Популярні
Сучасна Європа радикально переглядає роль свого флоту, перетворюючи авіаносці з інструментів регіонального стримування на головні важелі глобального впливу.
На тлі зростання напруженості в Індо-Тихоокеанському регіоні Велика Британія, Франція та Італія дедалі активніше розгортають свої флагмани далеко за межами Атлантики, демонструючи готовність захищати демократичний світопорядок пліч-о-пліч із союзниками.
Це не просто демонстрація прапора, а формування складної архітектури морської безпеки, здатної протистояти експансії Китаю та іншим глобальним загрозам.
Велика Британія експлуатує два сучасні авіаносці типу Queen Elizabeth (HMS Queen Elizabeth та HMS Prince of Wales). Це найбільші судна Королівського флоту — завдовжки 284 м, водотоннажністю 65 000 т при повному навантаженні, швидкістю понад 25 вузлів та дальністю ходу 10 000 морських миль.
Льотна палуба (280×70 м) призначена для літаків STOVL: кожен авіаносець може одночасно нести до 72 одиниць авіатехніки, зокрема до 36 винищувачів F-35B Lightning II та гелікоптери різних типів зі складу британських Повітряних сил і морської авіації.
Кораблі мають потужні підйомники, що здатні доставити чотири F-35 з ангара на палубу лише за хвилину, а запуск літаків відбувається з трампліна у носовій частині. Екіпаж судна формально налічує близько 680 осіб, проте разом із льотною групою, морською піхотою та додатковим персоналом кількість людей на борту часто перевищує 1500 осіб.
Окремо варто наголосити на унікальній перевазі Британії: наявність двох сучасних авіаносців робить її флот найпотужнішим у Європі за цим показником. Такий потенціал дозволяє Королівському флоту діяти значно активніше, ніж це можуть собі дозволити ВМС Франції чи Італії, які покладаються на меншу кількість кораблів такого класу.
Завдяки парі «королев» Лондон здатен забезпечувати безперервну присутність у світовому океані: поки один корабель проходить планове обслуговування, інший готовий до виконання бойових завдань.
Систему виявлення та управління авіаносця очолює радар дальнього радіуса дії S1850M. Ця цифрова антена слугує для повітряного та поверхневого моніторингу, а також супроводу цілей на відстані до 400 кілометрів. Радар здатен одночасно відстежувати близько тисячі об’єктів, забезпечуючи командування повною картиною повітряної обстановки та вчасним попередженням про загрози, що перебувають далеко за горизонтом.
Для точного супроводу цілей на середніх дистанціях корабель використовує тривимірний радар Type 997 ARTISAN. Це основна система, яка працює в радіусі 200 кілометрів і вирізняється високою стійкістю до засобів радіоелектронної боротьби завдяки використанню активної фазованої антени. Система ефективно виявляє навіть дрібні об’єкти в умовах сильних перешкод, надаючи точні цілевказівки для засобів самооборони авіаносця або ескортних есмінців.
Доповнює комплекс радіолокації мережа навігаційних та електрооптичних сенсорів. Зокрема, модулі Ultra Electronics Series 2500 та спеціалізовані камери глайсади забезпечують візуальний та інфрачервоний контроль за навколишнім простором і злітною палубою. Ці системи дозволяють ідентифікувати цілі в режимі реального часу та гарантують безпечну посадку авіагрупи за будь-яких погодних умов.
Для власної оборони британські авіаносці несуть лише артилерійські засоби ближнього бою, покладаючись на ескортні кораблі для дальнього прикриття. Зокрема, на борту кожного судна встановлено три автоматичні установки Phalanx CIWS (20-мм гармати з наведенням по радіо- та оптичному каналу), що виконують функцію останньої лінії захисту від повітряних та надводних загроз.
Ці системи вистрілюють до 4 500 снарядів за хвилину і спроможні збивати ракети або літаки на відстані до 3–4 км. Крім того, на носових та кормових частинах палуби розміщено чотири 30-мм автоматичні гармати DS30M Mark 2 для знищення цілей на малій дистанції — насамперед надводних низькошвидкісних об’єктів.
