Популярні
На сьогодні європейські держави змогли створити та розгорнути серійне виробництво ракет класу «повітря–повітря», які в окремих аспектах не мають аналогів у світі. Насамперед це стосується сімейства MICA — єдиних на сьогодні серійних ракет з модульною архітектурою, що дозволяє використовувати як варіант із радіолокаційною головкою самонаведення, так і інфрачервоною, забезпечуючи високий рівень уніфікації та логістичної зручності для операторів.
Європейські можливості доповнюють і дешевші ракети ближнього бою, зокрема британська ASRAAM, відома своєю високою швидкістю та дальністю для цього класу озброєння, а також німецькі IRIS-T, які поєднують надманевровість, сучасну інфрачервону матричну ГСН та стали основою для створення одного з найефективніших сучасних ЗРК наземного базування.
Водночас до європейських досягнень у сфері озброєння слід віднести і ракету Meteor — єдину на сьогодні далекобійну ракету класу «повітря–повітря», оснащену прямоточним повітряно-реактивним двигуном. Саме ця силова установка не лише забезпечує Meteor виняткову дальність, а й робить її значно гнучкішою на середніх дистанціях, зберігаючи високу кінетичну енергію на фінальному етапі польоту.
Попри технологічну перевагу, європейські ракети залишаються менш масовими, ніж американські комплекси сімейств AIM-9 та AIM-120. Крім того, коло платформ, на яких інтегроване європейське озброєння, поки що обмеженіше у порівнянні зі США, чиє авіаційне озброєння встановлене на десятках типів літаків по всьому світу.
Нижче розглянемо, які саме ракети класу «повітря–повітря» сьогодні виробляють у Європі, та проаналізуємо перспективи європейських виробників у контексті створення озброєння для винищувачів шостого покоління.
Малогабаритні ракети та боєприпаси з лазерним наведенням зазвичай використовують два основні принципи цілевказання. Перший — лазерне наведення. У цьому випадку ракета оснащена датчиком, який виявляє відбитий від цілі лазерний промінь і коригує свою траєкторію, прямує у точку підсвічування. Метод є відносно простим і недорогим, однак вимагає безперервного підсвічування цілі з боку оператора або іншої платформи — наприклад, БПЛА чи наземного цілевказівника.
Другий принцип — інфрачервоне самонаведення. Ракета має власну ІЧ-головку, що захоплює теплову сигнатуру цілі й самостійно супроводжує її в польоті. Технологія дорожча та складніша, проте забезпечує повну автономність після пуску і значно спрощує застосування таких ракет у переносних зенітних комплексах — наприклад, FIM-92 Stinger, Mistral та інших боєприпасах цього класу.
70-мм лазерні ракети FZ275 LGR — європейський аналог американської системи APKWS, створений бельгійським підрозділом Thales Belgium (колишня компанія Forges de Zeebrugge). Програма передбачає перетворення стандартних некерованих 70-мм авіаційних ракет (типу Hydra або їхніх європейських еквівалентів FZ90/FZ122) на високоточні боєприпаси з напівактивним лазерним наведенням. Це дозволяє зберегти низьку вартість пуску й використовувати наявні авіаційні блоки та пускові установки.
Ракета FZ275 LGR оснащена напівактивною лазерною системою наведення: після пуску вона спрямовується на ціль, підсвічену лазерним цілевказівником — як бортовим, установленим на літаку чи гелікоптері, так і зовнішнім із наземної групи. Ракета «бачить» відбите від цілі лазерне випромінювання та коригує траєкторію до точки підсвічування.
Точність наведення становить менше одного метра від місця підсвічення.
