У цьому матеріалі ми розглянемо найпростіший, на перший погляд, вид безпілотників — дрони-приманки. Їх призначення, історію, застосування та протидію в контексті російсько-української війни. Відразу варто наголосити, що безпілотники, які використовують Сили оборони України, не розглядатимуться. Лише зазначимо, що їх багато і вони допомагають відповідним засобам ураження досягати своїх цілей.

З чого все розпочиналося

Першим безпілотником у сучасному розумінні цього слова прийнято вважати Aerial Target, створений у 1917 році в інтересах Королівського повітряного корпусу армії Великої Британії. Попри назву він був насправді дроном-камікадзе/дроном-перехоплювачем дирижаблів та мав керуватися за допомогою радіокоманд. Однак через численні технічні складнощі, які виникли під час випробувань, виробництво обмежилося шістьма прототипами.

Після завершення Першої світової війни інтерес до дронів-камікадзе дещо знизився, однак ці розробки залишили по собі готову технологію дистанційного управління. Вона швидко була застосована для створення перших дронів-приманок для тренування пілотів винищувачів та перехоплювачів і наземної зенітної обслуги. Перші такі апарати були виготовлені шляхом конверсії застарілих літаків часів Першої світової війни, найвідомішим прикладом з яких став дрон-мішень DH.82 Queen Bee, який вперше піднявся в небо у 1935 році та яких загалом було виготовлено близько 400 штук.

Однак найбільшого розквіту у ті часи використання таких безпілотників набуло у США. У зв’язку з початком Другої світової війни значно зросла потреба у підготовці пілотів та обслуги зенітної артилерії. Тому армія США розміщувала великі замовлення на дрони-мішені OQ-2, які були взяті на озброєння у 1940 році, та подальші версії OQ-3, OQ-3, OQ-7, OQ-13… Загалом за час Другої світової війни було виготовлено близько 9,5 тисяч апаратів цієї серії.

З плином часу розвиток технологій поставив перед Повітряними силами всіх країн нові виклики, а саме повсюдне впровадження радіолокації для виявлення ворожих літаків та створення перших зенітних ракетних комплексів. Це призвело до відповідної появи контрзаходів, одним з яких стали дрони-приманки. Ще на початку 50-х років 20 століття армія США почала розробку дронів-приманок, які мали імітувати стратегічні бомбардувальники B-52 для прориву протиповітряної оборони СРСР. Після серії невдалих проєктів це вилилося у створення реактивного дрона-приманки ADM-20 Quail, який імітував радіолокаційну сигнатуру B-52 та не просто керувався радіокомандами, а й мав власний автопілот, який мав інерційну систему управління. При цьому апарат запускався з самого бомбардувальника під час польоту.

Відтоді фактично почали існувати дві гілки еволюції: дрони-мішені, які насамперед призначені для тренування пілотів та зенітної обслуги, та дрони-приманки, створені для обману/прориву ворожої протиповітряної оборони. Це, звісно, не означає, що дрон-мішень не може застосовуватися як дрон-приманка та навпаки. Однак БПЛА, призначені для тренувань, мають тенденцію бути дещо простішими, зокрема вони часто не потребують автопілота, а можуть керуватися за допомогою радіокоманд із землі.

Звісно, з цієї тенденції є винятки у вигляді дорогих та складних дронів-мішеней. Наприклад, коптери, призначені для тренування далекобійних зенітних ракетних комплексів та авіації створених на базі переобладнаних списаних літаків.

Водночас дрони-приманки повинні мати автопілот та систему навігації для того, щоб автономно діяти над територією ворога. У найбільш просунутих варіантах вони також можуть оснащуватися системами радіоелектронної боротьби для імітації на ворожих радарах декількох додаткових сигнатур крилатих ракет/літаків та засобами захисту у вигляді теплових пасток/диполів. Чудовим прикладом такого складного дрона-приманки є американська ADM-160 MALD, яка, зокрема, використовується Повітряними силами України.

Застосування дронів-приманок

Тактику застосування дронів-приманок можна розділити на три загальні гілки: виявлення засобів протиповітряної оборони (ППО), їх виснаження та прорив.

Для виявлення ППО можуть застосовуватися дрони, які оснащені технічними засобами, що дають можливість виявити, де і коли він був збитий. Зокрема, для цього росіяни використовують коптери, які оснащені українськими SIM картами з модемами для мобільного інтернету та/або модемами супутникового зв’язку.

Це надає ворогу можливість виявляти місце збиття та сигналізує про наявність систем ППО в тому районі. Це пізніше може бути використано або для створення маршрутів для обходження цієї зони, або для дорозвідки з метою нанесення ракетного удару по засобах ППО.

Для виснаження ППО дрони-приманки запускають безпосередньо перед атакою справжніми засобами ураження в надії банально розрядити комплекси ППО. Не раз можна було побачити, коли слідом за російською атакою дронів із коротким проміжком часу йшла атака крилатими/балістичними ракетами.

Для прориву рубежів протиповітряної оборони обманки застосовуються одночасно зі справжніми засобами ураження для того, щоб банально перевантажити систему протиповітряної оборони та статистично зменшити шанс на їх збиття.

Ймовірно, найвідомішим випадком такого застосування є використання росіянами старих крилатих ракет Х-55, з яких була знята ядерна бойова частина. Але їх модернізація під використання конвенційної бойової частини була визнана недоцільною. Тому вони оснащуються інертним масогабаритним макетом бойової частини та запускаються разом із крилатими ракетами Х-101 як приманки.

