Однією з найпоширеніших тез подальшого розвитку бронетехніки під впливом російсько-української війни є твердження, що масоване використання безпілотників призведе до зникнення танків як класу озброєнь взагалі. Розгляньмо цей аспект докладніше.

Протягом більш як сторічної історії танка його ховали практично безперервно. Тільки-но танк з’явився і довів свою ефективність, як перший захід протидії почали застосовуватися бронебійні кулі, які легко пробивали тодішню танкову броню. Заради справедливості: за сьогоднішніми мірками та броня підійшла б хіба що БТРу,  втім це не заважало тодішнім теоретикам винести вердикт про те, що епоха танків закінчилася, ще до пуття і не розпочавшись. У відповідь танк наростив броню до рівня, що дозволяв упевнено витримувати влучення бронебійної кулі.

Наступним кроком стала поява протитанкових рушниць (ПТР), фактично гвинтівок із монструозним калібром та/або довжиною ствола, куля яких змогла пробивати вже потовщену танкову броню. Танкобудівники й далі пішли звичним уже їм шляхом, знову наростивши товщину броні, внаслідок чого розрахункам ПТР було рекомендовано вести вогонь по оглядових приладах, ходовій частині та нижній лобовій деталі корпусу — так званим «уразливим зонам танка».

Наступна ітерація протистояння «снаряд-броня» відбулася під час Громадянської війни в Іспанії, де дебютувала спеціалізована протитанкова артилерія. Танк укотре пішов екстенсивним шляхом розвитку, наростивши броню до рівня, що витримує потрапляння снаряда.

Друга Світова війна збагатила збройовий арсенал протитанковими гранатометами та появою кумулятивної бойової частини. Танк знову наростив броню.

У післявоєнний період могильниками танків виступили протитанкові ракетні комплекси та протитанкові вертольоти (за західною термінологією – вертольоти вогневої підтримки). Значно більшу міць бойової частини вже неможливо було парирувати простим потовщенням броні, що викликало появу комбінованого бронювання та рознесених броньових перешкод, а згодом і комплексів динамічного захисту та активного захисту.

Кожен із цих етапів виглядав набагато складніше, ніж ми це згадуємо, але для простоти сприйняття залишмо цей хліб професійним історикам озброєння.

Новим класом протитанкового озброєння, що найбільш стрімко розвивається, є безпілотники, починаючи від найпростіших «квадриків» і до високотехнологічних зразків зі штучним інтелектом. Танк укотре зіткнувся з необхідністю трансформації, тому намітилися й основні напрями боротьби з новою загрозою.

Перше, що не потребує кардинальної зміни конструкції, — це зміна стратегії і тактики застосування танків. Танкові армади, що проривають фронт і на оперативному просторі громлять тили супротивника у стилі Манштейна або Ротмістрова, назавжди пішли в минуле. Дрони, крім ударної складової, змогли підняти ситуаційну обізнаність до рівня, при якому будь-яка висока концентрація техніки на конкретній ділянці фронту призводить до швидкого та результативного знищення. Фактично роль танків зараз зводиться до безпосередньої підтримки піхотних підрозділів, тобто до їх розосередження і маскування в бойових лавах.

Зі змін матчастини найбільше впадає в око поява «танків-сараїв» — машин із додатковим легким кустарним бронюванням, віднесеним на значну відстань від основної броні. Таке рішення дозволяє захиститися від скидів гранат і навіть від дронів із кумулятивною бойовою частиною. Зі свого боку, ураження таких машин здійснюється переважно ударами дронів в ослаблену частину верхньої лобової деталі корпусу поблизу шахти оглядового приладу механіка-водія (т.з. «зона декольте»), яка не прикривається додатковим бронюванням, а також ураженням їх дронами з бойовою частиною, що працює за принципом ударного ядра, — така бойова частина зберігає високу бронепробивність на значній відстані від точки підриву.