У відповідь на активне застосування дронів-камікадзе типу Shahed компанія Thales створила спеціальну осколкову бойову частину FZ123 із дистанційним підривачем та готовими вражаючими елементами. При наближенні до БПЛА бойова частина формує щільну «шрапнельну хмару», що дозволяє ефективно уражати навіть малі та маневрені цілі. У режимі протидії дронам дальність застосування становить до 3 км, а ефективна висота ураження — приблизно 2,5 км, що робить FZ275 LGR дешевим і масовим засобом боротьби з повітряними загрозами малої дальності.
Ракети FZ275 LGR можуть застосовуватися як авіаційними платформами — гелікоптерами, легкими штурмовиками й безпілотниками, — так і наземними пусковими системами. Thales розробляє переносні, станкові та автомобільні варіанти пускових модулів, які інтегруються з РЛС і оптико-електронними станціями наведення. Саме ці наземні комплекси зараз розглядаються для масового розгортання в Україні.
До ключових користувачів лазерних керованих ракет FZ275 належать Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Норвегія, Нідерланди, Швеція та низка країн Близького Сходу й Південно-Східної Азії, де ракети інтегровані на гелікоптери NH90, AW109, AW139, Tiger, а також на ударні безпілотники класу MALE. Після початку російської агресії Україна стала одним із пріоритетних напрямів розгортання цієї технології: бельгійська компанія вже постачає FZ275 LGR та працює над створенням спільного виробництва таких боєприпасів для української системи ППО.
Орієнтовна вартість однієї ракети FZ275 LGR залежно від конфігурації становить 15–25 тисяч доларів США, що робить її у десятки разів дешевшою за ракети ЗРК малої та середньої дальності. Завдяки низькій вартості та високій точності FZ275 LGR розглядається як економічно ефективний засіб протидії БПЛА, який дозволяє зберігати дорогі зенітні ракети Patriot, IRIS-T або NASAMS для складніших загроз.
LMM Martlet — легка багатоцільова ракета, розроблена британським підрозділом Thales UK як універсальний високоточний засіб ураження для сухопутних, морських і повітряних платформ. Це 76-мм ракета масою приблизно 13 кг, створена для ураження легкоброньованих наземних цілей, катерів, безпілотників і малорозмірних повітряних об’єктів на дальності понад 8 км, що за своїм класом перевершує можливості більшості ПЗРК та легких керованих боєприпасів.
Ракета використовує принцип лазерного променевого наведення за схемою beam-riding: носій формує лазерний «конус» у напрямку цілі, а ракета після пуску утримується всередині цього променя, коригуючи свій політ за його центром. Оскільки наведення здійснюється платформою-носієм, а не самою ракетою, LMM не випромінює власних сигналів, що ускладнює її виявлення. Крім того, ракета не залежить від теплової сигнатури, тому ефективна проти малорозмірних дронів, катерів і гелікоптерів на тлі землі чи води — умов, у яких інфрачервоні та радіолокаційні ГСН часто знижують ефективність.
Бойова частина LMM комбінована — кумулятивно-осколкова, масою близько 3 кг, з неконтактним підривачем. Така конструкція забезпечує ефективне ураження як техніки (включно з легкоброньованою), так і повітряних цілей. LMM створювалася як значно дешевша альтернатива важким ракетам із ІЧ- або РЛ-наведенням, з акцентом на масове застосування та низьку вартість одного пуску.
У складі ВМС Великої Британії LMM Martlet встановлюється на палубні гелікоптери AW159 Wildcat, які отримали станції лазерного наведення для боротьби з ворожими катерами, міноносцями та безпілотниками. Окрім того, Thales розробила мобільні та переносні наземні пускові установки, інтегровані з оптико-електронними прицілами або лазерними візирами. Така гнучкість робить Martlet одним із найуніверсальніших легких високоточних засобів у Європі.
