Використання морських суден як «камікадзе» для знищення ворожих кораблів було відоме людству ще до початку нашої ери, коли карфагенці відправляли за течією палаючі човни в римський флот. Відтоді ця тактика не раз використовувалася та набула свого розквіту за часів вітрильного судноплавства, коли десятки начинених вибухівкою човнів вирушали у свій останній шлях у бік ворога. Саме тоді їх стали називати «брандерами».

Повномасштабне російське вторгнення у 2022 році дало сильний поштовх розвитку цієї концепції як елемента тактики асиметричного ведення бою проти набагато більших сил ворога. У період розвитку доступного супутникового зв’язку українські морські дрони здобули більшу автономність та зіграли вирішальну роль у війні в Чорному морі, зупинивши морську інтервенцію російських окупантів.

Війна показала, що засновані на доступних цивільних технологіях дешеві безпілотники можуть ефективно протистояти повноцінному військовому флоту, завдаючи йому неприйнятних втрат.

Ці та інші переваги пробудили інтерес в інших морських держав, які розпочали активно розвивати аналогічні рішення. Тож куди рухаються закордонні проєкти морських безпілотників та які ідеї сповідують їхні конструктори?

Морські дрони у світі

Головними осередками розвитку нових технологій вже традиційно є країни Західного Світу. Їхні проєкти не зосереджуються виключно на концепції дрона-камікадзе та пропонують значно більший функціонал та перспективи у військово-морській справі.

Уже наявні розробки відрізняються за розмірами, характеристиками та технічними рішеннями, однак їх можна виділити у декілька категорій за своєю спеціалізацією: це вже згадані дрони-боєприпаси, розвідувально-ударні та виключно розвідувальні безпілотники.

Дрони-камікадзе

Сучасні брандери, або так звані дрони-камікадзе, є надводними безпілотниками зі схожим форм-фактором та довжиною від чотирьох до семи метрів. Останній параметр більшою мірою пов’язаний з дальністю ходу та бойовою частиною, вага якої може коливатися в межах 200 — 500 кілограмів, хоча може бути більшою.

Головним параметром таких безпілотників є їх швидкість та маневреність, від яких залежить, чи зможе бойова одиниця прорватися крізь вогневе загородження та уразити свою ціль. Для цього такі засоби оснащуються потужними бензиновими двигунами та водометним рушієм, котрі разом дають необхідний результат.

Для прикладу, турецький Ulaq Kama здатен розвивати лише 20 вузлів, старша модель Albatros-S розганяється до 40 вузлів (75 км/год), у той час як американський Muskie M18 може розвивати всі 50 вузлів (90 км/год). Заявлена максимальна швидкість української Magura V5 сягає 78 км/год.

Уже традиційно такі безпілотники оснащені супутниковою навігацією для проходження маршових ділянок шляху та оптичною станцією для наведення на ціль під прямим управлінням оператора. Однак деякі моделі, як-от Muskie M18, також несуть на борту навігаційну радіолокаційну станцію, яка може забезпечити пошук об’єктів та орієнтування в складних погодних умовах, коли телевізійний/тепловізійний канал не може забезпечити наведення.

Також обов’язковим компонентом подібного безпілотника є масивна антена супутникового зв’язку, котрий забезпечує потокову передачу відео до оператора та сигналів управління на дрон. Хоча, до прикладу, для Albatros-S пропонується альтернативний спосіб управління з дроном-ретранслятором Bayraktar TB-2.

Варто зазначити, що через технічні обмеження та призначення такі дрони мають відносно малу автономність. Дальність їх ходу становить від кількох сотень до тисячі кілометрів, а час безперервної роботи — до 12 годин.

Головними задачами для таких дронів є патрулювання та виконання ударних завдань у прибережних водах або на середній віддаленості у морі проти надводних суден із великою водотоннажністю.

Окремо також можна згадати про існування єдиних неукраїнських брандерів, що вже застосовувалися у бойових умовах та топили судна: мова про хуситські катери-камікадзе Tufan-1. Заявлено, що вони керуються дистанційно, однак мають можливість керування водієм.

На оприлюдненому відео випробувань він використовувався як пілотований засіб, де за секунди до влучання у ціль пілот вистрибував за борт. Саме одним із таких дронів у червні 2024 року був потоплений грецький торговий корабель TUTOR  у Червоному морі.

Носії важкого озброєння

Однак, окрім великих суден, на морі також у значних кількостях застосовуються менші кораблі та катери, котрі для дронів-камікадзе є складною або економічно недоцільною ціллю. З огляду на це світові розробники розвивають окремий напрямок багатоцільових морських дронів, які є носіями ударного озброєння.