Іншим поширеним засобом боротьби з дронами є установка на техніку глушників радіочастот, що застосовуються для керуванням більшості БПЛА. Цей спосіб боротьби з безпілотниками теж не є універсальним, по-перше, тому що неможливо заглушити весь спектр радіочастот, отже є можливість застосування супротивником БПЛА, керованого сигналами на «нестандартних» частотах. Іншим способом боротьби з танками, оснащеними такими «джаммерами», є використання дронів із наведенням на ціль на термінальній ділянці траєкторії за допомогою штучного інтелекту, тобто в цьому разі БПЛА не потребує керуючих сигналів, що робить глушіння радіочастот безглуздим.

Третім, найскладнішим, проте й найефективнішим засобом є використання комплексів активного захисту (КАЗ). На російсько-українському фронті це рішення не використовується жодною зі сторін, позаяк КАЗи, що розробляються як в Україні, так і на росії, тривалі роки і навіть десятиріччя не виходять за межі дослідних моделей. Втім, росіяни у притаманній їм манері знайшли ерзац-вирішення цієї проблеми — на броню машини, що захищається, почали саджати чмобика з дробовиком, завданням якого є розстріл безпілотників, що підлітають. Заради справедливості — інші країни в цій царині недалеко пішли: серійно оснащувати свої танки КАЗами зараз у змозі лише Ізраїль.

Слід зауважити, що простим розгортанням до зеніту існуючих КАЗів проблема не вирішується. По-перше, це банально надто дорого: використовувати для перехоплення відносно низькошвидкісного безпілотника комплекс, призначений для перехоплення цілі, що летить зі швидкістю до двох кілометрів за секунду, — це забивання цвяхів мікроскопом. По-друге, існуючі КАЗи мають дуже обмежений «боєкомплект» елементів, що уражають, і при послідовній атаці кількома дронами це швидко робить комплекс беззбройним». Частково цей недолік намагаються компенсувати збільшенням БК, наприклад, у протидроновому КАЗ, що використовується в німецькій БМП Puma S1, є 18 напрямних зі вражаючими елементами. Це рішення дозволяє боротися з дронами в сучасних типових сценаріях атаки, але не допоможе при цілеспрямованому використанні великої кількості дронів, що атакують за роєвою схемою.

Набагато перспективнішим є рішення щодо делегування функцій протидронового захисту дистанційно керованому бойовому модулю (ДКБМ) зі складу допоміжного озброєння. Причому в цьому випадку використання автоматичної гармати набагато доцільніше від використання кулемета: більший калібр дозволить застосовувати снаряди не тільки з дистанційним підривом, а й з генератором електромагнітного імпульсу, що дозволяє спалювати бортову електроніку дронів, вражаючи одним снарядом кідька дронів, що летять поруч.

Значним недоліком існуючих КАЗ є використання їхньої конструкції РЛС, що використовується як детектор атакуючого боєприпасу. Швидкий розвиток сучасних засобів РЕР дозволяє використовувати випромінювання цих станцій як «маяк» для виявлення цілі, тож є сенс значну частину зусиль щодо виявлення атакуючого боєприпасу делегувати оптико-електронним станціям і, можливо, лідарам.

Неабияку користь у захисті від дронів можуть принести системи постановки димових завіс, що вистрілюють димові гранати не лише в сторони, а й угору. Як додатковий варіант можна знову розглянути можливість монтажу на броні сучасних аналогів димових шашок (БДШ). Слід зазначити, що постановка завіси не є ефективною сама по собі, дрон навіть наосліп зможе продовжувати рух до раніше виявленої цілі. Отже, задимлення має супроводжуватися інтенсивним маневром ухилення. Значним плюсом димової завіси є неможливість для оператора наводити дрон в уразливі ділянки атакованої техніки, у ліпшому разі забезпечується попадання «в силует».

Підіб’ємо підсумки та спробуймо сформувати основні напрями трансформації танка під впливом нової загрози.

1. Існуючий комплекс озброєння призначений головним чином для боротьби з танками. Основне озброєння становить гладкоствольну гармату форсованої балістики, що обумовлюється застосуванням снарядів типу бронебійних підкаліберних снарядів. Звичайно, основне призначення цих снарядів — боротьба з танками супротивника, застосування їх по піхоті та польових укріпленнях вкрай малорезультативне. Але розосередження танків у бойових порядках, відведення їх із передової на закриті позиції вже зараз робить танкові дуелі вельми малоймовірними, а надалі така можливість і надалі зменшаться. Внаслідок цього озброєння перспективного танка гарматою такого типу просто втрачає сенс. Крім того, ствол гармати погано піддається маскуванню, що не тільки збільшує можливість виявлення замаскованого танка, а й служить одним з основних критеріїв класифікації цілі штучним інтелектом.