Основним оператором Martlet є Велика Британія: ракета використовується Королівським ВМФ та підрозділами армії, що відповідають за охорону узбережжя та протидію дронам. Ракету також замовляли Індонезія, Саудівська Аравія та Оман — для використання на легких гелікоптерах і морських платформах. У 2022–2024 роках Велика Британія передала Україні певну кількість LMM, де ракети застосовують мобільні групи ППО ЗСУ разом із ПЗРК Starstreak проти розвідувальних дронів, FPV та БПЛА-камікадзе. У реальних бойових умовах Martlet продемонструвала високу ефективність, особливо проти низькошвидкісних та малорозмірних повітряних цілей.
Орієнтовна вартість однієї ракети LMM Martlet за оцінками британських оборонних контрактів становить 50–80 тисяч доларів США залежно від конфігурації та обсягів закупівель. Це суттєво дешевше за ПЗРК класу Starstreak або Stinger, що робить LMM надзвичайно привабливим варіантом для знищення дешевих дронів та легких цілей без перевитрати ресурсу дорогих ракет середньої дальності.
Mistral ATAM (Air-to-Air Mistral) — авіаційна версія французької малої інфрачервоної ракети Mistral, широко відомої як переносний зенітний ракетний комплекс ближньої дії. У системі ATAM ракета адаптована для повітряного запуску і використовується як засіб ближнього повітряного бою та самозахисту бойових гелікоптерів. Розробник — компанія MBDA, яка інтегрувала ракети Mistral у дворакетні авіаційні пускові контейнери, що встановлюються на стандартні підкрилові пілони.
Mistral ATAM застосовується на гелікоптерах Eurocopter Tiger у модифікаціях, що перебувають на озброєнні Франції та Іспанії. Ракети встановлюються парами — по дві на один пусковий вузол, що забезпечує Tiger можливість уражати ворожі гелікоптери, легкі літаки, безпілотники й інші низькошвидкісні повітряні цілі. У повітряному бою ATAM виконує роль швидкісного ближнього засобу ураження з мінімальною масою й високою реактивністю.
Базова ракета Mistral — це 90-мм інфрачервона ракета з тепловою ГСН високої чутливості та бойовою частиною масою близько 3 кг. У конфігурації “повітря–повітря” ефективна дальність застосування становить до 6 км, що відповідає рівню сучасних ПЗРК, але авіаційний носій забезпечує стабільніше захоплення цілі та більший кут огляду завдяки прицільним станціям Tiger.
Mistral ATAM перебуває на озброєнні передусім Франції та Іспанії, які є основними операторами Tiger. У минулому розглядалася можливість інтеграції ракети на інші європейські гелікоптери — Cougar, Gazelle, а також для експортних замовників Tiger (наприклад, Австралії). Однак авіаційна версія ATAM так і залишилася нішевим рішенням, оптимізованим саме під Tiger, тоді як наземні комплекси Mistral мають значно ширше розповсюдження.
За відкритими оцінками французьких оборонних закупівель, орієнтовна вартість однієї ракети Mistral становить 160–200 тисяч доларів США, залежно від версії та модернізацій. Вартість повного авіаційного комплекту ATAM — контейнера, пускового вузла та інтеграції на борт — значно вища і вимірюється сотнями тисяч доларів, однак точні цифри не оприлюднюються.
Mistral ATAM є прикладом ефективної адаптації зенітних засобів під авіаційні платформи, перетворюючи легку переносну ракету на багатофункціональний засіб ближнього повітряного бою та самооборони, особливо ефективний проти дронів, низькошвидкісних літаків і ворожих гелікоптерів.
Ракети ближнього радіуса дії сьогодні використовують виключно інфрачервоні головки самонаведення. Це пояснюється тим, що їх ефективна дальність застосування обмежена зоною прямої видимості, а сама концепція передбачає використання у ближньому маневреному повітряному бою, де реакція має бути максимально швидкою та автономною.
Сучасні ІЧ-ракети оснащуються ширококутними пошуковиками з азимутом захоплення цілі близько 90° і навіть більше відносно осі ракети. Завдяки цьому забезпечується запуск у режимах «захоплення після пуску» (LOAL) та при великих кутах спрямування (HOBS), що значно розширює маневрові можливості літака та дозволяє здійснювати пуски по цілях поза традиційним сектором передньої півсфери.
