Т-64Е – танковий модернізаційний потенціал ХХІ сторіччя

За майже сторічну історію танка чимало військових теоретиків без перестанку пророкували швидий закат його слави.

Поява протитанкової артилерії, бронебійних і кумулятивних снарядів, атомної зброї, керованих ракет, протитанкових вертольотів – ці та багато інших технічні інновації здавалося б щоразу могли поховати старий добрий танк назавжди.Однак, кожна така еволюція у розвитку протитанкових засобів (ПТЗ), відповідно до законів діалектики, змінювала вигляд самого танка, виводила його на новий рівень, наділяла новими можливостями і властивостями.

Зараз знову здійнялася чергова хвиля пророцтв, що спираються на здавалось би незаперечні аргументи, про кінець єри панування танків на полі бою. З розвитком мережевоцентричних тенденцій на сучасному полі бою, виконання завданнь по боротьбі з більшістю пріорітених цілей покладається на розвідувально-ударні комплекси. Входять до їх складу й системи високоточної зброї (ВТЗ), що дозволяють вражати цілі класу «танк» не тільки за межами прямої видимості, але й далеко за лінією горизонту. В якості прикладу можна навести оперативно-тактичні далекобійні розвідувально-ударні комплекси (РУК) загоризонтного пораження, такі як перспективна розробка «Гермес» (Росія) або NLOS-LS (США), що мають дальність дії 60-100 км. Іншим, стрімко зростаючим класом протитанкових засобів (ПТЗ), є малорозмірні високошвидкісні наземні і повітряні роботи, також оснащені протитанковим озброєнням. Значно зросла насиченість протитанковими засобами піхотних підрозділів, причому не тільки в регулярних арміях, але, з досвіду локальних конфліктів останніх десятиліть, і в іррегулярних формувань.

Здавалося б, все це в сукупності не залишає танку цього разу жодних шансів. Але і сьогодні з’являються рішення, що дозволяють йому парирувати виниклі загрози. Масове застосування ПТЗ з кумулятивною бойовою частиною (БЧ) призвело до появи конструкцій динамічного захисту, які отримали таке поширення та різноманіття типів і підтипів, що вже правильніше вживати термін «захисні пристрої динамічного типу». На ближніх дистанціях (порядку декількох метрів) підлітаючі боєприпаси знищуються комплексами активного захисту (КАЗ), що дозволяють або знищити боєприпас (принцип «хард-Кілл»), або змінити його траєкторію до безпечного напрямку (принцип «софт-Кілл»). На великих дистанціях машину захищає комплекс оптико-електронного придушення (КОЕП), який виявляє загрозу атаки по лазерному опроміненню (лазерні далекоміри входять до складу більшості протитанкових засобів, значна частина ПТКР базується на лазерному принципі наведення) та або видає перешкоди системі наведення ПТУР, що ставить мультиспектральних завісу (у видимому й інфрачервоному діапазонах), або засліплюють приціли супротивника, що робить неможливою наведення на ціль керованих засобів та точну стрільбу некерованими засобами.

Це лише найбільш значимі і реалізовані напрямки забезпечення необхідного рівня захисту, але при цьому йде їх вдосконалення та розробка інших способів, включно створення складних комбінованих бронеперешкод.
ОБТ «Леопард 2А4» (праворуч) і його модернізована
версія «Леопард 2NG (Next Generation)» (ліворуч)

На перший погляд, чергова загроза існуванню танка усунена, але в дію вступають ринкові механізми. Насиченість сучасного основного бойового танка (ОБТ) складними і високоефективними, а, отже, і дорогими комплексами і системами уже зараз довело його вартість до рівня есмінця часів Другої Світової Війни. Ціна деяких сучасних танків впевнено перевалила через позначку в $10 мільйонів, і уповільнення темпу зростання вартості танків не передбачається. Із збереженням даної тенденції, такі танки зі зброї масової можуть стати зброєю штучною, унікальною, доступною лише обмеженому колу країн. До того ж, надмірно висока ціна може перешкоджати і бойовому застосуванню танків: маючи в своєму розпорядженні обмежену кількість дорогих машин, воєначальник може приберігати їх до «особливих обставин», ведучи звичайні бойові дії більш дешевими засобами.