Прикладами таких безпілотників є американські T38 Devil Ray, Swift Sea-Stalker та турецький Ulaq Sida. Як основне озброєння вони несуть пускові установки для керованих ракет або баражуючих боєприпасів. Крім того, також існують південнокорейські та турецькі проєкти з кулеметними установками.

Такі безпілотники призначені для патрулювання прибережних зон, озброєного супроводу суден та безпосередньої вогневої підтримки в бою проти надводних та наземних цілей.

Sea-Stalker та Ulaq Sida, зокрема, несуть відносно важкі ракети AGM-179 JAGM або UMTAS з режимом «вистрілив та забув», які можуть ефективно уражати маневруючі катери та гелікоптери.

Здебільшого, окрім озброєння більшість таких безпілотників неістотно відрізняються у своїх тактико-технічних характеристиках від дронів-камікадзе, маючи співставні габарити та автономність. Хоча американський Devil Ray вирізняється довшим 12-метровим корпусом та запасом ходу 2000 км.

На деяких дронах, зокрема, турецьких Ulaq Sida використовуються складні оптичні комплекси з інтегрованою системою лазерного опромінення для наведення власного ракетного озброєння або засобів ураження інших бойових одиниць.

Окремої уваги також заслуговує підкатегорія протичовнових безпілотників, що є носіями спеціального озброєння для ураження субмарин. Прикладами таких засобів є побудований на базі надводного корабля турецький безпілотний комплекс MIR та швейцарський VIDAR FP.

Представлений у 2022 році MIR може працювати автономно або з екіпажем на борту. Він призначений для ретрансляції сигналу та координації дронів-камікадзе типу Albatros-S. На борту він несе кулеметну установку та дві легкі торпеди Mk.46/Mk.54/ORKA для боротьби з надводними та підводними цілями.

Водночас швейцарський проєкт зосереджений виключно на протичовновій боротьбі, для чого несе на борту один торпедний апарат та шість морських мін.

Автономність таких суден значно більша та може сягати 2000 морських миль, що еквівалентно 3700 кілометрам.

Розвідувальні дрони

Однак уся вогнева міць ударних дронів не матиме сенсу, якщо у військового командування буде відсутній контроль за ситуацією у визначеній акваторії. Частину цих задач уже зараз беруть на себе спеціальні патрульні літаки, флот та безпілотна авіація, однак їх використання є вкрай затратним та потребує великої кількості залучених ресурсів. Морські розвідувальні безпілотники можуть значно здешевити розвідку та посилити спроможності за рахунок масовості застосування.

Однією з таких систем є австралійський Bluebottle, що вже надходить на озброєння військово-морських сил країни. Безпілотник представляє собою невеликий 5,6-метровий тихохідний човен зі скловолокна, що рухається завдяки сонячній енергії, енергії вітру та морським хвилям. На човні є невелике вітрило, що одночасно служить сонячною батареєю для зарядки.

Такий дрон призначений для тривалої автономної роботи та, фактично, дрейфу у прибережних зонах як носій датчиків, що передають інформацію в єдину мережу автономного моніторингу надводного простору Blue Sentry. Під час плавання надводний дрон використовує камери кругового огляду, радіолокатори, автоматичні системи ідентифікації та програмне забезпечення для запобігання зіткненням з суднами чи іншими перешкодами в морі.

Альтернативою пасивним пошуковим засобам є дрони на зразок ізраїльського підводного безпілотника BlueWhale, що призначений для активного пересування у підводному положенні та пошуку надводних та підводних об’єктів.

11-метровий підводний апарат може діяти на мілині або ж занурюватися на глибину до 300 метрів. Він оснащений комплексом акустичних та гідролокаційних датчиків для пошуку підводних цілей, зокрема, окремим буксируваним гідролокатором. Також висувна щогла оснащена оптичними датчиками та власним радаром.

Приховану підводну розвідку у поєднанні зі значно кращими морехідними якостями пропонує Kraken Technology Group зі своїм досить унікальним дроном K40 MANTA.

MANTA оснащена підводними крилами, котрі на високій швидкості здатні піднімати корпус судна над водою, забезпечуючи мінімальний опір та, відповідно, надзвичайно високу швидкість у рекордні 60 вузлів (111 км/год). Водночас, дрон здатен занурюватися під воду для моніторингу надводного та підводного простору, де може продовжити рух зі швидкістю до 10 вузлів.

Дрон несе до 1000 кілограмів корисного навантаження, зокрема, оптичні та акустичні датчики. Крім того, розробник пропонує інтеграцію систем радіоелектронної розвідки та боротьби, модульних комплектів ударного озброєння. Автономність платформи може сягати 10 діб.