Водночас авіаносці не мають власних зенітних ракетних систем — цю роль виконують ескортні есмінці Type 45, оснащені комплексом Sea Viper (PAAMS) з ракетами Aster. Таким чином, протиповітряна оборона британського авіаносця базується на поєднанні корабельних і авіаційних ресурсів.
Основу ударної сили авіагрупи складають багатоцільові винищувачі F-35B Lightning II. Ця модифікація використовує технологію скороченого зльоту з трампліна та вертикальної посадки, що визначає всю тактику польотних операцій на британських кораблях.
F-35B виконує широкий спектр завдань: від завоювання переваги в повітрі та ударів по наземних і морських цілях до радіоелектронної розвідки. Завдяки потужним сенсорам літак діє як передовий інформаційний вузол, збираючи дані для всього флоту та дозволяючи британським силам проводити операції далеко за межами наземних баз.
Критично важливу роль у захисті з’єднання відіграють гелікоптери серії Merlin. Спеціалізована версія Merlin Crowsnest, оснащена потужним радаром, слугує «очима» флоту за радіогоризонтом, виявляючи низьковисотні ракети та літаки значно раніше за корабельні радари.
Інші модифікації Merlin у координації з ескортними фрегатами полюють на підводні човни, використовуючи гідроакустичні буї та торпеди. Доповнюють цей захисний периметр ударні вертольоти Wildcat, які протидіють ворожим катерам та прикривають логістичні операції.
Склад авіакрила не є фіксованим і гнучко змінюється залежно від бойового завдання. Якщо пріоритетом стає демонстрація сили чи масована атака, командування збільшує кількість винищувачів F-35B, а для оборонних місій чи полювання на субмарини — насичує палубу вертольотами.
Наприклад, під час розгортання Carrier Strike Group типова конфігурація може включати близько 18-26 винищувачів F-35B та 16 гелікоптерів Merlin різних типів. Усі ці платформи інтегровані в єдину цифрову мережу, що дозволяє миттєво обмінюватися даними про цілі між пілотами, кораблем-носієм та есмінцями супроводу.
Флот Франції спирається на єдиний атомний авіаносець Charles de Gaulle. Цей корабель, який будували протягом двох десятиліть і ввели в стрій у 2001 році, залишається єдиним неамериканським носієм із ядерною силовою установкою та системою катапультного старту.
Хоча за габаритами він поступається британським візаві (водотоннажність 42 000 тонн проти 65 000), ядерний реактор надає йому суттєву перевагу в автономності. Це дозволяє виконувати тривалі місії на величезних відстанях без необхідності дозаправлення пальним для ходу.
Ключова бойова особливість корабля — використання двох 75-метрових парових катапульт C-13.
Така система дозволяє піднімати в повітря важкі винищувачі Dassault Rafale M з максимальним бойовим навантаженням, а для посадки використовується система аерофінішерів. Це відрізняє французький підхід від британського, де покладаються на трампліни та літаки вертикального зльоту.
Радарна архітектура Charles de Gaulle побудована за принципом багаторівневого захисту, де кожна система відповідає за окремий ешелон і тип потенційних загроз. Центральне місце у цьому сенсорному комплексі посідає тривимірний радар SMART-S Mk2, який корабель отримав під час капітальної модернізації наприкінці 2017 року.
Ця станція замінила застарілі системи та вивела можливості авіаносця на новий рівень: вона забезпечує багатовисотний огляд і здатна виявляти малорозмірні об’єкти в середньому та дальньому радіусах. Особлива цінність SMART-S полягає в його цифровій антені, яка ефективно відфільтровує перешкоди та ігнорує спроби ворога «засліпити» корабель засобами радіоелектронної боротьби.