Збройові гранди демонструють на виставках перспективні танки з гарматами калібру 130 і 140 мм, але ці машини головно є обґрунтуванням мільярдних витрат на НДДКР, який вже застарів. «Генерали завжди готуються до минулої війни», і виставкові супергармати зайвий раз демонструють справедливість цієї тези.

Яка альтернатива існуючому основному озброєнню? Автор статті, виходячи з того, що основним завданням танка стала безпосередня підтримка піхоти, візьме на себе сміливість запропонувати як основне озброєння спарку великокаліберної короткоствольної мортири та автоматичної гармати калібру 40—57 мм. Перша призначена для роботи по польовій фортифікації та укріпленнях у міській забудові, друга — виконує роботу з ураження широкого спектру цілей, починаючи від живої сили і до бронетехніки та літальних апаратів, що низько летять.

Також є сенс розробити кілька різних зразків основного озброєння, уніфікованих за цапфенним пристроєм, і декілька зразків різних типів допоміжного озброєння, уніфікованих по посадкових місцях циліндричних шахт, подібно до того, як це було реалізовано в конструкції Т-64Е. Це рішення дало б можливість за принципом «конструктора Лего» створювати конфігурацію машини не тільки під конкретний ТВД, рівень оснащення супротивника, а й в ідеалі навіть під конкретну операцію.

При розміщенні БК у забаштовій «скрині» цікавим рішенням була б можливість механізованої заміни порожньої «скрині» на таку ж з БК, як за допомогою спеціалізованої ТЗМ, так і за допомогою звичайного вилкового навантажувача або підйомного крана. При цьому має зберігатись і можливість ручного завантаження БК.

Опціонально задля роботи на великі дистанції можна передбачити зовнішню установку на башті ПУ ПТРК. Плюси цього рішення перед існуючими танковими комплексами керованого ракетного озброєння — відсутність обмеження за калібром, тобто велика бронепробивність і фугасна дія БЧ ракети. Крім того, таке рішення робить не потрібним складну і дорогу систему пуску ракети через канал ствола, яка через ці недоліки значиться головним чином у таблицях танкових ТТХ, але вкрай рідко застосовується в реальних бойових діях.

Значним поліпшенням функціоналу ПТРК була б можливість при стрільбі із закритих вогневих позицій здійснювати наведення не лише за рахунок ГСН, а й мати можливість делегування наведення іншому оператору — піхотинцю на передовій, гелікоптеру, БПЛА тощо.

Як допоміжне озброєння мало б сенс, як уже згадувалося раніше, вибрати ДКБМ з автоматичною гарматою малого калібру, але при цьому з функцією автоматичного пошуку та знищення цілей — швидкодія електронної апаратури істотно перевершує людські здібності. Крім великих кутів піднесення, що надає модулям зенітні функції, є сенс оснащувати танк двома ДКБМ — одного при роєвій атаці дронів буде явно недостатньо.

2. Складна та розгалужена система управління вогневими та розвідувально-оглядовими системами танка, бойова інформаційно-керуюча система обрушують на екіпаж лавину інформації та вимагають миттєвого ухвалення безпомилкових рішень, найчастіше під впливом бойового стресу в умовах, далеких від ергономічного оптимуму. Об’єктивно розмірковуючи, людська психіка неспроможна тривалий час результативно працювати у таких умовах. Процес пошуку та виявлення цілей, вибудовування пріоритету їх знищення, вибір типу зброї та боєприпасу, розрахунок вогневого завдання — це набір функцій вже сьогодні успішно алгоритмізований, створені програми та матеріальна частина, що дозволяє вести бій без участі людини-оператора на швидкостях, що значно перевищують людські можливості.

