В кінці XX століття міжнародні відносини вступили в перехідний період від колишньої біполярності, коли рівновага в світі забезпечувалася воєнно-політичним та ідеологічним протистоянням двох систем, до нового світоустрою, в основі якого – рух до глобалізації та поліцентризму. Такі тенденції дозволяють говорити про зменшення рівня воєнної небезпеки і, як наслідок зниження ймовірності виникнення великомасштабних воєн в більшості регіонів світу.

Тим не менше воєнно-політична обстановка не стала більш спокійною і передбаченою.

Глобальна ситуація в даний час характеризується зростанням нестабільності, становленням нових «центрів сили» і посиленням конкуренції між ними. Все частіше загострюються міждержавні протиріччя внаслідок причин етнічного і конфесійного спрямування, посилюється боротьба за природні ресурси, активізуються спроби насильницької реалізації ідей радикального ісламу. Зростає незаконна торгівля зброєю і людьми, погіршуються демографічна і імміграційна складові внутрішньополітичного становища багатьох країн, зберігається загроза розповсюдження зброї масового ураження і засобів її доставки.

Важливою обставиною, що визначає розвиток воєнно-політичної обстановки в світі, є явний намір США зберегти за собою статус єдиної наддержави. Існуюча на сучасному етапі перевага у військовій, економічній та інформаційній сферах дозволяє Сполученим Штатам здійснювати домінуючий вплив на міжнародні процеси. Однак, як показує багаторічний досвід, стратегія односторонніх дій будь-якої з держав для досягнення своїх цілей без врахування інтересів інших країн неминуче веде до наростання конфліктного потенціалу в світі.

Білий дім, як випливає із заяв представників американського керівництва, продовжить реалізацію планів розгортання глобальної системи протиракетної оборони і її європейського сегменту. При цьому США, швидше за все, не підуть на створення спільної з РФ системи ПРО і будь-якими способами будуть прагнути не допустити впливу Російської Федерації на процес прийняття рішень в даній сфері, що в перспективі може призвести до порушення стратегічної стабільності в Європі і світі.

Крім того, простежується стійке прагнення Сполучених Штатів до однобічного володіння зброєю, що здатна забезпечити тотальну перевагу національних збройних сил у будь-якому конфлікті. В першу чергу, крім засобів ПРО, йдеться про наміри створити високоточні наступальні озброєння в неядерному оснащенні, а також про мілітаризацію космічного простору. Для цього Пентагон не шкодує коштів. Так, згідно з доповіддю бюджетного управління конгресу США витрати військового відомства в найближчі п’ять років перевищать суму, запитану спочатку, що призведе до порушення норм, встановлених американськими законодавцями. На думку експертів, сума зросте на 123 млрд. доларів через збільшення вартості проведення різних військових операцій, а також в результаті здійснення заходів щодо їх підтримки.

Аналіз можливостей інших центрів сили, що формуються, свідчить про значне зростання могутності Китаю. При збереженні існуючих темпів розвитку можна очікувати, що вже в осяжній перспективі КНР по своїм військовим можливостям наблизиться до Сполучених Штатів. Тому справедливо припустити, що в найближчі роки посилиться суперництво цих двох держав. Враховуючи наявність ядерної зброї, сторони будуть уникати прямого зіткнення і застосовувати у відношенні один одного політичні, економічні, інформаційні та інші невійськові засоби.

Цілком можливо, що з’являться й інші суб’єкти міждержавних відношень, в тому числі і недержавні, могутність яких дозволить їм істотно розширити межі свого впливу і претендувати на лідируючу роль в регіональному або навіть світовому масштабі. Крім того, в найближчі роки збережеться виражена тенденція до посилення фінансово-економічної нестійкості і збереженню високого рівня терористичної загрози.

Беручи до уваги згадані наміри Сполучених Штатів не упустити світове лідерство, вельми важливим питанням є можливі зміни у зовнішньополітичному курсі Вашингтона після минулих 6 листопада 2012 президентських виборів. Перемога (причому досить переконлива) Б. Обами дає йому певне «моральне право» на продовження реалізації розпочатих або запланованих його адміністрацією заходів, спрямованих на збереження домінуючих позицій у всіх сферах міжнародних відносин, а також на стабілізацію національної економіки.