Далекий повітряний моніторинг покладається на радар DRBV-26D Jupiter. Це потужний 2D радар, який працює як «стаціонарний дозор», скануючи простір на відстані понад 300 кілометрів. Jupiter створює широку зону попередження, дозволяючи екіпажу виявляти великі повітряні групи противника ще на підльоті.
Водночас для виявлення найбільш підступних цілей — низьковисотних крилатих ракет, що летять над самою поверхнею моря, — авіаносець використовує станцію DRBV-15C Sea Tiger Mk2. Цей радар спеціалізується на нижньому ярусі та слугує індикатором цілей для систем швидкого реагування, бачачи об’єкти на дистанції до 150 кілометрів.
Найвідповідальнішим елементом системи самозахисту є багатофункціональний радар Arabel, що працює в X-діапазоні. Ця станція з фазованою антенною решіткою має надвисоку роздільну здатність, що необхідно для точного наведення зенітних ракет Aster-15. Arabel не просто супроводжує ціль, а керує перехопленням на середньому та кінцевому етапах польоту ракети. Система дозволяє кораблю одночасно відбивати складні атаки, фокусуючись на загрозах у радіусі до 80 кілометрів.
Весь цей потік даних стікається до «мозку» авіаносця — бойової інформаційної системи SENIT. Цей центральний комп’ютер миттєво агрегує інформацію від усіх радарів, включно з новими навігаційними станціями Terma Scanter 6000, які допомагають керувати посадкою вертольотів та стежити за обстановкою безпосередньо біля борту.
SENIT об’єднує сотні розрізнених сигналів у єдину тактичну картину, що дозволяє командуванню бачити поле бою без «сліпих зон».
Попри таку насиченість сенсорами, Charles de Gaulle все одно потребує підтримки літаків раннього попередження E-2 Hawkeye. Оскільки фізика радарного горизонту не дозволяє корабельним антенам зазирнути за вигин планети, саме авіаційний компонент дозволяє вчасно виявити надзвукові ракети на дальніх рубежах.
Перший, зовнішній рубіж захисту забезпечує власна авіагрупа та кораблі ескорту. Винищувачі Rafale M створюють «повітряну завісу» далеко на підступах до авіаносця, перехоплюючи ворожі літаки та ракети ще до того, як вони наблизяться до ударної групи.
Якщо ж ворогу вдається прорватися крізь авіаційне прикриття, у справу вступає основний корабельний засіб самооборони — комплекс SAAM-FR. Він використовує ракети Aster-15, які розміщені у 32 вертикальних пускових установках Sylver A43. Керовані багатофункціональним радаром Arabel, ці ракети здатні перехоплювати високошвидкісні цілі на середніх дистанціях у 10-30 км, створюючи надійний купол навколо корабля.
Для боротьби із загрозами, що прослизнули крізь ракетний заслін або раптово з’явилися на малій висоті, авіаносець має «фінальну лінію» захисту. Це зенітно-ракетні установки Sadral, оснащені ракетами Mistral, та дистанційно керовані 20-мм автоматичні гармати Narwhal.
Ці системи спеціалізуються на миттєвому знищенні об’єктів у безпосередній близькості від борту. Артилерія Narwhal особливо ефективна проти швидкісних катерів та безпілотників, забезпечуючи захист у радіусі кількох кілометрів.
Авіаційне ядро Charles de Gaulle зазвичай налічує до 30–40 одиниць техніки. Головною ударною одиницею є палубні винищувачі Dassault Rafale M. Залежно від складності місії, на борту розміщують від 24 до 36 таких літаків. Оскільки корабель оснащений катапультами, Rafale M може злітати з максимальним боєзапасом та повними баками, виконуючи ролі перехоплювача, ударного літака або розвідника.
Унікальною особливістю французького авіаносця є наявність літаків дальнього радіолокаційного стеження E-2C Hawkeye. Франція — єдина країна в Європі, яка експлуатує ці американські платформи ДРЛВ із палуби.
Два літаки Hawkeye працюють як літаючі командні пункти: вони бачать повітряні та морські цілі на відстані понад 400 кілометрів, координують дії винищувачів та попереджають корабель про загрози, які не бачать його власні радари через вигин земної поверхні.
