Чи є місце для НРК-мулів на українському полі бою?

За останні роки безпілотники стали обов’язковою частиною будь-якого підрозділу, який претендує на успішне виконання бойового завдання. Проте попри стрімкий розвиток ми все ще перебуваємо в моменті формування загальних обрисів тактики використання БПЛА та НРК.

Можна виділити два основні шляхи подальшого розвитку безпілотних систем:

• Перший — шлях індивідуального посилення бійця, подібний до бронежилета, рації чи автомата.
• Другий шлях — окрема техніка, на кшталт танка, вантажівки чи літака, яка посилює не окремого бійця, а цілий підрозділ — від відділення до роти.

Ці варіанти не суперечать один одному й зараз розвиваються паралельно. Однак їхня логіка, вимоги до інфраструктури та наслідки для організації військ принципово різні.

Наземні дрони супроводження

Безпілотники, які використовуються бійцем саме як частина спорядження, призначені розширення можливостей та підвищення захисту одного солдата. Ця сфера містить багато прототипів і навіть готових рішень (екзоскелет від Mehler Protection, джетпак від Gravity Industries тощо), але більшість із них не інтегровані масово у бойовий цикл реальних армій.

Якщо не заходити в область наукової фантастики, а подивитися, що застосовується ЗСУ на даний момент, то ми побачимо два основні сценарії застосування безпілотних засобів окремими піхотинцями. Один із них — використання НРК-мулів. Боєць керує такою платформою за допомогою Hot-RC (штурмовий пульт) на відстані 50-70 метрів. НРК при цьому виконує одразу кілька функцій: візок, здатний перевозити до кількох сотень кілограмів вантажу, засіб розмінування та відволікання FPV-дронів. У разі потреби НРК-мул може суттєво полегшити евакуацію пораненого побратима.

Ключовим є не формальне закріплення НРК за підрозділом, а його інтеграція в тактичний цикл конкретного бійця або малої групи без виділеного розрахунку.

У 2023–2024 роках супровід НРК піхотною групою був однією з перших моделей застосування логістичних платформ. Однак зростання зони ураження FPV-дронами змусило більшість підрозділів перейти до віддаленої логістики з використанням супутникового зв’язку. Наш підрозділ також пройшов цей шлях.

Сьогодні значна частина логістичних завдань вирішується у форматі BLOS (Beyond Line Of Sight) — з використанням Starlink і віддаленого пілотування. Однак це не вирішило проблему переміщення малих груп особового складу там, де неможливе застосування бронетехніки і де дистанція не виправдовує складну інфраструктуру віддаленого управління.

У цих умовах НРК-мул залишається нішевим, але актуальним інструментом. Йдеться не про масове слідування за платформою по відкритій місцевості. Будувати таким чином основні логістичні маршрути неефективно й небезпечно, враховуючи загрозу FPV, скидів та низьку швидкість. Йдеться про переміщення невеликих груп особового складу на короткі дистанції. Можливість розвантажити бійців є особливо актуальною при складному рельєфі та завданнях, де виграш 1–2 години часу суттєво знижує ризик ураження.

Також слід враховувати різницю у вартості між НРК-мулами та платформами, модифікованими для логістики BLOS. Для прикладу, НРК-мул «Тарган 2к» коштує близько 200 000 грн. Тоді як вартість BLOS-НРК перевищує цю цифру у 2–4, а інколи й до 10 разів.
Таким чином, віддалена логістика і супровід НРК — це не конкуруючі, а паралельні напрями розвитку.

На початок 2026 року практика використання НРК-мулів поки що не є загальноприйнятою, але випадків їх застосування стає дедалі більше. У нашому батальйоні ми проводили навчання всіх новобранців базовій роботі з НРК, достатній для керування та експлуатації НРК-мулів. На думку автора статті, ця практика навчання основам НРК має бути включена до програми БЗВП. А НРК-мули мають бути доступні для будь-якої групи, що переміщується пішки на відстань понад кілометр.

Автор статті сам був вивезений НРК «Геріон» з позиції разом з обладнанням на дистанцію 8,5 км. Це дозволило скоротити час переміщення з 3–4 годин (по багнюці) до 40 хвилин, а це суттєво знижує ризик удару ворожих ФПВ-дронів. Управління здійснювалося в режимі мула, тобто вручну. Інша подібна місія нещодавно дозволила вивести нашого бійця, пораненого «ждуном», до дружньої позиції за допомогою того ж НРК-мула.

Другий, часто застосовуваний сценарій — персональні БПЛА-розвідники малого радіусу дії. Такі БПЛА можуть нести на собі невеликі протипіхотні заряди, хоча в основному застосовуються для розвідки. Наразі вони використовуються переважно групами спецпідрозділів, але ця практика має потенціал для застосування будь-яким штурмовиком.

З розвитком автономності безпілотних засобів їхня роль в індивідуальному супроводі бійців суттєво зростатиме, і в найближчі роки ми станемо свідками прискореного розвитку та масштабування технологій підтримки індивідуального солдата на полі бою. Початок цього процесу ми спостерігаємо вже сьогодні. Варто обмовитися, що йдеться не про бойовий ШІ, а про автослідування, стабілізацію, повернення, утримання маршруту, авторозпізнавання та подібні функції, значна частина яких уже реалізована в тому чи іншому вигляді.

Цей напрям може не лише підвищити ефективність бійця, а й суттєво збільшити виживаність особового складу.
Кілька років тому виник значний дисбаланс у протидії «спису» та «щиту» (засобів ураження й захисту). «Спис» різко вирвався вперед у вигляді FPV-дронів, значно випередивши розвиток індивідуальних засобів захисту. Фактично ми залишилися на рівні бронежилетів, а оптоволоконні системи звели нанівець можливості індивідуального РЕБ. І поки ми перебуваємо в стані такого дисбалансу, суттєво зростає значення рівня підготовки як окремих бійців, так і малих груп у сфері взаємодії з безпілотними системами. Масове застосування анти-FPV турелей і дронів, здатних перехоплювати FPV, навряд чи набуде системного характеру в найближчий час. А поки захист не наздогнав засоби ураження, виживаність визначається рівнем інтеграції бійця з безпілотними засобами.

Кожен боєць, незалежно від ролі, повинен володіти базовими навичками керування дешевими безпілотними засобами на кшталт НРК-мула. Як уже згадувалося вище, впровадження такого навчання в процесі БЗВП може принести суттєву користь. Також варто розпочати процес поступового перепідготовлення особового складу (цей процес взагалі не повинен припинятися, враховуючи швидкість розвитку військових технологій) та перегляд поточної практики переміщення невеликих груп. Відповідно, має сенс збільшити постачання підрозділам індивідуальних безпілотних засобів. А для розробників сформулювати запит на розробку та виробництво більшої кількості подібних рішень.

Навички роботи з безпілотною компонентою досить скоро стануть такою ж базою в навчанні, як і вміння користуватися аптечкою чи лопатою. І найбільш передові підрозділи вже починають навчати бійців у цьому напрямі.

Ідея застосування наземних роботизованих систем для супроводження бійця залишається дискусійною та потребує розвитку, тож пропоную долучитись до її обговорення у коментарях під блогом!