Яскравим прикладом такого технічного рішення є поєднання штучного інтелекту спеціалізованого комп’ютера цілей з бойовою інформаційно-керуючою системою, якими серійно оснащуються танки Меркава-4. Командиру танка у цьому разі делегована лише остання функція — натискання кнопку «вогонь», тобто  ухвалення кінцевого рішення про відкриття вогню. Причому зроблено це виключно з етичних міркувань. Розвиток штучного інтелекту не лише дозволить реалізувати «машинну» допомогу операторам зброї, а й за потреби реалізувати повністю безекіпажний режим ведення бою.

3. Конструкція захисту танків на сьогодні як основну загрозу розглядає бронебійний підкаліберний снаряд, що вистрілюється з танкової гармати. Масове застосування дронів і зникнення танкових дуелей обумовлюють зміну пріоритетів, що передбачає відмову від гіпертрофованого захисту фронтальної проекції башти та корпусу і більш рівномірний її розподіл, тобто захист має стати всеракурсним. Але при цьому все ж таки є сенс зробити акцент на захисті зон розміщення боєкомплекту.

На сьогодні основним типом бойової частини дрона при боротьбі з танком є кумулятивний заряд із подальшим зростанням частки бойової частини з формуванням ударного ядра. Внаслідок цього є сенс очікувати зменшення в захисті танка частки броньових сталей, що компенсуватиметься зростанням частки композитних конструкцій з використанням легких сплавів та кераміки.

Можна значно підвищити захищеність екіпажу за рахунок повного його перенесення в корпус машини, щоб безекіпажна башта перекривала більшу частину бойового відділення від атак з верхньої півсфери. При цьому виникає проблема розміщення люків екіпажу, яка може вирішуватися зміною компонування: перенесення МТВ у передню частину корпусу забезпечить посадку-висадку екіпажу практично на повний зріст через кормові двері та (або) апарель. При такому розміщенні екіпажу зростає його ураженість від мінних загроз, яку доцільно було б знижувати рахунок протимінних крісел і включення в конструкцію днища захисних пристроїв динамічного типу.

З іншого боку, застосування концепту безекіпажної башти значно знижує її силует по висоті, що дозволяє істотно знизити масогабарити машини в цілому. На сьогодні питома вага заброньованого об’єму танка становить 100 кг на кубічний дециметр (літр). Частину «відвойованого» в такий спосіб резерву маси можна перенаправити і на посилення захисту.

Втім, захист — це не лише бронювання. Доцільно було б реалізувати і такі заходи захисту боєкомплекту, як «мокра боєукладка» та можливість аварійного відстрілу (катапультування) боєукладки при спрацюванні системи ППО за межі машини. І те, й інше реалізується головним чином у боєукладанні першої черги, при цьому варто розглянути можливість серйозного скорочення загального боєкомплекту: велика кількість снарядів. розтиканих у сучасному танку по всіх кутах, значно знижують його виживання при пробитті броні. За словами одного з танкістів: «куди не потрап — скрізь снаряд». З цих міркувань досить поширеним рішенням танкістів на російсько-українській війні є завантаження БК лише у механізм (автомат) заряджання.

Значне зростання живучості танка також можна було б забезпечити за рахунок використання в боєкомплекті малочутливих порохів у зарядах і вибухових речовин (ВР) у снарядах. Ініціація порохів плазмовим запаленням і використання ВР, які спрацьовують тільки від детонатора, значно підвищать виживання танка на полі бою.

Ще одним важливим аспектом захисту є маскування. Крім мультиспектрального захисту від засобів ураження, істотною складовою маскування буде її здатність спотворювати силует машини для того, щоб запобігти її розпізнаванню та класифікації систем штучного інтелекту (ШІ) засобів ураження.

Нині більшість рішень базується на застосуванні масксіток. При цьому основні ознаки, що демаскують: прямокутний у плані силует і довга гармата не спотворюються належним чином і служать як розпізнавання мети оператором, так і класифікації її системами ШІ. Для усунення цього необхідне застосування комплекту масок і щитків, що спотворюють силует навіть за рахунок приховування геометричної форми машини. При цьому повинна забезпечуватися висока варіативність використання цих комплектів: застосування типових форм маскування досить швидко буде помічене супротивником та закладене у пошукові алгоритми ШІ. Одним зі шляхів протидії цьому було б використання як основи для козирків і масок гнучкого товстого дроту, за рахунок чого можна створювати велику кількість неповторних варіантів маскування.