Для досягнення надвисокої маневреності ракети цього класу використовують системи відхилення вектора тяги, які дозволяють суттєво змінювати траєкторію одразу після старту. Це дає можливість перехоплювати навіть ті цілі, що виконують інтенсивні протиманеврові дії.
У зв’язку з цим ракети ближнього радіуса дії не потребують активних радіолокаційних головок самонаведення. Подібні системи необхідні для ракет середнього та великого радіуса, які мають самостійно виявляти та супроводжувати цілі на великих дальностях, часто за межами прямої видимості літака-носія.
IRIS-T — сучасна європейська ракета ближнього радіуса дії, розроблена міжнародним консорціумом під керівництвом Німеччини за участю Італії, Швеції, Греції, Норвегії та Іспанії. Роботи над ракетою розпочалися як відповідь на появу американської AIM-9X та потребу створити високоманеврену ракету нового покоління для винищувачів Eurofighter. На озброєння IRIS-T була прийнята у 2005 році й стала стандартною ракетою ближнього бою для більшості європейських бойових літаків.
IRIS-T оснащена всебічною інфрачервоною головкою самонаведення матричного типу (IIR), яка формує зображення цілі та забезпечує високу завадостійкість під час застосування теплових пасток. Поєднання системи газодинамічного керування та відхилення вектора тяги забезпечує ракеті виняткову маневреність — до 60 g — і дає можливість уражати цілі на великих кутах відносно лінії пуску. Дальність ураження, що становить близько 25 км, відповідає найвищим стандартам ракет ближнього бою та дозволяє перехоплювати навіть надзвукові маневрені цілі.
IRIS-T перебуває на озброєнні більшості країн, що експлуатують Eurofighter Typhoon, зокрема Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії та Саудівської Аравії. Окрім того, її інтегровано на JAS 39 Gripen у Швеції й Угорщині, на F-16 у Норвегії, Греції та Омані, а також на F/A-18 у низці країн, які замовляли адаптовані комплекти. Згодом функціональність IRIS-T була розширена до наземних систем протиповітряної оборони — так з’явилися комплекси IRIS-T SLS ближнього радіуса та IRIS-T SLM середньої дальності, що стали одними з найефективніших рішень ППО, зокрема для України.
Наземні системи IRIS-T використовують Німеччина, Норвегія, Швеція, Єгипет та Україна.
Орієнтовна вартість однієї ракети IRIS-T за даними оборонних закупівель Німеччини та Італії становить 430–500 тисяч доларів США, залежно від партії та пакета постачання. У складі наземних систем ППО ціна може бути трохи вищою через адаптацію до вертикального пуску та додаткові елементи керування.
ASRAAM (Advanced Short Range Air-to-Air Missile) — британська ракета ближнього повітряного бою, розроблена компанією MBDA UK. Вона створена як наступник ракет сімейства Sidewinder у Королівських повітряних силах Великої Британії та перебуває на озброєнні з 1998 року. ASRAAM належить до найшвидших і найдальнобійніших ракет ближнього бою у світі: у польоті вона розвиває швидкість понад М=3, а за даними виробника здатна уражати цілі на відстані понад 25 км, що значно перевищує можливості традиційних ракет цього класу.
Високі характеристики ракети забезпечують потужний твердопаливний двигун і мінімізований аеродинамічний опір — ASRAAM має малу кількість керм, що зменшує лобовий опір і дає змогу швидко набирати швидкість. Ракета оснащена інфрачервоною матричною тепловізійною головкою самонаведення третього покоління (IIR — Imaging Infrared), яка формує зображення цілі та розпізнає її теплову сигнатуру. Це забезпечує високу стійкість до теплових пасток, ефективну роботу в складних умовах і підтримку режимів захоплення цілі як до пуску, так і після пуску (LOBL/LOAL).