Російська Федерація збереже своє місце важливого гравця в системі пріоритетів нової адміністрації США, а також у процесах формування багатополярного світоустрою. Діяльність Росії на міжнародній арені, статус ядерної держави є факторами наявність яких Білий дім змушений враховувати в силу різниці зовнішньо- та військово-політичних інтересів двох країн. При цьому, на думку ряду експертів, Вашингтон буде підтримувати діалог з РФ «на мінімально достатньому рівні», поєднуючи відхід від прямої конфронтації зі спробами нав’язати російській стороні вигідне для себе бачення шляхів вирішення міжнародних проблем. Тобто продовжиться реалізація практики «подвійних стандартів», що припускає розбіжність офіційно декларованих намірів з істинними цілями діяльності США.

У відношенні Китаю Сполучені Штати будуть змушені вживати серйозні кроки, вважаючи необхідним в максимально можливій мірі уповільнити процес становлення КНР в якості другої провідної світової держави. У США, як відзначають зарубіжні аналітики, вважають, що в ситуації, що створилася ні політика конфронтації і стримування, ні політика тісної співпраці в чистому вигляді до Китаю не застосовні, оскільки для реалізації першої вже втрачено час, а проведення другої сприятиме лише прискореному розвитку цієї країни , але не в змозі гарантовано запобігти можливості появи у китайського керівництва гегемоністських устремлінь.

Оптимальним на даному етапі американцями визнається комбінований варіант вибудовування відносин з Пекіном – «політика співпраці і стримування». По суті, це відомий принцип «батога і пряника» з тією лише різницею, що пряме силовий тиск і погрози замінені на геополітичні, економічні і військові рамки, в які США прагнуть поставити Китай, щоб забезпечити розвиток ситуації за вигідним для себе сценарієм.

У Вашингтоні розуміють, що Сполучені Штати, незважаючи на свою економічну і військову міць, не зможуть самостійно забезпечувати стримування Китаю. Внаслідок цього американське керівництво має намір звертати серйозну увагу не тільки на використання наявних у його розпорядженні політичних, економічних та військових інструментів, але і на залучення зусиль інших країн. У зв’язку з цим США зацікавлені у створенні в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні з опорою на своїх союзників системи противаг зростаючої військової потужності КНР, що повинно переконати Пекін відмовитися від претензій на безумовне регіональне домінування.

Можна припустити, що в перспективі політичне, економічне і військове суперництво двох країн, в першу чергу в АТР, буде посилюватися і надавати зростаючий вплив на формування військово-політичної обстановки в даному регіоні. У той же час вихід в найближчому майбутньому китайсько-американських суперечностей на конфліктонебезпечний рівень представляється малоймовірним.

Що стосується Ірану, то, швидше за все, нова адміністрація США буде зацікавлена в тривалому збереженні фактора «іранської загрози» як приводі для стимулювання, що відповідає економічним і військово-політичним інтересам Вашингтона в регіональній гонці озброєнь на Близькому Сході, формального обгрунтування необхідності розгортання європейського сегменту системи ПРО США і нарощування американської військової присутності в регіоні, в першу чергу в зоні Перської затоки. Внаслідок цього, а також ряду причин економічного характеру ескалація військової конфронтації з Іраном поки не відповідає інтересам Сполучених Штатів.

Найближчим часом Вашингтон продовжить приймати заходи по ослабленню правлячого режиму і підштовхування його до прийняття рішень, що сприяють зміцненню міжнародного іміджу, а також регіонального впливу США. Американці вважають, що на поточний момент найбільш ефективними є санкційні заходи, що обмежують надходження іноземних інвестицій у нафтогазовий сектор Ірану, а також перешкоджають здійсненню операцій у сфері торгівлі енергоносіями.

Демонструючи готовність вирішувати іранську “ядерну проблему” політико-дипломатичними методами, адміністрація США не виключає повністю можливості задіяння силового варіанту. Однак американці усвідомлюють, що негативні наслідки проведення Сполученими Штатами або Ізраїлем військової операції проти Тегерана можуть значно перевершити очікувані з точки зору інтересів Вашингтона і Тель-Авіва позитивні результати і спричинять значні політичні та економічні витрати для самих Сполучених Штатів.

При здійсненні наміченого виведення основної частини контингенту ЗС США з території Афганістану (до кінця 2014 року) Вашингтон буде прагнути не повторити помилок, допущених в ході поспішного завершення іракської кампанії, що фактично призвели до втрати Білим домом контролю над внутрішньополітичною ситуацією в цій країні. Нова американська адміністрація розуміє, що від повноти і якості вирішення афганського питання залежатиме не тільки регіональна стабільність, але і міжнародний престиж Сполучених Штатів.