Безпілотники океанічного класу

Окремої категорії заслуговують безпілотні комплекси океанічного класу, вимоги до яких диктують застосування інших технологічних рішень та технічних параметрів. Такі безпілотники передусім потребують високого рівня автономності та тривалості виконання задач для належної роботи у відриві від основних сил.

Одним із таких дронів є проєкт Orca компанії Boeing, що продовжує свій розвиток від американської програми океанічних підводних апаратів Echo Voyager.

Підводний човен завдовжки 26 метрів приводиться в рух дизель-електричним двигуном, що забезпечує дальність ходу 6500 морських миль (12 000 кілометрів) та автономність шість місяців. Максимальна швидкість становить 8 вузлів (14 км/год), а крейсерська – 3 вузли.

Вага субмарини коливається в межах 50 тонн, з яких 8000 кг припадає на модульний відсік корисного навантаження довжиною 10 метрів. Останній параметр дозволяє розміщувати торпедні апарати для запуску, власне, торпед Mk46 та Mk48 або ж морських мін.

Основні завдання Orca – ведення розвідки, радіоелектронна боротьба, патрулювання та ударні місії. Для розвідки та самостійного пошуку цілей дрон оснащений щоглою з оптичним телевізійним та тепловізійним каналами, ехолотом та бортовим комп’ютером для автономного аналізу отриманих даних.

Висока автономність та малопомітність цього безпілотника дозволяє проводити ризиковані операції із проникнення в акваторії та порти супротивника для мінування та збирання розвідувальних даних. Бортовий комплекс РЕБ може бути застосований для придушення ворожих датчиків та дезорієнтації ворожих сил. Крім того, Orca може діяти як приманка, імітуючи більші пілотовані підводні човни.

Пристосованим до ще триваліших операцій розробляється інший американський безпілотник Manta Ray від Northrop Grumman. Це 10-метровий човен зі співставним розмахом гідродинамічних поверхонь специфічної конструкції, яка покликана максимально оптимізувати енергозатрати на пересування.

Безпілотник призначений для виконання тривалих дальніх місій у тих місцях в океані, «куди люди не можуть дістатися». Розробники наголошують на тому, що цей підводний дрон виконаний з акцентом на економічність ходу та здатен заряджатися від енергії течій та припливів. Також заявлена можливість «сідати» на морське дно для тривалого очікування в режимі сну.

Точні характеристики та призначення безпілотного комплексу не розголошуються. Однак, враховуючи специфіку, можна припустити, що дрон зможе виконувати тривалі операції з розвідки, патрулювання та картографування океанічних зон.

Не відстає від Сполучених Штатів і Тайвань зі своїм «Huilong», діючий зразок якого вже тривалий час випробовується та лише нещодавно був помічений у бойовій версії з двома торпедними апаратами великого калібру.

«Huilong» наразі є лише дослідною лабораторією, на якій віпрацьовуються відповідні технології та не розглядається як повноцінний ударний комплекс. Однак ступінь його готовності свідчить про зрілість тайванських технологій та близькість до розробки повноцінного бойового засобу.

Розробники з Академії наук Китаю у майбутньому планують оснастити човен водневими паливними елементами, що має забезпечити кращу ефективність та автономність.

Розвиток морських дронів у світі

Концепція застосування у бою безпілотних морських систем не є новою та вже десятиліттями неспішно розвивалася у таких технологічно розвинутих країнах, як США. Причиною світового буму морських безпілотних систем стала доступність ключових для ніші технологій супутникового зв’язку та навігації.

Показані вище розробки є яскравими прикладами, однак невеликою частиною з переліку проєктів, що вже діють або розробляються в багатьох інших країнах, таких як Франція, Велика Британія, Нідерланди, Польща, Китай тощо. Перші досягнення у цій сфері здобули навіть терористичні угруповання. Це чіткий показник того, що морські безпілотники — це не майбутнє, а вже явище нашого сьогодення.

Наступним кроком у розвитку сфери є виокремлення спеціалізованих Сил, що оперують безпілотними системами. До прикладу, в США ці задачі покладені на оперативні групи у складі ВМФ, зокрема, Task Force 59 що діє на Близькому Сході.

В умовах китайської агресивної політики командувач ВМС Філіппін цього року також заявив про появу першого національного підрозділу морських безпілотних систем у складі структури, яка невдовзі має отримати на озброєння розвідувальні надводні безпілотні комплекси та посилити контроль над територіальними водами Філіппін.