Вертолітна група авіаносця забезпечує життєдіяльність корабля та безпеку екіпажів. Гелікоптери EC725 Caracal та AS532 Cougar відповідають за пошуково-рятувальні операції, висадку спецназу та логістику між суднами ударної групи.
Хоча протичовнові літаки Atlantique 2 діють із берегових баз, вони тісно взаємодіють з авіаносцем, передаючи дані в єдину систему управління SENIT.
Італійський флот покладається на свій флагман — сучасний авіаносець ITS Cavour. Уведений до строю у 2009 році, він залишається найбільшим кораблем країни з повною водотоннажністю до 33 000 тонн і довжиною 244 метри.
Авіаносець водночас виконує ролі плавучого аеродрому, командного центру та десантного корабля. Особливістю конструкції є розвинена система управління C4I, що дозволяє координувати складні міжвидові операції безпосередньо з борту.
Радарний комплекс авіаносця ITS Cavour дозволяє кораблю самостійно контролювати повітряний та надводний простір на сотні кілометрів навколо. Кожен радар має свою спеціалізацію, створюючи багатошарову картину ситуації.
Основним «оком» корабля для далекого виявлення є радар RAN-40L від компанії Leonardo. Ця потужна станція з активною фазованою решіткою (AESA) працює в L-діапазоні, що робить її ідеальною для раннього попередження.
Радар здатен «бачити» повітряні цілі на відстані до 400 кілометрів, при цьому він демонструє високу стійкість до засобів радіоелектронної боротьби противника.
Середній, тактичний рівень контролю забезпечує багатофункціональний радар EMPAR (MM/SPY-790). Це справжня «робоча конячка» системи ППО: він не просто спостерігає, а й одночасно супроводжує кілька цілей, передаючи дані безпосередньо системі управління озброєнням. Ефективна дальність його роботи в режимах супроводу та наведення становить близько 100–150 кілометрів.
Для боротьби з найбільш небезпечними цілями — ракетами, що летять над самою водою, — використовується радар RAN-30X (SPS-791). Працюючи в X-діапазоні, він забезпечує надзвичайно високу роздільну здатність, дозволяючи вчасно виявити дрібні об’єкти на відстані до 100–120 кілометрів. Доповнює цю систему радар управління вогнем RTN-25X «Orion», який з прецизійною точністю наводить корабельні гармати на цілі у радіусі до 25 кілометрів.
Унікальною рисою Cavour є потужний набір пасивних сенсорів, які дозволяють «бачити», не випромінюючи жодних сигналів. Система SASS від Leonardo працює як тепловізор великого радіуса дії, виявляючи теплові сліди літаків та ракет.
Разом із електрооптичною станцією EOSS-100, вона дозволяє екіпажу залишатися в режимі радіомовчання, водночас повністю контролюючи ситуацію на дистанції в десятки кілометрів.
Уся ця інформація, включно з даними від навігаційного радара MM/SPN-753, що бачить на 74 кілометри, стікається в єдину бойову систему. Така архітектура робить італійський авіаносець не просто носієм літаків, а повноцінним вузлом управління, здатним координувати дії цілого флоту в умовах сучасної війни.
Італійський авіаносець володіє надзвичайно щільним та технологічним комплексом оборони. Ця багатошарова архітектура дозволяє кораблю самостійно відбивати масовані атаки з повітря та моря, багато в чому повторюючи концепцію французького флагмана Charles de Gaulle. Основу захисного периметра становить зенітний ракетний комплекс (ЗРК) Sylver A43, що налічує 32 пускові комірки для зенітних ракет Aster-15.
Ці перехоплювачі створюють безпечний купол у радіусі до 30 кілометрів, миттєво реагуючи на появу загрози. Така вогнева потужність дозволяє авіаносцю знищувати літаки та крилаті ракети ще на підльоті до ордера кораблів супроводу.