4. Як силова установка танка майбутнього досить привабливо виглядає гібридний силовий агрегат з акумуляторно-електричним приводом, подібний до того, який вже зараз розробляє для танків британська Rolls-Royce. Ускладнення конструкції компенсується збільшеною живучістю: при несправності або бойовому пошкодженні дизеля танк зможе або продовжувати виконання бойового завдання, або піти з поля бою за рахунок пересування на акумуляторах. Розподілене розміщення акумуляторів у різних місцях бронекорпусу дозволить уникнути або зробити малоймовірним їх одночасний вихід із ладу під час обстрілу танка.

Іншим резоном переходу на електромеханічну трансмісію є різко збільшений рівень споживання електрики бортовими системами танка: перераховані вище системи РЕБ, КАЗ, бойові модулі споживатимуть таку значну кількість електрики, що, починаючи з певного рівня, наявність допоміжної енергоустановки для їх живлення стає просто недоцільною, і буде набагато простіше і дешевше заживлювати їх від електричної гілки трансмісії.

Застосування оборотних електричних машин дозволить здійснювати рекуперацію — підзарядку акумуляторів під час гальмування та під час руху на затяжних спусках, коли ходові електродвигуни працюватимуть у режимі генератора.

Ще одним бонусом руху на ходових електродвигунах є їх безшумна робота: при виконанні низки завдань таку властивість бойової машини буде складно переоцінити.

5. Ходова частина є, либонь, найбільш консервативною складовою танка. По суті, більшість сучасних танків у ходовій використовує конструктивні рішення, що сформувалися наприкінці Другої Світової війни.

Більшість підвісок сучасних танків базується на використанні торсіонів. З одного боку, їх застосуванням забезпечується досить м’яке і плавне підресорування корпусу, відносно проста конструкція стійка до бойових пошкоджень і ремонтопридатна. З іншого боку, танковий торсіон у машинобудуванні є деталлю з найбільш високим питомим навантаженням, внаслідок чого хімсклад сталі, з якої він зроблений, і технології його виготовлення постійно удосконалюються, а отже ускладнюються і дорожчають. Простота торсійної підвіски забезпечує її лінійну характеристику, тобто протягом усього динамічного ходу опорного котка жорсткість підвіски залишається практично незмінною.

Набагато привабливішим варіантом є прогресивна характеристика підвіски, коли у малих ходах котка вона залишається м’якою, але на великих ходах, коли можливий пробій підвіски (жорсткий удар балансира в обмежувач), її жорсткість, відповідно, і енергоємність зростають. Таку характеристику забезпечують гідропневматичні підвіски, але вони мають значно складнішу конструкцію, і як наслідок — високу ціну та низьку опірність бойовим ушкодженням.

Цікавим варіантом вдосконалення підвіски було б застосування її пружного елемента конструкції «пружина в пружині». Тобто на малих ходах котка працює відносно м’яка зовнішня пружина, а розташована всередині неї коротша і жорсткіша пружина підключається у разі, коли величина ходу котка перевищує задану величину.

Така конструкція забезпечує прогресивну характеристику підвіски, технологія виготовлення пружин набагато простіша технологій виготовлення торсіона, крім того, навіть пружина, що лопнула або перебита, на відміну від торсіона зберігає певну частину своєї здатності підтримувати корпус.

Нині у серійному виробництві пружинна підвіска використовується лише на ізраїльських танках Меркава.

Іншим елементом традиційної ходової, яка гостро потребує революційних змін, є гусениця. Недоліками традиційної гусениці є її значна вага: в середньому одна гусенична стрічка важить півтори тонни. Іншою її вадою є  істотна можливість її пошкодження при мінному підриві. Розрив гусеничної стрічки апріорі знерухомлює танк, роблячи його легкою здобиччю для охочих його добити. Є сенс розробити металокомпозитну гусеницю з елементів, подібних до траків, що складаються з високоміцної металевої рамки, всередині якої розташована пластина з композитного матеріалу, що виконує роль тіла трака, тобто розподіляє по ґрунту вагу частини танка, що передається опорним котком. Конструкція та матеріал пластини повинні забезпечувати з одного боку її високу енергоємність, тобто поглинати при мінному підриві значну частину високошвидкісних газів, що утворюються при детонації вибухівки. Іншою властивістю такого трака повинна бути можливість функціонування пластини як «ланки, що здає», тобто при впливі на неї енергії, що перевищує її здатність до поглинання, вона повинна відриватися від металевої рамки по ослабленому периметру (можливо з перфорацією), зводячи таким чином до мінімуму імпульс, що передається на корпус машини від вибуху. Таким чином, металева рамка, що залишилася відносно цілою, збереже цілісність гусеничної стрічки, дозволяючи танку продовжувати рух.

