«140-мм молот Кіма»: північнокорейський міномет з незвичним калібром в армії РФ

На початку червня у мілітарних мілітарних каналах та спільнотах почали з’являтися новини про те, що російські військові почали отримувати на озброєння причіпні 140-мм міномети північнокорейського виробництва.

Російські осінтери вказували здебільшого дві назви для цього виробу: «140-мм миномёт образца 1982 года» та «М182». У обох назвах фігурує [19]82-й рік – тож це, з великою ймовірністю, і є рік його прийняття на озброєння Корейської народної армії.

Ці відомості викликали неабиякий резонанс, оскільки 140-мм це специфічний калібр, який ніколи ніколи не мав широкого поширення у військовій справі.

На додачу, раніше не було відомо про наявність причіпних мінометів такого калібру на озброєнні КНДР, зокрема, у довіднику The Military Balance 2024 про них немає жодної згадки.

Китайський слід 

Шукаючи походження цього північнокорейського чуда дослідники китайських озброєнь згадали один зразок 140-мм міномету, який раніше розроблявся в КНР і міг бути попередником «140-мм миномёта образца 1982 года». Мова йде про 140-мм середньозарядний міномет W76 (ймовірне альтернативне позначення – Type 76). Примітно, що англомовних матеріалів про нього немає, тому за пошуком інформації про нього необхідно було звернутись до китайських джерел.

Виділимо основні моменти які вдалося дізнатися. По-перше, технічне завдання на його розробку було видано під вже час загострення відносин між КНР та СРСР з метою створити альтернативу 120-мм та 160-мм радянським мінометам – міномет мав вийти легшим та мобільнішим за М-160, проте потужнішим за ПМ-43. 

Заявлено, що обов’язковою вимогою було те, щоб при сценарії вторгнення радянські війська не могли використовувати трофейні міни для радянських мінометів та навпаки – радянські міни для захоплених китайських мінометів, тобто метою було створювати певний дефіцит матчастини. Також для азіатів набагато легше обслуговувати менший калібр з антропометричних міркувань.

Перший дослідний зразок побачив світ у 1973 року, проте у широке виробництво міномет не пішов. Ця модель мала конструктивні новації, як от середньозарядну схему – і як наслідок видатні для свого часу характеристики. Міномет W76 відносно швидко переводився з похідного положення в бойове і назад, а скорострільність досягала 8 пострілів за хвилину. Бойова маса складала 990 кг, а звичайні осколково-фугасні міни важили біля 29 кг з максимальною дальністю стрільби 9600 м. 

Можемо порівняти ці характеристики з казнозарядним М-160: радянський міномет важив 1300 кг у бойовому положенні, його скорострільність складала 3-4 постріли за хвилину. Міни важили більше 41 кг та мали максимальну дальність трохи більше 8 км. Переваги W76 над радянським зразком цілком очевидні.

Північнокорейський 140-мм міномет

Хоча китайський зразок був виготовлений лише невеликою серією, напрацювання по темі 140-мм мінометів могли передали/продали у КНДР. У свою чергу, спеціалісти військово-промислового комплексу КНДР не стали копіювати складну конструкцію W76 та зробили свій спрощений 140-мм міномет.

Експерт зі збройних сил КНДР Йост Ойлманс зазначає, що перші зразки самохідних 140-мм мінометів на базі зміненого шасі гусеничного бронетранспортеру VTT-323 були виготовлені у 1981 році. Вперше публіці був показаний у 1992 році на параді з нагоди 60-річчя створення Корейської народної армії.

Причіпний же варіант залишався невідомим осінтерам до теперішнього часу, незважаючи на прийняття на озброєння більш ніж 40 років назад.

Завдяки проведенню осінту маємо відео, на якому демонструється опанування російськими військовими «140-мм миномёта образца 1982 года», а також фото мін, що використовуються.

Бачимо, що північнокорейський зразок зберіг деякі «класичні» елементи конструкції, наприклад схему з дульнозарядним заряджанням, що підтверджує тезу, що корейці використали китайські напрацювання по темі 140-мм мінометів для створення простої моделі, схожої на типові 120-мм «полкові» міномети. Ствол, відповідно, теж суттєво коротший ніж у W76.

Міни до «140-мм миномёта образца 1982 года» звичайної каплеподібної форми. Маркування латиною TD, скоріш за все, вказує на вибухову речовину – а саме суміш Тротилу із Динітронафталіном, такою сумішшю зазвичай споряджають чавунні боєприпаси.

Редакція СПЖ «Водограй» зуміла роздобути нормативний документ Таблиці Стрільб для даного міномету, тому нижче наведемо деякі характеристики боєприпасів:

• Маса [чавунних] мін при нормальній вазі має складати 27.22 кг;
• Маса вибухової речовини – 4 кг [суміш тротилу із динітронафталіном].

Сам же «140-мм миномёт образца 1982 года» має масу у бойовому положенні 704 кг, а у похідному – 750кг (детальніше див. рисунок внизу).

Примітно, що він має доволі скромну максимальну дальність стрільби – всього ~ 6.6 км на третьому заряді. Така максимальна дальність менша на 500м за максимальну дальність 120-мм радянського міномету 2Б11 та його копій, у т.ч. українських (МП-120 та «Молот»), болгарських тощо.

У підсумку маємо наступне – північнокорейські конструктори у гонитві за спрощенням конструкції втратили усі переваги китайського W76. Наразі «140-мм миномёт образца 1982 года» занадто важкий та не має переваг по дальності стрільби порівняно зі 120-мм мінометами. Також ймовірно має проблеми з точністю, що типово для північнокорейських виробів.

А його перваги доволі специфічні. Це, перша за все, артсистема нового калібру, використання якої відкриває російським окупантам ще один потік боєприпасів з раніше не задіяних арсеналів Північної Кореї. Крім того, нові боєприпаси мають відносно більшу могутність у порівнянні зі звичайними 120-мм мінами.

Отже, виходить, що таке рішення «мінометного питання» сумнівне, проте у РФ немає іншого виходу як покладатися на тих небагаточисленних союзників, які є.