Проти цілей, що прорвали перший ешелон, корабель застосовує передову артилерію з керованим озброєнням. Дві 76-мм установки OTO Melara Super Rapid у версії Strales ведуть вогонь підкаліберними керованими снарядами DART.
Боєприпаси наводяться за допомогою радіопроменя й активно маневрують для гарантованого ураження швидкісних ракет на дистанції 6–8 кілометрів. Останню лінію точкової оборони тримають три 25-мм артилерійські установки Oerlikon KBA, які створюють щільну вогневу завісу в радіусі до 3 кілометрів, придушуючи безпілотники або залишкові фрагменти ворожої зброї.
Ефективність активного захисту підсилює комплекс радіоелектронної боротьби (РЕБ) та пасивної протидії. Система Nettuno-4100 створює активні перешкоди для засліплення ворожих радарів, а установки ODLS вистрілюють дипольні та теплові пастки, збиваючи з курсу головки самонаведення ракет у фінальній фазі атаки. Усі ці компоненти об’єднує в єдине ціле бойова інформаційно-керуюча система (БІКС).
Вона в реальному часі аналізує дані від радарів далекого та ближнього пошуку, автоматично визначає найбільш небезпечні цілі та обирає оптимальний метод знищення — від зенітної ракети до радіоелектронного удару. Така інтегрованість робить Cavour одним із найбільш захищених авіаносців сучасності.
Авіаційна група Cavour — це мобільний та гнучкий підрозділ, відомий як Gruppo Aerei Imbarcati (GRUPAER). Згідно з офіційними даними Marina Militare, корабель зазвичай несе від 18 до 20 літальних апаратів, проте ця цифра змінюється залежно від конкретного бойового завдання.
Основою ударної потужності став новітній винищувач п’ятого покоління F-35B Lightning II. Ці літаки поступово замінюють старі ударні винищувачі AV-8B Harrier II+, забезпечуючи флоту перевагу в повітрі, можливість завдавати високоточних ударів та виконувати складну розвідку.
Наразі італійські ВМС уже досягли початкової оперативної готовності (IOC) для цих машин, що дозволяє залучати від 6 до 10 одиниць F-35B для виконання реальних місій.
Вертолітна компонента авіагрупи відповідає за безпеку та логістику. Великі багатоцільові гелікоптери EH-101 (AW101) та середні SH-90 (NH90) спеціалізуються на пошуку підводних човнів, боротьбі з надводними цілями та проведенні рятувальних операцій. Величезний ангар довжиною 134 метри дозволяє одночасно обслуговувати значну кількість техніки: у разі потреби корабель може прийняти до 12 важких вертольотів AW101.
Важливою особливістю італійської стратегії є відсутність на борту власних літаків дальнього радіолокаційного стеження (як-от французькі Hawkeye). Для раннього попередження про повітряні загрози Cavour покладається на взаємодію з літаками G550-CAEW Повітряних сил Італії або на підтримку союзників по НАТО.
Європа нині радикально трансформує підходи до розгортання своїх авіаносних з’єднань, орієнтуючись на стратегічне стримування в Індо-Тихоокеанському регіоні. Велика Британія роками вибудовує систему постійної присутності в цих водах, щоб обмежити експансію Китаю. Головна перевага британського флоту полягає у володінні двома однотипними велетнями, що дозволяє тримати принаймні один борт у постійній бойовій готовності.
Ефективність такої моделі яскраво підтвердив інцидент у серпні 2022 року. Тоді авіаносець HMS Prince of Wales відправився до берегів США для важливих випробувань літаків F-35B, але майже одразу зазнав серйозної технічної аварії.
Поломка муфти правого гребного вала змусила корабель зупинитися біля острова Вайт для екстреного огляду. Ситуація могла зірвати стратегічні плани, проте британське командування просто замінило несправне судно на флагман HMS Queen Elizabeth. Екіпаж оперативно перейшов на інший борт, і навчання продовжилися без втрати темпу, що довело життєздатність концепції двох авіаносців.
