішою. З білорусії через Сирію далеко не все вдавалось отримати. Довелось зайнятись реверс-інжинірингом, а простіше – неліцензійним копіюванням. Найскладнішим вузлом, виготовлення якого освоїли в Ірані, стала коробка приводу агрегатів (КПА) для МиГ-29. Перший літак (борт 3-6111), обладнаний КПА іранського виробництва, успішно пройшов випробування в лютому 2019 року. Але… 25 грудня того ж року в польоті зруйнувалась іранська КПА на МиГ029 з бортовим номером 3-6110. Літак розбився, пілот загинув.

Незважаючи на усі зусилля іранських інженерів (хоча ні – саме завдяки цим зусиллям) в середині 2023 році придатними до польотів були тільки п’ять МиГ-29Б/УБ (з 17-ти) і вісім Су-24МК (з 27-ми). Озираючись на епопею з техобслуговуванням і ремонтами цих літаків, цілком можна зрозуміти обережне ставлення Ірану до російської пропозиції «купити зі знижкою» винищувачі Су-35СЕ…

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9