У бойових умовах ASRAAM демонструє надзвичайно високу маневреність на малих дистанціях завдяки керуванню вектором тяги та алгоритмам прогнозування руху цілі. За оцінками британських ВПС, ракета має одну з найширших зон неминучого ураження (NEZ) серед усіх ближніх ракет у світі.
ASRAAM перебуває на озброєнні Повітряних сил Великої Британії та інтегрована на Eurofighter Typhoon і F-35B Lightning II. Ракету також активно використовує Індія, яка встановила її на винищувачі Jaguar і розглядає інтеграцію на Tejas Mk1A. У 2022–2023 роках Велика Британія передала ASRAAM Україні, де ракети адаптували для використання як зенітні засоби наземного пуску у мобільному комплексі ППО Raven на шасі Supacat. Важливо, що ASRAAM не належить до складу систем Starstreak чи Rapier, однак на її основі британські інженери створили низку мобільних проєктів ППО, включно з експрес-варіантами, застосованими для підтримки України.
Орієнтовна вартість однієї ракети ASRAAM, згідно з даними британських оборонних контрактів (закупівлі MOD UK та програми модернізації Typhoon), становить від 200 до 300 тисяч доларів США залежно від партії, конфігурації та умов поставки. Це суттєво дешевше за ракети середньої дальності, але дорожче за більшість ПЗРК, що пояснюється високим технологічним рівнем ракети.
Ракети середньої дальності сьогодні переважно оснащуються активними радіолокаційними головками самонаведення (АРЛГСН). Це стало загальним стандартом, оскільки такі ракети працюють на значно більших дистанціях, часто за межами прямої видимості літака-носія, і потребують високої автономності під час кінцевої фази польоту.
Втім, існують окремі винятки. Найвідомішим прикладом є французька MICA IR — інфрачервоний варіант ракети, здатний долати понад 50 км. Вона зберігає ефективність на середніх дальностях завдяки потужному тепловізійному пошуковику та сучасній цифровій електроніці. Однак MICA IR радше унікальна у своєму класі — переважна більшість ракет середнього радіусу дії використовує саме активні РЛС-головки.
Традиційно ракети середнього радіуса оснащуються або щілинними антенними решітками, або сучаснішими активними фазованими антенними решітками (АФАР). Це забезпечує:
MICA IR — інфрачервона версія французької універсальної ракети класу «повітря–повітря», розробленої компанією Matra (нині MBDA France). Назва MICA (Missile d’Interception et de Combat Autonome) перекладається як «ракета для перехоплення та автономного бою» і відображає концепцію створення єдиного типу озброєння для винищувачів Mirage 2000 та Rafale, придатного як для ближнього, так і для середнього повітряного бою.
Ракета існує у двох основних модифікаціях: інфрачервоній MICA IR та радіолокаційній MICA EM (RF). Попри те, що MICA IR за задумом належить до ракет ближнього бою, її енергетичні характеристики та аеродинаміка забезпечують значно більшу ефективність. Залежно від висоти, швидкості літака-носія та профілю польоту, дальність пуску може досягати 60–80 км, що фактично наближає MICA IR до ракет середнього радіуса дії.
Головка самонаведення MICA IR є тепловізійною матричного типу (IIR — Imaging Infrared), що забезпечує високу завадостійкість, точність і широкий кут огляду. Завдяки цьому ракета працює за принципом «вистрілив — забув», здатна ідентифікувати тип цілі за тепловою сигнатурою та має підвищену стійкість до теплових пасток порівняно зі звичайними ІЧ-ГСН.
Також рекомендуємо ознайомитися з авторською статтею: Ракета MICA – французька AIM-120 чи не зовсім?