Дану проблему Білий дім безпосередньо пов’язує з необхідністю вирішення таких важливих завдань, як підготовка дієздатних силових структур Афганістану, зміцнення органів центральної та місцевої влади, досягнення домовленостей між урядом в Кабулі і опозиційними збройними угрупуваннями, залучення до процесу стабілізації обстановки сусідніх держав.

У Вашингтоні усвідомлюють, що Афганістан залишається одним з ключових держав регіону, роль якого буде визначатися активною діяльністю в країні радикальних ісламських угруповань, що є головним джерелом терористичної загрози для Центральної Азії. Тому можна обгрунтовано припустити, що американська військова присутність в країні збережеться і після 2014 року. Тим більше, що це передбачено підписаним у травні 2012 року угодою про стратегічне партнерство між США та Афганістаном на період до 2024 року.

Одночасно, за оцінками зарубіжних фахівців, Ісламський рух талібів активізує свою підривну діяльність в Афганістані, розраховуючи встановити контроль над цією територією після виведення звідти основної частини іноземних військових контингентів МССБ.

На афганській території функціонує також добре оснащена мережа баз підготовки бойовиків. Налагоджено зв’язок з «взаємодіючими» угрупованнями, насамперед йдеться про Ісламський рух Узбекистану і підрозділи «Аль-Каїди». У разі відновлення масштабної співпраці талібів з «Аль-Каїдою», повернення до її ідеологічних установок підвищує загрозу розповсюдження активності екстремістських угруповань на територію суміжних держав (зокрема, середньоазіатських республік СНД), особливо враховуючи наявність в Афганістані готової терористичної «інфраструктури».

На військово-політичну обстановку в Європі негативний вплив роблять глобальна фінансово-економічна криза, а також певна втрата орієнтирів подальшого соціально-економічного розвитку на континенті.

Все більш виразно проявляється неефективність моделі ліберального капіталізму. Практика останніх років продемонструвала, що, цілком успішно функціонуючи в періоди сталого поступального розвитку і процвітання, вона безпомічна в умовах соціально-економічних потрясінь. Спад виробництва і скорочення індустріальної бази призвели до зростання безробіття, падіння рівня життя населення, соціального розшарування. У суспільстві відроджуються ідеї націоналізму і ксенофобії, популярність здобувають політичні течії екстремістського спрямування.

Розвиток міжнародних подій в Європі свідчить про можливість змін у геополітичному просторі на континенті. Німеччина поступово набирає потенціал «другого полюса» Заходу по відношенню до США. У свою чергу трикутник США – Західна Європа – Японія, що сформувався в роки «холодної війни» може відійти на другий план.

НАТО як і раніше буде чинити серйозний вплив на ситуацію в галузі безпеки на Європейському континенті і в світі в цілому. В інтересах забезпечення впливу Європи в глобальному масштабі Північноатлантичний союз зосереджує зусилля на закріплення своїх позицій за межами зони його відповідальності. Проводяться заходи з підготовки об’єднаних збройних сил (ОЗС) альянсу до вирішення завдань на віддалених від Європи театрах військових дій. Одночасно опрацьовуються різні варіанти забезпечення доступу країн Європи до енергоресурсів і контролю над маршрутами їх транспортування, у тому числі з використанням коаліційного військового потенціалу.

В якості найважливішого механізму реалізації стратегічних установок по перетворенню блоку в інструмент захисту інтересів Європи в глобальному масштабі розглядається партнерство з державами, що не входять до альянсу. НАТО буде і надалі активно розвивати співробітництво в рамках програм «Партнерство заради миру» і «Середземноморський діалог». При цьому основна увага альянс приділяє Закавказзю та Середньої Азії.

У напрямі вдосконалення військового потенціалу головні зусилля НАТО зосереджуються на оптимізації існуючої командно-штабної структури ОЗС блоку, а також їх оснащенні сучасними озброєнням і військовою технікою. Намітилася тенденція до розвитку альянсом комплексної військової структури на території нових країн-учасниць, що здатне змінити баланс сил в Європі.

У той же час спостерігається певний спад у діяльності Альянсу. В умовах світових економічних потрясінь досить чутливими для провідних країн блоку стали витрати на продовження військових операцій останніх років, що призвело до появи настроїв закінчення програм, незалежно від раніше прийнятих планів. Так, на сучасному етапі увагу натовського керівництва сфокусовано на виведення своїх контингентів з Афганістану (планове завершення намічене на кінець 2014 року). Скорочення матеріальних фінансових та інших ресурсів країн-членів альянсу знайшло також своє відображення і в прийнятті концепції «Розумній оборони» на чиказькому саміті організації, яка покликана оптимізувати її військові витрати.