Франція демонструє зовшість іншу картину, оскільки її морська потужність тримається на єдиному авіаносці Charles de Gaulle. Попри його високу ефективність, відсутність дублера створює великі паузи в операційних спроможностях країни.
Це стало особливо помітно після завершення інтенсивної операції «Шаммаль» біля берегів Сирії. Французька авіаносна група тоді завдавала нищівних ударів по позиціях терористів, проте тривала експлуатація систем корабля в бойових умовах виснажила технічний ресурс. У результаті авіаносець став на тривалий ремонт і модернізацію, що фактично залишило Париж без палубної авіації на довгі місяці. Така вразливість змушує Францію шукати тіснішої кооперації з сусідами та прискорювати розробку нового авіаносця нового покоління PA-NG.
Італія в цій ситуації намагається копіювати британський підхід для посилення своєї ролі в Середземномор’ї та за його межами. Флот уже повністю інтегрував винищувачі п’ятого покоління на авіаносець Cavour і готує до повноцінної служби десантний корабель Trieste.
Завдяки трампліну та здатності приймати літаки F-35B, Trieste у разі потреби зможе підстрахувати основний флагман. Це формує новий європейський стандарт, де наявність резервної палуби стає не розкішшю, а обов’язковою умовою для підтримання статусу морської держави. Спільні навчання та взаємозамінність екіпажів і техніки між Британією, Італією та США фактично створюють єдиний авіаносний купол, який дозволяє європейським країнам проєктувати силу на будь-якій відстані від дому.
Європа зараз формує потужний морський кулак, здатний проєктувати силу далеко за межами Атлантики. Об’єднаний потенціал британських, французького та італійського авіаносців дає НАТО змогу створити серйозну противагу китайській експансії в Індо-Тихоокеанському регіоні. Проте реальний успіх цієї стратегії залежить не лише від кількості палуб, а й від складної логістики та політичної волі країн-учасниць.
Британське командування вже визначило Індо-Тихоокеанський вектор пріоритетним, реалізуючи регулярні походи авіаносної групи на чолі з HMS Queen Elizabeth або HMS Prince of Wales. Ці місії мають на меті не лише демонстрацію прапора, а й відпрацювання сценаріїв високої інтенсивності разом із Японією та Австралією. Франція, попри обмеження через наявність лише одного корабля, також посилює присутність через стратегічні місії, інтегруючи свій флот у спільні операції з Індією та Сінгапуром. Італія ж, завершивши масштабне розгортання авіаносця Cavour, довела здатність європейських сил діяти автономно на величезних відстанях, заходячи в порти Токіо та Дарвіна.
Головним викликом залишається підтримка технічної готовності. Авіаносці вимагають колосальних ресурсів: поки один корабель виконує бойове завдання, інший зазвичай проходить модернізацію або плановий ремонт. Щоб уникнути пауз у присутності, європейські держави роблять ставку на концепцію «взаємозамінності».
Це означає, що італійські літаки F-35B можуть злітати з британських палуб, а логістичні судна партнерів забезпечують пальним і припасами всю коаліційну групу. Такий підхід нівелює проблему дефіциту власних суден підтримки та дозволяє підтримувати ротацію екіпажів без повернення всієї групи до європейських портів.
Особливе значення мають спільні навчання, такі як Noble Flight або Pitch Black, де європейські пілоти та моряки вчаться взаємодіяти з японськими Силами самооборони та австралійським флотом.
Основна мета полягає у повній технічній інтеграції систем зв’язку та управління вогнем. Коли британський авіаносець обмінюється даними з японським есмінцем у реальному часі, виникає єдина інформаційна мережа, яка робить китайські засоби виявлення менш ефективними. У планах Європи на 2026 рік — перетворити ці поодинокі візити на сталу систему чергування, де європейські авіаносні групи стануть невід’ємною частиною архітектури безпеки всього Тихоокеанського регіону, працюючи пліч-о-пліч із флотами Сінгапуру та США.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