Слід зазначити, що за роки протистояння в «холодній війні» у світі створені величезні запаси танків, переважна більшість з яких хоча й не відповідає сучасним вимогам до подібного типу бронетехніки, проте знаходиться в справному стані (або в цілком ремонтопридатному) і не вичерпала модернізаційного потенціалу. Звісно, для скорочення розриву зі створюваними сучасними основними бойовими танками ці застарілі машини частково поліпшувалися, але при цьому загальна концепція танка не змінювалася. Броню посилювали новими навісними блоками, вдосконалювали систему управління вогнем, зростала потужність двигуна, ствольна енергія гармати, але модернізовані машини залишалися все тими ж старими танками.
Проте в цій, непорушній здавалося б, схемі модернізації з’явилася цікава новація. Фахівцями ДП «Харківський бронетанковий ремонтний завод» запропонований варіант глибокої модернізації танків типу Т-64, Т-72, Т-80, який виводить їх на лінію сучасних машин.

Танки типу Т-64 називалися «домашніми танками» – ці машини ніколи не поставлялися на експорт, навіть союзникам по Варшавському договору. Для свого часу це був, без перебільшення, революційний танк: в його бронезахисті було застосовано комбіноване бронювання, яке надійно захищало його від більшості ПТЗ того часу, четвертий член танкового екіпажу – заряджаючий, був замінений механізмом заряджання. Основне озброєння Т-64 – 125-міліметрова гармата-пускова установка, яка, окрім звичайних снарядів, здатна вести вогонь керованими ракетами. Допоміжне озброєння представлено спареним кулеметом ПКТ калібру 7, 62 мм та зенітною кулеметною установкою (ЗКУ) «Скеля» калібру 12, 7 мм. Характерна деталь – ще в сімдесятих роках ЗКУ Т-64 отримала дистанційне керування, тобто для ведення вогню з неї командиру танка не було необхідності відкривати люк і висунувшись по пояс (найчастіше – під вогнем противника) братися за рукоятки управління кулеметом.
Природньо, за свою майже п’ятдесятирічну історію, «шістдесятчетвірка» достатньо порозтратила свої первісні переваги: броня вже не настільки надійно «тримає» сучасні протитанкові боєприпаси, мале поле зору прицілу ЗКУ не дозволяє результативно його використовувати для боротьби з сучасними високошвидкісними повітряними цілями, потужність двигуна явно недостатня для вимог до рухливості за рівнем 21 століття.

Ці та інші фактори послужили причиною для ініціативної розробки глибокої модернізації ветерана. Т-64Е – так харків’яни «охрестили» модернізований танк, який значно відрізняється від свого прабатька.
Перше, що кидається в очі при погляді на Т-64Е – це вежа незвичної форми. За рахунок застосування в її конструкції комплексу динамічного захисту «Ніж», вежа дещо зросла в габаритах і «придбала» панелі, нахилені під гострим кутом до атакуючого боєприпасу. Аналогічні блоки захисту змонтовані на верхній лобовій деталі і бортах корпусу, щоправда, там це не так помітно.

Іншою помітною відмінністю від прототипу є створення нового вогневого багатоканального комплексу на основі покращеної системи управління вогнем із застосуванням тепловізійних, телевізійних, панорамних прицільно-оглядових приладів, модернізованого комплексу керованої ракетної зброї, нового балістичного лічильно-вирішального пристрою з розширеними можливостями по обліку зміни умов стрільби, застосування багатофункціональних бойових модулів, встановлених в спеціальних шахтах в заманній частині башти.

На експонованій 9 травня 2011 машині були вперше продемонстровані бойові модулі з кулеметом ПКТ та авіаційної двоствольні гарматою ГШ-23Л. Насправді спектр озброєнь, який може бути застосований у складі модулів, значно ширше. Конструкція модулів легкознімна, швидкозамінна за рахунок їх уніфікації по посадковим деталям установки, дистанційним приводам управління, наведення, прицілювання. Дане технічне рішення дозволяє комплектувати машину тими чи іншими системами озброєнь під конкретне бойове завдання.