Ракета MICA перебуває на озброєнні з 1996 року й стала одним із найуніверсальніших засобів ураження в арсеналі французьких ВПС. Її експлуатують Франція, Індія, Тайвань, Греція, Єгипет, Катар, ОАЕ, Марокко, Індонезія, Хорватія та інші оператори винищувачів Mirage 2000 і Rafale. На основі авіаційної MICA створено сімейство наземних і корабельних систем ППО вертикального пуску VL MICA, що отримало широке поширення на світових ринках.
MICA EM — це радіолокаційна версія французької ракети класу «повітря–повітря» MICA. На відміну від MICA IR, оснащеної інфрачервоною головкою самонаведення, модифікація EM призначена передусім для боїв за межами візуального контакту (BVR). Ракета використовує інерційну навігаційну систему з радіокорекцією від літака-носія на більшій частині траєкторії, а на завершальному етапі переходить на роботу власної активної радіолокаційної ГСН, що забезпечує точне перехоплення навіть маневрових цілей.
Максимальна дальність пуску MICA EM становить приблизно 60–80 км, що загалом відповідає можливостям інфрачервоної версії MICA IR. Обмеження дальності зумовлене компактними розмірами ракети та невеликим запасом палива. Попри меншу дальність порівняно з ракетою Meteor, сімейство MICA залишається високоефективним і універсальним: один тип ракети покриває ближній і середній радіус дії, зменшуючи номенклатуру боєприпасів і спрощуючи логістику.
Ракети MICA EM і MICA IR є стандартним озброєнням винищувачів Mirage 2000-5/-9 та Dassault Rafale, які стоять на озброєнні Франції, Катару, ОАЕ, Єгипту, Індії, Греції, Тайваню, Марокко, Індонезії, Хорватії та заявлені до закупівлі Сербією разом з оновленими версіями Rafale. Таким чином, MICA є однією з найпоширеніших ракет середнього радіуса у країнах — операторах французьких винищувачів.
Також рекомендуємо ознайомитися з авторською статтею: Meteor: потенційне покращення можливостей українських F-16
Вартість однієї ракети MICA залежно від конфігурації та пакету поставки оцінюється в середньому від 1,8 до 2,5 млн доларів США, а з повним супутнім комплектом — до 3 млн USD.
У найближчій перспективі ракети сімейства MICA поступово будуть замінені на нове покоління — MICA NG (Next Generation), розроблене компанією MBDA. Поставки заплановані на 2026 рік. Нова ракета отримає двохімпульсний двигун із покращеними енергетичними характеристиками, модернізовану радіолокаційну й інфрачервону ГСН, цифрову електроніку з підвищеною перешкодозахищеністю та збільшену дальність ураження — приблизно до 100 км.
MICA NG збереже повну сумісність із наявними пусковими напрямними MICA, що дозволить операторам — насамперед Франції, Єгипту, Індії, Катару, Індонезії, Греції, Хорватії та Сербії — перейти на нове покоління ракет без дорогої модернізації літаків.
Ракети великої дальності, так само як і ракети середнього радіуса дії, зазвичай оснащуються активною радіолокаційною головкою самонаведення. Її ключові переваги й обмеження вже було розглянуто вище. Варто зазначити, що збільшення дальності польоту саме по собі не є технологічно унікальним — здебільшого це результат збільшення маси палива, оптимізації аеродинаміки та використання ефективніших ракетних двигунів. Саме ці фактори дозволяють нарощувати максимальну дальність пуску без фундаментальних змін у конструкції.
Однак окремі ракети, зокрема Meteor, виходять за межі традиційної архітектури. Хоч Meteor і використовує активну РЛС-головку, її визначальною рисою є не система наведення, а наявність прямоточнокамерного повітряно-реактивного двигуна, який забезпечує тривале утримання високої швидкості на всій маршовій ділянці. Такий двигун дозволяє ракеті зберігати значний запас кінетичної енергії навіть на великих дистанціях, суттєво підвищуючи ймовірність ураження маневрених цілей у зоні неминучого перехоплення (NEZ).