Триває внутрішня трансформація Європейського союзу. Керівництву організації не вдається нівелювати негативний вплив глобальної фінансової кризи. У зв’язку з цим вже в найближчій перспективі проблеми розбалансованості бюджетів низки країн ЄС, а також розширення організації можуть знизити роль Євросоюзу в міжнародних процесах.

На думку європейських експертів, масштабна агресія проти будь-якого з держав ЄС в існуючих реаліях малоймовірна. Разом з тим Європа стикається з новими загрозами, що носять комплексний і менш передбачуваний характер, такими як поширення зброї масового ураження, регіональні конфлікти, кіберзлочинність, загрози енергобезпеці і зміна клімату. А події «арабської весни» показали, що Євросоюз в будь-який момент може опинитися перед обличчям сплесків соціальної нестабільності по периметру його кордонів.

Всі ці обставини зумовлюють переважно регіональні устремління зовнішньої політики Євросоюзу, а також сприяють збереженню «залежності» ЄС від НАТО в питаннях забезпечення військової безпеки.

Важливим чинником, що обумовлює розвиток обстановки на Європейському континенті, залишається антиросійська спрямованість зовнішньої політики країн Балтії, а також Польщі. При цьому політичне керівництво даних держав використовує майданчики НАТО, ЄС та інших міжнародних організацій. Одночасно в Латвії, Литві та Естонії вважають за доцільне розміщення на своїй території військових об’єктів та військових підрозділів НАТО. Зокрема, з цією метою модернізуються аеродроми, військово-морські бази та порти. В Естонії створений об’єднаний центр комп’ютерної безпеки НАТО, а в Литві планується відкриття центру енергетичної безпеки альянсу.

Керівництво Польщі постійно порушує питання про розміщення в Калінінградській області російської військової угрупування, яка представляє потенційну загрозу безпеці сусідніх держав. В ході навчання національних збройних сил «Анаконда-2012» польська сторона відпрацьовувала дії в ситуації, коли в умовних країнах – експортери і транзитери енергоносіїв (маються на увазі Росія та Білорусія) приходять до влади тоталітарні режими, які чинять тиск на умовну державу, мається на увазі Польща.

Непростою залишається обстановка і ситуація в Закавказзі, вона як і раніше вельми нестійка і конфліктонебезпечна.

За оцінкою експертів, у найближчій перспективі політичний курс Грузії буде визначатися боротьбою за перерозподіл владних повноважень між правлячою політичною силою та опозицією в особі прихильників режиму М. Саакашвілі. Новий уряд, сформований в жовтні 2012 року, і який підтримує більшість депутатів у законодавчому органі країни ініціюють процеси, спрямовані на обмеження діяльності діючого президента, маючи кінцевою метою змусити його достроково піти у відставку. В той же час нова влада зберігає відданість вже реалізованим зовнішньополітичним пріоритетам. Військові фахівці вважають, що ключовими завданнями керівництва Грузії залишаться інтеграція республіки в євроатлантичні та європейські структури, розширення політичного, військового та військово-технічного співробітництва з США і НАТО, активізація всебічних відносин із західними країнами, і в першу чергу зі Сполученими Штатами. Так, за повідомленням держдепартаменту США, що послідував після засідання в червні 2012 року американо-грузинської комісії зі стратегічного партнерства, Вашингтон має намір допомагати Тбілісі в розробці засобів стеження ППО і модернізації парку гелікоптерів. Найближчим часом будуть розглянуті і реалізовані прохання Грузії про додаткову поставку озброєння та військової техніки.

Грузинське керівництво не має наміру миритися з втратою окупованих територій і продовжить робити кроки по створенню умов для їх повернення. В якості основного напрямку в досягненні даної мети декларується реалізація стратегії «Залучення шляхом співпраці», покликаної забезпечити відновлення Грузією юрисдикції над Абхазією і Південною Осетією виключно мирним шляхом. У Тбілісі розуміють, що самостійна військова кампанія без підтримки західних союзників проти Сухумі і Цхінвалі (читай Москви) абсолютно безглузда.

Іншим негативним фактором світового масштабу стали події на Близькому і Середньому Сході і в Північній Африці.

