Бойові модулі проти FPV-дронів: потенційне рішення чи нездійсненна мрія

Поява масових FPV-дронів трансформувала сучасне поле бою. У міру того, як дрони поширюються світом, а виробництво масштабується до мільйонів одиниць на рік, нагальне питання, навіть для певної частини західних полководців, які вважають FPV «низькотехнологічною зброєю бідних», полягає вже не в тому, чи можуть країни дозволити собі складні системи протидії FPV-дронів, а в тому, чи можуть вони дозволити собі не розгортати їх.

Від РЕБ до «Hard kill»

У доктрині протидії дронам існують два фундаментальні підходи до нейтралізації дронів: soft-kill і hard-kill.

Soft-kill — це порушення або вимкнення дрона без фізичного знищення за допомогою систем РЕБ — глушіння його радіоканалів та перехоплення управління. Також до цієї категорії відносять використання малопотужних лазерів для засліплення оптики.

Тривалий час акцент в антидронових системах для захисту техніки на полі бою робився саме на системах цього типу. Однак практика російсько-української війни показала, що забезпечити надійний захист таким чином надзвичайно важко.

FPV-дрони дуже швидко та просто адаптуються під нові частоти, які не глушаться наявними системами РЕБ, і ситуація швидко перетворюється на перегони за те, хто швидше адаптуватиме свої системи для захисту й нападу. При цьому на кожній конкретній ділянці фронту ці умови різні, відповідно засоби вимагають різного доопрацювання. Така модель дуже погано підходить західним військовим компаніям, які все ще виявляють обмежену гнучкість та оперативність у доопрацюванні своїх виробів.

Для подолання такої проблеми були створені «розумні» системи РЕБ, які спочатку виявляють ворожий дрон за допомогою засобів радіоелектронної розвідки, після чого ставлять прицільну заваду саме на ті частоти, які він використовує. Однак і дрони не стоять на місці: у масове застосування вже починають надходити дрони з системами донаведення, які можуть самостійно уражати ціль на кінцевій ділянці, не кажучи вже про масове застосування дронів з керуванням через оптичне волокно, які взагалі невразливі до засобів РЕБ.

Hard-kill рішення передбачають фізичне знищення цілі. Наразі є два головні тренди для захисту бронетехніки від FPV-дронів рішеннями такого типу — адаптація комплексів активного захисту, які мали перехоплювати реактивні гранати, та створення чи адаптація під антидронові завдання кулеметних турелей.

Антидронові турелі

Значна кількість оборонних компаній вже ведуть розробки із створення чи адаптації існуючих бойових модулів для протидії FPV-дронам, однак вони ще перебувають на низькому рівні готовності.

Зокрема, відомо про такі розробки у США, Франції, Японії, Туреччині. Подібні розробки ведуть і в Росії.

Типово, у подібних модулях використовуються кулемети калібру 7,62 або 12,7, однак також пропонуються рішення на базі малоімпульсних автоматичних гармат. Попри значне збільшення вартості у випадку використання гармат, це дозволяє застосовувати програмовані боєприпаси, які показують високу ефективність.

Українські компанії також ведуть подібні розробки та, завдяки розумінню актуальності питання та наявності прямого зв’язку з підрозділами на фронті, попри обмежену технічну базу та фінансування, займають лідерські позиції.

Для прикладу, універсальний легкий бойовий модуль «Хижак», який здатний збивати FPV-дрони, був представлений ще наприкінці 2024 року. Бойовий модуль «Хижак» озброєний кулеметом ПКТ калібру 7,62 та здатний обертатися на 360 градусів у горизонтальній площині та підніматися до 75 градусів у вертикальній.

Однією з особливостей цього модуля є стабілізація системи озброєння, що дозволяє вести прицільний вогонь на ходу.

Під час випробувань розробникам вдалося досягти ураження FPV-дронів на дистанціях від 50 до 220 м, а розпізнавання — на дистанції до 250 м. Проте, зі слів розробника, уразити дрон на максимальній дистанції вдається лише з 4-ї або 5-ї черги. Перша дослідна партія з більш як 10 бойових модулів «Хижак» вже тоді була передана у війська.

Ідеальне рішення?

Попри всі потенційні переваги, бойові модулі мають цілу низку ще не вирішених проблем.

Саме ураження дронів вже давно не є проблемою для бойових модулів будь-якого типу. Головною проблемою залишається виявлення, розпізнавання та супроводження цілей.

Наявні розробки здатні ефективно це робити на тлі неба. Тому вони вже можуть ефективно протидіяти баражуючим боєприпасам та дронам-бомбардувальникам. Однак FPV-дрони в реальних бойових умовах можуть атакувати на малих висотах, маневруючи між рослинністю, залишками техніки та іншими перешкодами, заходячи на ціль фактично під будь-яким кутом.

Найпоширенішими системами виявлення та наведення на ціль залишаються оптико-електронні системи, які поєднують денний та тепловізійний канали, та малі антидронові радари. Обидві системи мають як свої переваги, так і недоліки.

Оптичні системи є надзвичайно точними та можуть виявляти ціль на будь-яких висотах і ефективно відстежувати її. Але ключовим недоліком є обмежений сектор огляду камери, особливо на великих відстанях. Таким чином, оптичні станції можуть ефективно розпізнавати та супроводжувати цілі, однак мають проблеми із забезпеченням виявлення на всі 360 градусів.

Сучасні радари технічно не мають проблем із виявленням навіть найменших цілей, вони можуть фіксувати навіть завихрення повітря, тому часто чутливість антени доводиться штучно знижувати. Найскладнішим завданням є виділення саме потрібного сигналу від цілі на тлі решти «шуму». Тоді як на тлі неба це зробити нескладно, реальні бойові умови диктують необхідність робити це на тлі численної кількості об’єктів, які часто мають значно сильніший сигнал, аніж дрон.

Типовим методом селекції для радарів є селекція цілей за швидкістю руху, однак у випадку FPV такий метод працює дуже обмежено. FPV-дрон, під прямим керуванням людини, може змінювати швидкість у дуже широкому діапазоні — від майже 0 до 100, а то й більше кілометрів на годину.

Тому селекція цілей залишається значною проблемою для радарних технологій. Для прикладу, російським конструкторам так і не вдалося адаптувати КАЗ «Афганит» для протидії FPV-дронам саме через невдачу з адаптацією радара.

Тому найкращим рішенням є комбінація оптичних та радарних систем, але це значно збільшує вартість бойового модуля, який у такому разі за ціною може перевершувати більшість легких ББМ, не кажучи вже про логістичну техніку, яка також потребує захисту. Окрім того, виробництво антидронових радарів досить обмежене.

Для виявлення дронів для подальшого точного наведення також розробляються акустичні системи та системи радіоелектронної розвідки, однак вони мають обмежене застосування.

Окремою проблемою є захищеність бойових модулів. Дрони є далеко не єдиною загрозою на полі бою, і хоча типово сам бойовий модуль має принаймні протиуламкове бронювання, захистити бронею окуляри оптичної станції чи антени радара складно. Тому є значний ризик, що випадковий уламок від близького розриву снаряду чи мінометної міни може осліпити всю систему.

Висновок

Створення та масове впровадження FPV-дронів значно змістило баланс у «перегонах щита та меча» на користь останнього на полі бою. Однак розробки «щита» також набирають обертів. Чи зможе захист від дронів стати дійсно ефективним та, головне, чи набуде він серійності, покаже лише час. Але вже зараз зрозуміло, що дрони змінили поле бою назавжди.