Таким чином, у випадку Meteor активна радіолокаційна головка є лише однією з підсистем ракети. Головна інновація — це силова установка та оптимізований профіль польоту, які забезпечують істотну перевагу над ракетами з традиційними твердопаливними двигунами, що втрачають енергію на кінцевій ділянці траєкторії.
Meteor — найсучасніша європейська ракета класу «повітря–повітря» великої дальності з активною радіолокаційною головкою самонаведення. Вона є основним європейським аналогом американської AIM-120 AMRAAM, перевершуючи її за більшістю ключових характеристик.
Розроблена компанією MBDA у співпраці шести країн — Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та Швеції — ракета надійшла на озброєння у середині 2010-х років і вважається однією з найефективніших у світі у своєму класі.
Meteor оснащена активною радіолокаційною ГСН та двостороннім каналом передачі даних, що дозволяє здійснювати корекцію та перенаведення в польоті навіть після пуску.
Її головна технологічна перевага — регульований прямоточний повітряно-реактивний двигун (Throttleable Ducted Ramjet), який забезпечує підтримання швидкості понад М=4 на більшій частині траєкторії.
Завдяки такій силовій установці Meteor зберігає високу кінетичну енергію на фінальній ділянці польоту, що значно підвищує ймовірність ураження маневрових цілей на великих дистанціях — перевага, якої позбавлені ракети з традиційними твердопаливними двигунами.
Дальність і ефективність ракети Meteor становлять один із ключових показників її переваги: зона, з якої ціль не може уникнути ураження (NEZ), перевищує 60 км, а максимальна дальність пуску досягає приблизно 200 км і більше залежно від висоти та швидкості літака-носія. Це значно перевищує можливості ракет попереднього покоління, зокрема AIM-120C-5 із дальністю близько 105 км, Р-27ЕР — приблизно 80 км та AIM-120D — 100–120 км. На маршовій ділянці польоту Meteor використовує інерційну навігацію з корекцією по каналу обміну даними, а у фінальній фазі переходить на роботу власного активного радіолокаційного шукача. Бойова частина ракети має масу приблизно 20–30 кг, є осколково-фугасною та оснащена програмованим (дистанційним) підривачем, який забезпечує оптимальний підрив поряд із ціллю.
Ракета Meteor уже інтегрована на винищувачах Eurofighter Typhoon, Dassault Rafale та Saab Gripen C і Gripen E та KF-21. У найближчій перспективі очікується її інтеграція на F-35A/B європейських операторів у межах модернізації Block 4, а Велика Британія, Італія, Норвегія та низка інших держав уже включили Meteor до своїх планів озброєння F-35.
Європейські держави продовжують активно інвестувати у нові технології ракет класу «повітря–повітря», прагнучи зберегти технічний паритет із провідними повітряними силами світу. Одним із ключових напрямів розвитку є модернізація вже наявних систем. Консорціум MBDA працює над поетапним удосконаленням ракети далекого радіуса дії Meteor у межах програм Meteor Increment 2 та Meteor Increment 3.
За наявною інформацією, ці модернізації передбачають встановлення нових варіантів головок самонаведення — від двочастотної радіолокаційної ГСН до комбінованих РЛС/ІЧ пошуковиків, здатних краще працювати по малопомітних і маневрених цілях. Одночасно вдосконалюється канал передачі даних та алгоритми навігації, що має підвищити ефективність роботи ракети проти цілей із низькою ЕПВ або тих, що здійснюють інтенсивні протиманеври.
Паралельно Франція та Італія просувають програму MICA NG, яка у 2030-х роках замінить ракети сімейства MICA першого покоління. Нова ракета отримає двохімпульсний двигун підвищеної енергетики, оновлену цифрову електроніку та нове покоління тепловізійних і радіолокаційних ГСН. MICA NG зберігатиме повну сумісність із наявними пусковими напрямними, що дасть змогу операторам оновлювати арсенал без дорогих модифікацій літаків.