Іншим варіантом підвищення протимінної живучості міг би бути варіант ходовий, у якому замість двох гусеничних обводів використовувалося чотири, подібно до того, як це було реалізовано в німецькій БМД GSD LuWa. При руйнуванні однієї з гусениць внаслідок мінного підриву, трьох, що залишилися, достатньо для того, щоб продовжувати рух. Застосування електричної трансмісії дозволить набагато легше роздавати потоки потужності на чотири ведучі колеса, ніж це можливо було б при використанні механічної трансмісії.

Ще однією можливістю зберегти рухомість танка при розбитій гусениці було б використання частини опорних котків як ведучих коліс, подібно до того, як це свого часу було реалізовано в колісно-гусеничних танках серії БТ. Знову ж таки, застосування електричної трансмісії полегшувало б реалізацію і такого технічного рішення.

6. Застосування повністю безекіпажної башти легко дозволяє реалізувати повністю безекіпажний режим застосування танка в цілому, для дистанційного керування немає принципової різниці у відстанях у кілька метрів чи кілька кілометрів. Основною проблемою в цьому разі буде підбір надійних завадостійких захищених каналів зв’язку та передачі телеметрії, але ця проблема може вирішуватися як за рахунок використання кількох каналів, що працюють на різних фізичних принципах, наприклад, низькорівневий радіозв’язок, замаскований під фонові атмосферні завади та лазерний канал, що передається через дронову мережу ретрансляторів. Автономна робота танка також багато в чому базуватиметься на вже існуючих системах ШІ та машинного зору.

Підіб’ємо підсумки: на сьогодні відсутня альтернатива танка як броньованій платформі з потужним комплексом озброєння, яка може виконувати завдання під вогнем супротивника зі статистично прийнятними втратами. Яскравим підтвердженням цієї тези є ренесанс закупівель сучасних танків цілою низкою країн: Польща замовила 1000 танків у Південної Кореї, Бундесвер замовив 123 танків у німецько-французької компанії KNDS, 54 танки замовила Норвегія, 147  танків замовила Велика Британія. США розконсервовують виробництво нових танків, Італія та Чехія готують контракти на купівлю певної кількості нових машин. Росія масово відновлює машини з «танкових цвинтарів», Китай та Індія масово переозброюють свій танковий парк, який ан-мас складається із застарілих машин.

При цьому відновлення виробництва танків не компенсує їх дефіциту на світовому збройовому ринку. Інакше кажучи, сьогодні придбання танків доступне лише за попереднім записом із досить тривалим періодом очікування. Така ситуація слабо в’яжеться з твердженнями про марність і непотрібність танків.

Тобто твердження про те, що розвиток танка зайшов у глухий кут навряд чи відповідає істині, якщо вже й вдаватися до таких аналогій, то шлях розвитку танка пролягає через лабіринт, що рясніє несподіваними розвилками і поворотами. Заради справедливості: деякі гілки лабіринту справді закінчуються глухими кутами, така, наприклад, доля важких, кавалерійських і піхотних танків. Втім, розвиток військової техніки рухається химерними шляхами, і, схоже, ми зможемо спостерігати ренесанс піхотних танків, тобто танків безпосередньої підтримки піхоти.

Наскільки правильні та реалістичні логічні побудови та прогнози, викладені у статті? Черчілль якось сказав: «Політика — мистецтво передбачити події, які відбудуться завтра, через тиждень, через місяць і через рік, а потім переконливо пояснити, чому прогноз не здійснився». Можливо, афоризм великого британця цілком може бути застосовним і до військово-технічної політики.