Застосування автоматичної системи супроводу, ідентифікації цілі в поєднанні з інформаційним бортовим комплексом, дозволили значно полегшити бойову роботу екіпажу з розвідки та селекції загроз, мінімізували час на реакцію і поразку пріоритетних цілей. Притому, вогневий комплекс здатний рекомендувати будь-якому члену екіпажу (включаючи механіка – водія) танка оптимальний вогневої канал, наряд боєприпасів для якнайшвидшого виконання вогневих завдань.

Завдяки такому рішенню Т-64Е може виконувати функції піхотного танка або танка безпосередньої підтримки піхоти, втіливши таким чином в металі концепцію видного танкового теоретика маршала Олега Олександровича Лосика. Відповідно до його теорії, доцільно створення двох типів спеціалізованих танків – артилерійського, збройного великокаліберною артилерійської системою, і піхотного, який за рахунок озброєння автоматичною гарматою може надавати безпосередню вогневу підтримку піхотним підрозділам тактичної ланки взвод-рота.

Особливі вимоги сучасний танк висуває до системи електропостачання: оснащення все більш складною, а отже – все більш енергоємною апаратурою: система управління вогнем, комплекс керованого ракетного озброєння, все більш досконалі засоби зв’язку, навігаційна апаратура, комплекс оптико-електронного придушення, установка кондиціонування повітря і т.д.,- все це викликає необхідність мати на машині кілька джерел. Ємності танкових акумуляторів недостатньо для підтримки функціонування всієї цієї апаратури при непрацюючому двигуні (наприклад на стоянці, в засідці), а «ганяти» основний двигун вкрай недоцільно, як з точки зору виробки його і без того обмеженого моторесурсу, так і в цілях економії возимого запасу палива. Вирішенням такої проблеми в світовій «танкової моді» стало застосування вспоміжної силової установки (ВСУ) – автономного генератора з потужністю, достатньою для постачання електроенергією всіх бортових споживачів.

Не залишився осторонь від цієї тенденції і Т-64Е – танк оснащено ВСУ потужністю в 10 кіловат з рідинною системою охолодження дизельного двигуна агрегату в заброневом обсязі корпусу і другою установкою повітряного охолодження потужністю в 6 кіловат в ніші вежі. Тим самим забезпечено гарантоване енергозабезпечення в будь-яких можливих ситуаціях.
Підвищення показників живучості танка досягається застосуванням швидкодіючої системи протипожежного обладнання з використанням оптичних датчиків, їх оптимального розміщення по відділеннях машини.

Зменшена помітність танка у всьому спектрі електромагнітного, теплового та акустичного випромінювання досягнута застосуванням спеціальних матеріалів, екрануванням, створенням поверхонь конструкцій необхідних спрямувань та форм. Реалізована схема нанесення ефективного камуфльованого захисного покриття.

Реалізація перерахованих вище конструкторських заходів, викликала збільшення ваги машини до 42,5 тонн, і, природно, «рідний» двигун «шістьдесятчетвірки» – 5ТДФА потужністю 700 к.с. вже не задовольняв розробників. Фахівцями ДП «Харківський БТРЗ» у співдружності з низкою наукових, конструкторських організацій, розроблена і виготовлена своя форсована версія двигуна 5ТД – варіант 5ТДФЕ потужністю 850 к.с., в результаті чого питома потужність Т-64Е склала 20 к.с / тонну .

Проведені розрахунки витрат на реалізацію проекту Т-64Е показали, що за критерієм «бойова ефективність – вартість» досягнуті високі показники. Сам танк конкурентний на зовнішньому ринку і має додатковий модернізаційний потенціал. З припиненням теми БМ «Булат», може бути запропонований МО України, як бюджетний варіант відновлення і глибокої модернізації парку Т-64, за вартістю нижче, а по ТТХ на рівні і вище варіанту модернізації 447АМ1.

Висновок: Фахівці ДП «Харківський БТРЗ» не тільки модернізували Т-64, який далеко не вичерпав свій потенціал, але і роширили обрій застосування сучасного танка, зробили новий крок у його розвитку. Наскільки вдалі і результативні концепції, закладені в конструкцію машини – покаже час. Згадуючи дискусію, з якої почалася ця стаття, хараз з упевненістю можна сказати одне – танк ще живий й почувається досить впевнено, і поява подібних машин – зайве тому підтвердження.

Текст: Сергій Березуцький (ХБТРЗ)
Фото: ДП «Харьківський бронетанковий ремонтний завод»

Український мілітарист