Російські дрони-приманки

Дрони-приманки застосовуються російськими військами з самого початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Зокрема, на початку були популярні реактивні дрони Е95М, які використовувалися для імітації крилатих ракет.

З появою масових дронів-камікадзе типу Shahed збільшилося також використання дронів-приманок із двигуном внутрішнього згорання, які імітують ударні безпілотники. Для цього використовується багато коптерів різного типу та кустарності. При цьому деякі моделі були максимально спрощені, могли не мати закритого фюзеляжу, а замість паливного бака використовувалася 5-літрова пляшка для води.

Однак справді масове застосуванням росіянами дронів-приманок розпочалося з літа 2024 року, коли в серію пішли самі масові, але не єдині, на сьогодні (кінець січня 2025 року) дрони-приманки «Гербера» та «Пародія».

Так у ніч на 10 листопада 2024 року росіяни атакували Україну рекордною кількістю дронами типу Shahed. В українських Повітряних силах розповіли, що протягом ночі виявлено 145 повітряних цілей – ударних БпЛА типу Shahed та безпілотників невстановленого типу. З них більш як половина були придушені засобами РЕБ, що свідчить про те, що це були дрони-приманки.

«67 ворожих безпілотників локаційно втрачені у різних регіонах України, ще 10 російських БпЛА вийшли з повітряного простору України у напрямку Молдови, Білорусі та РФ», – розповіли тоді у Повітряних силах.

«Гербера»

«Гербера» побудована за схемою «літаюче крило» з двигуном внутрішнього згоряння у хвостовій частині зі штовхаючим гвинтом. Завдяки такому компонуванню цей безпілотник формою подібний до БПЛА Shahed для додаткового введення в оману мобільних вогневих груп та комплексів ППО, які покладаються не тільки на виявлення цілей за допомогою радарів, а й оптичне виявлення.

Перші повідомлення про новий російський безпілотник невстановленого типу датований другою половиною липня 2024 року. В ніч на 24 липня дрон вдруге збили над Києвом – він упав на відкритій місцевості та залишився майже неушкодженим.

Корпус «Гербери» виготовлений з пінопласту, що робить його легким і відносно дешевим у виробництві. Внутрішні компоненти розміщені в корпусі з фанери. Заявлено, що цей БПЛА може використовуватися для радіоелектронної розвідки, бути дроном-камікадзе або ж хибною ціллю для ППО.

Виявлений на Київщині безпілотник всередині мав дві 3/4G-антени та модем із сім-картою, однак не відомо, чи всі версії хибних цілей оснащуються таким чином. Також у варіанті хибної цілі «Гербера» оснащується дешевими не завадостійкими приймачами супутникової навігації, що робить їх вразливими до систем РЕБ.

При цьому застосування «Гербер» у варіанті дрона-камікадзе вже було зафіксовано. В такому разі вони оснащуються дорогими завадостійкими супутниковими приймачами, аналогічними до тих, які встановлюються на БПЛА Shahed.

Також, було зафіксовано встановлення бойової частини у звичайних  «Герберах»-обманках, однак, наразі не відомо наскільки це масове явище.

Найімовірніше, цей дрон так само, як і локалізовані іранські Shahed, виробляються підприємством «Алабуга». При цьому, згідно з інформацією CNN, росіяни мали плани виготовити впродовж 2024 року 10 тисяч таких апаратів. Їхня ціна вдесятеро менша, ніж у Shahed 136. При закупівельній вартості Shahed 14,9 млн рублів (150 тисяч доларів) це становить приблизно 15 тисяч доларів.

«Пародия»

Про ці апарати відомо менше порівняно з «Герберами». Вони зроблені з фанери та оснащуються виготовленою на 3D-принтері кулею («лінза Люнеберга»), огорнутою фольгою для імітації радіолокаційної сигнатури БПЛА Shahed. Також відомо, що для їх виробництва використовується комерційно доступна західна електроніка та що вони не стійкі до впливу засобів РЕБ.

Способи протидії

Першим і найважливішим кроком для протидії дронам-приманкам має бути якісна селекція цілей за різними параметрами (висота, швидкість, тепло/радіолокаційна сигнатура тощо), що допоможе відрізнити їх від справжнього засобу ураження.

Другим важливим методом є засоби радіоелектронної боротьби, які можуть відносно легко збивати безпілотники з курсу завдяки тому, що в них використовується дешева, не завадостійка навігація. Саме їх Повітряні сили України у своїх звітах називають локаційно втраченими.

Звісно, з часом системи навігації можуть змінитися, що зробить засоби РЕБ неефективними, однак навіть у цьому разі вони виконуватимуть свою роль пасивно, оскільки сама їх наявність змусить ворога використовувати значно дорожчі компоненти для виробництва, що зводить нанівець ідею дешевих та масових дронів-приманок.

Останнім варіантом є фізичне знищення таких безпілотників, однак не за допомогою дорогих та дефіцитних зенітних ракет, а дешевими засобами. Наприклад, кулеметним вогнем мобільних вогневих груп або за допомогою дронів-перехоплювачів.

Однак не потрібно забувати, що це надзвичайно складна організаційна задача. Всі ці засоби ураження через надзвичайну обмеженість за дальністю повинні опиратися на розгалужену «екосистему» засобів виявлення, мати необхідну координацію, бути забезпеченими необхідним автотранспортом, засобами нічного бачення/тепловізорами тощо. Навіть для перехоплення значно повільніших розвідувальних безпілотників витрата 3-5 FPV-дронів-перехоплювачів є звичним явищем.