У сегменті ракет ближнього бою європейські країни також активно рухаються вперед. Німеччина ініціювала програму IRIS-T FCAAM (Future Combat Air-to-Air Missile) — перспективну ракету нового покоління для винищувачів майбутнього. Очікується, що FCAAM матиме зменшену радіолокаційну помітність, оптимізований аеродинамічний профіль і надвисоку маневровість, засновану на технологічній спадковості IRIS-T. Додатково розробляються нові алгоритми роботи ІЧ-ГСН та механізми підвищеної стійкості до радіолокаційних і теплових завад.
Ще більш амбітні плани реалізуються в межах програм бойової авіації шостого покоління — FCAS (Франція, Німеччина, Іспанія) та Tempest (Велика Британія, Італія, Японія). У цих проєктах ракети «повітря–повітря» розглядаються як частина інтегрованих систем озброєння, що використовують штучний інтелект, мережеву взаємодію та кооперацію з безпілотними літальними апаратами-«веденими» (loyal wingmen).
Опрацьовуються концепції гіперзвукових швидкостей, збільшеної дальності перехоплення, модульних бойових частин — включно з багатосегментними або такими, що розділяються на суббоєприпаси для ураження групових чи маневрених цілей. Розглядається й інтеграція з БпАК, які можуть нести ракети, розширювати зону виявлення або здійснювати підсвічування цілі.
Одним з найбільш перспективних міжнародних проєктів уже сьогодні є британсько-японська програма JNAAM (Joint New Air-to-Air Missile). Вона поєднує корпус і силову установку Meteor із новою двохдіапазонною активною радіолокаційною ГСН від японської ракети AAM-4B.
Така головка працює у двох частотних діапазонах, що значно підвищує ефективність ракети проти малопомітних цілей, включно з літаками п’ятого покоління та крилатими ракетами зі зниженою сигнатурою.
Проєкт проходить випробування і, за оцінками, буде готовий до середини 2030-х років. JNAAM має стати одним із головних озброєнь британського винищувача Tempest та японського перспективного багатоцільового літака F-X. Очікується, що JNAAM матиме більшу зону неминучого ураження (NEZ), кращу точність і підвищену стійкість до РЕБ порівняно з Meteor.
У комплексі всі ці програми демонструють, що європейські оборонні технології у сфері «повітря–повітря» рухаються до створення покоління ракет, здатних протистояти малопомітним, надманевреним та гіперзвуковим цілям. Використання штучного інтелекту, комбінованих сенсорів, адаптивних двигунів, модульних бойових частин і тісної інтеграції з безпілотними носіями дозволяє говорити про формування нового класу озброєння, який у 2030–2040-х роках стане основою повітряного бою майбутнього.
Як висновок, варто підкреслити одну важливу деталь: попри те, що Європа створила власну лінійку авіаційних ракет — ближнього, середнього та великого радіуса дії — далеко не всі європейські винищувачі протягом тривалого часу могли їх застосовувати. Наприклад, багато років винищувачі Eurofighter Typhoon використовували виключно американські ракети AIM-9 та AIM-120. Інтеграція європейських ракет, таких як Meteor та IRIS-T, фактично розпочалася лише у 2010-х роках, і навіть після її завершення значна частина операторів продовжує активно застосовувати американські ракети через їхню масовість, доступність та налагоджену логістику.
Схожа ситуація спостерігається і у випадку шведського Gripen. Попри інтеграцію Meteor, винищувач і надалі широко використовує AIM-120 — передусім тому, що ця ракета залишається найпоширенішим стандартом серед країн-операторів. Водночас у сегменті ближнього бою Gripen вже тривалий час застосовує німецькі IRIS-T, практично повністю відмовившись від американських AIM-9, які були або відправлені на зберігання, або продані іншим користувачам.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
