Через появу дефіциту радянських 152-мм та 122-мм артилерійських снарядів процес переходу ЗСУ на “натівський” калібр відбувається поступово. Виробництво снарядів калібру 155-мм та 105-мм збільшується, що дозволяє уникнути снарядного голоду.

Після передачі гаубиць М777, Україна отримала від деяких країн й легкі 105-мм гаубиці L119 та M119. Вони стали доповненням до парку 122-мм гаубиць Д-30, а в деяких підрозділах замінили їх. Легкість цих гаубиць робить їх більш маневровими й таку техніку легше транспортувати, використовуючи позашляховики.

Історія появи

Розробку нової легкої гаубиці анонсували в 1965-у році. Королівська артилерія була не повною мірою задоволена характеристиками італійської легкої гармати OTO Melara 105-мм, яка складала основу легких артилерійських підрозділів.

Через малу довжину ствола гармата мала невеликий діапазон дальності. Така зброя була застарілою.

Крім того, лафет гармати не забезпечував стабільну поведінку платформи під час буксування гармати по пересіченій місцевості та на великій швидкості.

В 1966 році фахівці із RARDE (Королівського науково-дослідного інституту озброєнь) розпочали проєктні роботи для розробки нової гармати. Розробка проходила швидко завдяки конкретним вимогам армії та використанню в основі нової гаубиці гармати L13A1 для САУ Abbot.

Успішні випробування прототипа гармати L118 відбулись в 1970 році. Командування британської армії було задоволене продемонстрованими результатами й вже в 1973 році гармату прийняли на озброєння.

Виробництва нових гаубиць розгорнули на підприємстві ROF Nottingham (Royal Ordnance Factory). Перші серійні гармати Королівська артилерія отримала у жовтні 1974-го року.

Вони надійшли до легких артилерійських полків, один полк мав три батареї по вісім гармат у кожній.

Гармата вийшла дуже вдалою, її можливості вражали, тому зброєю зацікавилися й іноземні замовники. Так, наприкінці 1981-го року Австралія замовила партію гармат L118.

В 1982-у році гаубиця зацікавила американців. Вже на початку 1984-го року армія США орендувала шість гаубиць для всесторонніх випробувань. Ще 14 гаубиць орендували в 1985 році.

За випробування відповідав 9-й випробувальний відділ у Форт-Льюїсі, штат Вашингтон. Випробувальні екземпляри отримали американський індекс XM119. Гаубиця XM119 використовувала ствол L110 для стрільби американськими 105-мм снарядами М1.

На початку 1986-го року армія США заявила про придбання 583 легких гаубиць М119. Лише 147 гаубиць, за умовами контракту, мали виготовляти на підприємстві ROF Nottingham, а решту – вже у США.

Технічні характеристики

Легка гаубиця L118/119 – це 105-мм гармата з дульним гальмом на декілька перегородок. Гаубиці для країн, які використовують американський снаряд М1, отримали індекс L119 та коротший ствол.

Боєкомплект гаубиці L118 складається з уламково-фугасного L31 вагою 16,7 кг, бронебійно-фугасного L42, освітлюючого/практичного L41, а також димового L45.

Загальна маса гаубиці – 1980 кг, що дозволяє транспортувати її гелікоптерами типу Puma, Blackhawk, Wessex та інші.

Британський варіант L118 має шість варіантів зарядів для стрільби. П’ять з них розраховані на малі та середні дальності, а шостий Charge Super – на дальність 17 км. Американський варіант комплектується сімома видами зарядів, з максимальною дальністю 11,5 км.

У 1990-х роках британські гаубиці пройшли низку модернізацій для покращення точності стрільби. Над гарматою встановили спеціальний радар вимірювання початкової швидкості снаряда для корекції заряду, а також комп’ютер керування вогнем, куди виводять дані з радара.

Він також використовує три кільцеві лазерні гіроскопи для визначення азимута, кута місця та кута нахилу цапфи. Ще система має засоби для навігації та самоогляду з використанням глобальної системи позиціювання, вимірювання інерціального напрямку та вимірювання відстані.

Також у 2007 році розпочався процес модернізації для зниження маси гаубиці. Зменшення маси включає заміну деяких сталевих компонентів на титанові.

У 2012 році гаубиці пройшли додаткову часткову модернізацію з покращення електронних систем наведення гармати. Завдяки новому блоку керування вогнем гармата може точніше вести вогонь прямим наведенням.

Використання в Україні

Ще у квітні 2022 року українські артилеристи відправились на навчання у Нову Зеландію для ознайомлення з гаубицями L119. Крім того, передачу цих гармат анонсувала Австралія, США та Сполучене Королівство. Вже влітку 2022 року в мережі почали з’являтись відео використання цих гармат на фронті.

Активне використання L119/M119 дозволило українським артилеристам оцінити ці гаубиці після практичного використання їх в бою.

«Буває, працюємо з коригуванням, буває, по планових цілях. Наприклад, є ділянка, куди заходять окупанти. Ми вже пристріляні по ній і кожного дня можемо туди насипати, щоби ті позиції не зайняли», – розповів артилерист Андрій.

Зазначають чудову точність, швидке розгортання та згортання гаубиць, а також наявність активно-реактивних снарядів для стрільби на дальності близько 24 км. Невелика вага дозволяє транспортувати гаубицю за допомогою звичайного “Хаммера”.

Вперше 105-мм реактивні осколково-фугасні снаряди M927 для гаубиць M119 помітили восени 2022 року.

Гаубиці цього типу отримали артилеристи з механізованих та десантно-штурмових підрозділів.

Також гармати цього типу були помічені на озброєні 77-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ, 2-го окремого стрілецького (механізованого) батальйону, 67-ї окремої механізованої бригади, 46-ї окремої аеромобільної бригади.

Відсутність на озброєнні ЗСУ британського варіанта L118 зумовлена використанням інших снарядів. Вони не такі поширені, як американський снаряд М1, який виробляють з часів Другої світової.

Загалом гаубиці цього типу для деяких підрозділів стали чудовою заміною 122-мм гаубицям Д-30 і демонструють кращі результати, аніж радянські гармати.