Виходячи із загальних тенденцій розвитку обстановки можна зробити висновок, що в регіоні почався тривалий період нестабільності. У результаті «революційних потрясінь» до влади прийшли сили, що раніше в значній мірі придушувались правлячими режимами. У той же час більшість дослідників приходить до висновку, що розрахунки країн Європи встановити в країнах Близького сходу і Північної Африки ліберально-демократичні режими в результаті подій «арабської весни» неспроможні. Більш того, на думку експертного співтовариства, в державах регіону очікується посилення ролі і впливу сил, прихильних концепції політичного ісламу. Спостерігається зміцнення позицій «Аль-Каїди» в Ємені, а також у Північній Африці і Сахаро-Сахельской зоні.

Триває політична криза в Сирійській Арабській Республіці (САР). Сполучені Штати Америки, їх європейські і арабські союзники нарощують зусилля, спрямовані на зміну в САР правлячого режиму. Для досягнення цієї мети Європа продовжує надавати всебічну підтримку сирійській опозиції, приділяючи особливу увагу об’єднанню її рядів. Зростають обсяги допомоги діючим в цій країні збройним формуванням, посилюється міжнародне політичний тиск на сирійське керівництво, робляться кроки, спрямовані на ескалацію конфлікту.

Слід підкреслити, що події, що призвели до ситуації в САР, були б неможливі без підтримки, в тому числі військової, з-за кордону. На сирійській території в стані опозиції воюють представники збройних формувань різних міжнародних терористичних організацій, що фінансуються рядом країн арабського світу. І головна з них – «Аль-Каїда». По мірі вирішення конфлікту добре озброєні, підготовлені бойовики, які мають військовий досвід, можуть бути використані за розсудом ісламських лідерів радикального спрямування практично в будь-який «гарячій точці» планети.

Діяльність ісламських екстремістів, що набуває характер «політичного замовлення» деяких країн Європи і фінансована за рахунок коштів аравійських монархій, сприяє поширенню радикальної релігійної ідеології, контрабанди зброї за межі Близькосхідного регіону. Тобто прямим наслідком загострення обстановки в Сирії та інших країнах регіону неминуче стане зростання терористичної активності по всьому світу.

Процес палестино-ізраїльського врегулювання на сьогоднішній день практично знаходиться в глухому куті. 29 листопада 2012 на засіданні Генеральної асамблеї ООН Палестинська автономія була визнана в якості держави-спостерігача Організації Об’єднаних Націй. Наслідки цього кроку однозначно оцінити поки достатньо важко. Думки різних експертів і політиків розходяться.

Палестинські лідери заявляють, що дане рішення серйозно полегшить їх положення і стане кроком на шляху до мирного вирішення всіх палестино-ізраїльських протиріч. Ряд європейських аналітиків сприймає такий крок як сигнал міжнародного співтовариства, яке втомилося від неврегульованості близькосхідного конфлікту. У Тель-Авіві вкрай роздратовані подібним результатом і готові на крайні заходи, щоб не допустити створення «бази терору» у себе під боком. Так, ізраїльський кабінет міністрів оголосив про намір реалізувати нові проекти будівництва поселень на Західному березі р.Йордан і в Східному Єрусалимі, а також відмовився виплачувати митні податки, що збираються ізраїльтянами на користь Рамалли. Раніше, в період з 14 по 21 листопада 2012 року, командування збройних сил Ізраїлю провело в Секторі Газа операцію «Хмарний стовп» проти воєнізованих формувань Руху ісламського опору ХАМАС та інших радикальних палестинських угруповань. Незважаючи на масовані удари по пунктах управління, місцям дислокації бойовиків, тунелях, майстерням з виробництва ракетного озброєння і складах зі зброєю, Тель-Авіву не вдалося домогтися намічених цілей і бойовий потенціал ХАМАС був швидко відновлений. Таким чином, один висновок вже очевидний – у найближчій перспективі можливе нове загострення між Ізраїлем і Палестиною.

Не згасають вогнища напруженості і в Африці. Колоніальне минуле наклало відбиток на відносини країн континенту не тільки між собою, але й зі світовими державами. Викликає занепокоєння ситуація в державах Сахаро-Сахельської зони, які стикаються зі зростаючою активністю угруповання «Аль-Каїда в країнах ісламського Магріба». Негативний вплив на обстановку надає приплив бойовиків і зброї з зон лівійського і сирійського конфліктів.

Загострення на початку 2013 року ситуації в Малі, викликане активізацією діяльності ісламських сепаратистів, призвело до безпосереднього військового втручання у внутрішньополітичний конфлікт у цій країні Франції, що має геополітичні та економічні інтереси в Сахаро-Сахельській зоні. В інтересах забезпечення легітимності своїх дій Париж заручився підтримкою Ради Безпеки ООН і ряду провідних держав Європи.

Одночасно активізувалася діяльність країн Економічного співтовариства держав Західної Африки (ЕКОВАС) щодо прискорення розгортання на території Малі сухопутної угруповання військ чисельністю 3300 чоловік. Згідно з задумом формування ЕКОВАС повинні стати основною силою з надання допомоги Малійській владі у відновленні територіальної цілісності країни.

З метою підтримки дій малійських збройних сил в придушенні спротиву ісламістів найбільш активно застосовувалися сили і засоби французької авіації (винищувачі-бомбардувальники «Міраж-2000» та «Рафаль», ударні гелікоптери «Газель»), що діяли в основному з авіабаз сусідніх з Малі держав. Крім того, важлива роль у знищенні бандформувань відводилася силам спеціальних операцій ЗС Франції, які вирішували широке коло спеціальних і військових завдань.

Оцінюючи перспективи даної операції, західні аналітики вважають, що військові дії з відновлення цілісності Малі візьмуть, швидше за все, затяжний характер. Це обумовлено тим, що численні, добре озброєні і підготовлені бандформування розосереджені на великій території країни. Крім того, значна частина бойовиків незаконних збройних формувань – вихідці з місцевих племен, які добре знають регіон і вміло використовують його особливості для організації нападів і диверсій.

Досить напруженою зберігається ситуація і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Залишаються невирішеними територіальні суперечки в Східно-Китайському і Південно-Китайському морях, все ще актуальна тематика прикордонного розмежування між низкою країн Південно-Східної Азії.

Як і раніше нестабільна обстановка на Корейському півострові, де розгорнуті великі угруповання військ КНДР з одного боку, та Республіки Корея і США – з іншого. До сьогоднішнього моменту міжнародному співтовариству не вдалося створити ефективні механізми забезпечення безпеки в цьому районі світу. Конфлікт може виникнути в разі раптового різкого загострення міжкорейських відносин або стати наслідком заздалегідь спланованої однієї із сторін провокації. Це підтверджується інтенсивністю бойової підготовки збройних сил обох держав, причому Республіка Корея проводить велике число таких заходів спільно з підрозділами ЗС США. У свою чергу, Пхеньян активізує діяльність із реалізації ракетної і ядерної програм. Так, 12 грудня 2012 Північна Корея здійснила успішний запуск триступеневої ракети-носія власної розробки «Инха-3» з ШСЗ «Кванменсон». Тим самим керівництво КНДР продемонструвало незмінність свого курсу, а також отримало серйозний аргумент на подальших відносинах з південним сусідом. Однак даний крок серйозно може ускладнити і без того непросту ситуацію навколо шестисторонніх переговорів з врегулювання проблеми Корейського півострова.

В останні роки істотно зріс конфліктний потенціал такого важливого з точки зору глобальної енергетичної безпеки регіону, як Арктика. У нових геополітичних умовах Арктика з її сировинними родовищами вуглеводнів, запасами біоресурсів, стратегічно важливими морськими і повітряними комунікаціями розглядається низкою держав як перспективне джерело підвищення національного економічного і військового потенціалу. Головними претендентами на приполярні території є Росія, США, Канада, Норвегія і Данія, які мають прямий вихід до арктичних вод. Крім того, свої претензії на ресурси регіону в різній мірі пред’являють Великобританія, Німеччина, Франція, Польща, Фінляндія, Швеція та Китай. Крім цього, серйозні наміри на Півночі є у НАТО та ЄС. Найбільш характерними тенденціями розвитку військово-політичної обстановки в цьому регіоні будуть нарощування військової активності і мілітаризація арктичного простору. Зусилля приполярних держав по розмежуванню зон відповідальності Арктичного океанського району і розбіжності з даного питання можуть призвести до зростання напруженості в північних широтах. Значний конфліктний потенціал закладений також у спробах неарктичних країн отримати доступ до ресурсів Півночі.

Таким чином, аналіз тенденцій розвитку міжнародних відносин свідчить про досить складний характер військово-політичної обстановки в світі, а також про збереження комплексу загроз, які за певних умов можуть мати негативний вплив на глобальну безпеку. В осяжній перспективі ймовірність загострення існуючих і виникнення нових конфліктів і вогнищ нестабільності залишиться високою.

В. Кондрашов. ЗВО, 01’13.